Четвер, 28.03.2024, 20:56
Вітаю Вас Простой прохожий | RSS
Музика та навчання - сайт Dj Kvinta
Головна » Статті » Інше - різне

Екзамен державний філософія
Слов'янська та російська філософія

1. Особливості та основні етапи розвитку слов'янської та російської філософії
Великий, складний і багатий відкриттями шлях пройшла філософська думка російського народу. На ранньому етапі становлення філософське мислення ще не відмежувалося від інших галузей знання і розвивається на основі язичницького світогляду - давньослов'янсь-кої релігії та міфології. Основний філософський елемент язичництва - наївний пантеїзм і початкові натурфілософські уявлення. Проблеми давньоруської філософії стосуються в основному з'ясування понять про душу, взаємодію душі і тіла. Прийняття у 988 році народами Київської Русі християнства стало поворотом у розвитку їх духовного життя. Розширилося коло світоглядних ідей давньоруських мислителів, установилися зв'язки з культурою Візантії, південними слов'янами, народами Європи. Мислителі Стародавньої Київської Русі знайомляться із філософською спадщиною античності: Демокрітом, Сократом, Платоном, Арістоте-лем. Тоді значну роль у поширенні філософських понять відіграють переклади філософських творів Іоана Дамаскіна («Діалектика»), Іо-ана Екзарха Болгарського («Шестиднев»), Філіпа Пустельника («Діоптра») та ін. Завдяки їм на Русі стають відомими античні вчення про чотири стихії - першоелементи побудови Всесвіту, геоцентричне вчення (Косма Індикоплева), різні трактування взаємостосунків душі і тіла людини, різноманітні наукові відомості про природу. Дальший розвиток російської філософської думки йшов у руслі розвитку морально-практичних настанов і обґрунтування особливого призначення православ'я Русі для розвитку світової цивілізації. Найхарактернішим у такому розумінні стало створення в період правління Василія III вчення ігумена Єлізарівського монастиря Філо-фея «Москва - третій Рим». Активний процес християнізації вимагав від тодішніх мислителів теоцентристських уявлень. Не випадково аж до реформаторської діяльності Петра І російська філософія засвоювала теоцентристські уявлення, що приблизно відповідало періоду західноєвропейської середньовічної філософії. Реформи Петра І сприяли повнішому ознайомленню російських мислителів з досягненнями західноєвропейської філософії. Почався процес переосмислення ідей і концепцій. Серед російських інтелектуалів поширилося вольтеріанство, містицизм франігуза Сен-Мартена і німця Якова Бьо-ме, ідеалізм Іммануїла Канта, Иоганна Фіхте, Фрідріха Шеллінга, Георга Гегеля.

Філософія в XVIII ст. в Росії виходить на нові рубежі і дедалі більше теоретично самовизначається. Філософська думка дистанці-юється від офіційного релігійного культу і державної ідеології, набуває відносної самостійності, частково орієнтується на західні філософські зразки і традиції. Теоретична свідомість диференціюється, формуються філософські напрямки: природничий і філософсько-гуманістичний. Природничий напрям філософії всебічно і глибоко реалізується в науковій діяльності Михайла Ломоносова (1711-1765 pp.). Учений збагатив природничо-наукові уявлення про світ і його закономірності, відкрив природний загальний закон збереження матерії і руху, обґрунтував ідею розвитку Землі, намітив шляхи переходу від макромеханічної картини світу до атомно-молекулярної, заклав основи пояснення світу, що опираються на визнання закономірності і взаємозв'язку в русі макро- і мікротіл.

Філософсько-гуманістична сфера найповніше і оригінально відображена в творчості Олександра Радищева (1749-1802 pp.). Філософський трактат «Про людину, її смертність і безсмертя» - спроба обґрунтування якісної своєрідності мислення, спільного і відмінного, логічного та чуттєвого у пізнанні, пояснення явища активності свідомості. Думки Олександра Радищева про циклічний розвиток суспільства, суперечливий зв'язок свободи і тиранії в історії, про суспільний прогрес синтезують досвід європейської і російської історії і відкривають нову сторінку в уявленнях про суспільство. Самобутність російської філософії яскраво виявилася у творчості Петра Чаадаева (1794-1856 pp.). У «Філософських листах» філософ розглядає людину як об'єктивну єдність фізичного і духовного світів. Фізичний світ складається із атомів і молекул - «елементів матеріальних», а їх сукупність утворює всі тіла. Тіла існують у просторі, що пізнається об'єктивними формами зовнішнього світу і, навпаки, суб'єктивно в гносеології філософ розрізняв два види пізнання: досвідне і пізнання через одкровення. Досвідне пізнання осягає фізичний світ і відображається в емпіричних та раціональних формах (через міркування). Специфічною формою пізнання духовного світу виступає одкровення. Своєрідність історії Росії мислитель вбачає в її культурно-географічному розташуванні між Сходом і Заходом. Петро Чаадаев одним із перших у Росії усвідомив необхідність синтезу східної і західної культур. Духовні пошуки теоретичного самовизначення російської філософії, що активно тривали в XVI - XVII стст., в XVIII ст. проходили в атмосфері протиборства двох тенденцій. Перша тенденція — зосередження уваги на самобутності російської думки, поєднання самобутності з особливостями російського духовного життя. Прихильники другої тенденції розглядали Росію в контексті розвитку європейської культури. На їх думку, Росія стала на шлях розвитку пізніше за інші країни Європи і має вчитися у Заходу, і пройти такий же історичний шлях. Найбільш розгорнуте теоретичне і суспільно-політичне оформлення обидві тенденції в соціально-політичному і філософському житті Росії здобули в 40-х - 60-х роках XIX ст. і дістали назви: слов'янофіли і західники.


2. Класичний період російської філософії. Філософія всеєдності В.Соловйова, М.Лосського, Л.Карсавіна.
Філософ намагався створити цілісну систему, що зв'язала б в одне ціле запити релігійного і соціального життя людини. На думку Володимира Соловйова, в основу такої системи знання повинно бути покладене християнство як цілісне релігійне вчення, а не якісь окремі конфесії (православ'я, католицизм або протестантизм), як вважало багато філософських і релігійних мислителів до нього і після нього. Унікальність філософського підходу Володимира Соловйова в тому, що вчення носить екуменічний (вселенський) характер.

Володимир Соловйов пише, що соціалізм - більш справедлива суспільна система, аніж капіталізм. Капіталізм породжує формальну рівність, а соціалізм йде далі, дає людям рівні права на саме життя - освіту, здоров'я, житло. На думку Володимира Соловйова, піклування соціалізму про матеріальну сторону життя цілком природне, справедливе і прогресивне, оскільки матерія так само має свої права. Але людина -не тільки матерія. Людина, задовольнивши матеріальні потреби, нудьгує. Нудно і страшно, що попереду - неминуча смерть. Дійсно, якщо людина приречена на смерть, на розчинення в океані механічних, мертвих сил, то людина подібна приреченому до страти. Порятунком із цієї трагічної ситуації буде віра в те, що у світі побутує не тільки матеріальне, але й вищий духовний початок, який має в собі зміст. Таким початком, вважали російські релігійні філософи, може бути тільки Бог. Усе духовне життя людини основане на тому, що у світі є сенс, без такого переконання людина стає нігілістом, внутрішньо руйнується і перестає бути людиною у власному розумінні слова. Володимир Соловйов виступив проти філософії плюралізму, за якої абсолютної істини немає. Плюралістична філософія часто ототожнюється з суттю демократії і свободи. Заперечуючи присутність у світі абсолютної істини, стверджуючи, що істин стільки ж, скільки людей, і всі ці істини рівні за статусом, така філософія практично підміняє істину думками. Тут має місце змішування права людини на свободу думки з визнанням існування єдиної і абсолютної істини. На захист своєї позиції Володимир Соловйов наводить приклад роботи окремих органів людського організму. Гармонійний зв'язок органів об'єднує їх у єдине ціле, і це ціле не є щось таке насильницьке стосовно окремих органів, а умова їх вільної діяльності. Закон органічної єдності і є абсолютна істина тіла людини. Умова абсолютності істини - єдність, а не довільна плюралістична множинність. діє у світі. У логіці системи всеєдності Володимира Соловйова важливе місце відводиться філософії людини. Суть людини, її природу філософ розглядає з релігійних позиції. Тоді ж підкреслює ідею свободи особистості, ЇЇ високого морального й історичного призначення. У деяких моментах філософ перебільшує можливості людей, і така ідеалізація діалектично зв'язана із зменшенням людини перед лицем всесильності, надмогутності трансцендентних сил, які визнавалися Володимиром Соловйовим. Об'єктивно оцінюючи філософську творчість Володимира Соловйова, варто сказати, що ідеї талановитого мислителя внесли величезний вклад у розвиток російської і світової філософської думки. Чистота помислів і лицарське служіння загальнолюдським цінностям, як їх розумів філософ, можуть і повинні стати прикладом боротьби за духовність, за піднесення моральних потреб та ідеалів у людині.


3. Релігійна філософія Лосського та Л. Карсавіна.

Розглядаючи філософію М. Лосського в контексті традиції російського релігійно-філософського відродження, можна вважати її більш християнською, ніж, наприклад, філософія Соловйова. Сам Лосський відчуває це незбігання, — можливо, тому він весь час намагається підкреслити християнські основи своєї системи, зокрема, в трактуванні ідеї творіння, в онтологічному розрізненні Бога і світу, котре він протиставляє пантеїзмові як такому світоглядові, що не відповідає християнським догматам. "Всі ці вчення, — пише Лосський про пантеїзм, — є логічно неспроможні: якщо Бог є надсистемним началом і система світу створена Ним шляхом абсолютного творчого акту, то існує різка буттєва межа між Богом і світом, між Творцем і створінням: будь-яке буття в складі світу є створіння; навпаки, все надсвітове є нестворене, першопочаткове".Щоправда, прямо відстоюючи християнський догмат творіння з нічого, Лосський одночасно досить своєрідно трактує сам процес творіння, редукуючи його лише до первісного акту створення "неба і землі".Але найбільш виразною суперечністю християнській догматиці є вчення Лосського про передіснування і переселення субстанційних діячів. Він сам усвідомлював його невідповідність традиційним уявленням православ’я, але вважав абсолютно виправданим з точки зору метафізики персоналізму, посилаючись при цьому на Лейбніца, якого розглядав як прихильника цієї ідеї. Відомо, що серед християнських мислителів цього вчення дотримувався Оріген, що й було однією з підстав звинувачення його з боку офіційної церкви. Протиставляючи християнське світорозуміння пантеїзмові, Лосський немовби випереджає можливі звинувачення в пантеїзмі по відношенню до себе, які зазвичай кидаються в бік філософії всеєдності. Чи є філософія самого Лосського філософією всеєдності? І тут відповідь не буде однозначною. Можна сказати "так", оскільки основна теза — "все іманентне усьому" — начебто, прямо вказує на це. В цьому моноплюралістичному вченні "світ сприймається як духовна всеєдність, ієрархічне царство "субстанційних діячів", що проникають один в одного, знаходяться в стані загальної взаємодії і симпатії". З іншого боку, розгортаючи свою систему, побудовану на принципі абсолютної іманентності, Лосський веде мову тільки про істоти світу, особистості, — Бог, здається, не входить до означеного "усього".

Карсавінські філолофсько-історичні уявлення також ґрунтуються на ідеї всеєдиного суб'єкта. Суб'єкт історичного розвитку - всеєдине людство, "людство як конкретна всетимчасова й всепросторова єдність всіх своїх моментів, аж до умовно останнього, до конкретного індивідуума". Конкретного індивіда не можна визначити однозначно. Визначивши зв'язок між всеєдиним суб'єктом і Абсолютом, Карсавін уводить поняття "індивідуальність", мислячи виявити відношення між суб'єктом і "іншим". Відношення між двома суб'єктами Карсавін розглядає як відношення "себе" до "іншого", "чужого". І тільки через це відношення можливо визначити суб'єкт як індивідуум. Особистість - центральне поняття у філософській системі Карсавіна. На його фундаменті вибудовується розуміння соціальних цілісностей - сім'ї, соціальної групи, нації, культури, людства.

У цілому схема Соловйова про Абсолют повторюється й у Карсавіна. Оскільки Бог є Всеєдність, усе, що існує, входить у Всеєдність, тотожно з Богом. Тому в тому ступені, у якому людина існує, він збігається з Богом, відрізняючись тільки тим, що він є «явище Бога в ніщо». Це означає, що людина є самобутньою всеєдністю, одночасно й тотожне Абсолюту-всеєдності, і відмінне від нього. Саме твердження, що людська особистість є всеєдність, становить основу розуміння людини в Карсавіна.


4. Абсолютний реалізм С.Франка
В своїй метафізичній системі франк розвиває тенденцію російської класичної філософії. Він відкидає пріоритет раціонального в людині і Абсолюті, віддаючи перевагу ірраціональному началу, при цьому повністю не відкидає розум. Франк ставить межу розуму, протте це не веде його до агностицизму. єдиний вірний шлях в пізнанні вищого це визнання що в основі пізнання лежить акт безпосередньої єдності з абсолютом. Ця точка зору за соловйовим наз. Містицизм. Франк переробляє концепцію всеєдності Соловйова для того, щоб забрати з неї скриті протиріччя.Зберігаючи головну ідею про те,що істина філософія може бути тільки містичною філософією, Франк робить обєктом містичного досліду не позамежну реальність, а єдину «потусторонню» реальність нашого світу, реальність самого буття. Найголовнішим тут є містичне сприйняття реальності, шо нас оточує в усіх її проявах.

Містицизм Франка- це містичний реалізм, охоплюючий весь світ, та не обмежений простим сприйняттям даного, а той, що потребує заглиблення в кожний елемент цього світу заради виявлення в ньому всієї повноти.Розуміння Абсолюту як абсолютне буття лише дає підхід до онтологічної системи, яку намагається побудувати Франк. Єдиність свідомості та буття в рамках «гносеологічного монізму» ставить під питання фундаментальність людини, її самостійне значення в структурі реальності. Це заперечує задум Франка: довести абсолютну первинність та фундаментальність особистості, заснувати розуміння світу як ієрархії особистостей.В звязку з цим важливою задачею «містичного реалізму» є розвиток нової концепції людини, що має уявлення про положення людини у світі, її значення перед обличчям Абсолюту.

Згодом Франк зніме розрізнення між двома актами: містичним і пізнавальним і буде твердити що не має різниці між зображенням і субєктом пізнання. Таке пізнання наз. Містичним володінням самого буття. Філософія С.Л.Франка заснована на традиціях неоплатонізму та співіснує разом з найвпливовішими сучасними їй напрямами: філософією життя, інтуїтивізмом, феноменологією, філософією діалогу. система абсолютного реалізму С.Л.Франка поєднала в собі своєрідні особливості російських пошуків життєво-релігійної правди (онтологізм, ідеї всеєдності та соборності, соціально-етичне спрямування) з прискіпливим логічно-теоретичним аналізом основних філософських проблем на основі критичного переосмислення російської та західної філософських традицій, що дає підстави повертати її до загальноєвропейського філософського дискурсу.


5. Екзистенційний напрям російської філософії: Л.Шестов та М.Бердяєв
Проблема людини є однією з пріоритетних у будь-якій гуманістично орієнтованій філософії. Однією з таких гуманістично орієнтованих течій в філософії стає екзистенціалізм або філософія існування. Вона виникла напередодні першої світової війни в Росії, як ірраціоналістичний філософський напрямок. Перебіг світових історичних подій сприяв тому, що даний напрямок філософії отримав своє подальше розповсюдження в Німеччині та Франції. Екзистенціалізм зробив спробу протиставити індустріальному технізованому, раціоналізованому світу свободу самовиразу особистості. Розгортаючи критику науки і техніки, екзистенціальна філософія протиставила раціональні форми чуттєвим, емоційним, підсвідомим.

Засновниками та найбільш яскравими представниками екзистенціального напрямку в філософії Росії були Л. Шестов та М. Бердяєв. З часом М. Бердяєв, як "батько” екзистенціальної філософії, стає філософом із світовим ім’ям, засновником теорії персоналістичної революції. ХХ століття стало таким часом для людини, коли вона переходить до нової якості свого світогляду. Бердяєв розроблює свою філософську концепцію в умовах розвитку екзистенціальної філософії в країнах Заходу, яка розкривала всю трагічність стану людини, що повернулася обличчям до всесвітнього "Ніщо”. В цих умовах Бердяєв стає саме тим мислителем, який бачить позитивний момент людського існування й своєю філософією закладає основи для нової світоглядної системи, призваної прийти на зміну існуючійраціоналістичній філософській традиції. Основними установками такого нового світогляду є: людина – це перш за все свободна істота. Свобода є не просто свобода волі, свобода вибору між добром і злом. Свобода не вибирає, вона творить своє індивідуальне добро і зло. Свобода притаманна людській природі, свобода людини первинна по відношенню до її природних та соціально-матеріальних залежностей, які людина має в своєму житті.

Кожна людина – унікальна, тому немає й не може бути ніяких приписних загальних істин, однаково істинних для всіх. Свобода є не тільки те, що я потребую для себе від других, але й моя міра дозволу другому бути самим собою.

Філософія Бердяєва відкриває таку світоглядну перспективу при якій різні аспекти людської свідомості й досвіду стають частинами єдиного процесу творчості життя. В основу філософствування М.Бердяєва, перш за все, був покладений принцип антропологізму – "людина передує філософії, людина – передумова будь-якого філософського пізнання”.

Все своє життя людина знаходиться у стані боротьби двох своїх істотних начал: природного та духовного. Ця боротьба духу з об’єктивацією виражається в екзистенції: розумінні, духовних пошуках, почуттях, переживаннях, сподіваннях, розчаруваннях людини. Буттєва суть особи полягає в її здатності перервати поступовість, вийти за межі досягнутого, створити принципово інший спосіб осягнення світу. Істинне джерело саморозвитку особи – її власна воля, внутрішні установки, сила її духу. Духовне життя людини є самою реальністю. Людина – суб’єкт пізнає не об’єкт, а існування людини і саме через людину – існування світу і Бога. Існуючи, людині тяжко розробити поняття, що ж є дух, але можна зрозуміти та усвідомити ознаки духу – свободу, творчість, любов, милосердя, цілісність.

Духовний світ завжди з людиною, навіть, коли людина цього не усвідомлює. Вона живе своїм земним життям, але постійно, протягом свого буття, зустрічається, торкається, продукує ту духовну субстанцію, яка присутня як в ній самій, так і в усьому світі.

Особа – це творення себе і світу. Їй притаманні незавершеність і відкритість до творення і реалізації будь-яких проектів. Саме в особистісному виразі людина здійснює вплив на соціальні обставини свого життя, творить їх, формує свою долю. Бердяєв вважає, що основне призначення філософії "мучитися смислом життя і особистої долі”. Будь-яка проблема стає філософською саме тоді, коли вона має безпосередній зв’язок з проблемами смислу і сутності людського буття.

Почуття довічного страху людини перед смертю, небуттям породжує такі екзистенціальні стани як туга, скорбота, нудьга. Ці стани, які формуються у надрах свідомості, потребують виходу у філософських роздумах, які надають розуміння суті особистісного життя людини.

Страх смерті є предільний страх. Перемога над страхом смерті є перемогою над страхом взагалі. Але пізнання істини дається не страхом, а перемогою над страхом. Перемога над страхом смерті, але й над самою смертю є реалізацією особи.

Оригінальний мислитель світового масштабу, Л. Шестов сформувався під впливом поглядів Ніцше, Достоєвського, Толстого. Сприйняв ряд ідей Платона, Плотіна, Канта, Паскаля. Філософію Л. Шестов розглядав не як спосіб розумового функціонування, а як виявлення першооснов людського життя, спрямовуючи основну увагу на розгляд долі особи, однієї, неповторної і єдиної в принципі, який вона сповідує. В ім'я цієї єдиної особи він боровся із загальним, універсальним, із загальнообов'язковою мораллю та логікою, що протистояли добру і злу життя. Обстоюючи свободу думки, яка може бути тільки думкою власною, хоче цього чи не хоче людина, проте рано чи пізно їй доведеться визнати непридатність всілякого роду шаблонів і почати творити самій. Загалом для Л. Шестова істина як універсальний атрибут знання і є та брехня, яка загороджує шлях до істини живого субстанційного одкровення - дійсно вільного, особистого, єдино сутнього мислення. Тому слід вивільнити думку з ярма небуття перед "лицем знання", відродити божий дар, чудо мислення як творчого, неможливого. "Любов до ближнього і співчуття, - зазначав Л. Шестов, - вбивають в людині віру і роблять її у філософських поглядах позитивістом чи матеріалістом. Коли вона бачить чуже горе, то перестає роздумувати, бо хоче діяти. Думати, справжнім чином думати людина починає тільки тоді, коли вона переконується, що їй нічого робити, що у неї руки зв'язані. Звідси, вірогідно, всяка глибока думка повинна з'являтися з відчаю" . Виносячи на суд розум і науку, вчений прагнув пов'язати все з совістю людини, її долею, у відірваності від яких вони перетворюються в культ і, проповідуючи влади наукової істини "в собі і для себе", приводять до зла.

Такою мірою як не сприймав Л. Шестов загальновизнаних істин, так і не сприймав він загальнообов'язкових принципів моралі через їх всезагальність. "Моральні люди, - писав він, - самі мстиві люди, і свою моральність вони використовують як краще і найбільш витончене знаряддя помсти. Засуджуючи будь-який ідеологічний утопізм, вчений закликав до тверезості і конкретності дії, цінування життя на землі, обстоював новий тип філософії про людину, її дух, права та свободи людського індивіда перед культом необхідності, вимагав особистого вдосконалення людини, де свобода та індивідуальність не придавлюються ніякою необхідністю і всезагальністю. Спасіння людини від соціального та духовного рабства Л. Шестов вбачав у вірі, протиставляючи її бездуховному знанню, пошукам "свого Бога" і надії на власне "божество". Він вважав, що тільки це відкриє перед людиною можливості П самореалізації; незважаючи ні на страх буття, ні на норми всезагальної моралі, вона зможе стати по той бік добра і зла.
Категорія: Інше - різне | Додав: djkvinta (15.05.2012)
Переглядів: 1581 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Адміністрація
Пишіть
Ваші пропозиції,
чи питання
на
e-mail: kvinta77777@gmail.com
РАДІО Dj Kvinta
RADIO MELOMAN
СЛУХАТИ
Категорії розділу
Навчання [40]
Шпаргалки, підготовка до екзаменів, статті
Реклама - Ваші повідомлення [0]
Інше - різне [73]
Філософія (СПЕЦІАЛІСТ) [0]
Пошук
Наше опитування
Який стиль музики вам найбільше подобається??
Всього відповідей: 185
Друзі сайту
Статистика

Copyright MyCorp © 2024
Безкоштовний хостинг uCoz