| Головна » Статті » Інше - різне |
| Порівняльна етика 1. Етика як наука, її предмет, суть та завдання. Етика — це наука про мораль (моральність). Етика — це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її виникнення, розвитку і функціонування, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства. Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які прагнуть пояснити природу, закономірності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості. Етика як наука виникла і розвивалася у межах філософії і розглядалася як практична філософія, або моральна філософія. Етика як наука має свій понятійно-категорійний аппарат. Такі поняття як «вдача», «вчинок», «моральна норма», «моральний принцип», «моральний ідеал», «оцінка» тощо вживаються і змістовно розкриваються переважно в етиці. До етичних категорій належать «добро» і «зло», «обов'язок» і «совість», «честь» і «гідність, «справедливість» і «відповідальність», «моральний вибір» і «моральний конфлікт», «сенс життя» і «щастя», «товариськість», «дружба», «любов» тощо. У них розкриваються найістотніші властивості моральної реальності. У цілому ж система категорій і понять, або понятійно-категоріальний ряд, розкриває зміст предметної сфери етики. Зміст предмета етики, як свідчить історичний досвід, відображений в історії етичної думки, залежить від філософської світоглядної системи, на якій базується етичне знання, від соціокультурного фону конкретно-історичного етапу розвитку суспільства, рівня розробки самого етичного знання, — тобто теоретичної рефлексії моральної свідомості про саму себе і соціального замовлення суспільства, окремих спільнот, держави на відповідні ідеї, концепції, теорії. Етика як наука виконує низку функцій. Головними серед них є: описова, ціннісно-орієнтаційна та функція вироблення етичних знань, які реалізуються в єдності, а їх розмежування має умовний характер. Завдання етики — вирізнити моральну сторону (складову) з різноманіття людської діяльності, визначити й описати реальні звичаї, мотиви поведінки людей. Описування моралі — важке дослідницьке завдання. Мораль не є результатом людського свавілля, вона об'єктивно детермінована і виступає необхідною умовою самоорганізації суспільних індивідів. Соціально-моральна поведінка має свою чітку логіку. Завдання етики полягає в тому, щоб вивчити реальні моральні процеси. Етика як наука виконує низку функцій. Головними серед них є: описова, ціннісно-орієнтаційна та функція вироблення етичних знань. На описовому рівні етика виділяє об'єкт дослідження (мораль), вводить у науковий обіг факти, які підлягають поясненню, інтерпретуються теоретично. Ціннісно-орієнтаційна функція, узагальнює моральні процеси і задає ціннісні нормативні перспективи. Вона не створює нових форм моралі, а дає їм закінчені формулювання, орієнтує на те, що має бути. З різноманіття моральних цінностей виділяє ті, що найточніше виражають глибинні інтереси суспільства та його спільнот піддає їх науковому аналізу. Функція вироблення етичних знань пов'язана з поясненням походження моралі, фактів морального життя, обгрунтуванням моральних цінностей, принципів, норм, ідеалів, оціночних уявлень конкретно-історичного типу суспільства і зрештою — із створенням знань про мораль. Етика виробляє наукові знання про мораль, перетворюючи емпіричні моральні факти на наукові. Завдання етики в сучасному суспільстві полягають в адаптації людини протягом її життя до швидких і кардинальних змін цивілізації, що виражається у трьох напрямках: 1. звільнити свідомість від лишніх забобонів, пережитків і непотрібних обмежень; 2. виокремити, обґрунтувати і закріпити моральні цінності необхідні для нормального існування і розвитку людства. 3. створити шляхи впровадження в життя вищезазначених цінностей. 2. Філософсько-теологічні основи християнської етики та етики Старого Завіту. Моральна концепція християнства. Основи християнської моралі викладені в Св. Письмі, творах отців церкви, різних церковних документах. Характерною особливістю цієї моралі є те, що всі її положення вважаються встановленими Богом, уявляються ідеальними й абсолютними, вічними і незмінними. Важлива риса християнської моралі – її тісний зв’язок з віровченням, догмами, культовою практикою християнства. Особливого розуміння і з’ясування в християнській релігії набувають такі моральні принципи, як добро і зло, смирення і покірність, каяття і спокута та ін. Еталоном моральної поведінки, морального ідеалу в християнстві є Бог, Ісус Христос, Богородиця, праведники, а також святість і богошанування. Християнське вчення про мораль грунтується насамперед на Десяти Заповідях Божих, одержаних Мойсеєм від самого Бога. Ось вони: 1. Я Господь, Бог твій… Хай не буде тобі інших богів передо Мною. 2. Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся і не служи їм. 3. Не призивай Імення Господа, Бога твого надаремно. 4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа Бога твого. 5.Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі! 6. Не вбивай! 7. Не чини перелюбу! 8.Не кради! 9. Не свідчи неправдиво на свого ближнього! 10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що у ближнього твого! (Вих. 20: 2-17). Важливу роль у формуванні християнського морального вчення відіграла Нагірна проповідь Ісуса Христа з її дев’ятьма заповідями блаженства: 1. Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне. 2. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. 3. Блаженні лагідні, бо землю успадкують вони. 4.Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони наситяться. 5. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. 6. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. 7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. 8. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне. 9. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради мене. Радійте та веселіться – нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами (Мт 5: 3 – 12) Що відрізняє заповіді Декалогу від заповідей Блаженства? Якщо перші мають заборонний підтекст і не визначають характер праведної поведінки, то останнє ми знаходимо в заповідях Блаженства. Якщо перші звучать як повеління, як Закон, то другі переломлюються через душу людини, стають її внутрішнім моральним виміром. Так, в християнстві засудженню підлягають не лише ті, хто вбиває чи чинить перелюб, а й ті, у кого навіть думка з’явилася на таку дію. Ядром християнської моральної доктрини є зафіксована в Новому Завіті заповідь любові: "Люби Господа Бога всім серцем своїм і всією душею, і всією своєю думкою”; "Люби ближнього свого, як самого себе” (Мт 22: 37-40). Головне правило практичної моралі християнства звучить так: "То ж усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому – Закон і Пророки” (Мт 7:12). Християнство відкидає навіть злість за злі наміри іншого, у відповідь за скоєне зло. Виголошуючи необхідність ставитися до свого ближнього як до найвищої цінності, християнська мораль відтак радикально змінила існуючі до нього моральні засади тим, що закликало не відповідати на зло злом, любити навіть ворога свого. Особливість етики Ісуса визначається його відношенням до древнього закону Мойсея. Моральні заповіді християнства дані у відомому протиставленні моральності Старого завіту. Тому можна стверджувати, що етика християнства виросла через протиріччя на основі заперечення і деякого подолання старозавітних постулатів. «Ви чули, що сказано «люби ближнього твого і ненавидь ворога твого». А я говорю вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, робіть добро тим, хто ненавидить вас і моліться за тих хто вас ображає і тих, хто гоне вас» Мт. 5, 43-44. Новий завіт відкидає положення Старого завіту про те, що потрібно ненавидіти ворогів. Замість цього пропонує любити ворогів. Мораль і етика християнської культури виділяються своєю конструктивністю, через відношення до бідних, принижених і гнаних, котрих більшість у будь-якім суспільстві. 3.Етика й моральність. Проблеми наукової етики. Спочатку значення термінів "етика" й "мораль" в основному збігалися. Пізніше, мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, усталені норми поведінки, оціночні уявлення про добро, зло, справедливість тощо). Етику почали розглядати як науку що вивчає мораль. Між мораллю як реальним явищем і етикою як наукою про нього, по суті, не існує чіткої межі, та незважаючи на цей взаємозв'язок теорії і практики, етика зберігає значення науки, а мораль — реального явища, предмета дослідження цієї науки. Поняття „мораль" і „моральність" часто ототожнюються. Мораль як форма суспільної свідомості, — сукупність усвідомлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил поведінки. Моральність — це втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людини й стосунках між нею та іншими людьми. Етика — це наука про мораль (моральність). Етика — це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її виникнення, розвитку і функціонування, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства. Проблема розробки етичних норм і цінностей науки є особливо нагальною сьогодні, коли розвиток науково-технічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на землі, потребує внесення коректив у сферу ціннісних орієнтацій суспільства, мотиваційну сферу особистості, у способи регулювання соціальних конфліктів. Етичні проблеми були визначені як проблеми, що пов"язані з усвідомленням того, що на дослідницьку діяльність вченого впливають соціокультурні фактори, зокрема - моральні норми. Етичні проблеми виникають в реальному процесі наукового дослідження і стосуються результатів, які можуть вплинути на існування і розвиток людини, суспільства, культури, цивілізації. Останніми роками об"єктом етичних проблем вважають і біосферу в цілому - виникла екологічна етика. Етичні проблеми пов"язані з моральним вибором дослідника, вченого і передбачають відповідальність морального характеру - перед собою, науковим співтовариством, суспільством за той вплив, який спричинений його дослідженнями та їх результатами. За пророцькими словами Миколи Бердяєва, людина техногенної цивілізації хоче взяти на себе роль "творця", Але при цьому очевидно, що вона має взяти на себе і величезний тягар відповідальності за наслідки своєї діяльності. Принаймні, потрібні відповіді про міру дозволеного втручання людини, науки, технології в світ природи і культури, в свою власну природу. Відповіді про міру такого втручання є для людини життєво важливими. Тому потрібно визначити ті етичні орієнтири, які дозволяють або забороняють людині, вченому конструювати світ у відповідності зі своїм проектом, так би мовити, за власним розсудом, спираючись на науку. Вчений у своїй діяльності несе відповідальність загальнолюдського характеру. Науково-технічний прогрес не в змозі змінити сутність моралі, але здатний перетворити умови життя, в яких реалізуються добро і зло. Науково-технічний прогрес продовжує нову низку важких для моральної свідомості проблем: штучне переривання вагітності, пересадка окремих органів, клонування, евтаназія. Біоетика, екологічна етика, медична етика намагаються вирішувати гострі питання про моральну відповідальність учених за наукові відкриття, напрями та доцільність деяких наукових розробок. Прогрес людства – це моральне вдосконалення, зростання гуманізму, втілення загальнолюдських моральних цінностей, виховання доброї людини. 4.Проблема реалізму етики в контексті природи людини та її етичної досконалості. Реалстичні напрямок етики можна розділити на два основних напрямки: 1. евдемонізм - кінцевою метою існування та людської поведінки вважає задоволення в тій чи іншій формі; 2. Негативний евдемонізм - метою є відсутність страждання. Незважаючи на тотожність основного принципу - задоволення в формі позитивної або негативної величини, - обидва ці напрямки, за своїм життєвим результатом і відношенням до інших етичних принципів, істотно відрізняються.Позитивний евдемонізм представлений гедоністичною школою киренейців і епікурейців.Киренейська школа - кінцевою метою є задоволення, незалежно від його специфічної якості. Найбільш цінною стороною задоволення він вважав його інтенсивність задоволення тіла. Задоволення тіла зараз є важливіше, ніж задоволення майбутнього, яке є в руках невірної долі. Через те що в житті більше страждань, ніж насолод, то смерть логічний висновок з правильно зробленого гедоністичного розрахунку, що спричинило багато самогубств.Епікурейська школа - вважалися з причинами задоволення, з його тривалістю, з можливістю подальшого страждання. В результаті у них виробилася більш обережна і пом'якшення форма евдемонізму. Ідеалом епікурейства є особливого роду блаженна незворушність (атараксія), що має не одну негативну цінність відсутності страждань, але також і позитивний сенс повної задоволеності. Епікурейці надавали переваги духовним задоволенням над тілесними, а також висока оцінка, яку вони надавали задоволенням дружби.Негативний евдемонізмНегативний евдемонізм має представниками циніків і частково стоїків. Подібно взаємин двох попередніх навчань, стоїцизм можна назвати вдосконаленим цинізмом. Основним принципом циніків є абсолютна свобода від впливів навколишнього життя, що призводить до відсутності будь-яких страждань. Циніки, що були більше людьми практики, ніж теорії, впровадили цей принцип досить однобічно, спрямовували всю силу свого презирства на зовнішню матеріальну обстановку. Проповідуючи байдужість до всього, що не є чеснота, циніки насправді не залишалися на точці байдужості, але з пристрастю викорінювали те, що заважало чеснотам та незалежності мудреця.Стоїцизм. Визнавали існування універсальних норм буття - світового закону. У збагнення і здійсненні цих норм і полягає обов'язок стоїчного мудреця. Ці норми мали для свідомості стоїків головним чином натуралістичне й політичне значення. Стоїцизм не приймає евдемоністичу точку зору і стає на грунт об'єктивного обгрунтування моралі. Стоїцизм розрісся в складну моральну систему, яка мала дуже велике історичне значення. Стоїчна ідея універсальних розумних норм людської природи, що стоять над усіма національними та індивідуальними відмінностями, лягла в основу римського права. Виходячи з одного й того ж евдемоністіческого принципу, епікуреїзм і стоїцизм надали досить різний вплив на суспільні звичаї та настрій. Маючи на меті позитивне задоволення, епікурейство позбавлено було того дисциплінного впливу на людську волю, яким володів стоїцизм. Епікурейців нестримно вабило нижчі інстинкти людської природи. Стоїцизм мав морально-виховне значення і підготовляв до сприйняття вищих етичних норм, що вимагають для здійснення своїх ідеалів особистого самозречення. Для стоїчного мудреця, звільненням від всіх особистих потреб і прагнень, відкривалися набагато ширші моральні горизонти. Римські стоїки дійшли до ясного розуміння загального братства людей, що складають елементи єдиного божественного цілого, до проповіді любові до ближнього. 5.Мета, обов'язок і гуманізм людини й проблема безкорисливості в християнстві й інших релігіях. Якщо розглядати окремі положення християнської моралі, то ми не знайдемо в них якихось зовсім нових, раніше не визначених моральних принципів. Християнство стало новим етичним вченням і новою моральною силою. Наріжний камінь християнської моралі - любов до Бога і ближнього, не схожа на ту, якою жило людство до християнства. Ця любов вища, обумовлена ясною свідомістю братерства всіх людей, як дітей єдиного Бога, вона виховується визнанням власної нікчемності перед Богом і рештою світу. Метою людського існування є осягнення Царства Божого. З точки зору цього ідеалу, будь-які життєві цінності переоцінюються і отримують зовсім інше значення. Страждання, бідність, фізична слабкість в цьому світі стають запорукою блаженства і духовної сили в Царстві Божому. Навпаки, щастя, багатство і сила є перешкодою до досягнення вічного життя, в якому перші світу цього стають останніми.Вагома різниця між християнством і всіма колишніми етичними поглядами корениться в ідеї найбільшого морального подвигу, пожертвувати всім, навіть своїм життям, за вищу правду. Розп'яття є символ вищого покликання християнина на землі. Християнська етика і відповідно їй релігійний світогляд, викладене в книгах Св. Письма, представляють одне органічне ціле. Вся етика християнства є вказівкою шляху повернення до Бога. Шлях цей складається в підготування себе і своїх ближніх до іншого життя в Царстві Божому. Для цього потрібно служити Богові і ближнім. Християнський гуманізм оснований на ідеї абсолютної вищості Бога. Основними категоріями християнського гуманізму є боголюдяність, відкуплення, спасіння, християнська любов. Боголюдяність пов’язана з поєднанням в особистості людського і сакрального. Бог як Творець людини не нищить іманентно властивої їй гідності, а вкорінює в досконалості. Відкуплення – це акт солідарності Бога з людьми, завдяки якому ми не зникаємо безслідно, а дістаємо надію на вічне життя і щастя. Спасіння розглядається як утвердження віри у перемогу добра. Людина, маючи розум і свободу, здатна зробити морально правильний вибір. Християнська любов трактується універсальною категорією християнського гуманізму, вона поєднує людину з Творцем, надає гуманістичного звучання буттю кожної особистості. 6.Роль духовних складових в етиці (аскеза, справедливість, спокутування та ін.) та їх місце в різних релігіях. Головне місце в етиці Конфуція займає поняття «жень» («гуманність») — моральний принцип, який потребує покори підлеглих, турботи про суспільні інтереси, повагу до батьків і старших за віком. Існували п'ять великих і незмінних доброчинностей: мудрість, гуманність, вірність, повага до старших, мужність, дотримання яких було одночасно нормою для всіх і слугувало соціально-політичній верхівці. Це сприяло запобіганню соціальним вибухам, утримувало у слухняності підлеглих. Дотримування моральних норм у розумних межах спричинює доброчинність і глибоку повагу до себе та інших. Буддизм розуміє життя взагалі як страждання, а тому співчуття тлумачить як універсальний принцип ставлення до всього живого. Ідеал буддизму — пустельник, який віддає себе, щоб нагодувати голодного лева; його принцип — так званий ахімса (відмова від заподіяння зла, ненасильство); тварини як об'єкти милосердя зрівняні з людьми, як свідчить учення про переселення душ. Центром вчення Будди є чотири благородні істини: 1. Життя у його багатьох проявах є страждання; 2. Причина страждань — людські бажання і пристрасті (жадоба до життя); 3. Знищення причин страждання криється у знищенні цієї жадоби життя. 4. Відмова від життя, присвяченого чуттєвим радощам, прагнення життя аскетичного, сповненого самокатування. Людина, яка слідує за чотирма благородними істинами, є святою і наближається до кінцевої мети — нірвани, яка розуміється як вихід з кругообігу перероджень у стан блаженства, де не діють закони карми, де свята суть людини споглядає за всім без душевного болю. Метою морального самовдосконалення є досягнення людиною такого стану, в якому повністю долаються ворожнеча і чуттєва прихильність до світу і який реалізується через доброзичливе ставлення до всіх живих істот. Християнство. Заповідь - це певне зобов'язання, закон, обов'язок, який вимагає точного його дотримання і карається при його порушенні. Заповіді Божі є шляхом до щастя людини, і дотримування їх є надійним гарантом успіху. Без довіри до того, хто встановлює закон, неможливо цей закон успішно виконувати. Порушення закону є гріхом і тягне за собою відповідальність. Гріх завжди тягне за собою біль, страждання, муки (фізичні, моральні). Бог ніколи не порушує своїх заповідей і ніколи їх не скасовує, тому вони є незмінно вічні і потребують дотримання їх кожною людиною і в усі часи. Заповіді врегульовують життя між Богом і людьми та між самими людьми, тому їх дотримання забезпечує нормальні стосунки в суспільстві. Людина також живе за законами Божими, і найважливішими серед них є моральні закони (Заповіді Божі). У десятьох Заповідях Божих вміщено все необхідне, щоб не бути проклятим і не віддалитись від Бога. Ісус Христос пригадує, що весь закон можна звести до виконання двох заповідей: люби Бога свого всім серцем і люби ближнього свого, як самого себе. Іслам. Мораль є першою властивістю природи людини, яка обдарована їй Всевишнім Творцем. Вона примушує людину любити деякі риси людської натури і ненавидіти інші. Хоча почуття моралі властиве різним людям в неоднаковій мірі, проте загальне почуття моралі "незважаючи на кожну окрему особу, в усі часи оцінювало, одні риси людського характеру як позитивні, а інші, як негативні. В усі періоди історії людства високо оцінювались такі етнічні явища, як правдивість, чесність, справедливість” Етика ісламу досить елементарна. Наказує бути справедливим, віддавати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним. Все своє життя людина повинна провести чітко відокремлюючи дозволене від недозволеного, праведне від неправедного, добро від зла. Все це повинно робитися свідомо і на підставі вільного вибору самої людини. В сімейній моралі і в погляді ісламу на взаємостосунки полови відобразилися поняття патріархально-родового устрою. Жінка — підлегла істота, створена Аллахом для потішання чоловіка. Разом з тим в Корані признаються людські і цивільні права жінки: засуджується зайва жорстокість чоловіка у відношенні до дружини, обмовляються майнові права жінки право на придане, на спадок. Іслам також не схвалює чернецтво і категорично відкидає його. 7.Загальні цінності християнської етики в порівняння до інших релігій. Християнська мораль проголосила рівність усіх людей, незалежно від їх походження і становища. Крім старозавітного Декалога Мойсея, релігійна мораль втілена в Нагірій проповіді Ісуса Христа. Нагорна проповідь містить у собі звід моральних ідеалів і принципів, які відображають багатовікові земні сподівання людства. В проповіді Христа присутні, як миролюбність, поступливість, лагідність, доброта. Нагорна проповідь містить також й інші моральні норми: непротивлення злу, любов до кривдника, які виражають загальні тенденції раннього християнства до переоцінки цінностей та ігнорування усталених відносин. З релігійною та світською інтерпретацією загальнолюдських моральних цінностей взаємопов'язані поняття безсмертя, страждання і втіхи, співчуття й милосердя. Страждання — це стан, що періодично переживає людина у процесі її фізичного й духовного буття. У стражданні вбачають компенсацію, яку приносять за свою або чужу провину й яка відновлює порушений баланс справедливості в житті будь-якої спільноти. При цьому релігійна віра передбачає, що викуп може бути внесений за винного невинним. Догмат, згідно з яким Ісус Христос як суто невинний добровільно прийняв страждання та смерть за гріхи всіх людей і цим спокутував людство, покладено в основу християнства й християнської етики. Співчуття — це одна з форм вияву людинолюбства; ставлення до іншої людини, засноване на визнанні законності її потреб та інтересів; виражається в розумінні почуттів і думок іншої людини, наданні моральної підтримки її прагненням і готовності сприяти їх здійсненню. Здатність до співчуття є однією з елементарних і водночас фундаментальних властивостей людини як суспільної істоти. Милосердя — це співчутлива і діяльна любов, яка виражається в готовності допомагати кожному, хто цього потребує, і поширюється на всіх людей та на все живе. Християнство вносить специфічну мотивацію милосердя — особиста любов до Христа, який немовби стає на місце кожного, хто потребує милосердя від Господа. Християнське милосердя не потребує гучної реклами, оприлюднення доброї справи й хизування нею суперечать засадам християнства. «Коли твориш милостиню, не сурми перед собою..., — вчив Ісус Христос. — Нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя, щоб милостиня твоя була таємна, і Отець твій, який бачить таємне, віддасть тобі явно». 8.Християнство та іслам: дві релігії - дві етики. Високий моральний зміст закладений також у проповіді Христа про любов до ближнього і про відношення до ворогів: «Ви чули, що сказано «люби ближнього твого і ненавидь ворога твого». А я говорю вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро робіть тим , хто ненавидить вас і моліться за ображаючих вас і тих, хто гоне вас». Мт. 5, 43-44. Новий завіт відкидає положення Старого завіту про те, що потрібно ненавидіти ворогів. Замість цього пропонує любити ворогів. В Нагірній проповіді говориться про бажані моральні якості людей, причому тут мова йде в цілому про народ. Тільки люди з названими в Нагорній проповіді моральними рисами (плачучі, прагнучі правди, миротворці, борці за справедливість, люди лагідні) здатні досягти вершини моральної досконалості. Мораль і етика християнської культури виділяються своєю конструктивністю, через відношення до бідних, принижених і гнаних, котрих більшість у будь-якім суспільстві. Основний докір Ісуса книжникам і фарисеям полягає в тому, що вони тримаються за букву закону, але убивають його дух, що вони засвоїли зовнішню сторону закону, не розуміючи його внутрішнього змісту. Характерною рисою мусульманської ментальності є її взаємозв`язок з Аллахом як Абсолютом, який відображається у постійному звертанні до Аллаха, виявах загальної покірності Аллахові. Мусульманин повинен стежити за своєю моральною поведінкою і своїми вчинками не тому, що це розумно, гуманно, доцільно, а лише задля того, що так вимагає Аллах, такими є морально-етичні приписи Корану. В етиці ісламу зафіксовані і загальнолюдські цінності - бути справедливим, віддавати за добро добром, бути щедрим, допомагати бідним тощо. Коран закликає людину працювати, оскільки саме завдяки цьому вона забезпечить собі небесне царство. Людина повинна бути скромною й терпеливою, мужньо переносити всі знегоди цього світу. Основних обов`язків мусульманина п`ять - сповідання, п`ятиразова щоденна молитва, піст упродовж місяця рамадана, милостиня - податок на користь бідних і хадж - паломництво до Мекки. 9.Універсальність і гуманізм християнської етики та етики іудаїзму й східних релігій. Загальноетичні приписи Біблії, які засновані на принципі стримування від нанесення шкоди іншим людям, є надбанням всього людства і складають основу загальнолюдської етики. Деякі характерні риси біблійної етики, наприклад, приписи жити по справедливості і захищати вдову й сироту, були широко поширені на стародавньому Близькому Сході. Хоча зміст етичного вчення Біблії не є унікальним, Біблія відрізняється від будь-якого іншого релігійного або етичного джерела. Найважливіші розділи біблійного закону - Десять заповідей, та Божі благословення і прокляття - містять багато головні етичні приписи. Сам біблійний закон містить вказівку на його етичну мету. Хоча література мудрості в Біблії схожа з аналогічною літературою сусідніх народів, вона відрізняється більшою увагою, яка приділяється етичному вихованню. Припущення, що Бог справедливий і питання про відплату, що випливає з цього припущення, складають основу релігійного світовідчуття.Біблійна етика не вимагає щоб людина відмовилася повністю або частково від повсякденного життя заради досягнення досконалості. Аскетизм, який розглядає нормальні людські потреби як корінь зла, чужий Біблії і взагалі культурам Близького Сходу. Етичне вчення Біблії, як і вся Біблія, адресоване насамперед єврейського народу. Але деякі біблійні етичні вимоги поширюються на все людство.Однак найважливішою плодом біблійної етики є заповідь про суботній відпочинок. Вперше в історії людства право на відпочинок надавалося всім людям, незалежно від їх соціального статусу.Етичні заповіді - це закони без санкцій, яким варто добровільно підкорятися, але які не носять примусового характеру.В іудаїзмі етика є невід’ємною складовою релігії. В іудаїзмі пізнати Бога не означає зрозуміти природу його буття; богопізнання передбачає знання про те, що Бог керує світом, що людина повинна прагнути слідувати правильним шляхом, який Бог відкрив для людей. Любов до Бога - перший обов'язок людини, бо якщо людина захоплена Богом, вона буде прагнути робити добро навіть ціною свого життя. Борг людини - зберігати чистоту душі, бо вона - дар Божий. Людина народжена зі схильністю до гріха, але у неї є також схильність до добра, що дозволяє їй подолати гріх, особливо за допомогою поучень Тори. Якщо людина згрішила дією чи бездіяльністю, шлях до прощення відкрито через покаяння, істотна частина якого - відшкодування будь-якого завданого збитку. Людина, створена на образ Божий, повинна зберігати і захищати свою і інших гідність. Всі люди рівні і в рівній мірі мають право на свободу і справедливість. Заповідь "Люби ближнього твого, як самого себе" - це спосіб висловити, що людина повинна любити інших людей, оскільки всі є дітьми Божими. Така єврейська концепція людського братерства під батьківською владою єдиного Бога. Людина повинна бути вірною правді, бо "печатка Пресвятого є істина". Світ стоїть на істині, і той, хто нехтує своїм обов'язком жити, говорити і діяти в ім'я істини, зраджує світ. Світ сам по собі добрий, і тому його дари, включаючи багатство, благословенні, якщо ними користуються правильно. Іудаїзм виступає проти аскетизму. Він з оптимізмом дивиться на майбутнє цього світу, від світу не потрібно бігти в інший світ, він є тим місцем, де Бог пропонує нам побудувати його царство. У число чеснот, які єврейська традиція вважає обов'язком кожної людини, входить благодійність. Ті, хто потребує допомоги, вважаються гідними цієї допомоги, адже і вони - діти Божі. В іудаїзмі вважається, що милостиня - це не просто співчуття, а форма здійснення справедливості як такої, відновлення того, чого люди виявилися позбавлені внаслідок недосконалості суспільства, і тому в іудаїзмі милостиня так і називається - "праведність". Людина не може відокремити себе від суспільства і має виконувати всі зобов'язання по відношенню до держави. Сім'я в іудаїзмі вважається наріжним каменем суспільного життя. Безшлюбність завжди рішуче відкидається, і завданням сім'ї вважалося не тільки народження дітей, але забезпечення згуртованості її членів. Шлюб дає можливість внести внесок у добробут світу; шлюб - це божественне встановлення. Жінка, як і чоловік, сотворена за образом Бога, тому вона - рівноправний партнер у шлюбі і у всьому іншому. Змішані шлюби заборонені ортодоксальним іудаїзмом. Розлучення допустиме, але не схвалюється, за винятком випадків, коли шлюб виявляється невдалим. За біблійними законами, жінка не могла перешкоджати чоловікові, якщо він мав намір розлучитися, але вже раннє рабинське законодавство давало право дружині вимагати розлучення у випадку жорстокого поводження. Пізніший рабинський закон заборонив розлучення без згоди дружини. Нинішня ортодоксальна практика близька до старих рабинських звичаїв. Обов'язок навчати дітей зафіксований в Біблії. Діти повинні надавати батькам шану і повагу. Етика буддизму. Основою ранньобуддійського навчання лежить повдінка людини. Через роздуми і споглядання людина може досягти істини, знайти правильний шлях порятунку і, дотримуючись заповіді святого навчання, досягти досконалості. Елементарні, обов'язкові заповіді для послідовників Будди: не вбивати жодної живої істоти, не брати чужої власності, не торкатися чужої дружини, не говорити неправди, не пити вина. Для тих же, хто прагне досягти досконалості, ці п'ять заборон розвиваються в систему набагато більш суворих приписів: заборона порушення подружньої вірності розширюється до вимоги повного цнотливості, заборона брати чужу власність замінюється вимогою відмови від усякої взагалі власності. Виконання моральних приписів буддизму озночало вимога чернечого способу життя. Одна з важливих заповідей буддизму - любов і милосердя до всіх живих істот. Буддизм наказує при цьому не робити відмінності між ними і ставитися з однаковою доброзичливістю до добрих і злих, до людей і тваринам. Особлива, виняткова прихильність до будь-якої людини рішуче засуджується. З іншого боку, буддистська любов до живим істот - це не активна і діяльна любов, а прощення образ. Послідовник Будди не повинен платити злом на зло, бо цим не знищуються, а лише зростають ворожнеча і страждання. Не можна навіть захищати інших від насильства, мститись за несправедливість, карати за вбивство. Послідовник Будди повинен спокійно, терпеливо й безпристрастно ставитися до зла, ухиляючись лише від участі в ньому. Багато дослідників вважають, що етика в буддизмі займає центральне місце і це робить його в більшому ступені етичним, філософським вченням, а не релігією. Послідовники Будди утворили численні чернечі громади, що стали головними осередками розповсюдження релігії 10. Етичне тлумачення аскези, виховання, родини, жінки й дітей провідними релігіями світу. Християнство: Католицизм і православ’я визнають монашество. Визнають існування святої тайни Подружжя. Завдання подружжя – народження і виховання дітей. Протестантизм: не визнають інститут чернецтва, спростовують фізичний аскетизм. Христос не кличе своїх послідовників тікати зі світу, а закликає їх, живучи серед людей, світити світлом Христа. На думку баптистів, не існує особливої сфери прояву релігійного благочестя, відмінної від буденного життя. Іудаїзм: Іудаїзм виступає проти аскетизму. Він з оптимізмом дивиться на майбутнє цього світу, від світу не потрібно бігти в інший світ, він є тим місцем, де Бог пропонує нам побудувати його царство. Сім'я в іудаїзмі вважається наріжним каменем суспільного життя. Безшлюбність завжди рішуче відкидається, і завданням сім'ї вважалося не тільки народження дітей, але забезпечення згуртованості її членів. Шлюб дає можливість внести внесок у добробут світу; шлюб - це божественне встановлення. Жінка, як і чоловік, сотворена за образом Бога, тому вона - рівноправний партнер у шлюбі і у всьому іншому. Змішані шлюби заборонені ортодоксальним іудаїзмом. Розлучення допустиме, але не схвалюється, за винятком випадків, коли шлюб виявляється невдалим. Обов'язок батьків навчати дітей. Діти повинні надавати батькам шану і повагу. Іслам: шлюб - чоловік може мати не більше ніж чотири жінки. Жінка — підлегла істота, створена Аллахом для потішання чоловіка. Разом з тим в Корані признаються людські і цивільні права жінки: засуджується зайва жорстокість чоловіка у відношенні до дружини, обмовляються майнові права жінки право на придане, на спадок. Іслам також не схвалює чернецтво і категорично відкидає його. Буддизим: життя - це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. Обов'язкові заповіді для послідовників Будди: не вбивати жодної живої істоти, не брати чужої власності, не торкатися чужої дружини, не говорити неправди, не пити вина. Для тих же, хто прагне досягти досконалості, ці п'ять заборон розвиваються в систему набагато більш суворих приписів: заборона порушення подружньої вірності розширюється до вимоги повного цнотливості, заборона брати чужу власність замінюється вимогою відмови від усякої взагалі власності. Виконання моральних приписів буддизму озночало вимога чернечого способу життя. | |
| Переглядів: 3096 | Рейтинг: 2.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |