| Головна » Статті » Інше - різне |
Філософія
| Праксеологія 1.Предмет,джерела та завдання праксеології. Праксеологія(П)- дисципліна про діяльність як спосіб буття людини.«Праця-джерело багатства, перша основна вимога людського буття, отже праця створила людину» (Ф.Енгельс). Праксеологія прагне віднайти певні норми організації діяльності. праксеологія відноситься до наук про належне. Праксеологія - філософська дисципліна, яка стосується загальні теорії ефективної організації діяльності;наука про закони будь-якої діяльності людини(ефективної, цілеспрямованої). Завдання праксеології: 1)знайти закони будь-якої діяльності і на цьому ґрунті формулювати найбільш загальні правила норми, а це може забезпечити корисність. Мова йде про техніку раціональної діяльності, виявленні рецептів ефективної роботи.; 2)простежити динаміку прогресу майстерності людини. Майстерність-ідеал праксеології; 3)здійснити аналітичний опис елементів та форми дії, розібратися зі складовими трудового процесу. Джерела-витоки найбільш загальних норм максимальної доцільності. Джерела праксеології: 1.узагальнення власного практичного досвіду на ґрунті спостереження за тим, що постійно повторюється і шляхом вилучення неефективних елементів; 2.використання практичного досвіду інших суб’єктів, з’ясування причин їх успіху або невдач(засвоєння передової техніки); 3.праксеолог.прислівя,афоризми.Прислівя,приказки-короткі,влучні вислови, що в худ.формі типізують різні явища життя і виступають узагальненням життєвого досвіду народу; 4.праці мислителів, які мають в собі праксеологічні аспекти :Гегель «Діалектика», Маркс «Капітал», Гесіод «Труди і дні», Д.Карнегі «Як знайти друзів»; 5.спеціал.праці з того чи іншого мистецтва(«Практичні поради майстрам»); 6.сучасні праці і посібники по організації праці; 7.дані інших наук і сфер: медицина, фізика, математика. 2.Діяльність як спосіб буття людини, її структура, функції та проблеми трансформації. Діяльність-це форма активності людини, спосіб реалізації її здібностей, що є причиною змін у бутті. Поза діяльністю не існує ні людина як така, ні суспільство. Діяльність: формує людину, через діяльність людина набуває специфічних індивідуальних рис;лише в активній діяльності людина виявляє свої властивості;діяльність формує і саме суспільне середовище. Через діяльність людство сформувало новий світ-олюднену природу,культурне середовище, в якому й живе людина. Діяльність варто розподілити на: перетворювальну, пізнавальну, та ціннісно-орієнтаційну. Перетворювальна діяльність включає всі вияви активності людини, спрямовані на зміну буття. Йдеться про зміни й об’єктивної, і суб’єктивної реальності, що здійснюються свідомо чи позасвідомо. Залежно від об’єкта перетворення діяльність може бути спрямована на перетворення природи, перетворення самої людини, на перетворення суспільства і на трансформацію свідомості та духовності. Пізнавальна діяльність. Пізнавальна діяльність людини відокремлена від інших видів діяльності й існує як самостійна та самодостатня. Пізнавальна діяльність людини з моменту першого розподілу праці виділилась із синкретичної людської активності в окрему сферу, і з цього моменту пізнання здійснюється не лише на потребу практичного перетворення буття, а й існує як самостійний вид активності, як самоціль. Пізнавальна діяльність не змінює, не трансформує об’єкт пізнання , а лише розкриває закономірності його функціонування та розвитку. Ціннісно-орієнтаційна діяльність - третій тип стосунків, що складається між людиною та навколишнім світом. Специфіка цього виду діяльності в тому, що людина, не перетворюючи дійсності, на основі її пізнання орієнтується у цінності кожного елемента буття залежно від його значення для особистості. Вона неможлива без діяльності пізнавальної. Функції:прагматична,методична,аксіологічна,виховна,прогностична,світоглядна. Людська діяльність: має перетворювальний, а не пристосований характер; спрямована до певної мети; антропомірна; соціально-організована; свідомо і духовно зумовлена; лише тоді набуває розвиненого вигляду, коли вона переростає у самодіяльність. 3. Проблема можливості дії. Види можливості дії. Категорія «можливості» фіксує об’єктивну тенденцію розвитку існуючих явищ, наявність умов їх виникнення, або відсутність обставин, котрі б перешкоджали цьому виникненню. Перехід можливості в дійсність ґрунтується на причинному зв’язку явища об’єктивного світу. Дійсність-це сукупність реалізованих можливостей. Праксеологія цікавиться умовами діяльності людини. Так, з’являється проблема внутрішньої і зовнішньої дії, і можливість потрібно оцінити спочатку. Виділяють: конкретну і абстрактну можливість. Конкретна(реальна)можливість - це наявність низки необхідних умов для реалізації певного явища. Абстрактна(формальна)- відображає відсутність певних умов, однак мовчить, щодо відсутності умов діяльності взагалі. Абстрактна, при певних обставинах, може стати конкретною і навпаки. Все це залежить від ступеня імовірності. Можливість ділять на внутрішню(дизпозійну) і зовнішню (ситуативну). Дизпозійна можливість полягає у поєднанні бажання, сил, знань, і майстерності суб’єкта із врахуванням об’єктивних обставин, що склалися. Ситуативна можливість стосується обставин, тобто того що відбув. Із зовнішніми речами, відносно даного індивіду і в кому стані вони знаходяться в момент імпульсу. Можливість передбачає наявність альтернативи плину подій, і певне ступінь здатності суб’єкта вибирати. Праксеологія стверджує, що діючий суб’єкт може перебувати в ситуаціях повної можливості, неповної можливості, примусової ситуації, ситуації можливості відсутності дії. Ситуація повної можливості, коли суб’єкт може вибирати. Важливо вміти робити правильний і вчасний вибір, а це вимагає не абиякої майстерності. Мистецтво вибору фактично передбачає вміння встановити важливі варіанти порівняння, здійснити критичний відбір однієї з конкурентних можливостей, навіть якщо вони постають одночасно і вимагають від нас неабиякої сили волі. Це все викликає ситуацію неповної можливості, коли вибір обмежений. З часом наявна можливість втрачається, а тому важливим є поняття вирішального моменту, з моменту виконання чогось ми втрачаємо можливість робити це надалі. Можливість дії часто поєднується із необхідністю дії. Примусова ситуація – це ситуація єдиного вибору. Критична ситуація завжди в людині вимагає акумуляцію можливих сил. Робота на межі сил є недоцільною. 4.Складна дія та елементи її підготовки. Не кожна дія є складною. Щоб дія була складною(складна дія складається з кількох елементарних дій) потрібно щоб набір дій, який до неї входить, між ними виникали відношення до позитивної чи негативної кооперації. Складна дія це коли всі дії направлені до однієї цілі. Це може бути і дії одного суб’єкта(наприклад, музикант).З часової точки зору виконання окремих елементів складної дії можу бути різним: одночасні(акорд дії), послідовні(полоса дії). Акорд дії-комплекс одночасних дій(дії водія за кермом), полоса дій - комплекс почергових дій, сплетіння дій – це полоса акордів. Класифікація складних дій за мірою свободи виконання: 1)складна дія замкнутого циклу (наприклад, робота на конвеєрі) 2)складна дія відкритого циклу, тобто постійно включаються нові фактори Етапи підготовки складної дії: 1)подолання перешкод: підготовка місця дії (наприклад, розчищення території. Не завжди потрібно викидати все, дещо можна і залишити) 2)підготовка матеріалу – все, що потрібно для дії повинно бути і мати своє місце, звідки в разі потреби, можна легко дістати. 3)підготовка апаратури – доставка і монтаж необхідних засобів. 4) підготовка суб’єкта діяльності –здобуття необхідних навичок, сил, знань. 5.Планування як підготовчий етап складної дії. Критерії «хорошого плану». Планування-підготовчий етап складної дії. Планування економить час та енергію, робить складну дію більш плавною, ефективною, зменшує вірогідність неуспіху. Планування дозволяє визначити бажаний результат, забезпечує порядок, допомагає підібрати необхідні засоби і по черговість їх застосування. До початку реалізації план називається проектом, а вся система складних дій - програма. Програма містить вказівку на черговість дій, а також приблизний час їх реалізації, необхідні витрати та інші рекомендації. План-опис можливого в майбутньому комплексу дій, об’єднаних спільною метою. Мета-збір підготовчих знань і створення моделі задуманого. Критерії «хорошого плану»: 1.цілеспрямованість-забезпечує конкретність, придатність, своєчасність; 2.реальність-передбачає врахування наявних можливостей, засобів, умов; 3.оптимальність-економічність; 4.цілісність-внутрішня узгодженість, не повинно бути суперечностей; 5.чіткість і зрозумілість для тих, хто реалізує план; 6.точність-планування дій з позиції доцільності; 7.гнучкість-бути придатним для внесення необхідних змін, залучення засобів вдосконалення. Якщо дрібна зміна загрожує плану-він не добрий; 8.живучість-готовність до реалізації протягом довшого строку. 6.Ефективні методи складної дії. Метод-спосіб виконання складної дії, в якому відзначається системність, осмисленість, повторюваність. Метод особливо зав’язаний з планом,тому що спрямовується до вищих результатів при зменшенні затрат і сил. Перевага методу: передбачуваність, перевіреність, володіння ініціативою.Метод забезпечує економію зусиль шляхом відмови від непотрібного (наприклад, метод облаштування робочого столу).Ефективні методи:1.метод бюджету часу-виключення непотрібних дій в процесі розбиття праці і вилучення зайвого;2.метод стратегічної ініціативи, яка передбачає оволодіння вигідною позицією і відповідно поставити опонента в невигідну позицію, щоб самому не попасти в невигідну позицію;3.метод полегшення і заміни в роботі – він полягає в застосуванні ефективніших засобів або навиків, відмова від традиційних на більш легке і дешеве. 7.Мета та стимули дії, їх класифікації. Вимоги до постановки мети дії. Мета дії - це запланована подія, стан речей або зміна, яку у майбутньому реалізує свідомо діюча людина. Мета дії – це стан речей, який для суб’єкта певною мірою є цінний, бажаний, а тому визначає напрям і структуру його діяльності. Мета дії – це те, до чого прагне суб’єкт у своїй результативній діяльності. Результативною є дія, яка забезпечує досягнення запланованої мети, а тому від ваги мети залежить і важливість результату. Цілісність праці залежить від елементу творчості в меті. Запланована мета дії визначається внутрішніми і зовнішніми факторами, які називаються мотивами і стимулами. Мотиви – пояснюють прагнення суб’єкта досягнути певну мету. Стимули – фактори, які формують мотиви, оскільки співзвучні із потребами, як умовами людського існування. Вимоги до постановки мети дії: 1)ясність і чіткість 2)реальність і доступність - ця вимога передбачає, що мета повинна формуватися в рамках можливості конкретної людини. 3) моральність. Необхідність враховувати вплив нашої мети на життя наше і оточуючих. 4) доцільність. Говорить про те, що затрати компенсувались результатом сповна. 5) належна спланованість досягнення мети – це означає, що планування дії повинне враховувати можливі зміни та ускладнення, а також не бажані наслідки та результати. 8.Критерії оцінки ефективності дії. Є 3 основні критерії оцінки діяльності: ефективність, вигідність, економічність. Ефективність – найголовніший критерій. Доцільним, або ефективним є такий спосіб дії, який певною мірою забезпечує досягнення запланованої мети, наближає до неї. Неефективна дія не наближає до мети або навіть віддаляє від неї. Діяльність може бути спрямована на головні і побічні цілі, то і дії можуть бути більш ефективними, або менш ефективними. Оцінка ефективності діяльності здійснюється лише після завершення певного етапу, коли стає можливим визначити попередньо, або остаточно на скільки застосовані засоби сприяли досягненню кінцевих цілей. До того часу (до завершення певного етапу) ми можемо оцінювати з певною вірогідністю який може бути недостатнім, або хибним. Попереднє порівняння ефективності декількох способів дозволяє обрати найбільш доцільний. Ефективність значною мірою залежить від ефективності обраних засобів. Вигідність. Діяльність вигідна, якщо вона принесла користь; нейтральна якщо нема ні здобутків ні витрат; не вигідна, якщо ми отримали виключно витрати. Міра вигідності лежить в абсолютній величині вигоди до чистих втрат. Оцінюючи вигідність потрібно враховувати всі елементи корисного результату і витрат з врахуванням задуманих і не задуманих результатів діяльності, бо особливо невигідними є ті, де ми закрили для себе якусь важливу перспективу. Економічність. Економічною називається діяльність, якщо відношення корисного результату до витрат більша одиниці; нейтральна – якщо відношення дорівнює одиниці; не економічна якoо відношення менше одиниці. Економізація – це покращення діяльності, шляхом збільшення економічності і зменшення не економічності. Відповідно до цього принципу праксеологія вимагає зміни величини затрат шляхом оптимізації наявних ресурсів. 9.Аксіологія суб’єкта діяльності. Суб’єкт діяльності – це сила, яка мала можливість і здійснила певну дію. Цінність суб’єкта оцінюється відповідно до ефективної його дії відповідно до ваги вкладу, яку він здійснив у реалізації мети. Класифікація суб’єкта поділ. на 3 групи: суб’єкти-творці – це ті сили, які здійснюють вирішальний вклад у реалізації задуманого, мають найтісніший зв'язок з провідними цінностями, які зумовлюють необхідність даної діяльності і самі виступають ключовою цінністю. суб’єкти 2-го плану – це виконавці другорядної допоміжної ролі, які оцінюються відповідно до генеральних цінностей діяльності, однак самі рідко зараховуються до їх числа. суб’єкти-учасники відіграють епізодичну, хоч і інколи дуже важливу роль, а тому оцінюються відповідно до конкретної ситуації, і тої дольової участі, яка належить цим агентам у її розв’язанні. інші діячі деструктивна діяльність яких спрямовується проти суб’єкта-творця або іде в розріз з провідними цінностями виступають негативними суб’єктами і при цьому їхню цінність нівелюють. Якості ідеального суб’єкта: цілеспрямованість, раціональність, реальність задумів, практичність, вміння сформулювати завдання і вибрати засоби дії, правильно розподілити зусилля спрямовані на досягнення мети, активність, ініціативність, добре планування, ефективність як здатність забезпечити позитивний результат, сміливість взяти на себе відповідальність, лідерство, конструктивність. 10.Колективна дія та її види. Основні принципи організації взаємодії(співробітництва). Про колективну дію ми говоримо тоді, коли наші інтереси концентруються не стільки на поєднанні і узгодженні дій окремих людей, стільки на спільній взаємодії людей. Польськ. праксеолог Ян Зеленовський класифікував ступені колективності: спільно приймалися рішення по пит. напрямку роботи, все інше кожен робить індивідуально; кол-в стверджує що буде робити: хто а далі приймає рішення по пит. напряму розділення праці, однак окремі завдання виконувалися індивідуально, без подальшої узгодженості і без взаємної допомоги в ході роботи; у кол-ві в ході роботи взаємодопомога надається у випадку, якщо член кол-ву просить про цю допомогу(підстрахувати); кол-в періодично розглядає роботу своїх окремих членів, спільно приймаються поправки, доповнення, які стосуються роботи членів кол-у; в кол-ві постійно здійснюється поточна координація і надається взаємодопомога. Чим більше елементів колективності, тим складніша взаємодія, але тим вагоміші можуть бути результати. Види: кол-ви без внутр. якісного розподілу праці, а тому кожен член кол-ву виконує одинакову роботу; кол-ви, в яких індивіди з однаковою кваліфікацією розподіляють між собою свою роботу відповідно до її видів, взаємодоповнюють один одного; кол-ви, члени яких мають різну ділову підготовку, а тому не можуть замінити один одного без шкоди для ефект. діяльності кол-ву. Принципи: вимога постановки цілі і планування цілі; принцип обміну інформації між членами кол-ву; принцип чіткого розподілу функції спеціалізації; принцип поточного вдосконалення організації з урахуванням нових методів; принцип контролю; принцип залучення оптимальної к-сті членів к-ву. Організація взаємодії означає чітко відповісти на пит.:хто? що? де? коли? як? чим? навіщо? чому? Теорією досконалої суспільної дії займає соціотехніка. Вона як практична наука застосовує такі способи впливу як наслідування, переконання, маніпулювання. 11.Управління, його види, етапи та методи. Управління – діяльність, спрямована на те, щоб викликати функціонування інших об’єктів у відповідності з метою того, хто ними керує. Це управління людьми, або діяльність, спрямована на те, щоб викликати діял. інших людей, яка відповідає меті керуючого, або меті групи чи колективу. Неформально назив.- лідерство, а форм.-начальник. Управління пов’язане з поняттям влади. Ефективно керувати людьми можна лише через примус і послух. Види управл.: управл.через власність на ресури; можливість примусу на законних підставах; управл. через можливість претензій по договорам; управл. через добровільну підлеглість; управл. через можливість здійснити незаконний примус. Управл.може бути одноосібним або колективним, ефективним або неефективним. Управл.склад. з окремих простих дій, які назив.елементами управл.Вони формують фази управл.: а)прояснення мети діяльності особі і членам колективу; прийняття рішень про мету. його забезпечення через формулюв.певних завдань, їх делегування. б)етап формування процесів функціонування; в)пошук і розміщення ресурсів; забезпечення умов в яких дане доручення стає стимулом до дії. г)етап контролю, який забезпечує відповідність поведінки підлеглих логія фаза нагляду; фаза спостереження. Методи управління – це певні способи керівництва, які застос.в місці аналогічних обставин з однаковим результатом. Методи управління: автократичний метод управл.характ. тим, що розпорядження даються категорично без з’ясування їх зв’язку із загальною метою діяльності, без бажання здобути підтримку підлеглих; демократичний метод передбачає створення умов самостійного вибору рішень підлеглих, хоча за ними стоїть задум керівника; пасивний, проявляє себе через уникнення будь-якого втручання. Вибір методів управл. залежить від характ.стосунків між керівником і підлеглими. 12.Розумова праця, її етапи та принципи. Будь-яка діяльність вміщує в себе елементи розумової праці. Цей розумовий елемент представлений неоднаковою мірою, тому в залежності переваги фізич. чи розум.елементу діяльності можна виділити фізичну чи розумову працю. Розумова праця відрізняється від фізичної, бо носить внутрішній характер і полягає у осмисленні уявлень, які виникли у свідомості людини. Розумова праця зосереджена на зовнішньому об’єкті, але суб’єкт розумової праці перш за все виявляється у себе. Знаряддя розумової праці виступають насамперед засоби спілкування, органи мови, написи, сигнальна апаратура. Стадії розумової праці: підготовча, або стадія зародження проблеми, вміщує елементи стимулювання, маніпуляції; інкубаційна – полягає у підсвідомій стихійній мозковій діяльності; стадія виявлення рішення, акт знаходження розв’язання; стадія перевірки; стадія уточнення, зусилля спрямовані на підвищення точності рішень. Алгоритми творення нових ідей: чітко, але не надто регламентовано формулюйте проблеу; визначтеся з ідеальним розв’язанням і уявіть його; зберіть факти як реалізація принципу емпіризму; ламайте усталені схеми і стереотипи; вийдіть за рамки своєї сфери; не бійтеся експериментувати з комбінаціями; використовуйте всі свої відчуття; відключіться, нехай усе перетравиться; для розслаблення викор.музику,або будьте на природі; засніть із цим,попередньо пригадавши суть проблеми; не пропустіть ідею коли вона виникне; перевірте ефективність ідеї, її здатність розв’язати проблему, можливість її вдосконалення. Принципи розумової діяльності: принцип економізації мислення – віддавати перевагу більш економічній техніці чи методу пізнання, який забезпечує результат так само надійно; принцип планування досліджуваної роботи – результат розумової діяльності не можна передбачити повністю, оскільки в процесі цієї діяльності ми можемо прийти до непередбачуваних наслідків; принцип поглиблення спеціалізації і розширення розумових горизонтів; принцип граничного обмеження колективізації розумової діяльності. Розумовий проект в цілому може охопити тільки 1 думаючий суб’єкт. Колектив не є суб’єктом пізнання. Криза традиційного мислення: кожну проблему слід ділити на певні складові; всі елементи можна замінити на щось інше; отримати можливість розв’язання проблеми. 13. Сутність кризи традиційних підходів до пошуку рішень. Криза мислення, три принципи мислення: 1. кожну проблему потрібно ділити на складові; 2. елементи можна замінити; 3. розібравшись з елементами ми вирішимо проблему. 14.Праксеологічний аспект союзу праці і відпочинку. Профілактика втоми як принцип ефективної організації діяльності. Гармонізація режимів праці і відпочинку напряму зв’язана ефективною діяльністю. Завдання відпочинку відновити сили і здоров’я. Принципи організації праці і відпочинку: 1. систематично, ркгулярно чергуйте періоди діяльності і відпочинку; 2. принцип дотримання правильного режиму рухової активності; 3. принцип профлактики втоми. Відпочинок в роботі має випереджати втому і бути її практикою, а не лікуванням.. Завдяки відпочинку рухи стають більш ефективними, менш затратними, нормалізується робота організму. Втома – це зниження працездатності, яка виникає у процесі виконання праці. Якщо людині не вдається відпочивати може настати перевтома – патологічний стан, підвищена дратівливість, безсоння, зниження інтересу до роботи, веде до захворювання. Виникає через неправильну організацію трудового процесу. Розумова перевтома значно шкідливіша за фізичну, тому що мозок може працювати в стані перенапруження. Викликає найбільші ускладнення в усіх органах. Принципи профілактики: поступового входження в роботу; певної послідовності і систематичності праці; правильне чергування різних видів відпочинку і праці; сприятливого відношення до праці. Засоби профілактики втоми: тренування організму втомою; відпочинок це не просто припинення діяльності, а підготовка до нової роботи. При середній втомі сили відновлює зміна діяльності. До загальних рекомендацій профілактики втоми можемо віднести: попереднє планування роботи, створення сприятливого психологічного клімату, режим їжі і куріння, встановлення ієрархії справ, оптимізм і доброзичливість, уважність і сконцентрованість, економія робочого часу і робота по плану. 15. Принципи ефективної організації дня. Правильний розпорядок дня – правильна організація і найбільш доцільний розпорядок по часу сну, харчування, праці, відпочинку. Кожнна людина має свій динамічний стереотип. Цілеспрямованість дії привчає до самодисципліни, вроджена специфіка. Все живе має свої біоритми, які змінюються за день двічі, ритми змінюються хвилеподібно за принципом маятника. Працездатні періоди – з 8 до 13; з 16 до 19; найкраще з 10 до 12 і 16 -18 00. В ці години найкраще фізична праця, прийняття рішень. 5-6 година ранку – пік активності; 20-21 год. – вивчення мов, філософські терміни. Звикання до режиму на 10-14 день. 8х8х8=24(відпочинок, робота, сон). | |
| Переглядів: 3626 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |