Середа, 20.09.2017, 12:55
Вітаю Вас Простой прохожий | RSS
Музика та навчання - сайт Dj Kvinta
Головна » Статті » Інше - різне

Філософія
Метафізика і онтологія.

1.Предмет та проблематика метафізики та онтології.

"Метафізика та онтологія" як предмет належить до філософських дисциплін. Її засновником вважається грецький філософ Арістотель (384-322 до Хр.), бо саме він виділив з усієї сукупності наук (яку древні греки звали філософією) окрему дисципліну, назвавши її "перша філософія". (Назва "метафізика" була вжита як суто технічний термін щойно видавцем творів Арістотеля Андроніком з о. Родос у І ст. до Хр.) Предметом її було "те, що є" – буття у його різних значеннях: "буття як таке" – у його сукупності, "буття у найбільш властивому значенні" та "Абсолютне Буття" – з усіма його найглибшими підставами, причинами, принципами та поясненнями. Звідси також більш спеціалізована філософська назва "онтологія", дослівно – "наука про буття". "Метафізика та онтологія" бере свій початок з фундаментального здивування: "Чому щось є, аніж радше ніщо?", і це питання не може залишитися без відповіді. Однак відповісти на це питання можливо лише повернувшись "назад до самих речей", тобто, до самої дійсності та наново опрацювавши класичні метафізичні проблеми.

2.Сутність буття та його форми.

Дія розуміння сутності буття доцільно виділити наступні якісно відмінні і в той же час взаємозв'язані його форми: - буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною; - буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття; - буття духовного /ідеального/, яке ділиться на індивідуалізоване духовне і об’єктивоване /позаіндивідуальне/ духовне; - буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття /буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії/ і буття суспільства. 


Звідси випливав другий аспект проблеми буття - питання про єдність світу. Загальна відповідь на це питання сутності буття в даному аспекті повинна бути така: існування всього, що є, було і буде є об’єктивною передумовою єдності світу. Нарешті, третій аспект проблеми буття пов’язаний з тим, що світ в цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей.

3.Простір і час як категорії буття і пізнання.

Існування, простору, часу, матерії, становлення, розвит¬ку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Повсякденна мовна практика також робить свій внесок в осмислення проблеми буття. Слова "буття", "є, Існує" в минулому, сучасному і майбут¬ньому існуванні належать до найбільш уживаних слів як російської, так і української, німецької, французької, англійської мов. Слово "є" за Гегелем та Кантом додає характеристики, які дуже важливі для суб’єкта речення, його зв’язку з іменною частиною предиката, а значить, з його допомогою даються нові знання про речі, проце¬си, стани, ідеї тощо. Наприклад, ми говоримо: "Філософія і форма світогляду". В цьому реченні філософії як одному з історичних ти¬пів світогляду з допомогою дієслова "є" надаються більш широкі риси предиката "світогляд". Існує два заперечення доцільності введення в філософію кате¬горії буття: а/ оскільки категорія буття нічого не говорить про конкретні ознаки речей, її слід вилучити з розгляду; б/ оскільки буття визначається через поняття існування, то і в цьому випадку вона теж непотрібна, бо повторює поняття існування. Необґрунтованість таких точок зору очевидна, бо, по-перше, категорія якраз призначена для того, щоб фіксувати всезагальні зв'язки світу, а не конкретні ознаки речей і, по-друге, філософська категорія буття не тільки включає в себе вказівку на існування, тобто наявність будь-чого, але й фіксує більш складний комплексний зміст цього існування. Таким чином, в категорії буття об'єднуються такі основні ідеї: - світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність; - природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу; - в силу об'єктивної логіки існування і розвитку, світ в наявності різних форм свого існування утворює сукупну об’єктивну реальність, дійсність, яка представляється свідомості і виражається у дії конкретних індивідів та поколінь людей.


4. Проблема субстанції та підходи до її розуміння.

Під субстанцією у філософії розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому. В залежності від характеру і загальної спрямованості філософської концепції, виділяється одна субстанція (дух або матерія) - монізм (від грецької monos - один), дві субстанції - дуалізм (від латинської - dualis - двоїстий), наприклад, дух і матерія одночасно (Рене Декарт), і, нарешті, множина субстанцій - плюралізм (від латинської - pluralis - множинний), наприклад, монади у німецького філософа Готфріда Лейбніца.

В історії філософії існували різні підходи до розуміння субстанції: як суттєва властивість, субстрат, конкретна індивідуальність, логічний суб'єкт та іи. В античній філософії називалися різні субстанції, наприклад, чотири стихії Емпедокла. Арістотель під субстанцією розумів першу суть і розглядав її як основу, невіддільну від індивідуальності речі. Пізніше англійський філософ Френсіс Бекон під субстанцією розумів граничну основу буття, що ототожнює її з формою конкретних речей. Глибокі судження про природу субстанції висловлені нідерландським філософом Бенедиктом Спінозою, який стверджував, що субстанція тотожна природі, всій різноманітності її властивостей і відносин. «Під субстанцією я розумію те, що існує само в собі і виявляється само через себе, тобто те, виявлення чого не має потреби у вияві іншої речі, із якої повинно було б утворитися. Під атрибутом я розумію те, що розум виявляє у субстанції як суть, що складає її. Під модусом я розумію стан субстанції, інакше кажучи, те, що існує в іншому і виявляється через це інше». Субстанція не причина атрибутів і модусів, не їх основа; субстанція в них і через них виступає, кажучи по-сучасному, філософськи, їх системою і цілісною єдністю. За Бенедиктом Спінозою, субстанція є причиною самої себе. «Під причиною самого себе, - підкреслював Спіноза, - розумію те, сутність чого вміщує в собі існування, іншими словами те, чия природа може бути представленою не інакше як існуючою». Звідси саморух, внутрішні взаємодії субстанції, її активний самовідтворюючий характер, вічність її у часі і безкінечність у просторі.Ще в XVII ст. сформувалося і гносеологічне розуміння субстанції. Початок розумінню субстанції покладений англійським філософом Джоном Локком в аналізі субстанції як однієї із складних ідей і критиці емпірично-індуктивного обґрунтування і ідеї субстанції. Джордж Берклі визнав лише духовну субстанцію. Англійський філософ Давід Юм відкидав і духовну і матеріальну субстанції і бачив в ідеї субстанції лише гіпотетичну асоціацію сприйнять і певну цілісність, притаманну повсякденному мисленню. З аргументами Давіда ІОма погоджуються сучасні представники позитивізму, лінгвістичної філософії. Багатовікові суперечки про природу субстанції породили ще одну її модифікацію (видозміну) - пантеїстичну (від грецької pan - все, theos - Бог). її прихильники (Аверроес, Дуне Скот, Бенедикт Спіноза, Джордано Бруно та ін.) послабили дуалістичні суперечності різних субстанцій тим, що духовне і матеріальне нібито не протистоять, а доповнюють одне одного: через пізнання природи здійснюється пізнання Бога. Пізніше, у XVII - початку XIX ст., німецькі філософи Іммаиуїл Кант і Георг Гегель збагатили вчення про субстанцію тим, що розглядали її як дещо внутрішнє, мінливе і суперечливе, як таке, що саморозвивається.

5. основні теорії розвитку буття.

Основними теоріями розвитку буття є діалектика і метафізика. Метафізична концепція розглядає явища і предмети матеріального світу як ізольовані і не пов'язані між собою, як випадкове накопичення явищ і предметів.Сутність метафізичної концепції зводиться також до того, що вона заперечує внутрішнє джерело розвитку и саморозвиток. Діалектична є протилежною, плюралістичний погляд на буття.

6.Поняття матерії та форми її існування. . Поняття "матерія”, його формування має свою історію. У найдавніший філософів античного світу вже була думка про першооснову всього існуючого. Нею, як відомо, вони вважали воду, повітря, вогонь, атом тощо. Міркування про це ми знаходимо, зокрема, у філософії Фалеса, Анаксімена, Геракліта, Демокріта.. Пізніше, у Арістотеля, ми вже знаходимо розуміння поняття матерії як філософської категорії, котра не має якихось конкретних ознак і є результатом абстрактного мислення людини. Арістотель стверджував, що "матерія... чуттєво не сприймається. Однак до визнання її існування ми приходимо на основі узагальнення наших спостережень” .Бекон про те, що "...древні уявляли собі першу матерію як таку, що має форму і якість, а не як абстрактну, тільки можливу і безформну. Однак не всі філософи поділяли подібне уявлення про поняття матерії. Насамперед, такий підхід відкидали ті, хто вважав першоосновою всього сущого дух, ідею, "абсолютний розум”, свідоме начало. Аргументація Берклі проти поняття матерії як абстракції була нескладною. Вона зводилася до проголошеної ним тези: "існувати означає бути сприйнятим”. "Матерія, - за Ф. Енгельсом, - є чисте творіння думки і абстракція. Ми відхиляємося від якісних відмінностей речей, коли об’єднуємо їх під поняттям матерії. Матерія, як така, не є чимось чуттєво існуючим” Таким чином, поняття матерії вироблено у філософії для позначення об’єктивної реальності, котра дається людині у її відчуттях. Ця об’єктивна реальність і є змістом такої філософської категорії, як матерія. Види матерії. 1) речовинні види (речовина). Речовина – матеріальне утворення, котре складається з елементарних частинок, які мають масу спокою;
2) неречовинні види матерії (поле) – магнітне поле; поле ядерних сил; гравітаційне; електричне; радіохвилі; ультразвук; рентгенові промені; йонізуюче випромінювання тощо. Неречовинні види матерії не мають маси спокою і володіють нескінченним числом ступенів свободи;
3) антиречовинні види матерії (антиречовина). Антиречовина – матерія, котра складається з античастинок.

7.Рух і спокій.Співвідношення руху, зміни і розвитку. Рух – спосіб існування матерії. З точки зору філософії, матерія не виникає і не зникає. Вона існує вічно. Матерія не може перетворюватися в ніщо. Які б зміни у світі не відбувалися кільність і якість матерії залишаються стабільними. Цей процес детермінується об’єктивними законами природи. Так, із закону збереження маси і енергії випливає, що: які б зміни у природі не відбувалися, загальний баланс субстанціональної матерії залишається незмінним (субстанція – це те, з чого складається світ).
Все існуюче знаходиться у русі. Це відомо. І ні в кого таке уявлення не викликає сумнівів. Ще в античну давнину говорили, що "життя – це рух. Де немає руху, там немає життя”. Рух – це фактично абсолютна величина. Спокій, стабільність речей – відносна. У русі предмет, річ виникає, стає. У спокої закріплюється, фіксується. Немає жодного виду матерії, яка б не знаходилася у русі. Ніде і ніколи не було і не може бути матерії поза рухом. Рух – це сам спосіб існування матерії. Відомо, що при нагріванні, скажімо, води остання інтенсивно випаровується. При охолодженні – інтенсивність випаровування зменшується. Рух – суперечливе явище. Щось рухається лише тоді, коли воно знаходиться в даному місці і одночасно в ньому не знаходиться. По суті, рух – це сама існуюча суперечність (Гегель). Рух не лише переміщення, котре можна спостерігати візуально, а й внутрішня, невидима зміна.
Основні форми руху матерії. У філософії розрізняють п’ять основних форм рух матерії:
1) механічна форма руху (дія – протидія; притягання – відштовхування тощо);
2) фізична форма руху (наприклад, позитивна – негативна електрика, симетрія – антисиметрія);
3) хімічна форма руху (розкладання – з’єднання; асоціація – дисоціація);
4) біологічна форма руху (асиміляція – дисиміляція; спадковість – мінливість);
5) соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо).

8.Співвідношення матерії і духу буття і мислення. Для Парменіда найважливіше визначення буття - осягання його розумом: те, що можна пізнати тільки розумом, і є буття. Почуттям же буття недоступне. Тому «одне й те ж є думка і те, про що думка існує». У такому твердженні Парменіда підкреслюється тотожність буття й мислення. Буття - це те, що є завжди, що єдине й неподільне, що непорушне й несуперечливе, «як думка про нього». Мислення ж - це здатність осягати єдність у несуперечливих формах, результат мислення - знання (episteme).

9. Буття Бога як метафізична і онтологічна проблема

Поняття "буття" (сущого) у більшості віровчень тісно пов'язане з поняттям Бога (Сущого). Бог може розглядатися і як володар Буття, і як причина Буття, і ототожнюватися з Буттям. Тут можна згадати і одне з імен Бога у Святому Письмі - Ягве або Єгова (тобто "той, що є") і визначення поняття Бог у Кирила Транквіліона-Ставровецького, дане близько 1619 року у Києві:Бог есть существо пресущественное, албо бытность над все бытности, сама истотная бытность през ся стоящая, простая, несложная, без початку, без конца, без ограничения, величеством своим обьемлет вся видимая и невидимая...

Слід звернути увагу на основну відмінність "сучасного" матеріалістичного (наукового, філософського) сприйняття буття від релігійного, на яку звертають увагу люди, знайомі з обома підходами. Якщо матеріалісти бачать буття у вигляді певного начала всесвіту і відповідно вживають для його позначення слово "суще", то віруючі люди часто розглядають буття як неповторну, єдину, унікальну Особу, яку називають Бог (Сущий)

10. Співвідношення буття і не буття.

Є онтологічний, гносеологічний, та логічний аспекти співвідношення категорії буття і не буття. Онтологічний аспект категорії буття полягає в тому, що під буттям слід розуміти все те, що існує об’єктивно в незалежності від людської волі, свідомості, та сутнісних ознак, які ми приписуємо буттю. Для онтологічного виміру буття необхідно відповісти на питання, які властивості мало б буття якщо б люди як вид живих істот раптово зникла. Онтологічне розуміння буття саме по собі було би якщо б ми його не сприймали. Протиставляти буття і не буття в онтологічному сенсі не слід. Це варто робити тільки у логічному та гносеологічному аспекті. Онтологічно між буттям іне буттям існує перехід такий можливий на основі професійності. Ми повинні розуміти, що багато процесів , які наявні в бутті онтологічному не сприймається люд. гносеологічно. Ці процеси є невидимі для люд. пізнання. Проте не слід ігнорувати ці процеси для розуміння буття. Чіткої межі між буттям і не буттям не існує. З онтологічної точки зору не буття – це різновид буття між буттям та не буттям існують такі речі: встановлення явища, розпад явища, перехід, стрибок, миттєва взаємодія всього буття між процесами є певні зв’язки.

Гносеологічний – розуміння категорії буття і не буття полягає у їх дефініціях і визначеннях. Гносеологічний аспект – це система про буття або не буття.

Логічний аспект буття і не буття розгортається у вимірі їх тотожності з точки зору логіки. Це форма не знання про об’єкт. Категорія буття фіксує наявність великого обсягу, але відсутність будь – якого змісту. Категорія не буття фіксує відсутність обсягу і відсутність змісту. З логічної точки зору буття і не буття відрізняється поняттями є і не є. Категорія буття і не буття з логічної точки зору тотожні за змістом.

11. поняття свідомості та проблема її походження.

Свідомість-це вища,найбільш розвинута і складна форма відображення,яка властива тільки людині.Виникнути вона могла лише завдяки тому,що становила собою подальший розвиток тих менш досконалих форм відображення,які сформувалися в процесі еволюції живих організмів.Насамперед людська свідомість існує у формі умок,цілей,норм,тощо,в яких знаходять відображення різноманітні предмети та їх властивості,а також відношення між ними.Крім того,свідомість нерозривно пов’язана з мовою.Наші думки втілюються у словах і мовних конструкціях,завдяки їм вони можуть зберігатися і передаватися іншим людям. Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії,результатом багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діял.багатьох поколінь людей.Свідомість має не тільки свою соц..історію,а й прир.передісторію-розвиток своїх суто біологічних передумов.

Погляд на матерію як мертву,інертну та аморфну субстанцію уже давно спростований філ.-фією і сучасною наукою.Різні форми активності матерії віртуально присутні в самій матерії.Вони само реалізуються завдяки іїї нескінченному руху,змінам і розвитку.Властивість матерії,пов’язана з подразливістю й відчуттями,є властивістю відображення.Всезагальність відображення як властивості всієї матерії зумовлена універсальною взаємодією предметів і явищ.Відображення проявляється в якісно різних формах.Осн.типи відображення:1.неорганічне-повязане з механічними,фіз.,хім..змінами тіл.2.органічне-має місце в живій природі(подразливість,чутливість,психіка).3.соц.-рівень існування людс.свідомості.Відображення становить процес,результатом якого є інформаційне відтворення властивостей взаємодіючих об’єктів.Інф-ція-обєктивна сторона процесу відображення як властивості всієї матерії.Виникнення життя-найвеличніший стрибок у розв.матерії.Властивості живих організмів:1.подразливість є відповідною реакцією живого організму на вплив зовн.і внутр..середовища.2.запамятовування і зберігання слілів подразнення.Пізніше виникають нервова матерія,центр.нерв.с-ма,органи чуття,психічне відображення.Поступове вдосконалення нервової с-ми забезпечило виникнення процесів пристосування організмів до навкол.сер-ща,сформувало влас-ть живих істот набувати прижиттєвого досвіду та зберігати його в памяті. Свідомість має надзвичайно складну структуру.звідси випливають такі рівні свідомості та їх елементи:1.чуттєво-афективний рівень,який включає відчуття,сприйняття,уявлення,різного роду афекти,тобто сильні мимовільні реакії люд.на зовн.подразники(гнів,лють,жах.).2.ціннісно-вольовий:воля,емоції.3.абстрактно-лог.мислення:поняття,судження,умовивід,різні лог.операції.4.самосвідомість і рефлексія

12. свідомість, мислення і мова.

свідомість нерозривно пов’язана з мовою.Наші думки втілюються у словах і мовних конструкціях,завдяки їм вони можуть зберігатися і передаватися іншим людям.Сприймаючи слова або речення,сказані чи написані кимось іншим,людина знов-таки перетворює їх у форми своєї свідомості. Вивчаючи пит..про виникнення людини і її свідомості,необхідно виділити 3 осн.чинники цього процесу:працю,спілкування у колективі,заснованому на трудовій діяльності,членороздільну мову.Тобто,можна сказати,що виникнення свідомості як соц..-культ-го явища безпосередньо пов’язане із зародженням мови,в якій формувались та відбивалися перші свідомі уявлення людей.Свідомості поза мовою не існує.За допомогою мови люди можуть «сигналізувати» один одному про призначення того чи іншого предмет або дії.Будучи засобом взаємного спілкування,обміну досвідом,мова об’єднує людей не тільки даного часу,а й різних поколінь.Тим самим відбувається історична спадкоємність епох,коли нові покоління людей соціально успадковують здатності до спілкування тією чи іншою мовою.Крім того,мова є специфічним засобом зберігання та передавання інформації,а також управління поведінкою людини,пізнання об’єктивного світу і самосвідомості особи. Мислення і мова нерозривно зв'язані між собою. Перше є вищою формою відображення дійсності; друге — матеріальною формою, в якій здійснюється, закріплюється, об'єктивізується розумова діяльність. Людина може висловити свої думки багатьма способами (звуками, малюнками, знаками, фарбами, мімікою, жестами, готовими виробами і т.п.) Однак універсальним засобом вираження думки є мова. І чим духовно багатша людина, тим багатшою, розвиненішою, виразнішою є її мова, і, навпаки, виразна, розвинена мова свідчить про розвиненість самої людини.

Саме слово дає безобразне уявлення про предмет. Коли ми говоримо про свого знайомого, то нам досить назвати його ім'я, щоб мати уявлення про нього. Мислення — це процес відображення світу в поняттях, категоріях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях. І це відображення тим багатше, чим більше є понять категорій, слів, що мають узагальнення. Тому більш досконала узагальнююча мова є свідченням більш розвиненого, обдарованого народу.

13. Психіка, свідомість, душа, дух, та проблема їх єдності у людини.

Дух — це об'єктивно існуюче, надіндивідуальне начало, здатне спрямовувати діяльність людини і суспільства.

Душа — індивідуалізований дух, суб'єктивно існуюче начало.У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об’єктивної дійсності в мозку розвивалася залежно від умов життя того чи іншого виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищим рівнем її розвитку є властива людині свідомість. Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним способом буття людей і трудовою діяльністю, що спричинила її розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки. Поряд з біологічними її мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникли вищі,"духовні” мотиви та потреби, вищі форми поведінки, які засадово зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосереднього впливу середовища. Людині властиві й неусвідомлювані форми психічної діяльності (інстинктивні та автоматизовані дії, потяги тощо). Але несвідоме входить до свідомого й завдяки цьому може контролюватися людиною. Вивчаючи форми психічної діяльності, треба зважати на те, що психічне життя, свідомість та діяльність особистості завжди постають в єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, її різноманітних пізнавальних, емоційних та вольових реакціях, ставленні до інших і до самої себе. Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісна система. Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної нервової системи — корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує (об’єднує) діяльність організму й керує нею. Єдність духу, душі, виявляє унікальні можливості людини у світі, котрий існує незалежно від неї і частиною якого є сама людина. У кінцевому підсумку поняття "дух" вказує нам на існування об'єктивного начала, яке може визначально впливати на життєдіяльність окремої людини. Поняття "душа" вказує на неповторність кожної людини, її феноменальність у відношенні до соціального і природного начала. Тому коли йдеться про необхідність злету духовності, треба мати на увазі невблаганний потяг людини до прогресу і щастя. Цей потяг буде спонукальним у життєдіяльності доти, доки існуватиме єдність духу (об'єктивно існуюче джерело людського життя), душі (суб'єктивний прояв духу, індивідуалізований дух).

14. свідомість і самосвідомість.

Свідомість-це вища,найбільш розвинута і складна форма відображення,яка властива тільки людині.Виникнути вона могла лише завдяки тому,що становила собою подальший розвиток тих менш досконалих форм відображення,які сформувалися в процесі еволюції живих організмів.

Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію,фіксує своє ставлення до дійсності,виділяє себе як суб’єкта такого ставлення. Все це проявляється у самосвідомості. Отже самосвідомість – це виділення себе ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей які є необхідною складовою будь якої свідомості. Формування самосвідомості моє певні ступеневі та форми. 1- самопочуття – це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей. 2 -усвідомлення себе як такого, що належить до тієї чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи – є більш високим рівнем самосвідомості.3 – виникнення свідомості «Я» як зовсім особливого утворення, схожого на «Я» інших людей і разом з тим у чомусь унікального, неповторного – це найвищий рівень розвитку самосвідомості. 4 - самооцінка і самоконтроль – важливі елементи самосвідомості, які можливі лише за наявності такого «дзеркала» як колектив інших людей; тут людина бачить саму себе і з його допомогою вона починає ставитися до себе як до людини тобто виробляє форми самосвідомості. 5 - рефлексія це така форма самосвідомості коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб’єкта.

Активне ставлення до дійсності – характерна риса свідомості як специфічної форми відображення.

15. суспільна та індивідуальна свідомість.

Індивідуальна свідомість – рухома, яскрава, вона – творча ла¬бораторія особистості.

Суспільна свідомість – це сукупність поглядів, уявлень настроїв,почуттів традицій та ідей теорій які відображають суспільне буття в цілому або його окремі сторони в свідомості людей; це сукупність характеристик свідомості що є спільними для певних соціальних груп або для суспільства в цілому.

Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії — людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб'єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості — конкретних людей — вона неможлива. Тому суспільна свідомість здатна існувати і повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через індивідуальну свідомість, що є духовним світом даної конкретної особистості, її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.

Категорія: Інше - різне | Додав: djkvinta (21.05.2012)
Переглядів: 2748 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Адміністрація
Пишіть
Ваші пропозиції,
чи питання
на
e-mail: kvinta77777@gmail.com
РАДІО Dj Kvinta
RADIO MELOMAN
СЛУХАТИ
Віджет
Категорії розділу
Навчання [40]
Шпаргалки, підготовка до екзаменів, статті
Реклама - Ваші повідомлення [0]
Інше - різне [73]
Філософія (СПЕЦІАЛІСТ) [0]
Пошук
Наше опитування
Який стиль музики вам найбільше подобається??
Всього відповідей: 155
Друзі сайту
Статистика
Реклама

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz