| Головна » Статті » Інше - різне |
МВФД
31. Філософська сповідь як засіб підвищення ефективності вивчення філософських дисциплін. До сповіді як жанру належать публікації, предметом яких є внутрішній світ авторів цих публікацій. Основним методом, що застосовується при підготовці таких публікацій, є самоаналіз. Даний жанр самоаналізу має свої корені в літературі, релігії, філософії. Бажання «сповідатися» у пресі виникає в багатьох людей. Інколи в «неординарних особистостей», і в людей незвичайних. Так однією з перлин філософської спадщини є твір Аврелія Августина -"Сповідь" - твір надзвичайно багатогранний. Справедливо зазначити, що в "Сповіді" марно дошукатись якоїсь єдиної і однозначної "тези". Радше автор запрошує читача до спільної мандрівки складними лабіринтами його роздумів і глибоко інтимних одкровень, щоб здійснити у своїй мандрівці своє унікальне і особисте відкриття тих істин, своїм досвідченням яких ділиться Августин. Можна сказати, що цей текст наскрізь діалогічний, хоча і написаний як суцільний довгий монолог. Читаючи його, людина не просто стає свідком сповіді автора, а насамперед отримує нагоду сформувати свою власну "сповідь", своє бачення власного життя і переосмислити свій шлях. Можна сказати що цей твір у формі молитви розповідає про своє життя, що відрізнялося занепокоєнням, постійним пошуком і багатьма помилками, доти поки не знайшов внутрішній спокій - спокій душі - у християнстві. За формою це молитовне звернення до Бога, в якому Августин сповідується у скоєних протягом життя гріхах і розповідає про божественні милості, щоб показати людям добру дію Божого Промислу. Ця автобіографія поклала початок новому літературного жанру. У ній наводяться факти, відібрані не за принципом зовнішньої виразності, але що мають духовне значення як віхи на шляху людської душі до Бога. Читаючи „Сповідь” Августина, відчуваєш, як перед тобою відкривається бездонна глибина суб’єктивної свідомості; але в цій глибині помітна боротьба об’єктивних світових контрастів. В ній розкривається той психологічний процес, який в більшій чи меншій мірі переживають усі, кому віра достається ціною боротьби і зусиль, хто приходить до неї шляхом довгих пошуків і сумнівів. Разом з тим, ця ж „Сповідь” може розглядатися як суб’єктивне відображення тодішнього суспільства, яке розкололося між протилежними полюсами розбещеної чуттєвої природи і аскетичної святості. Твір Августина мав колосальний вплив на багатьох філософів що були в майбутньому. Так «Сповідь» Ж.-Ж. Руссо пройнята прагненням до найглибшого проникнення в мотиви своїх нереалізованих і реалізованих дій, тонкощі спонтанних і добре обдуманих учинків. Філософське осмислення індивідуального життя людини на різних етапах репрезентує книга російського філософа Миколи Бердяєва (1874—1948) «Самопізнання», в якій автор розкриває рефлексію, особливості пошуку сенсу життя, особистісні колізії, конфлікти, суперечності. Неабиякий інтерес для філософії становлять автобіографічні твори українських письменників Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, Ю. Смолича, Є. Маланюка М. Стельмаха, Г. Тютюнника та ін., у яких розкрито особливості переживань, роздумів і поведінки . Отож можна зробити висновок що твір в стилі сповідь сприяє глибокому розумінню персоналій світової і української філософії а відтак поглибленню підвищенню ефективності вивчення філософських дисциплін. 32. Методологічні труднощі адаптації занять з філософських дисциплін в умовах трансформації українського суспільства. Світові тенденції глобалізації суспільно-економічних процесів значною мірою впливають на педагогічне осмислення проблеми духовного становлення особистості . Ідеальним взірцем образу світу і людини є мистецтво. Саме в ньому сконцентровані гармонія етико-естетичних переживань, ціннісних орієнтацій, які є смислоутворюючими компонентами у виборі життєвих цілей і перспектив учнівської молоді. Не менш важливо усвідомити значення розвитку художньої творчості – посильної та доступної для школярів. Це дозволить націлювати сучасну школу на духовне одужання суспільства. Творчість є "сродньою” працею для всіх без винятку дітей. У зв'язку з насиченням уроків мистецтва у школі творчістю є надія відродження багатьох чеснот в українському суспільстві. В освітніх навчальних закладах ми відстоюємо єдність морального й інтелектуального розвитку випускників, рівень якого залежить не в останню чергу і від їх естетичної освіченості, що може віддзеркалити сучасний стан суспільства та підказати, як долати кризові проблеми в ньому. Ми розглядаємо художньо-творчу активність учнів як таку, що виступає основою виховання духовності, поваги та любові до мистецтва, художньої культури, можливістю повноцінного інтелектуального розвитку та адаптації особистості до нових умов розвитку суспільства у третьому тисячолітті. Підкреслимо неможливість реалізації нормального художньо-творчого розвитку дитини без урахування художніх та етичних національних архетипів, які також штучно не виникають в глибинах пам’яті особистості і не пробуджуються до життя. Якщо у школі є повноцінна художня діяльність учнів та повноцінне сприймання ними художніх творів, то вона (школа) засвідчує тим самим, що ставиться всерйоз до цінностей української спільноти, які єднають нас із нашими ближніми, якщо ми прагнемо до їхнього розвитку, ми маємо виявити повагу до глибин власної культури, до її моральних та естетичних ідеалів. Потрібно сказати що не лише філософія впливає на практичне життя, а й моральний стан суспільства впливає на розвиток філософських ідей: «На філософію впливає загальне становище життя цілого народу чи суспільства: навпаки, вплив філософії безпосередньо відтворюється в діяльності окремих осіб і тільки через них в деякій мірі переходить у суспільство». Філософія розвивається у взаємозв´язку з наукою, мистецтвом, релігією, морально-практичним станом суспільства: «Філософія потрапляє під вплив цих різних форм людського життя, але, в свою чергу, впливає і на них, і цей вплив тільки тоді відповідає істинному призначенню та цінності філософії, коли полягає у звільненні людського духу від корисливих спонук, від забобонів та помилок. Наскільки філософія послуговує цій меті, настільки вона є вираженням людського духу, і в цьому полягає її істинне призначення». На переломних етапах розвитку суспільства особливо важливе значення має осмислення духовності народу, спрямоване на оволодіння здобутим досвідом і визначення на цій основі подальшого соціального поступу. Завдяки теоретичному засвоєнню минулого відбуваються прогрес наукового пізнання сучасності, проникнення в майбутнє. Філософія завжди була потрібною для розвитку наук і суспільного життя загалом. Вона була і буде, коли громадська думка висуває проти неї звинувачення, тоді вплив її на суспільство найбільший. Скільки б не висміювали філософію і філософів, ніхто серйозно не спроможний заперечити її. Представники філософії завжди були найкращими і найшляхетнішими людьми свого часу, «і тільки ті народи і в давнину, і в новий час досягли найбільшого успіху на терені науки та загалом освіченості, які мали свою національну філософію або репрезентували себе достойними представниками на терені філософії. Заперечення філософії може бути тільки результатом або неосвіченості, або нерозуміння». Тільки певна зрілість історичного життя суспільства передбачає виникнення філософії. Потреба в філософуванні виникає тільки тоді, коли всі види мистецтва досягнуть розквіту. Але крім цього, найближчим чинником виникнення філософії є насамперед сумнів, як початковий вияв філософської свідомості... Загалом суто теоретичний інтерес пізнання рухає вперед поступ філософії, але щоб цей інтерес міг розвиватись і навіть існувати, для цього необхідна певна відчуженість від пристрастей та хвилювань практичного життя». Розквіт філософії супроводжується ослабленням і навіть занепадом безпосередньої зовнішньої діяльності, підвищенням значення діяльності суто теоретичної, розвиток якої обирається шляхетними людьми суспільства метою всього їх життя; думка, ідея визнаються сутністю всього. 33. Морально-світоглядні та ціннісні орієнтації людини в контексті глобальних процесів. Загальнолюдські цінності – це такі внутрішньо-особистісні установки, реалізація яких дає змогу формувати людське в людині скрізь, де особистість присутня як духовна чи суспільна істота. Значною проблемою сучасності є духовне спустошення, байдужість, брак любові, відсутність мрій і планів на майбутнє, марнування часу, безсоромне споживацтво. А людина, котра зруйнована зсередини, руйнує і світ. Криза особистості зумовлює політичну, екологічну, економічну й інші кризи суспільства, робить її тотальною. Очевидними стали нині деформація світоглядних уявлень, стрімке зниження духовних орієнтирів. Унаслідок цього вічна думка – бути чи мати – вирішується на користь мати, часто будь-якою ціною, за рахунок утрати совісті, честі, гідності, порядності, навіть скоєння злочину. Тому немає на мій погляд, актуальнішої проблеми для вчителя, як виховання здорової, відкритої для інновацій і водночас високодуховної, моральної особистості. Світогляд – це система найбільш загальних поглядів на світ і людину, на відносини між людиною і світом. Світогляд визначає життєву програму особистості, ідеали і переконання, інтереси і цінності. Формування світогляду студентської молоді нині має свої особливості і труднощі. Вони пов’язані з безупинно зростаючим потоком інформації, що значно перевищує за своїм обсягом можливості індивідуальної пам’яті. Крім того, цей потік недостатньо впорядкований та насичений, головним чином, фактичним матеріалом, засвоєння якого утворює деяку "мозаїчну” картину дійсності в свідомості людей. Разом з тим, загострення проблем сучасності ставить на практичний рівень завдання формування вміння орієнтуватися в нинішньому складному, суперечливому, але взаємозалежному світі, іншими словами, формування наукового світогляду студентської молоді. Вищий навчальний заклад має в цьому відношенні найширші можливості. Виступаючи загальним орієнтиром у житті людини і регулятивним чинником її фактичної поведінки, світогляд виражає розуміння й оцінку найважливіших явищ суспільного життя. Головне його призначення полягає втому, щоб правильно орієнтувати людину в надзвичайно складних ситуаціях розвитку як навколишньої дійсності, так і буття самої людини. Він потрібен людині для того, щоб вона могла правильно оцінювати значення соціальних процесів і власних вчинків, спрямовувати свою життєдіяльність згідно з тенденціями і закономірностями суспільного прогресу. Ціннісна орієнтація формується на підґрунті базових (основних, ключових) цінностей, зміст і співвідношення яких в історії як окремої людини, так і людства в цілому надзвичайно різноманітні. Ціннісні орієнтації визначають смисл життя людини. У різні часи (епохи) у різних адресатів цінностей — окремої людини чи соціальних спільностей орієнтації були різними. Вони спрямовували свого адресата або на потойбічний світ, або на особисте життя, або ж на суспільство, до якого він належав. Ціннісно-орієнтаційна (аксіологічна) функція світогляду є однією з провідних серед інших його функцій. У світогляді людини навколишній світ відображається не сам по собі, поза залежністю від людини, а через призму її інтересів, завдяки чому вона стає реальною силою, здатною перетворювати дійсність у бажаному для себе напрямі. Розуміння суб'єкта пізнання як суспільного індивіда передбачає не пасивно-споглядальне відображення світу, а критично-творче його перетворення в процесі суспільної практики. При світоглядному відображенні людина не просто споглядає, пояснює дійсність у чистому її бутті, а оцінює через призму індивідуального і соціального (можливо, навіть історичного) досвіду, з позиції суспільних і особистих потреб та інтересів, виражаючи при цьому відповідне ставлення до неї, мотивуючи певним чином необхідність її перетворення. Глобалізація дискредитувала ідеали Просвітництва, продемонструвавши на практиці, що в глобальному світі неприйнятно існування ні індивідів, ні держав, які керуються принципами свободи, рівності і братерства. Вона створила передумови для перетворення інтелігенції в співтовариство інтелектуалів. Її ідеологами були запропоновані нові критерії значимості етносів - не з культури, а за здатністю вписатися в глобальну економіку, знайти свою нішу в системі поділу праці. Але найголовніше негативний наслідок перетворення глобалізації у світовій феномен полягає в тому, що глобалізація завдала потужного удару по базовим структурам практично всіх національних культур. 35. Духовний світ людини в умовах експансії масової культури. Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій відомості. Сучасне суспільство породжує новий тип масової свідомості. В умовах пізнання людиною багатогранності світу вона поступово набуває певною мірою рис науково-практичного відображення дійсності, що ;получає і побутове, й ідейно-теоретичне. Масовій свідомості, на відміну від побутової, все більше властиве засвоєння елементів узагальнено-теоретичних уявлень про дійсність. Масова свідомість інтегрує в собі духовно-ідеологічне і побутово-психологічне відображення об'єктивної дійсності, здатна поступово піднятися до рівня глибокого розуміння відповідальності особистості, усвідомлення її ролі в утвердженні прогресу, свободи суспільства. Однак процес відображення відбувається складно, неоднозначно і суперечливо. Таким чином, масова свідомість являє собою ідеологічно-психологічний феномен, сукупність поглядів, уявлень, думок, настроїв, оцінок, норм, почуттів певної соціальної групи, етнічної спільності, вироблених у процесі їхньої діяльності. Масова свідомість включає в себе найрізнобічніші духовні утворення — елементи теоретичної та побутової свідомості, ідеології та психології, логічного, раціонального, послідовного та внутрішньо суперечливого відображення об'єктивної дійсності, своїх специфічних інтересів у системі суспільних відносин. Такий специфічний характер масової свідомості, її особливу тонкість і делікатність, суперечливість та неоднозначність становлення і функціонування особливо важливо враховувати в процесі формування духовної культури особистості. Відзначаючи якісні зміни, що відбуваються в розвитку масової свідомості, разом з тим не варто перебільшувати її роль у формуванні духовим культури людей. При всіх прогресивних змінах, що відбуваються і Ній, їй властива обмеженість, яка не дає змоги глибоко відображати об’єктивну дійсність, брати активну участь у формуванні в особистості наукового бачення світу. Це під силу тільки науково-теоретичному рівнк відображення дійсності. Процеси суспільного буття, випереджають рівні масової свідомості. Передові ідеї, пов'язані з усвідомленням необхідність підвищення соціальної активності людей на шляху до прискореного прогресу суспільства, його свободи, гармонізації суспільних відносин. Ще не оволоділи повною мірою масовою свідомістю, не знайшли і їй достатнього відображення. В цьому полягає суперечлива характеристика як масової свідомості, так і суспільної свідомості в цілому. Суперечливий процес розвитку суспільних відносин, зростання ролі суб'єктів цих відносин, людини, особистості зумовлює необхідність пошуку оптимальних шляхів функціонування, збагачення духовного життя суспільства. Особливо важливого значення теоретико-філософське дослідження цієї проблеми набуває у наш час. Об'єктивними причинами, що актуалізують важливість проблем духовного життя суспільства, розробку нових, нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішення є: всебічне відродження національного в культурі, духовності, його зближення з загальнолюдським на основі зростаючої інтеграції життя народів; гостра необхідність становлення нової якості духовності людей, їхнього менталітету, культури, мислення, свідомості; утвердження ефективних шляхів формування, виховання духовності, культури, свідомості людей, які б найповніше реалізовували духовний потенціал особистості; переосмислення класичних парадигм розвитку духовного життя суспільства. Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття. Який же зміст духовного життя суспільства? Духовне життя суспільства — це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями — соціальними суб'єктами — індивідами, народами, етносами. В цьому зв'язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ, духовне життя того чи іншого соціального суб'єкта — народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в Цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людини — її Духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини, індивідуальності неможливий поза духовним життям суспільства. Тому духовне життя — це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне. 37. Використання електронних засобів наукової та соціальної комунікації: нові можливості пошуків ефективної методики викладання філософських дисциплін. У сучасній вищій школі існує чимало прийомів, способів і методів, які будують творчу активність студентів. Швидке зростання і розвиток інформаційних технологій запропонували кращий зразок дослідження нової навчальної моделі. У результаті мультимедійні технології відіграють важливу роль у навчанні філософії, та філософських дисциплін. Однак, деякі викладачі так покладаються на технології, що у навчальному процесі з'являється маса недоліків. Щоб зробити використання технологій більш ефективним і практично цінним для вивчення філософських дисциплін, розглянемо пропозиції і стратегії, аналізуючи проблеми з використанням мультимедійних технологій. Двадцять перше століття - епоха глобалізації, в яку дуже важливо засвоїти один або багато різних іноземних мов, і англійська мова тут на першому місці. З швидким розвитком науки і техніки, появою і розвитком мультимедійних технологій і їх застосуванням в навчанні, традиційна навчальна модель стала застарівати, порівняно з сучасними методиками викладання і тому мультимедійні технології (показ аудіо, графіки, ефекти мультиплікації) грають важливу роль у вивчені філософських дисциплін в мультимедійному класі і встановлюють сприятливу базу для реформ та досліджень навчальної моделі. Доведено, що мультимедійні технології відіграють важливу роль у розвитку дій та ініціативи студента і посилення навчального ефекту. В даний час стереотипні традиційні навчальні методи та навколишнє середовище непопулярні, в той час як мультимедійний технологічний показ, аудіо, візуальні мультиплікаційні ефекти, природно, дають нам більший доступ до інформації. Крім того, з такими особливостями, які забезпечують мультимедійні технології відбувається дуже ефективне функціонування, що досить підвищує до них інтерес студентів і спонукає їх до активної роботи в аудиторії. З розвитком сучасних технологій, використання мультимедіа стало новим засобом навчання для самих викладачів і визначило критерії оцінки здібностей вчителя. З появою цих технологій зріс практичний підхід до вивчення різних дисциплін, в тому числі і філософських, підхід, який був колись захищений вченими, теоретиками, та освітніми психологами протягом багатьох років. Провідні інформаційні технології, такі як візуалізація, цифрове моделювання, перетворення в цифровий формат, моделювання, ігри, віртуальні світи, разом ці системи навчання різко збільшують вивчення складних понять, переводячи абстракції в контексти реального світу і забезпечуючи налаштовану інструкцію і індивідуалізовані оцінки. Щоб реалізувати повний потенціал цих технологій і гарантувати їх розповсюдження у всіх навчальних закладах, необхідно провести великомасштабні дослідження їх розвитку, перевірити і поширити інструменти для створення провідних систем навчання. 38. Ігрові, тестові компоненти у викладанні філософських дисциплін У вітчизняній педагогіці домінує поняття « дидактична гра». Це цікава для суб’єкта навчальна діяльність в умовних ситуаціях, що спрямована на формування знань, умінь та навичок ( Л. Борзова). Модель навчання у грі – це побудова навчального процесу за допомогою включення учнів у гру ( передусім ігрове моделювання подій та явищ, що вивчаються). За методикою проведення ігри поділяються на : - Ігри – змагання, - сюжетні, - рольові, - ділові, - імітаційні ігри, - ігри – драматизації За дидактичною метою вони бувають: - Актуалізуючи ми, - формуючими, - узагальнюючими, - контрольно – корекційними. Від інших форм діяльності гру відрізняє умовність , ігри поділяються в залежності від того, що в них є джерелом умовності. Для одних ігор це роль( рольові), для інших правила (КВК) Гра залишається грою, коли вона цікава учням, коли вона їх захоплює. Скажімо під час читання тексту підручника, науково – популярних статей та рубрик дітям можна запропонувати гру « Три речення». Сенс її в тім, щоби трьома нескладними, поте змістовними реченнями передати сутність прочитаного. Великий розвивальний ефект має гра « Дерево пізнання». Умови цієї гри теж прості: учням пропонується до певної частини навчального матеріалу ( можливо й цілого уроку) скласти 1-3 запитання ( залежно від рівня підготовки класу). Запитання занотовують і подають вчителеві, а він потім зачитує найзмістовніші і визначає переможця. З метою урізноманітнення форм роботи над текстом підручника можна застосувати гру « З уст в уста». Сенс гри в тому, що учням пропонується кількаразовий переказ того самого уривка. Не втрачають школярі інтересу до ребусів, кросвордів. Використання тестів ми можемо спостерігати в розробці анкет. Анкетування. Анкети розрізняють за змістом, функціями, формою. За змістом анкети можуть стосуватись фактів, суджень, характеристик певних людей, намірів, подій. За функціями анкети можуть мати так звані питання – фільтри для-відсіювання певної інформації, контрольні питання.За формою анкети бувають відкриті і закриті. Вимоги до питань анкет можуть бути такі: 1.Питання закритих анкет повинні передбачати відповідь тільки в одному варіанті (так, ні, не знаю), або передбачати декілька відповідей, з яких треба зробити вибір. 2. Не слід пропонувати питання, які вимагають моральної чи соціальної оцінки своїх якостей. 3. Питання повинні бути лаконічними, точними, зрозумілими, простими, конкретними. 4. На з'ясування якоїсь однієї характеристики учня повинно бути декілька запитань, які дозволили б контролювати щирість відповідей. 5. В анкеті бажано мати питання як в прямій, так і в не прямій формі. 6. В першій третині анкети слід пропонувати легкі питання (про конкретні дії, вчинки, події), потім складні (що вимагають певних оцінок, суджень), далі найбільш складні (коли треба прийняти рішення, вибрати відповідь), в останній третині – знову прості питання. Позитивні сторони методу – в його масовості, швидкості одержання інформації, легкої обробки даних, можливості застосування математичних методів обробки даних і порівняльного аналізу декількох обстежень. Недоліки методу – важко розраховувати на повні, правильні, точні відповіді, неможливість втручання в сам процес анкетування, немає гарантій недобросовісного заповнення анкет тощо. 39. Методичне значення використання у викладанні філософських дисциплін ілюстрацій та звукового сприйняття. Друковані засоби. До них належать таблиці, картки для складання таблиць, картини, роздавальний образотворчий матеріал. Таблиці — найпоширеніший, традиційний вид друкованих засобів, що належать до зорової наочності. Вони забезпечують довготривале, не обмежене у часі експонування мовного матеріалу, дуже прості у використанні. Таблиця передбачає не просто показ матеріалу, але й його групування, систематизацію. Дидактична функція демонстраційних таблиць полягає в тому, що вони дають учням орієнтири для застосування правил. їх найчастіше використовують при вивченні складних тем. Демонстраційні картки подають матеріал частинами, відображають одне й те саме явище багаторазово, полегшуючи запам'ятовування конкретного матеріалу. Картини використовують як засіб розвитку мовлення учнів. Вони стимулюють їх уяву, використовуються для подальшого розвитку сюжету чи відновлення того, що відбувалось раніше. Роздавальний образотворчий матеріал призначений для самостійної індивідуальної роботи і використовується на етапі формування навичок. Специфічна його особливість — лексичний коментар на основі малюнка. Яскравість, якісне поліграфічне виконання малюнків — найважливіша вимога до роздавального образотворчого матеріалу. Засоби слухової наочності. Компакт-диски і аудіокасети є головними засобами слухової наочності. Сприяють виробленню літературної вимови, наголосу, інтонації тощо. Покликані полегшувати засвоєння складних щодо орфографії слів, виділених у підручнику для запам'ятовування. При їх компонуванні максимально використовують дидактичний матеріал підручника, озвучуючи тексти, вправи, пов'язані з формуванням навичок правильної вимови. У звукових посібниках доцільно використовувати додатковий матеріал — вправи з наголошування і вимови, віршові тексти. Складний мовний матеріал групують за спільними і відмінними ознаками. Аудіозаписи найчастіше використовують при засвоєнні важких слів. При їх використанні важливо подбати про психологічний настрій зацікавленості. На уроках розвитку зв'язного мовлення озвучують окремі фрагменти літературних творів, розширюючи уявлення учня про емоційне забарвлення тону, можливості інтонації. Інколи для пояснення, закріплення матеріалу використовують навчальні радіопередачі. Наочно-слухові (аудіовізуальні) засоби навчання. До них належать діафільми із звуковим супроводом, кінофільми та кінофрагменти. Діафільми із звуковим супроводом поєднують два основних засоби створення ситуації — зображення і слово, їм властива мобільність: звуковий супровід можна підключати і відключати, використовувати вибірково, повторювати потрібну частину фонограми. Це відрізняє їх від кінофільмів, розширює організаційно-методичні можливості для поєднання зорової та слухової наочності, особливо на уроках розвитку мовлення. Звуковий супровід — це своєрідний еталон, орієнтуючись на який учні коригують свою вимову. Водночас він є своєрідним ключем, контрольним текстом, з яким можна співвіднести відповідь. Цю функцію реалізують фрагменти, які містять завдання, пов'язані з зоровим рядом, малюнками. Читання субтитрів доручають учням з високою успішністю, розподіливши між ними ролі. Це допомагає тренувати окремих учнів у виразному читанні, в оцінюванні читання. Кінофільми і кінофрагменти забезпечують динаміку зображення, синхронну подачу зображення і звуку, доповнюють мовленнєвий ряд музичним супроводом. Розрізняють декілька типів навчальних кіноплівок: цілісні фільми, які складаються із декількох частин, і кінофрагменти (3—5 хвилин). Кінофільми забезпечують звуковий коментар, поєднують зорове сприйняття-із слуховим. Методика роботи з ними передбачає уважне ставлення до дикторського тексту, що стимулює учнів до пошуку нових мовних засобів, які доповнюють мовний ряд кінофільму. Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання. При використанні аудіовізуальних засобів навчання на уроках слід враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту аудіовізуальними засобами. Важливо забезпечити органічне поєднання їх зі словами вчителя, іншими засобами навчання, відповідність між змістом і навчально-виховним завданням уроку, застосування різних методичних прийомів, спрямованих на розвиток пізнавальних можливостей учнів. При підготовці і проведенні уроку з використанням технічних засобів навчання необхідно: детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку навчального матеріалу; визначити обсяг та особливості знань, які повинні засвоїти учні (уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення; відібрати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, визначити їх відповідність змісту і меті уроку, можливе дидактичне призначення; з'ясувати, на якому попередньому пізнавальному досвіді відбуватиметься вивчення кожного питання теми; визначити методи і прийоми для активної пізнавальної діяльності учнів, досягнення ними міцного засвоєння знань, умінь і навичок. Загалом практикують такі поєднання аудіовізуальних засобів: статичні екранні і звукові посібники, динамічні і статичні екранні, динамічні екранні і звукові, динамічні і статичні, екранні, звукові. 40. Проблема методики викладання філософських дисциплін в контексті «революції в навчанні» Викладання філософії в сучасних умовах зазнає корінних змін, головне завдання яких – широка демократизація навчального процесу. Філософія у вищій школі повинна задовольнити потреби студентів у знаннях, пов’язаних з теоретичним осмисленням процесів, які відбуваються як у нашій державі, так і в світі загалом у галузі науки, культури, економіки тощо. Деструктивно-оновлюючий підхід до розвитку сучасної філософії й методики її викладання проявляється в порушенні принципу наступності в розвитку філософії, у відмов, від її позитивних накопичень, у прагненні створювати нову філософію на "незораному полі". В. Налімов, наприклад, зауважив, що філософія "зупинилася на наших очах завершенням екзистенціалізму та філософської герменевтики, оскудненням позитивізму та стратегічним крахом марксистського матеріалізму . нам потрібна всеохоплююча, цілісна філософська думка". В умовах сучасного плюралізму кожна людина має право на особисту позицію в оцінці теперішнього стану вітчизняної та зарубіжної філософії. Проте важко погодитися із твердженням, що філософія зупинилась у своєму розвитку і названі течії вже не важливі для формування цілісної філософської думки. Сучасна криза філософії в нашій ті Інших пострадянських країнах не є кризою ідентичності, яка призводить до катастрофи, відходу в небуття. За своїм характером це - адаптація філософської думки до нових умов розвитку дійсності; подолання догматичності, надмірної ідеологізації; перехід до нового етапу свого розвитку. Інакше кажучи, це криза як елемент подальшого розвитку, як процес одужання від старих хвороб і вступ в якісно новий етап свого розвитку. | |
| Переглядів: 922 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |