| Головна » Статті » Інше - різне |
Філософія
| Свободи совісті. 1.Поняття свободи совісті, як конституційно-правові категорії. СС – це особлива, якісна визначеність людського буття, яка відображає внутрішню спрямованість до вільного, не зумовленого ззовні силовими чинниками самовизначення у духовній сфері. Можливість творчої та відповідальної самореалізації на основі цілісного орієнтовного вибору. СС з точки зору права – становлення і розвиток суспільства, держави, їх ставлення до світоглядних орієнтацій людей. СС з точки зору релігієзнавства – це право, що гарантує недоторканість совісті людини у ставленні до релігії. Тобто, правила особистості мати, приймати або змінювати релігійні переконання за власним вибором, а також право не сповідувати будь-яку релігію. Сюди входить свобода на те щоб індивідуально здійснювати релігійні обряди, богослужіння, вільно пошир. атеїстичні переконання. Реальне забезпечення СС можливе при наявності та гарантії економічного, соціального, духовного, організаційного порядку. 2. Історичні етапи становлення свободи совісті. У первісному суспільстві фактично вже існувала свобода совісті, оскільки суспільство без класів і держави регламентувало ставлення членів громади до первісної релігії лише моральними нормами, що добровільно визнавалися всіма членами. В рабовласницькому суспільстві, особливо при існуванні деспотії, релігія перетворюється на форму суспільної свідомості й несе класове правове навантаження. Принцип свободи совісті набуває певних обмежень і тому починає заявляти себе традиціями вільнодумства (Демокріт, Епікур, Лукрецій). В епоху середньовіччя панував релігійний світогляд; сповідання певної релігії вважалося фактично обов'язковим. За цих умов принцип свободи совісті не виступав як право вільно визначати своє ставлення до релігії. В такому значенні його проголосили у XVI—XVIII ст. ідеологи буржуазії, які боролися з феодальним абсолютизмом і офіційною церковною владою. Одними з перших захисників свободи совісті виступили відомі філософи й учені — М. ЭДонтень, П. Бейль, Б. Спіноза, Ф. Вольтер. Французькі просвітителі Ж. Мельє, П. Гольбах, Д. Дідро, К.-А. Гельвецій, Ж.-О. Ла-метрі сформували атеїстичний напрям — радикальний варіант свободи совісті. У західному суспільстві свобода совісті трактується як право вільного вибору того чи іншого віросповідання, а також гуманістичного світогляду. В колишніх соціалістичних країнах свобода совісті мала деформований характер. Роль релігії та церковних організацій у суспільному житті вкрай принижувалася, водночас атеїстично-просвітницька діяльність фактично перетворилася на засіб контролю тоталітарної держави за свідомістю громадян. В умовах переходу до правової держави розгортається досить повна дія принципу свободи совісті. Вона отримує свій чіткий законодавчий статус, захищає невід'ємні права людини як від надмірної клерикалізації, так і від однобічної атеїзації. Отже, свобода совісті тісно пов'язана зі становищем релігії та і церкви в суспільстві, співвідношенням релігійних чинників з державою та її політичними інституціями. 3. Положення Конституції України, які гарантують свободу совісті громадян Конституція незалежної Української держави, виголошуючи основні права людини, гідність і цінність особистості, рівність великих і малих націй, насамперед потвердила права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин. Стаття 11 декларує, що "держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традиції і культури, а. також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України". Ця стаття практично гарантує розвиток релігійної самобутності національних меншин як складової українського народу, права особам цих меншин користуватися досягненнями своєї культури, сповідувати свою релігію та відправляти релігійні обряди. Ст. 34 Конституції України гарантує кожному громадянину "право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань". Власне, це — гарантія вираження не лише релігійних, а й атеїстичних (антирелігійних) поглядів і переконань, які є важливою рисою наукового світогляду. Свободу переконань, віросповідань, світогляду гарантує безпосередньо ст. 35 Конституції України. В ній наголошується, що кожен громадянин нашої держави "має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуалы і обряди, вести релігійну діяльність". Далі ст. 35 відповідно до практики цивілізованих демократичних держав виголошує: "Церква, і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова". Внаслідок такого відокремлення релігійні організації та церква набули реальної незалежності у вирішенні внутріцерковних питань, позбулися адміністративно-політичних і публічно-правових функцій у державі та цілковито зосередилися на проблемах здійснення своїх релігійних функцій. З іншого боку, відокремлення церкви від держави вимагає від релігійних організацій поважати суверенні права держави, верховенство владних повноважень державно-правових інститутів. Стаття 37 Конституції забороняє "утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на… розвалювання… релігійної ворожнечі". Релігійна ворожнеча — це відносини та дії, виповнені неприязню, недоброзичливістю, ненавистю, злобою стосовно до релігій, віруючих та релігійних організацій. Досить близькою за змістом до релігійної ворожнечі є релігійна нетерпимість, яка виявляється в недопустимості існування невіруючих чи віруючих інших конфесій, в непримиримості до них, у нестерпності до релігії взагалі. 4. Закон України про свободу совісті та релігійні організації В Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" наголошено про право кожної людини: "мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання". Аналіз ст. 3 цього Закону дозволяє виокремити декілька основних прав, які конкретизують свободу совісті: по-перше, мати, вибирати і змінювати релігію або переконання за власним вибором, по-друге, свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Своєю чергою, право сповідувати будь яку релігію забезпечується рівністю всіх релігій перед і законом і відсутністю привілеїв, наданих якій-небудь конфесії. Наголошене право передбачає також можливість змінювати віру, приєднуватися до іншого релігійного віровчення. Врешті, громадяни мають належати тільки до одного релігійного об'єднання, тобто бути членами однієї громади. По-третє, відправляти релігійні культи За цією нормою права розуміють право громадян, не порушуючи громадського порядку та прав інших осіб, індивідуально чи спільно з одновірцями безперешкодно здійснювати релігійні обряди й церемонії. В Україні вільне відправлення релігійних обрядів забезпечується тим, що воно: а) не порушує громадського порядку; б) не пов'язане з посяганням на права інших громадян; в) не заподіює шкоди здоров'ю населення, По-четверте, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні чи атеїстичні переконання. Це право може бути здійснене громадянами своєї країни (але не зарубіжної, зокрема місіонерами) у будь-якій формі (усно чи письмово у пресі) та в будь-який спосіб (публічна лекція, групова бесіда, виступ на радіо чи телебаченні). Дії, що ображають віруючих чи людей інших переконань, а також пов'язані з цим протизаконні перешкоди виконанню даного права, є неправомірними. 5. Правове забезпечення світської освіти в Україні В статті 3. закону України «Про освіту» про «Право громадян України на освіту» йдеться: "Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та шших обставин. Це право забезпечується: - розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державши та інших формах власності, наукових закладів післядипломної освіти; - відкритим характером закладів освіти, ств умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина; - різними формами навчання — очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем. Держава здійснює соціальний захист усіх, хто навчається незалежно від форм їх навчання і типів закладів освіти, де вони навчаються, сприяє здобуттю освіти в домашніх умовах. Для одержання документа про освіту громадяни мають право на державну атестацію. Іноземні громадяни, особи без громадянства здобувають освіту в закладах освіти України відповідну чинного законодавства та міжнародних договорів.» 6. Закон України про альтернативну (невійськову) службу. Стаття 35 Конституції регламентує також громадянські обов'язки прихильників конфесії, наголошуючи: "Ніхто не може бути увільненій від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою". Права громадян на альтернативну (невійськову) службу за релігійними переконаннями визначаються конкретно Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12 грудня 1991 р. Стаття 2 цього Закону визначає, що "право на альтернативну (невійськову ) службу як вид виконання загального військового обов'язку мають при наявності істинних релігійних переконань громадяни України, які належать до діючих згідно з законодавством релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у збройних силах". Виходячи з встановленого державою загального військового обов’язку та гарантованої Конституцією України свободи совісті цей Закон визначає організаційно-правові основи альтернативної служби. 7. Роль законодавчих актів у встановленні міжрелігійної злагоди Законодавчі акти повинні долати негативні наслідки державної політики щодо релігії і церкви. Вони також забезпечують гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання. Законодавчі акти чітко визначають місце державної політики і церкви у суспільстві. А також прописуються відносини між релігійними організаціями, що є доброю передумовою відсутності міжрелігійних суперечок. Зокрема Стаття 37 Конституції України забороняє "утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на… розвалювання… релігійної ворожнечі". Релігійна ворожнеча — це відносини та дії, виповнені неприязню, недоброзичливістю, ненавистю, злобою стосовно до релігій, віруючих та релігійних організацій. Досить близькою за змістом до релігійної ворожнечі є релігійна нетерпимість, яка виявляється в недопустимості існування невіруючих чи віруючих інших конфесій, в непримиримості до них, у нестерпності до релігії взагалі. Таким чином ми бачимо встановлені законодавчі акти намагаються забезпечувати міжрелігійну злагоду. СВОБОДА СОВІСТІ - одна з фундаментальних, загальнолюдських цінностей, важлива філософська, правова категорія. У філософському аспекті СС - особлива якісна визначеність людського буття, яка відображає внутрішню здатність суверенного суб'єкта до вільного, не детермінованого зовнішніми силовими чинниками, а лише за велінням власної совісті самовизначення в духовній сфері. Історично поняття СС конституювалося як категорія права тісно пов’язане із становленням, розвитком суспільства, держави та їхнім ставленням до світоглядних орієнтацій людей і передусім релігії. В релігієзнавстві СС розглядається як право, що гарантує недоторканість совісті людини в питаннях її ставлення до релігії, тобто право особистості на свободу мати, приймати, змінювати релігійні вірування за власним вибором або ж дотримуватися нерелігійних переконань, вільно поширювати свої релігійні чи арелігійні погляди та переконання. СВОБОДА РЕЛІГІЇ – поняття, яке характеризує правові, суп.-політичні, екон. можливості та гарантії для вільного релігійного самовизначення та самореалізації особистості, незалежного функціонування релігійних організацій та їхніх інститутів. СР – один з основних структурних компонентів свободи совісті. СВОБОДА ПЕРЕКОНАНЬ – право людини обирати, відстоювати власні переконання і здійснювати їх. СВІТОГЛЯДНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ – можливість існування різноманітних точок зору у суспільстві, свобода щодо «сповідування» будь-якого світогляду, що не несе шкоди іншій людині, і пропагування його. 9. В чому полягає сутність відокремлення церкви від держави і школи від церкви Конституція України (ст. 35) гарантує відокремлення держави і церкви. Норма відокремлення держави від церкви передбачає: - невтручання держави у діяльність релігійних організацій, якщо вони діють в межах закону. Держава не фінансує релігійні організації; - Рівноправність усіх релігій, віросповідань перед законом; - Заборона релігійним організаціям брати участь у діяльності політ. партій. Держава і церква постають не як протилежні, а як доповнююючі сутності. Їх нормальна взаємодія визначає рівень забезпечення свободи совісті громадян загалом та свободи релігій зокрема. Перебільшення ролі або держави або церкви призводить до порушення свободи релігії. Держава та церква мають різне завдання та функції. Спрощено держава забезпечує конкретні земні потреби людей: право на життя, освіту, реалізацію – функції держави. Церква, її завдання – надприродне спасіння людей. Норми відокремлення школи і церкви: - світський а не духовний характер державної системи освіти (рівні права громадян на освіту незалежно від їх ставлення до релігії); - дозвіл громадянам вільно опановувати релігійні віровчення згідно власних переконань, але поза межами освітніх закладів; - забезпечити релігійну організацію навчального процесу для членів своїх громад у спеціально відведених місцях. Відокремленням школи від церкви здійснюється фактична незалежність навчально-виховного процесу від релігійних організацій, забезпечується світський характер освіти. Як виголошує Закон України "Про освіту" від 23 березня 1996 p., "заклади освіти в Україні незалежно від форм власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер, крім закладів освіти, заснованих релігійними організаціями" (ст. 9). Відокремлення школи від церкви забороняє як примус до релігійного навчання і відправлення релігійних обрядів, так і перешкоди їх відправленню чи релігійному навчанню."Залучення учнів, студентів до участі в… релігійних заходах під час навчально-виховного процесу не допускається" (ст. 8). Водночас відокремлення школи від церкви не відстороняє духовенство чи членів релігійних організацій взагалі від будь-якої діяльності в закладах освіти, "Належність особи до… релігійної організації? Що діють відповідно до Конституції України, не є перешкодою для участі в навчально-виховному процесі" (ст. 8) 10. Міжнародні і національні правові акти, що гарантують свободу совісті в Україні. До міжнародних правових актів, що гарантують свободу совісті можна віднести: - «Загальна декларація прав людини» Кожна людина має право на свободу думки, совісті й релігії. Це право означає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособове, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні й виконанні релігійних ритуальних обрядів. - «Європейська конвенція з прав людини (конвенція про захист прав і основних свобод людини)» Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії; це право криє в собі свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособове, так і разом з іншими, прилюдно або приватно, в богослужінні, навчанні, виконанні релігійних і ритуальних обрядів. - «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права» Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати або приймати релігію чи переконання згідно свого вибору і свободу сповідувати свою релігію і переконання як одноосібне, так і разом з іншими, публічно або приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів і учень. - «Підсумковий акт наради з безпеки та співробітництва в Європі»; - «Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань»; - «Підсумковий документ віденської зустрічі представників держав-учасниць наради з безпеки і співробітництва в Європі»; - «Паризька хартія нової Європи»; - «Декларація про права осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних або мовних меншин». До національних правових актів, що гарантують свободу совісті можна віднести: - «Декларація прав національностей України» Усім громадянам України кожної національності гарантується право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів. - «Конституція України» Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. - Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» В Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього. - Закон України «Про альтернативну(невійськову) службу»; - Закон України «Про освіту». | |
| Переглядів: 1518 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |