Понеділок, 20.11.2017, 03:56
Вітаю Вас Простой прохожий | RSS
Музика та навчання - сайт Dj Kvinta
Головна » Статті » Інше - різне

Філософія
Історія філософії

1. Предмет філософії


Фонарін:намагання надати відповідь про обєктивні закономірності духовного та морального змісту. Ящук: Історія – вимір буття людини.Обєктом є той чи інший елемент історії людства. Є 2 різновиди:1-субстанційна істор.філос.-виявити в подіях закономірності,загальний смисл. 2-аналітична філос.істр.-увага на самому істор.знанні.Бойченко:Є 3 площини: 1-істріософія-увага на реальному істор.процесі, спрямованість істор.процесу, питання про сенс істор. 2-теорія істор.пізнання-увага на дослідженні процесу пізання.Гносеологія обєкт субєктне співвідношення і як наслідок винекнення епістемології. 3-методологі істор.-принципи,підходи,методи пізнання, формаційний підхід,принципи детермінізму.

2.Міфологічне осягнення історії.

Поняття "міфологія" вживається у кількох основних значеннях, тобто є полісемантичним. Насамперед, під міфологією розуміють процес виникнення, розвитку, структурування і функціонування певної системи міфів. Якщо ж міфологія розглядається як відповідна відносно самостійна галузь людських знань, присвячена спеціальному дослідженню міфів, термін "міфологія" набирає іншого тлумачення.1) фантастичне відображення дійсності, що виникає внаслідок одуховнення природи й усього світу у первісній свідомості; 2) наука, що вивчає образи цього відображення — міфи та відповідні їм сказання". «Міф виражає світовідчуття й світорозуміння епохи його створення. Людині найранніших часів доводилося осмислювати навколишній світ. Міфологія й виступає як найдавніша, така, що відповідає стародавньому і особливо первісному суспільству, форма світосприйняття, розуміння світу й самої себе первісною людиною". З одного боку, своєрідність тієї чи іншої міфологічної системи визначається самобутністю певного етносу, його власною унікальністю й конкретно-історичнимн умовами існування та розвитку. Основною складовою будь-якої міфології, її базовою структурною одиницею є міф. І, навпаки, відмітною рисою міфологічного бачення навколишньої реальності є те, що міф ніколи не існує сам по собі, а лише сукупно, у вигляді певної множини міфів, іманентно, внутрішньо пов'язаних, тобто міфології.Міфи — історично перша форма світовідчуття епохи. Міфи постають як чуттєве ставлення людини до світу, зокрема до історичного світу, який виокремлюється з природного універсуму. Це ставлення особливе, світоглядне, тому міф є не просто чуттєвим відношенням, фізіологічним відчуттям, а світовідчуттям. Тобто це таке відчуття історичної реальності, коли щось конкретно чуттєве сприймається як узагальнене; це чуттєве відбиття світу як цілого. Адже з трьох основних рівнів ставлення людини до світу— світовідчуття, постає вже по-іншому. І цим також міфологічне освоєння історичної дійсності чималою мірою відрізняється від релігійного. У міфологічному (внаслідок його синкретичності) ще відсутній поділ навколишнього світу на природний та історичний, зовнішній і внутрішній. У релігійному ж світобаченні, де означена синкретичність якщо й не зведена повністю нанівець, то виражена вже набагато слабкіше й відіграє другорядну, підпорядковану роль, такий поділ на світосприйняття та світорозуміння — у міфологічному баченні історії найрозвинутішим є саме світовідчуття, а світосприйняття та світорозуміння перебувають тут ще в латентному стані, прихованому й зародковому. Отже, міфологічне світовідчуття виконує не лише власні функції, а значною мірою й функції уявлення та мисленого узагальнення, властиві розвинутим формам світогляду відповідно до світосприйняття та світорозуміння. 


3. Релігійне осягнення історії

Релігійний світогляд постає наступною відносноміфології стадією
в осягненні історичним суб'єктом своєрідностіісторичного процесу йогогенези, сутності, єдності тарозмаїттявиявів.Величезноюзаслугою релігії є передусім те, що вонапрагне не збагнути всесвітню історію як просто обширнішу у просторі й тривалішу в часі череду нескінченних перетворень, а виявити та зрозуміти внутрішній смисл історичного процесу. Однак за всіх достоїнств і переваг, цей підхід до з'ясуваннясамобутності світу історичних подій має і свої, досить вузькі межі, зумовлені, чи не тими самими чинниками, які визначають і переваги означеного підходу. З одного боку, специфіка природничо наукового підходу робить можливою об'єктивність розгляду історичних процесів, елімінацію суб'єктивних прагнень, інтересів, цілей, смаків та інших суб'єктивних чинників при вивченні історії. Та водночас ця об'єктивність неминуче зумовлює йоб'ектність розгляду історичних явищ, його дистанційованість, безсторонність, що межуєз байдужістю, а то й заступає в неї. Релігійне осягнення історичної реальності, на відміну від міфологічного, вже не є суто нерефлексивним, лише стихійним. Воно реалізується через єдність стихійної й свідомої складових. Щоправда, особливо на перших етапах формування й розвитку релігійного осмислення історії, з переважанням стихійного начала. Пізніше поступово зростає роль свідомого начала у релігійному розумінні історичного світу людей.Від свого виникнення й до сучасного етапу існування релігійне сприйняття історичної реальності (подібно до міфологічного) розглядає відношення "людина—світ історії" не у його чистому вигляді, а через посередництво інших, незвичайних істот — богів, духів, ангелів, демонів тощо.Особливо рельєфно ця особливість виявляється у релігійному, зокрема християнському, історичному світоставленні .Таким чином, релігійне осягнення історії має також риси, що єднають його з осмисленням міфологічним та філософським. Наявність таких рис пояснюється передусім тим, що всі три форми мають світоглядний характер.


4. Історичний коловорот у філософії історії Полібія

Грунтується на вивченні історії власного народу.Життєве коло народу як своєрідного індивіда і. вичерпується 3 основними формами влади,що розрізняється за такими кількісними ознаками:єдиновладдя,влада багатьох,влада багатьох(по великому рахунку це і є єдиновладдя)звідси випливає якісні ознаки:царство,аристократія,демократія.Рушієм перебігу історичних процесів є переродження кожної із згадених форм позитивної у таку саму за кількісним принципом, але негативною за ознакою.(наприклад єдиновладдя-влада багатьох)Єдиновладдя –коли влада народу добровільно віддає найдойстойнішому,аристократія-на чолі стають кращі люди держави.Демократія- влада народу як організованого цілого.Є ще єдиновладдя-виникає без будь-якого плану.Є ще консульска влада принцип аристократичності,влада у камісіях –демократичність.

5.Філософія історії доби просвітництва


1-натуралістичний історизм, який отримали у спадок просвітники, ліг в основу їхніх теоретичних пошуків,спрямованих на створення нової картини світу. 2- головна мета роздумів просвітників про істор. стала критика її з позицій раціоналізм 3-механістичне розуміння,яке надавало підстави підстави аналізуватиістор-соц дійсність в контексті природних змін.3-за своїм метадологічним та теоретичним базисом європейська філ. претендувала на роль «нової філ» була субстанціолізмом.Субстанція як єдине ціле із претензією на всезагальність основ усього сущого.Прагнення філософсько осмислити істор.процес породжувало суперечності , які оптимізували засади субстанціолізму

6. Прогресистське тлумачення і. Кантом


Людина зміст і самоціль і., людські вчинки у своїй сукупності становлять людську і., Історичний процес – процес, який має на своїй меті навчити людину користуватись своїм розумом.Є такі етапи:-вчимось користуватись своїм розумом. – використовуємо для регулювання відносин.- вдосконалення відносин( цей процес означає вихід людини із царства природи)Найбільше чого може досягнути у своєму розвитку людство це побудова всезагального правового суспільства, яким надається свобода.Кант величезну увагу приділяє свободі людини, розглядаючи забезпечення цієї свободи одним із головних завдань істор.розвитку. Причому- свободі як вияву культури, а не цивілізації, свободі внутрішній, справніжній, а не показній. У «Критиці чистого розуму» Кант окреслює пргресивну еволюцію в основі якої лежить принцип усвідомленої необхідності. Вся і., це усвідомлена необхідність.

7.Філософія історії Гегеля

Г. один із фундаторів Н.К.Ф. Історія- процес безпереривного руху.Існує 3 види історіографії: первісна,рефлективна, філософська.Первісна- результат творчості таких істориків, які сучасні дії,події,стани переводять із зовнішніх явищ у систему внутрішніх уявлень це полководці правителі,що з висоти оглядають придмети і помічають усе. Рефлективна-!)огляд усієї і. певного народу чи певної країни абож усього світу- це всезагальна і.!) наскільки корисною може виявлятись і це і. це прагматична і. !) критична і-викладається не сама і ,а надається оцінка історичних оповідей і досліджується їх істинність та вірогідність Філософська- вона керується загальними точками зору , є не тільки зовнішньою точкою зору, а й внутрішньою душею спямовує істор. факти події. Розглядав історію , як придмет своєї філософії, вона зародилась тоді, коли людина виокремила себе із природи.Сутність і. – розкриття і усвідомлення свободи.Отже і.- універсальний історичний процес осягнення причин, а не фактів.


8.Теорія історичного процесу

Маркса. Формаційний підхід

Історичний прцес – розвиток та вдосконалення природи і людини.В основі марксиського підхода до історії лежить поняття суспільно – історичної формації це:1)поняття економічної структури суспільно економічного детермінізма, признання спільного 2)процес виробництва та його основа базис. Вони визначали суспільство, як таке, що знаходиться на певному ступені історичного розвитку. Формація. В основі кожної формації лежить певний спосіб виробництва, що складається із єдинства виробничих сил(виробничі сили-відношення суспільства до природи, речей за допомогою яких здійснюється виробництво матеріальних благ) та виробничих відносин-економічний базис, що характеризує відношення людей до знарядь та засобів праці. Над економічним базисом стоїть ідеологічна настройка-політичні та правові ідеї. Із зміною базису змінюється і ідеологічна настройка.

9.Цивілізаційний підхід до історії.

Полілінійність істор. процесу була зумовлена, зокрема, різними природними умовами існування людських спільнот, а перервність — кризовими, здебільшого екологічного походження, ситуаціями, які призводили до тимчасової стагнації сусп-в і деградації к-р.В основі ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПІДХОДУ – перетворення історії людства в глобальну, загальнолюдську історію. Якщо раніше вона була історією окремих племен, народів, країн, регіонів, культур, то сьогодні ми є свідками створення планетарної цивілізації.

10. Морфологія історії О. Шпенґлера.


Шпенглер відмовляється від концепції єдиного «всесвітнього» історичного процесу, єдиної лінії еволюції людства, що проходить послідовні етапи роз­витку і загалом — за всіх відхилень, періодів застою чи занепаду — виявляється поступальним рухом, який визначається як прогрес.

Шпенґлер називає культурами певні суспільні утворення разом з притаманними їм особливостями. Кожна нація, на його думку, наділяє людей своєю ідеєю, своїми пристрастями, своїм життям, і всі культури «суворо прив'язані протягом свого існування» до того грунту, на якому вони зросли.. Терміном «цивілізація» Шпенґлер позначає виключно пізній етап розвитку культури, яку оцінює як логічну стадію її завершення й занепаду. Цивілізація — остання й неминуча фаза будь-якої культури, вона виявляється в раптовому, несподіваному переродженні культури, різкому надламі творчих сил. Цивілізація має ті самі ознаки в усіх культурах і є симптомом відмирання цілого як організму.

Шпенґлер з одного боку вибудовує концепцію, що представляє культуру як організм, який має свою будову (морфологію), з іншого боку, — визначає підстави культури як до-раціональні, що виявляються в глибинних символах.

Як уже зазначалося, базові поняття концепції Шпенґлера — культура та цивілізація, які німецький теоретик розуміє нетрадиційно, вкладаючи в ці терміни особливий зміст. Історико-культурна концепція Шпенґлера будується на зіставленнях, співвідношеннях і, здебільшого, антиномічному протиставленні «культури» та «цивілізації».

Культура, як її розуміє Шпенґлер, є не що інше, як модель пояснення світу, засіб опису структури життєвих зв'язків. Культура згідно з концепцією Шпенґлера, є система допущень, прийнятих в тому чи іншому соціумі. Культура — це гарант соціального ладу, що втілює на грунті накопиченого запасу спостережень закони здорового глузду й необхідні норми власного життя. Завдяки аналізові історичних форм життя людей різних епох і географічних регіонів, за допомогою беззастережного залучення до наукового обігу поняття «культура», Шпенґлер заклав підвалини будівництва історично нової онтології — онтології культури, він запропонував основи аналізу культури як форми специфікації життєдіяльності історичної людини.

Шпенґлер упритул підходить до проблеми співвідношення історії та культури. У кожній культурі без особливих зусиль можна побачити чотири різновиди неповторних характеристик: «власну ідею», «власну пристрасть», «власне життя», «власну смерть». Ці риси виявляють стилістичну єдність культури — єдність мислених форм, єдність способу життя в усіх його формах; релігії, мистецтві, політиці, економіці, праві.

Аналіз морфологічної будови культури дозволяє Шпенглерові вирізнити вісім рівно вартісних за рівнем зрілості культур: єгипетську, індійську, ва­вилонську, китайську, греко-римську (аполлонівську), європейсько-хри-стиянську (фаустівську), магічну (візантійсько-арабську), культуру майя. Він передбачав також виникнення в майбутньому дев'ятої культури — російсько-сибірської.

Виокремивши різні культури та визначивши їх як гетерогенні, Шпенґлер пише, що, крім чотирьох щаблів життя кожної культури (народження — розквіт — зів 'янення — смерть чи весна — літо — осінь — зима), існують точніші характеристики конкретної культури. Так, для греко-римської ан­тичності функцію передумов виконує опозиція матерії та форми, для європейсько-християнської (фаустівської) культури — дуалізм сили та маси, для візантійсько-арабської (магічної) культури — опозиції світла та пітьми тощо. Центральним пунктом цих протилежностей є місце Я в просторі та часі культури.

Парадокс шпенґлерівської філософії полягає в тому, що, незважаючи на її численні фактичні й теоретичні суперечності, явний і прокламований Ірраціоналізм концепції, інтуїція Шпенґлера дозволила йому окреслити ідеї, що стали підґрунтям типологічного аналізу культур.


11. Філософія історії А. Тойнбі.

Тойнбі створює власну культурно-історичну концепцію, в якій центральним поняттям є локальні цивілізації. Історичний процес для нього — це існування в просторі та часі окремих локальних суспільств. Цивілізація, за Тойнбі, виростає з примітивних (первісних) суспільств в результаті виклику, породженого винятковими обставинами різного характеру й успішної відповіді на цей виклик. Тойнбі вважає, що цивілізації розвиваються замкнено, ізольовано, локально, хоча й не виключає подібності їх. Концепцію єдності цивілізації він проголошує хибною; на його думку, вона з'явилася тому, що західна цивілізація поширила свою економічну та політичну систему на весь світ, і з цього робиться висновок про уніфікацію історичного розвитку. Тойнбі з цим категорично не згоден. Світ багатоманітний, і його не можна уніфікувати.

Якщо Шпенґлер виходить із заперечення смислової єдності історії, то Тойнбі намагається досягти її цілісного бачення, не відкидаючи ідеї її поділу на велику кількість окремих незалежних соціальних організмів — локальних цивілізацій.

«Одиницею виміру» історичного буття для Тойнбі є цивілізація.

Згідно з концепцією Тойнбі як християнського філософа, засновком історії є вселенський розум, божественний закон — Логос, істина виявляється в діалозі людства з ним, а точніше — у відповідях на виклики людства.

Здійснюючи аналіз історії, Тойнбі вирізняє двадцять одну цивілізацію, що будь-коли існували на Землі. Цивілізації, крім того, взаємодіють між собою й можуть взаємно впливати одна на одну. Розвиваючи ідеї Шпенґлера про циклічність історії, Тойнбі розуміє її як послідовну генезу цивілізацій, що проходять у своєму розвитку та занепаді однакові фази: зародження, зростання, катастрофи, розпаду й загибелі.

Аналізуючи різні концепції походження цивілізацій, Тойнбі доходить висновку, що причина генези цивілізації полягає не в якомусь поодинокому факторі, а в комбінації декількох. Виклик і адекватність відповіді на нього є підґрунтям для генези цивілізації та зумовлює її розвиток. Ті суспільства, які не спромоглися на адекватну відповідь на цей виклик, тобто не змогли змінити свій спосіб життя, — загинули.Кожна цивілізація проходить на своєму життєвому шляху чотири стадії. Стадія зародження — ге-неза. Цивілізація може виникнути або внаслідок мутації примітивного суспільства, або на руїнах «материнської» цивілізації. За стадією генези настає стадія зростання, коли цивілізація з зародка розвивається в повноцінну соціальну структуру. У процесі зростання цивілізації постійно загрожує небезпека переходу в стадію надламу, що, як правило (але не обов'язково!), змінюється стадією зане­паду. Занепавши, цивілізація або зникає (єгипетська цивілізація, цивілізація інків), або дає життя новим цивілізаціям (еллінська цивілізація, що породила через Вселенську церкву західне та православне християнство).Тойнбі заперечує вплив долі в розвитку цивілізації, вважаючи, що останнє слово завжди залишається за людиною.На відміну від Шпенґлера, який прогнозує «присмерк Європи», Тойнбі, як і Ясперс, обґрунтовує можливість врятування західної цивілізації шляхом посилення ваги релігійно-духовних засад та моральних чинників суспільного життя людей.

12.Ноосферна концепція В.І.Вернадського

При написанні цієї праці Вернадський намагався спиратися лише на точно встановлені наукові та емпіричні факти й узагальнення,зрідка припускався робочих наукових гіпотез.

У зв’язку зв’язку з цим замість поняття «життя»він ввів поняття «живої речовини».Жива реч.є сукупністю живих організмів.

Ні один живий організм у вільному стані на землі не знах.Всі ці організми пов’язані з матеріально-енергетичним середовищем,що їх оточує.У 20 ст.людина вперше пізнала і охопила всю біосферу,завершила географічну карту планети Землі,розселилася по всій її поверхні.

У геолог.іст.біосфери перед людст.відкрив.величезне майбутнє,якщо вона не буде заст.свій розум і свою працю для самознищення.

Гнологічний еволюційний процес відповідає біологічній єдності і рівності всіх людей.Це закон природи.

Цей новий стан біосфери і є «ноосфера».Ноосфера є новим геологічним явищем на нашій планеті.В ній людина вперше стає визначеною геологічною силою.Перед люд.відкрив.все більш широкі творчі можливості.

Ноосфера-останній із багатьох станів еволюції біосфери в геологічній історії-стан наших днів.Хід цього процесу лише починає для нас з’ясовуватися із вивчення її геологічного минулого в деяких своїх аспектах.

Зараз ми переживаємо нові геологічні еволюційні зміни біосфери.Ми входимо в ноосферу.

Ми вступаємо в неї-в новий стихійний геологічний процес-в грізний час.

Але важливим для нас є факт,що ідеали нашої демократії йдуть в унісон із стихійним геологічним процесом,із законами природи,відповідають ноосфері.

13.Проблема суб’єкта історії:людина історичні спільності цивілізації.

Поняття «суб’єкт» (від латинського той що лежить знизу,що знаходиться в основі), це носій предметно практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямованої на об’єкт, тобто суб’єкт – той що діє і пізнає. Суб’єктом суспільного розвитку є особистість, що виступає як соціальний вияв кожної людини. Особливе місце у соц. Філософії займає проблема видатних та історичних особистостей. Розглядається від чого залежить роль такої особистості в суспільному розвитку, це може залежати: від здібностей таланту чи геніальності; від становища в суспільстві; від того, яку групу партію очолює ця особистість; від того як глибоко розуміє ця особистість історичні завдання та закони розвитку суспільства; від того наскільки сприяють їй об’єктивні умови її діяльності. Отже історична особистість її роль є своєрідним результатом двох складових: соціальних умов, суспільних потреб і якостей конкретної особистості. Важливу роль в життєдіяльності суспільства відіграють соціально етнічні спільноти. Історично першою формою спільноти людей є рід – форма спільності людей що заснована на кровно родинних зв’язках і веде своє походження по одній лінії материнській чи батьківській, має спільну мову, звички релігійні вірування та деякі елементи первісної культури. Плем’я формується після роду, це відносно стала спільнота людей що характеризується кроно родинними відносинами в основі дної спільноти лежить колективна власність на землю і загальна праця. На зміну родоплемінним відносинам на вищому ступені свого розвитку приходять нові соціально етнічні спільноти людей – народності, формування яких є наслідком розкладу первісного суспільства. Народність характеризується спільністю території, єдиною мовою, елементами єдиної культури. Процес ліквідації економічної роздробленості, зміцнення господарських зв’язків між окремими народностями, обєдння місцевих ринків в середині тієї чи іншої держави в загально національний та інші фактори привели до появи більш зрілої розвиненої соціально етнічної спільноти людей – нації.

Цивілізація – означає міський, основна ознака це наявність міст – соціокультурне утворення яке ґрунтується на певних засадах. Цивілізація це певний вищий ступінь розвитку культури (класове суспільство, писемність). Поняття цивілізації не рідко ототожнюються з поняттям культури. У цьому випадку йдеться про такі їх різновиди як шумерська, егейська індійська, європейська культури або цивілізації. Збіг термінів цивілізація і культура значною мірою пояснюється тим,що цивілізаційний зріз суспільства передбачає аналіз культури, що діє в цьому суспільстві. Цивілізація є об’єктивованою формою людського буття і являє собою всі досягнення і здобутки людини, але разом із цим це не тільки те що нагромаджено, створено людиною, але і те що організовано нею.

14. Ідеалістичний підхід до розуміння рушійних сил і факторів історії.

Августин – провидіння Боже;

В метафізичній Філософії – доля;

В ідеалістичній Філософії – Абсолютна ідея;

Абсолютна ідея - Наприклад, у системі Г. В. Ф. Геґеля абсолютна ідея виступає як першооснова всього існуючого, а природа, людина, людське суспільство і мислення — як різні форми існування абсолютної ідеї, як її втілення. Світовий дух володіє свідомістю і здатний творити.

15.Матеріалістичний підхід до розуміння рушійних сил і факторів історії.

Рушійна сила історії — боротьба пригноблених класів, вищим проявом якої є революція.

Класова боротьба була реальним фактом суспільного життя в минулому, хоча її роль по-різному трактувалася в соціальній філософії. Марксизм вважав її рушійною силою розвитку антагоністичних суспільств, а всю історію людства розглядав під таким кутом зору. Ця боротьба призводить до революцій, здійснення яких у свою чергу призводить до зміни однієї суспільно-економічної формації іншою, більш прогресивною. Свого апогею, за Марксом, класова боротьба досягає за капіталізму.

Абсолютизація ролі і значення класової боротьби як рушійної сили розвитку суспільства в ортодоксальному марксизмі набула антигуманного характеру.

класова боротьба відігравала в минулому і обмежену конструктивну роль, і була "демонічною силою історії", чинником її регресу. Вона вичерпала себе, і досвід XX ст. показав, що шлях співробітництва класів найбільш природний і типовий для більшості країн, а шлях революційний, насильницький — це лише історичний виняток, який свідчить про нерозвинутість соціальних відносин у суспільстві. Тим більше тепер, коли людство не може дозволити собі "великих революцій".

16. Проблема сенсу історії має чимало зрізів.

В античності вона розглядається через призму протиставлення невблаганного ходу "кроносу” як уособлення добрих часів; у середньовіччя, через протиставлення священної історії світській, ключем до осягнення сенсу якої постає явлення Христа. Для мислителів Нового часу сенс історії полягав в утвердженні та повсюдному здійсненні розумного, духовного начала як субстанції та рушія історичної проблеми; для представників німецької класичної філософії – у прогресі усвідомлення свободи та його реалізації з часом як атрибутивної ознаки кожної людини.У системі Марксового трактування історії, яке, з одного боку, завершує класичну філософію історії, з іншого ж - є одним із перших обрисів філософії історії некласичного зразка, проблема сенсу історії пов’язується вже не тільки, й не стільки з пізнанням, скільки з практичним перетворенням історичної реальності. Серед трактувань сенсу історії, що співіснують нині у значенні основних, можна виокремити: агностичне (К.Ясперс), віталістське (В.Віндельбанд, Г.Ріккерт), антиісторицистське (К.Поппер, А.Данто), екуменічне (А.Дж.Тойнбі), екзистенціалістське (М.Гайдегер, Ж.П.Сартр, А.Камю), герменевтичне (М.Гайдегер, Х.-Г.Гадамер, П.Рікьор), анти раціоналістичне (Т.В.Адорно, М.Хоркхаймер, П.Фейєрабенд), телеологічне (М.Бердяєв, Ж.Мартен), комунікативне (Ю.Габермас, К.Ясперс, К.О.Апель).Спочатку проблема сенсу історії ставиться переважно як питання про сенс історії людства загалом. Потім здійснюється переглпостановки даної проблеми з акцентом на відповідне суспільство, культуру та людину цього суспільства чи культури.Сенс історії не зводиться лише до розвитку суб’єкта історичної життєдіяльності. Він має охоплювати, як мінімум чотири параметри цієї життєдіяльності: по-перше, самопізнання чи само ідентифікацію суб’єкта історії, спрямовану на формування його автентичного самоусвідомлення своєї неповторності; по-друге, розвиток тих своїх сильних сутнісних сил, що зумовлюють не тільки соціальну типовість суб’єкта, а й його нетиповість, унікальність; по-третє, пошук і вибір саме свого осередку в структурі масштабної цілісної історичної системи, який. З одного боку, робить можливою ефективну реалізацію суб’єктом саме його здатностей, з іншого – якомога повніше відповідає запитам означеної системи щодо даного суб’єкта; по-четверте, сенс історії має охоплювати автентичну та повноцінну самореалізацію суб’єкта і історичному процесі.Усі існуючі точки зору з проблеми сенсу історії є не що інше, як вираження та відображення тих чи інших реальних граней цієї проблеми у масштабі того чи іншого індивіда історії на певному етапі його розвитку. Тому кожна з цих точок зору отримує право на існування як один із відтінків, чи аспектів осмислення цієї проблеми.

17. Проблема суспільного прогресу та його критеріїв.

Розглядаючи суспільство як самоорганізовану систему, що саморозвивається, слід підкреслити, що цей саморозвиток характеризується якісними змінами і певною спрямованістю. Залежно від спрямування якісних змін суспільного розвитку той характеризується як прогресивний чи регресивний.Першу теоретично обґрунтовану концепцію соціального прогресу висунув французький філософ-просвітитель, економіст Анн-Робер-Жан Тюрго , який і сформулював тезу про прогрес як загальний закон історії.Ідею прогресу як прогресу розуму і науки розвивав також французький мислитель Жан Кондорсе.Найбільш ґрунтовний і всебічний розвиток концепція прогресу знайшла у поглядах на історію суспільства Г. Гегеля.Подібні ж погляди на розвиток людської історії як на поступальний прогресивний рух до стрибка з царства необхідності у царство свободи обстоювали К. Маркс і Ф. Енгельс. Важливим питанням при вирішенні проблеми прогресу та періодизації суспільного розвитку є питання про критерії суспільного прогресу.На необхідності об'єктивного критерію суспільного прогресу наголошує марксизм, беручи за такий критерій рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.Сучасна суспільна думка не заперечує евристичних можливостей об'єктивного критерію суспільного розвитку, обґрунтованого марксизмом, але не визнає його єдиним і вирішальним. Сьогодні соціальні системи порівнюються за такими критеріями, як рівень споживання матеріальних і духовних благ, якість продукції, рівень розвитку соціальної інфраструктури, характер функціонування інформаційних систем, взяті в системній єдності. Про рівень розвитку тієї чи іншої суспільної системи можна говорити і з точки зору її незаперечного внеску в надбання світової культури і цивілізації. На думку переважної більшості сучасних зарубіжних і вітчизняних вчених, універсальним критерієм суспільного прогресу є загальне становище людини в соціальній системі, діапазон її загальнокультурного розвитку, рівень матеріальної, соціально-політичної і духовної свободи. Отже, суспільний прогрес — це такий поступальний розвиток суспільства, що сприяє збільшенню міри свободи людини, розширенню можливостей для вільного розвитку її індивідуальності, утвердженню у взаєминах між людьми і соціальними групами гуманізму, соціальної справедливості, злагоди і демократи.


Категорія: Інше - різне | Додав: djkvinta (21.05.2012)
Переглядів: 1863 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Адміністрація
Пишіть
Ваші пропозиції,
чи питання
на
e-mail: kvinta77777@gmail.com
РАДІО Dj Kvinta
RADIO MELOMAN
СЛУХАТИ
Віджет
Категорії розділу
Навчання [40]
Шпаргалки, підготовка до екзаменів, статті
Реклама - Ваші повідомлення [0]
Інше - різне [73]
Філософія (СПЕЦІАЛІСТ) [0]
Пошук
Наше опитування
Який стиль музики вам найбільше подобається??
Всього відповідей: 158
Друзі сайту
Статистика
Реклама

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz