Четвер, 13.12.2018, 04:46
Вітаю Вас Простой прохожий | RSS
Музика та навчання - сайт Dj Kvinta
Головна » Статті » Інше - різне

МВФД

21.методика і значення використання мистецтва у викладанні філософських дисциплін

Життя коротке, мистецтво нескінченне. Оскар Уайльд

Мистецтво – форма естетичного освоєння світу людиною, що виникає в процесі художньої творчості – особливого виду людської діяльності і конкретно-чуттєвого, образного відображення дійсності з позиції певних естетичних ідеалів, одна з форм суспільної свідомості.Життя людини – це лиш мить, малесенька складова існування усього супільства, одиниця виміру буття. Але протягом цього короткого проміжку часу ми переживаємо настільки яскраві, барвисті та незабутні моменти, що вони назавжди закарбовуються у нашій памяті. Та задля рівноваги існує певний контраст – сумні періоди на життєвому шляху. Вони, зазвичай, покривають усе те, оповите теплом та коханням, та перетворють наш різнобарвний світ на сіру буденність. Та, на щастя, на світі таки існують ті пензлики із яскравими фарбами, що якнайкраще замальовують сумні моменти. Одним із таких чарвних пензликів і є мистецтво – неосяжне та таємниче джерело краси, любові і натхнення.Мистецтво настільки різноманітне та обширне, що коли зустрічаєш його в повсякденному житті, то задумуєшся: хіба ж це не воно? Мистецтво є повсюди! Та тільки не кожному дано його відкрити для себе. Тільки той, хто щиро вірить, може зрозуміти усю сутність цього прекрасного поняття. І для кожного воно буде своє: те, яке людина віднайшла у своєму серці. Як говорив О.Уайльд: «Мистецтво нічого не виражає, крім себе самого». Задумайтесь тільки, що несе у собі поезія? Це ж суцільні почуття та емоції, вилиті на рядках сторінок! Поезія – це найвеличніша форма, в яку тільки може втілитися людська думка. Коли ми вчитуємось у будь-яке творіння автора, ми пізнаємо усю його сутність, тому що у кожне слово, у кожен рядок творці виливають свої найпотаємніші почуття. Адже письменники відкривають перед нами свою душу. А в душу плювати не можна, тому цінуймо поезію, яка не раз рятувала людство від страшенних бід. В найважчі часи література знаходила шлях до серця кожної людини та сіяла в ньому зерна любові, добра та миру.А музика? Музика...Мелодія осіннього листя, яке повільно лягає на землю, звуки пташиного співу, крапель дощу – все це вона поєднує у собі. Музичні твори у всі часи користувались популярністю, адже це величезна жанрова різноманітність, де кожна людина може знайти щось для себе. Як говорив Стендаль: "Музика, коли вона досконала, приводить серце в точно такий же стан, який відчуваєш, насолоджуючись присутністю улюбленої істоти, тобто, вона дає, безсумнівно, найяскравіше щастя, яке тільки можливе на землі." Під музику душа співає і радіє світ, а навколо розцвітає все, адже мелодія переносить нас у такий таємний та водночас близький для кожного момент, де, здається, здійснюються усі найсолодші мрії та бажання.
Живопис – це взагалі найяскравіший портрет душі автора. Картини, а точніше - справжні шедеври, створюються лише тоді, коли людина справді відкриває своє серце і дозволяє фарбам передати усі свої емоції та почуття. Саме тому я повністю погоджуюсь із Пабло Пікассо, що «живопис — заняття для сліпих. Художник малює не те, що бачить, а те, що відчуває.» Багато можна говорити про мистецтво, про значення його в житті людини. Та якнайкраще цю думку висловив М.Рильський:

В тобі, мистецтво, у тобі одному
Є захист: у красі незнаних слів,
У музиці, що вроду, всім знайому,

Втіляє у небесний перелив;
В тобі, мистецтво, — у малій картині,
Що більша за усей безмежний світ!
А що ж для мене полягає у слові «мистецтво»? Все просто: мистецтво – це життя. Кожного нового дня я намагаюсь навчатись мистецтву співчувати та пробачати, допомагати та не просити нічого у відповідь, але найголовніше – завжди памятати мелодію маминої колискової, створювати у памяті картини прекрасних моментів із життя та нести поезію у своєму серці.

Гносеологічну функцію також називають кассандрівською (пророчою) - митці узагальнюють інформацію про навколишній світ, комплексно передають її й можуть виступати "пророками" - передбачати ті чи інші події. Арістотель, порівнюючи історика й поета, надавав перевагу останньому: історик описує події, які сталися, а поет говорить про те, що могло б статися (для цього має знати закономірності світу).

Аксіологічна (ціннісна) функція - кожна культура створює свої ідеали, що базуються на цінностях суспільства. Цінність - явище, матеріальний чи духовний предмет, що усвідомлюється окремою людиною, суспільством або людством як надзвичайно важливий. В основі культури лежить традиція, у першу чергу іншим поколінням передається найважливіша інформація, що й фіксується в ідеалах.

На роль мистецтв у вихованні людини звертали увагу вже давньогрецькі мислителі, розуміючи виховання, як вдосконалення душі людини. Центральною концепцією у вченні Аристотеля стала теоріякатарсису
— духовного очищення людини в процесі сприйняття твору мистецтва, найважливіша роль при цьому відводилася музиці, театру і літературі. Давньогрецький письменник Лукіан писав: «Душу ми, передусім, вдосконалюємо… навчаючи юнаків музиці, лічбі й грамоті… потім вони вчать висловлювання мудреців і розповіді про древні подвиги, і корисні думки…».

1). Мистецтво - сфера свободи, митець вільно володіє творчим матеріалом, із якого створює власний твір. Це й викликає захоплення в глядачів, слухачів і т.д. Мистецтво - гра, що не обмежується жодними критеріями;
2). Всі явища митець співвідносить із людством, розкриває їх естетичну цінність;
3). Художній твір - гармонічне поєднання форми й змісту;
4). Художня реальність упорядкована, побудована згідно з задумом автора;
5). Реципієнт відчуває себе співучасником творчої діяльності митця.

Естетична функція - головна функція мистецтва, складає сутність художньої творчості, хоча й не перекреслює всі попередні. Мистецтво формує художні смаки, здібності й потреби людини, надає значимість світу в цілому і всім його проявам. Мистецтво пробуджує творчій дух особистості, бажання змінювати світ за законами краси й гармонії.

22.методика проведення занять із проблеми моральний вибір

Можна жить, а можна існувати,
Можна думать – можна повторять.
Та не можуть душу зігрівати
Ті, що не палають, не горять!Василь Симоненко
Все своє життя людина стоїть перед моральним вибором. І від того, чим він диктується – особистою вигодою чи прагненням стверджувати добре, світле, справедливе, залежить моральне значення кожного людського вчинку.

Необхідність морального вибору виявляється тоді, коли обставини примушують людину прийняти лише одне рішен­ня за наявності кількох, причому, кожне може бути оцінено з позицій добра та зла. Крім цього, повинні враховуватись як об'єктивні умови, так і суб'єктивні чинники та ситуація вибору. Саме прийняття рішення не завершує акт вибору, продов­женням його слркить вибір засобів реалізації рішення, його практичне здійснення і оцінка результату.До об'єктивних умов морального вибору належить наявність варіантів вибору поведінки. Суб'єктивні чинники включають у себе ступінь морального розвитку особистості, засвоєння особистістю норм моралі, розвинутість почуття обов'язку та совісті тощо.Об'єктивний бік свободи вибору це наявність варіантів поведінки особистості; суб'єктивний — можливість здійсню­вати вчинки за внутрішніми переконаннями. Суб'єктивна свобода передбачає також і дію моральної необхідності, яка є саме суб'єктивно усвідомленою потребою людини діяти відповідно до вимог моралі. Отже, об'єктивні обставини дають можливість людині обирати моральний вчинок чи позамо-ральний, а в силу своєї моральної позиції вона віддає перевагу першому варіанту. Оскільки боротьба мотивів тут відсутня, складається враження, що людина не робить ніякого вибору, хоча об'єктивно він присутній. Отже, наявність або відсутність боротьби мотивів характеризує лише форму морального вибору, а не його сутність. Моральний вибір — це усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіанту поведінки відповідно до особистих або суспільних моральних настанов.

Кожний вибір залежить від тих цілей, які постають перед людиною, групою або суспільством. Реальні цілі, які обирає людина, не завжди мають власне моральний характер, але вони завжди включають моральний аспект. Наприклад, мета за­безпечити собі матеріальний добробут — досить істотна, і дуже складно дати їй моральну оцінку. Моральний аспект виявляється, коли сама мета конкретизується: збільшення матеріального достатку будь-якою ціною або чесно заробляючи.

Моральний аспект виявляється в тому, для чого саме людині потрібно вирішити цю проблему. Досягнення максимального матеріального добробуту може сприяти розширенню можливостей творчості або наукових досліджень. Але можна прагнути багатства тільки для задоволення особистих амбіцій, демонстрації своєї влади тощо. Слід зауважити, що людина завжди робить вибір самостійно. Запропонована другою людиною мета тільки тоді органічно вписується в поведінку особи, коли остання внутрішньо погоджується з нею, дає санкцію її вільним рішенням.

Для того, щоб вибір вчинку, тобто мети й відповідного їй рішення, був найбільш ефективним з практичного та морального боків, людина повинна знати всі варіанти можливих дій, завдяки чому зможе визначити найкращий з її точки зору. Відсутність достатньої інформації для прийняття рішення може підштовхнути людину до необміркованих дій, коли в ім'я обов'язку чи ідеалу вона не враховує деякі обставини та наслідки своїх вчинків.

Моральна оцінка дій буде позитивною, якщо встановлено, що вибір було зроблено правильно, але його здійсненню зашкодили об'єктивні умови або умови, які людина не могла передбачити. Негативної оцінки заслуговують помилки у ви­борі, викликані некомпетентністю морального рішення, недоцільністю обраних засобів.

Треба зауважити: якщо при виявленні варіантів вибору мораль необхідна для різнобічного вивчення обставин і мож­ливостей вибору, то на етапі вибору варіанта поведінки моралі відводиться вирішальна роль.

У виборі варіанту поведінки також важливу роль відіграє мотивація: чому саме цьому вчинку віддається перевага? Чим зумовлений такий вибір? Завжди, коли йдеться про свободу вибору, є зрозумілим, що він відбувається у площині добра або зла. Але не можна ігнорувати варіант вибору між двома видами зла (покарання злочинця-рецидивіста допускає вибір між смертною карою та довічним ув'язненням). Приймаючи рішення у кожній конкретній ситуації, треба пам'ятати, що менше зло не є добро, а вся різниця полягає лише в тому, яке з негативних рішень завдасть менше шкоди суспільству з моральної точки зору.

Існує також можливість вибору між добром і добром, тобто у такому випадку йдеться про різні моральні цінності: «вищі» і «нижчі» або рівні за значенням.

Здійснюючи моральний вибір, людина свідомо віддає перевагу певній лінії поведінки, керуючись особистим уявлен­ням про моральні цінності. Все життя людини складається з низки таких ситуацій, в яких формується як моральна особис­тість людини, так і її моральне оточення.

Моральний вибір означає визнання пріоритету однієї цінності над іншою. У ситуації морального вибору, особі необхідно виробити наступні важливі оцінні дії, такі як:

· пояснити моральну ситуацію;
· дати критичну оцінку поведінки інших людей;
· здійснити вибір своєї поведінки;
· дати критичну оцінку свого рішення, прийнятого в ситуації морального вибору.

моральний вибір – це акт поведінки особистості, який за своєю сутністю є складним етико-психологічним процесом. У ньому послідовно змінюють один одного такі компоненти: моральні потреби, спонуки, мотиви, наміри, власне вчинок, його результат та оцінка (в тому числі самооцінка). Самооцінка завершує вибір і активізує перші компоненти (моральні потреби) акту вибору в наступній ситуації. Така циклічність забезпечує розвиток всіх компонентів морального вибору.

24. фактор особистості викладача

основні властивості педагога, що проявляються на рівні „педагог-особистість" професійної підготовки:

-об`єктивне сприймання реальності;
-прийняття себе і інших, світу загалом такими, якими вони є;
-неегоцентричність, загалом – дотримання „полі-„ , а не „моноцентризмів";
-розвиненість творчих здібностей;
-діалогічна взаємодія з „іншими";
-моральні критерії поведінки, дії;
-орієнтація на духовні цінності;
-відносна незалежність від соціального оточення;
-поцінування цілей педагогічного процесу і засобів їх досягнення;
-діалогічність мислення, діалогіка логік;
-повага до намірів і бажань інших;
-відстоювання і впровадження у життя своїх переконань.

Дидактичні здібності – це здібності передавати студентам навчальний матеріал доступно, зрозуміло, викликати в учнів активну самостійну думку, організувати самостійну діяльність студентів, керувати пізнавальною активністю. В основі цих здібностей лежить постійна установка педагога на врахування психології підопічних, рівня їх розвитку, можливостей тощо. Конкретно ці здібності проявляються у процесі використання методів передачі знань, організації засвоєних знань, умінь і навичок, забезпеченні розвитку особистості, перевірці, контролі, оцінюванні результатів учіння.Академічні здібності – здібності до галузі науки, що є предметом викладання. Здібний педагог добре знає навчальний предмет, досконало, глибоко володіє матеріалом, має до нього великий пізнавальний інтерес, проводить дослідницьку роботу. Він постійно знайомиться з новими досягненнями у своїй галузі, а також у суміжних науках.

Перцептивні здібності – це здібності педагога проникати у внутрішній світ вихованця, психологічна спостережливість, пов'язана з розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів.Мовні здібності – це здібності чітко висловлювати свої думки й почуття за допомогою мови, а також з допомогою невербальних засобів (міміки, пантоміміки).Організаторські здібності – це вміння організовувати аудиторію, згуртувати її, правильно організувати власну діяльність (планування, контроль тощо).Експресивні здібності – виражаються в емоційній насиченості, умінні транслювати себе студентам.Правильна дикція, добре поставлений голос, дихання, узгодженість мови, міміки і жестикуляції – усе це входить у поняття "педагогічна техніка".Сугестивні здібності виражають здатність вчителя до безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі домагатися в них авторитету.Педагогічна уява – спеціальна здатність, яка має вияв у передбаченні результатів своїх дій в проектуванні розвитку особистості студента.Педагогічна рефлексія – здатність оцінити свою діяльність, її результати, скою концепцію, свій індивідуальний стиль.Одним із компонентів педагогічних здібностей є розподіл, обсяг і переключення уваги (педагогічна спостережливість).

Професіограма вчителя

І. Педагогічна спрямованість особистості

1. Любов до студентів.
2. Психологічна готовність до викладацької діяльності
3. Психологічно-педагогічна культура.

ІІ. Особливості пізнавальної сфери педагога

1. Педагогічна і психологічна спостережливість, здатність довільно концентрувати та розподіляти увагу.
2. Творча спрямованість уяви.
3. Логічність мислення, здатність доводити, чуття нового, гнучкість розуму.
4. Культура мовлення, багатство словникового запасу тощо.

ІІІ. Педагогічний вияв емоційно-вольової сфери

1. Виразність і світлість почуттів, "сердечність розуму".
2. Здатність свідомо керувати своїми емоціями, регулювати свої дії, поведінку, володіти собою.
3. Терпеливість, самостійність, рішучість, вимогливість, організованість і дисциплінованість.

ІV. Характерологічні і типологічні особливості педагога

1. Сила, врівноваженість та рухливість нервово-психічних процесів.
2. Комунікативність.
3. Педагогічний оптимізм, гуманність.
4. Об'єктивність в оцінці учнів і самооцінці.
5. Схильність до громадянської діяльності.

Опитування за методикою М.Рокича показали, що з 18 якостей особистості, запропонованих для оцінки ідеального викладача, студенти виділили такі (у порядку зниження значущості ): на перших двох місцях з великим відривом від усіх решта якостей – професіоналізм і доброта, далі – справедливість, вихованість, чесність, освіченість (висока загальна культура), товарискість, життєрадісність. що викладач повинен стати опорою в нових умовах, „він повинен згуртувати і спрямувати наші зусилля на корисні для нас справи", „повинен розуміти студента, підтримати його , вислухати, допомогти, йти на зустріч", „повинен допомогати у пізнанні світу, повинен допомагати в організації культурно-масових заходів".Опитування за тією ж методикою показало, що студенти цінують такі їхні якості (в порядку зниження значущості): справедливість, чесність, приємна зовнішність, доброта, висока загальна культура, професіоналізм, вихованість, творчі здібності.

Серед особистісних якостей найважливішими студенти визнають чуйність, чутливість, уважність, стриманість, вимогливість, об'єктивність, справедливість, чесність, принциповість, скромність, життєрадісність, почуття гумору.Соціальне визнання й оцінка професійних досягнень педагога соціумом впливають на формування його самосвідомості. Самооцінки і самореалізації. Самосвідомість і самооцінка сприяють появі у викладача почуття впевненості, оптимізму, що, в свою чергу, сприяє успішній побудові професійно-педагогічної кар'єри і самореалізації викладача.

Ян-Амос Коменський - батько дидактики – наголошував, що успіхи учнів залежать перед усім від вчителя, і тому ця професія є „найпочеснішою під сонцем", а тому „найкращі з-поміж людей нехай будуть учителями".


25. Методологічне значення взаємодії інтелектуального, морального та естетичного виховання.
У процесі виховання для забезпечення всебічного розвитку особистості одними з основних виступають інтелектуальне (розумове), моральне та естетичне виховання, які поруч з фізичним, трудовим, економічним вихованням становлять цілісний комплекс виховного процесу.

Інтелектуальне виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів, спрямована на розвиток розумових сил і мислення учнів, інтелектуальної культури в цілому. Розумові сили – це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними вміннями. Основними завданнями, які вирішуються в процесі розумового виховання є розвиток мислення і його видів, формування світоглядута культури розумової праці. Без розуму людина сліпа, без розуму вона не може стати на правильний шлях, служити народові. З метою розумового виховання в педагогічній діяльності використовуються сократівські бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні ринги, конкурси, олімпіади, КВК та ін. У ході інтелектуального виховання відбуваються зміни в змісті і формах мислення. Результатом мислительної діяльності людей є знання. Від рівня інтелектуального розвитку людства залежать його трудові результати, якість підготовки молодого покоління до життя, його особиста доля і щастя. Тому важливим завданням розумового виховання є культура мислення – сукупність сукупність вироблених людством прийомів, норм і правил розумових дій у процесі пізнання дійсності, яке виражається в умінні чітко формулювати завдання, обирати оптимальні методи розв'язання проблем, формулювати обгрунтовані висновки, правильно використовувати їх на практиці. Тобто, в центрі уваги педагогів у процесі розумового виховання мають бути здібності, нахили, таланти школярів; формування потреби у знаннях, позитивного ставлення до набутих знань та стимулювання мотивації, а це вже моральний аспект.

Моральне виховання. Процес морального виховання здійснюється в взаємозвязку з інтелектуальним розвитком особистості та формуванням вольових якостей її. У комплексі вони становлять духовну сферу особистості. Якщо виховання розумових здібностей – звернення до інтелекту, то моральних якостей – звернення до серця, бо як вважав Г.С.Сковорода самі по собі знання ще не становлять добро чесності. Єдність розуму, волі, думок, слів і дій – це природне, натуральне «супружество». Моральне вдосконалення – головний і центральний акт людської природи: всі інші шляхи удосконалення ведуть до нього і тільки з його допомогою стають досконалістю в повному значенні цього слова. Будь-яке моральне виховання розпочинається з моралі і віри в моральні ідеали. Мораль як форма суспільної свідомості є зводом правил, норм, вимог, які регулюють відносини і взаємодію людей, їх поведінку. Моральність людини позначається на трьох головних сферах її життя: на стосунках з іншими людьми, на її здоров'ї (чисте – нечисте сумління) і на стані її духовного життя, коли людина знаходить або втрачає духовну рівновагу. Моральне виховання, як виховна діяльність сім'ї, школи і церкви, саме і має на меті формування стійких моральних потреб, якостей, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, принципів і норм моралі, участі у практичній діяльності.

Естетичне виховання. Всі люди від природи мають здатність за допомогою відчуттів сприймати навколишній світ. Але не всі в рівній мірі здатні бачити прекрасне і вміти відрізнити прекрасне від потворного. Факти свідчать про нерозвиненість естетичних почуттів, спотвореність естетичного сприйняття прекрасного у мистецтві і дійсності. Прилучення учнів до прекрасного – це і є формування здібностей, а отже і можливостей естетичного сприймати світ, приводить до формування естетичнихсмаків і ідеалів, сприяє розвитку її творчих здібностей. Розвинений естетичний смак має виявлятися у вибірковому ставленні до об'єктів у формі безпосередніх емоційних реакцій, оцінних суджень. Зміст і рівень розвиненості естетичного смаку залежить від пізнання нею естетичнихцінностей, вироблених історичною практикою людства. Процес формування естетичного смаку пов'язаний з формуванням ідеалів і переконань особистості. В процесі естетичного виховання задовільняються естетичні потреби, формується естетична культура в цілому.

Формування гармонійно розвиненої особистості включає в себе різні види виховання, зокрема інтелектуальне, моральне та естетичне. Вони є взаємопов'язаними, тому в процесі педагогічної діяльності вчитель, викладач повинен застосовувати їх в комплексі, що дасть змогу виховати всебічно розвинену особистість.


26. Методичні вимоги до використання соціологічних досліджень у викладанні філософських дисциплін.

У процесі викладання філософських дисциплін вчитель/викладач може використовувати під час подання певних тем результати соціологічних досліджень. Основна вимога тут - прив'язати ці результати до того, про що варто знати учням при вивченні однієї з тем.

Важливо використовувати результати тих досліджень, які були зроблені авторитетними дослідниками чи дослідними інститутами (наприклад соціологічні дослідження зроблені Київським інститутом соціології, центром Левади, центром Розумкова, інститутом соціології НАН України і ін.).


27. Проблема морально-ціннісних орієнтацій особи у сучасному суспільстві та методика її тлумачення у програмах філософських дисциплін.

Дуже важко адаптувати філософські знання до умов сучасного суспільства і важко виробити стійку систему цінностей.

Наше суспільство не є стабільною системою, ознакою чого є те, що в нас немає раціонального розподілу праці. Крім того немає розподілу життєвих благ на принципі справедливості, свободи.

Нестабільність суспільства – це, перш за все, невпорядковані виробничі відносини.

Ця нестабільність суспільства накладає особливі вимоги на викладачів. Вчитель повинен виявляти небайдужість, стурбованість проблемами суспільства. З учнями треба обговорювати ці питання і разом доходити до певного конструктивного висновку. Але вчитель повинен пам'ятати, що не варто акцентувати увагу тільки на негативі. При цьму можна використовувати висловлювання на зразок «Не завжди так буде...» і под.

Суспільство – відносини виробничі, культурні, духовні, моральні; відносини, що базуються на філософських формулюваннях. Але сучасне суспільство в сукупності всіх цих відносин спрямоване на формування «масової людини», яку можна спрямувати куди завгодно. Наше суспільство є суспільством натовпів. Таке нестабільне суспільство є сьогодні вигідне для тих хто займає вигідні, головні позиції на геополітичній арені.

Методика викладання філософських курсів у цьому суспільстві буде визначатися ідеологічною парадигмою, домінантнаю у суспільному житті.

Варто пов'язувати все з сучасним життям. Слід дивитись на суспільство з точки зору реального рівня якості життя; подивитись наскільки реальне положення людей дозволяє одержати доступ до всього.

Вчитель повинен допогти учням побачити ризики, які несе нестабільність суспільства.

«Масова людина» являє собою чи не найбільшу небезпеку для суспільства.


28. Феномен духовного світу людини та методичні принципи його аналізу.

Духовний світ людини – це складне соціально психологічне явище, яке можна визначити як сукупність індивідуальних якостей та засвоєних індивідом цінностей суспільної свідомості і духовної культури суспільства.

Людина – не тільки мікрочастинка Космосу, а й велетенський, дуже складний і багато в чому ще не пізнаний нами світ. Внутрішній або духовний світ людини – це теж безмежний всесвіт найрізноманітніших відчуттів і почуттів, емоцій і настроїв,задумів та ідей, понять і образів, фантазій і ідеалів, цінностей і теорій.

Духовний світ людини вчені не рідко характеризують як нерозривну єдність розуму, почуттів, волі. Світ особистості індивідуальний і неповторний. Духовний світ кожного може бути правильно зрозумілий лише з урахуванням особливостей спільності, до якої індивід належить, лише в тісному зв'язку з духовним життям суспільства. Духовний світ окремої людини неможливий поза духовним життям суспільства. Духовне життя людини, суспільства постійно міняється і розвивається.

Духовний світ людини – це її свідомість і самосвідомість, її «Я», те, в чому відображається багатство чи бідність особистості, що визначає її соціальну поведінку. У духовний світ людини входить і здатність керувати своєю поведінкою, тобто воля.

Духовний світ людини – це не лише її розум, мислення, але і почуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідомість, що спирається на сукупність ціннісних орієнтирів і духовних смислів. Духовний світ людини сформувався у процесі антропосоціогенезу на основі суспільної праці і спілкування індивідів. Він формується під впливом культурної діяльності і в процесі здійснення культурних зв'язків та відношень між людьми. Духовний світ людини має індивідуально-неповторну форму. Індивідуальні риси свідомості індивіда пов'язані з конкретними особливостями його життєдіяльності.

Важливою характеристикою духовного світу людини є спосіб її життя. З одного боку, спосіб життя, притаманний тій чи іншій людині, істотно визначає стан її духовного здоров'я, а з іншого – сам зазнає істотного впливу духовних чинників, обумовлюється і конкретизується ними. Чільне місце у визначенні стану духовного здоров'я посідає дозвілля. Адже наявність вільного часу, усталені звички і можливість проведення його у будь-який спосіб є необхідною передумовою для формування духовного світу. З іншого боку, духовні цінності молодої людини зумовлюють вибір на користь того або іншого способу проведення дозвілля. Культурно-дозвіллєва діяльність справляє вирішальний вплив на процеси формування духовності, визначення моральних цінностей, притаманних молидіжному (учнівському, студентському) середовищу

Духовний світ учнів, студентів визначається сукупністю характеристик, наявністю і специфікою сталих відносин зі складовими духовної спадщини, зокрема: освітою,наукою, мистецтвом, релігією, мораллю, етикою тощо. Важливою характеристикою духовного світу людини є залученість її до культурного надбання своєї батьківщини, держави, народу, кращих зразків світової і вітчизняної духовної спадщини. У свою чергу духовність особистості формується за можливості на певному етапі свого розвитку робити власний відбір культурних цінностей і, засвоюючи їх, перетворювати в особистісні характеристики.

 Духовний світ людини глибокий, багатогранний, не пізнаний до кінця. Чим він багатший, тим змістовніше і цікавіше життя людини.

29.Жанрові особливості лекцій (уроків) з філософських дисциплін.


Ле́кція — основна форма проведення навчальних занять, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Лекція є основною формою навчального процесу у вищій школі. Мета лекції – розкрити основні положення теми, досягнення науки , з’ясувати невирішені проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

Викладачеві, на якого покладені обов’язки читання лекцій, треба мати достатню уяву про ті види лекцій, що їх прийнято виділяти у сучасній методичній науці.

Вступна лекція. Як правило, розпочинає вивчення навчальної дисципліни. Вона є дуже важливою з точки зору реалізації організаторських функцій, тому що саме на ній окреслюються межі й час, відведений на вивчення даної дисципліни, вимоги кафедри щодо опанування матеріалом, особливостями проведення семінарських і практичних занять, організації самостійної роботи, вказується форма контролю.

Ознайомча лекція. Увага концентрується на питаннях, пов’язаних з метою та завданнями курсу, взаємозв’язках науки і навчальної дисципліни. Відбувається постановка наукової проблеми, прогноз розвитку науки, її зв’язок з практикою. Викладач розповідає про видатних діячів, які зробили суттєвий внесок у розвиток даної науки.

Настановча лекція. Найчастіше проводиться у слухачів (курсантів, студентів) першого курсу, які проходять процес адаптації до умов навчання у даному закладі, або у студентів-заочників, яких треба спрямувати на раціональну організацію самостійної роботи. Основне її призначення визначається необхідністю окреслити коло питань, проблем, які необхідно опрацювати, висвітлити на наступних заняттях.

Інструктивна лекція. Доцільна для слухачів-початківців, які ще не обізнані в питаннях організації пізнавальної діяльності під час аудиторних занять і самопідготовки, не мають навичок конспектування, роботи в бібліотеці тощо.

Найбільш поширеним видом лекцій серед традиційних є інформаційна лекція.

Головне завдання такої лекції - викласти й роз’яснити слухачам (курсантам, студентам) певну інформацію у відповідності до програми, спрямувати на деякі проблемні питання, що існують з цього приводу у сучасній науці.

Проблемна лекція – це апробація багатоваріантних підходів до рішення представленої проблеми. Вона активізує особистий пошук слухачів (курсантів, студентів), пошукову та дослідну діяльність.

На фінальному етапі викладання навчальної дисципліни використовується заключна (підсумкова) лекція. Вона має на меті узагальнити на новому рівні відомості, певною мірою систематизувати знання, продемонструвати здобутки слухачів (курсантів, студентів), динаміку їх успіхів по оволодінню дисципліною. Така лекція є прекрасною нагодою для демонстрації міжпредметних і міждисциплінарних зв’язків, перспектив подальшого навчання. 

Категорія: Інше - різне | Додав: djkvinta (12.01.2012)
Переглядів: 661 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Адміністрація
Пишіть
Ваші пропозиції,
чи питання
на
e-mail: kvinta77777@gmail.com
РАДІО Dj Kvinta
RADIO MELOMAN
СЛУХАТИ
Віджет
Категорії розділу
Навчання [40]
Шпаргалки, підготовка до екзаменів, статті
Реклама - Ваші повідомлення [0]
Інше - різне [73]
Філософія (СПЕЦІАЛІСТ) [0]
Пошук
Наше опитування
Який стиль музики вам найбільше подобається??
Всього відповідей: 168
Друзі сайту
Статистика
Реклама

Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний хостинг uCoz