Субота, 16.12.2017, 01:20
Вітаю Вас Простой прохожий | RSS
Музика та навчання - сайт Dj Kvinta
Головна » Статті » Інше - різне

МВР
52.навчальні дискусії з релігієзнавства : організація і проведення.
Основні правила дискусії.

1. Всі відкрито висловлюють свої думки.
2. Всі точки зору повинні поважатися.
3. Слухайте інших не перебиваючи.
4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.
5. Водночас говорить лише одна особа.
6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.
7. Не критикуйте себе та інших.
8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Форми організації дискусії

"Дерево рішень" Суть методу і його мета:Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.ПроблемаВаріант
переваги

недоліки


Ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі.

Дискусія "Мозковий штурм”"Мозковий штурм” – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників.Принцип "мозкового штурму” Ви збираєте групу учасники дискусіїв, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку.

Всі декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення."Мозковий штурм” можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.

ДебатиМета учасника дебатів – переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний.Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасники дискусіїв вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти й доводи в свою підтримку.

Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення.

• Дискусія – дієвий метод обговорення питання, що вивчається. Вона передбачає колективне обговорення якоїсь спірної проблеми, під час якого пізнається істина.круглий стілМетодика проведення дискусії складається з трьох етапів: на першому – відбувається зацікавлення учнів проблемою дискусії, на другому – дискусія власне дидактичних проблем, на третьому – підсумовування і формулювання висновків.Педагог повинен поступово вчити учнів умінню обгрунтовано дискутувати, наводити вагомі аргументи на захист своєї позиції, розмірковувати принципово, щиро, невимушено, поважати опонента і його погляди.



53. Умови організації навчальних екскурсій з релігієзнавства до культових споруд.
До початку проведення кожної екскурсії вчителю слід добре вивчити об'єкт, ознайомитися зі спеціальною літературою за темою екскурсії, правильно спланувати її проведення. У плані проведення екскурсії слід передбачити мету та дидактичні завдання, послідовність огляду екскурсійного об'єкту, завдання для учнів (спільні, групові або індивідуальні), використання екскурсійного матеріалу для подальшої роботи тощо. Проведення екскурсій може здійснюватися як професійним екскурсоводом, так і безпосередньо вчителем.

Напередодні екскурсії вчитель має ознайомити школярів із планом її проведення, поставити ряд запитань, відповіді на які учні повинні дізнатися під час огляду. З метою підвищення зацікавленості школярів екскурсією, сприяння розвитку в них ініціативи та самостійності можна запропонувати індивідуальні та групові завдання щодо вивчення окремих об'єктів, складання задач, збирання колекційного матеріалу, підготовки звітних матеріалів. Обов'язковою умовою проведення екскурсії є цільовий інструктаж учнів з техніки безпеки, правил поведінки під час переходу чи проїзду до місця екскурсії та її проведення відповідно до Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти.

Під час огляду екскурсійних об'єктів учні повинні спостерігати, робити замальовки, записувати необхідні відомості тощо.

Підбиття підсумків екскурсій може здійснюватися залежно від віку школярів у різних формах:

1. бесіди, під час якої вчитель з'ясовує враження учнів від об'єкта, обговорює найважливіші етапи екскурсії,

2. конференції - під час якої учні звітують щодо виконання запропонованих раніше завдань (проектів),

3. диспуту, під час якого учні висловлюють власну позицію щодо побаченого та почутого;

4. виставки стіннівок, альбомів тощо.



54. Співвідношення методів і прийомів вивчення релігієзнавства…..

Найпоширеніші в педагогіці такі класифікації методів навчання:

· за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні);

· за характером пізнавальної діяльності учнів - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький

· залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок ,методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок);

· класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні


55. Проблема пасивності й активності методів засвоєння курсу релігієзнавства.

Характеристика методів контролю і самоконтролю в навчанні

Методи контролю і самоконтролю спрямовані на перевірку рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. Існують такі методи контролю: спостереження за різними видами діяльності учнів на уроці, усна перевірка, письмова перевірка, контрольні і лабораторні роботи, твори, домашні завдання, графічна перевірка, перевірка практикою, тестова перевірка.

Методи усного контролю – здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування. Під час фронтального опитування вчитель пропонує серію логічно пов’язаних між собою запитань для учнів всього класу. Фронтальне опитування сприяє систематизації знань, розвиває навчальну активність учнів, але не враховує індивідуальний темп мислення, стимулює прості відповіді. Саме тому його необхідно поєднувати з індивідуальним опитуванням. В процесі індивідуального опитування учень має можливість самостійно викласти свої думки, корегувати їх і доповнювати. Ефективність методів усного контролю залежить від ретельної підготовки вчителя, чіткості формулювання запитань (зрозумілі, лаконічні), від ступеня їх проблемності.

Методи письмового контролю спрямовані на аналіз документального матеріалу, визначення характеру допущених учнями помилок, визначення засобів їх подолання. Найбільш поширеними є такі методи письмового контролю: контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки, контрольні тестові роботи програмованого типу (перелік запитань і можливі варіанти відповідей).

Методи лабораторного контролю забезпечують можливість перевірити рівень сформованості уміння застосовувати здобуті знання на практиці.

Метод самоконтролю спрямований на формування вміння усвідомлено регулювати власну навчальну діяльність, удосконалювати її, попереджати помилки і неточності. Важливими засобами формування в учнів умінь самоконтролю є усвідомлення правильності операцій і дій, складання плану відповідей, переказ основних думок, робота з контрольними запитаннями, контроль з боку вчителя, самооцінка.


57. Метод виховання студентської молоді прикладом і на прикладі релігієзнавства…..
релігія впливає на внутрішній стан людини, формує загальнолюдські цінності суб’єкта, визначає для нього певні правила поведінки в суспільстві. Однією з центральних категорій етики є совість, яка характеризує здатність особи здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формувати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати самооцінку вчинків.

Сьогодні в розвинених країнах школа та церква є чи не єдиними бастіонами, які намагаються виховувати підростаюче покоління на засадах чуйності до ближнього, терпінню, свідомого приглушення гордині, віри в добро. Більшість педагогів вважають, що результатом цілісного виховного процесу є формування морально цілісної людини у всій сукупності її духовних рис.

Безперечно, релігійність, як людський акт – це проблема вибору. Вибір духовних реалій проходить диференційовано: в одних він глибокий, а в інших зачіпає лише другорядні проблеми життя. Результати опитування свідчать, що більша частина студентів (60,6% із 150 опитаних) вважають себе релігійними і мають потребу відвідувати церкву (53,3%), однак лише 2,9% відвідують церкву декілька разів на тиждень, 19,5% присутні на богослужінні щонеділі, 31,95% – за внутрішньою потребою і 36,6% -- на великі свята. Найбільше молодь дотримується заповідей "Не вбивай” (26,1%) і "Не кради” (21,3%). Отже, релігія для визначного числа студентів все ж таки є джерелом духовності, проте відношення до церкви як до святині релігійної освіти і виховання є неоднозначним.

Сьогодні в складних умовах ринкових відносин молодим спеціалістам доводитиметься постійно робити вибір щодо орієнтації на справедливе ставлення до інших чи на врахування власних інтересів, на активність чи пасивність, на агресію чи альтруїзм, на любов до людей чи байдужість до них. І це буде залежати від рівня сформованості в ділової людини системи моральних цінностей, морально-релігійного світогляду.

Тому одне з головних завдань виховного процесу полягає в тому, щоб молоде покоління вчилося поводитися під впливом усвідомлених суспільно важливих рішень щодо свого духовного розвитку.


58. План-конспект лекції семінару СРС для студентів різних фахових спеціальностей……

ТЕМА I. Лекція 1. Релігієзнавство як наука, його історичний розвиток.
Релігія як суспільне явище, її структура та функції.

Мета вивчення: Ознайомитись з проблематикою курсу, його особливостями та призначенням; ознайомитись з різними точками зору на природу релігії.

Провідна ідея: Уявлення про зміст, мету і завдання курсу, які спираються на сучасні досягнення науки і мають світський характер; уявлення про потойбічний світ у різних культурах, які спираються на відпрацьовані у даний час ідеали.

Основні поняття теми: Релігієзнавство, релігія, структура релігії, сутність, Бог, богослів’я, підсвідоме, культ, ритуал.

ПЛАН.

1. Предмет та завдання курсу релігієзнавства.

2. Основні концепції релігієзнавства.

3. Поняття релігії.

Структура та функції релігії. Завдання для самоперевірки і самоаналізу:

1. Охарактеризуйте зв’язок релігієзнавства з іншими соціально-гуманітарними науками.

2. В чому полягає мета сучасного релігієзнавства?

3. Що відрізняє релігієзнавство від наукового атеїзму?

4. Які завдання ставить для себе сучасне релігієзнавство?

Література

1. Академічне релігієзнавство / За ред А. Колодного.– К., 2000.

2. Релігієзнавство/ За ред. Бублика С.А – К., 1999.

3. Релігієзнавство: підручник / За ред. М.М. Заковича. – К., 2000.

4. Релігієзнавство: підручник / За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. – К., 2000.


60. Основні підходи до проблеми слухання й засвоєння студентами лекційного матеріалу з релігієзнавста.



Діяльність учителя полягає в представленні, "поданні" інформації за допомогою словесних пояснень і наочності. Діяльність учнів - сприймання, розуміння, запам'ятовування і відтворення інформації, яку повідомляє учитель, тобто репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок.
Пояснювально - ілюстративне навчання як шлях формування знань, безперечно, має переваги: подання і засвоєння знань здійснюється в системі, послідовно, в економічному режимі і темпі, для великої кількості учнів одночасно.



61. Структура, план та хід лекції з релігієзнавства.

Текст лекції включає в себе три частини: вступ, основну частину, висновки. Кожна частина має певну функцію. Вступ психологічно вводить слухача (студента) в процес сприймання. Він повинен привернути увагу, забезпечити контакт лектора з аудиторією. Традиційно вступ може бути таким: вступне зауваження, мотивація актуальності теми, формулювання мети лекції, огляд головних питань теми. Розміри вступу визначаються рядом факторів: тривалістю лекції, її змістом, настроєм аудиторії тощо. Але завжди необхідно прагнути лаконічності, не затягувати вступ; 3 – 4 хвилини буває достатньо. Основна частина. В ній головне місце приділяється викладенню основного змісту матеріалу теми, його аналізу, узагальненню висунутих положень. Для успіху лекції важливе значення має поділ матеріалу на розділи, основні питання, іншими словами – якісний план. Загальні висновки. Це підсумки всьому сказаному. Кажуть, що промову слід рішуче почати і рішуче закінчити. Заключну частину слід планувати також ретельно, як і інші частини. Вони допомагають осмислити всю лекцію, чіткіше виділити її основну ідею. У заключній частині може бути дано необхідне узагальнення, зроблені теоретичні і фактичні висновки. В якості закінчення можна використовувати цитату, алегорію, тощо.

Добре складений план має велике значення в роботі лектора над текстом майбутнього виступу. План лекції являє собою повне розкриття основ змісту теми, а не простий повтор її назви. Він дозволяє розподілити матеріал в певній логічній послідовності, допомагає його відібрати. План – це орієнтир лектора і слухача, оскільки точно визначає межі проблеми, теми. План може бути простим і розгорнутим. Простий план складається з кількох розділів. В розгорнутому розділи поділені на підрозділи (з дотриманням тих самих правил поділу). Підрозділи, особливо складні, можуть поділятися на пункти і підпункти. В найбільш абстрактному виді такі плани складаються з трьох-чотирьох груп питань: 1.Загальні поняття, теоретичні положення, закономірності. 2.Історія предмету, питання, проблематика. 3. Суспільна практика, її аналіз, здійснення. 4. Задачі, перспективи, пропозиції, висновки. Складання попереднього плану – необхідний етап в розробці теми: це крок прояву творчої ініціативи, те, що до звернення до книг і інших джерел визначає власну лінію лектора в роботі. Попередній план – це методичний інструмент, компас при відборі матеріалу. В останній час лектори все частіше вдаються до побудови тезисного плану, котрий полегшить роботу лектора в аудиторії. Тезисний план – це розгорнутий план, що містить не лише ствердження (основні положення), але й логічну систему доказів кожного з них; ствердження і їх логічний взаємозв’язок. План лекції систематично переглядається, оновлюється, а іноді і перебудовується після "обкатки” лекції в аудиторії. Добре складений план має велике значення в роботі лектора над текстом майбутнього виступу. План лекції являє собою повне розкриття основ змісту теми, а не простий повтор її назви. Він дозволяє розподілити матеріал у певній логічній послідовності, допомагає його відібрати. Оскільки лекція суворо регламентована, саме план буде тим засобом, який "відкине” все другорядне, залишивши матеріал, без якого не можна обійтись. Дуже важливо, щоб план був рухомий, і лектор, в залежності від регламенту лекції, міг викреслити один-два підрозділи або, навпаки, додати їх для більш детального визначення проблем, що розглядаються в лекції. Важливо, щоб питання, записані в плані, були важливими і необхідними для розкриття теми. Якщо питань буде більше чотирьох, це майже завжди свідчить про те, що автор не володіє матеріалом, не домислив головну думку. В добре продуманому плані всі питання слугують головній меті, пов’язані загальною ідеєю. Не виключено, що в процесі подальшої роботи можуть статися деякі зміни, план може коригуватися. Разом з тим, без нього вкрай важко приступати до наступного етапу.

Хід лекції з релігієзнавства:

А). Організаційний момент; мотивація вивчення теми; актуальність дисципліни релігієзнавство і безпосередньо змісту лекції;

Б). Рекомендована основна і додаткова література;

В). Виклад нового матеріалу: план лекції; категоріально-поняттійний словник до теми лекції; основний зміст лекції згідно плану;

Г). Підсумок і закріплення нового лекційного матеріалу;

Д). Завдання для СРС.


62. Ораторська майстерність викладача при проведенні лекційного заняття.

Риторична майстерність учителя є першорядним невід’ємним елементом педагогічного спілкування. Риторична майстерність не є константою, вона вдосконалюється протягом усієї викладацької діяльності. Відчуття слова, точності терміну, якщо йдеться про ВНЗ, складають основу риторичної майстерності лекторів. Найважливішим з культурологічної точки зору рівнем мовної системи є лексика, яка віддзеркалює і закріплює в свідомості дійсність, що оточує людину, стимулює мовну поведінку носіїв тієї чи іншої мови. Від того, наскільки багата лексична скарбниця людини, залежить багатство її внутрішнього світу, широта світогляду, ступінь інтелекту. Лексичний світ викладача впливає на лексичну культуру студента, формує її, підштовхує до вдосконалення мовної поведінки. Перед усім важливо, щоб в мові оратора не було перешкод, щоб він говорив правильно, у відповідності з мовленевою нормою: фонетичною, граматичною, лексичною. Всім відомо, що мова, яка містить помилки, що відступають від норм, негативно впливає на слухача. Якщо помилку помітили, то вона дискридитує лектора і відволікає слухачів від суті справи. Якщо ж помилка залишилась непоміченою і сприйнята як норма, то лектор опиняється в ролі пропагандиста мовного безкультур’я. Особливо помітні в мові лектора граматичні помилки. Іноді слід проявити певну мужність і визнати, що в тебе з ряду причин "хромає” елеменарна грамотність і що необхідно засісти за якись посібник з граматики. Лектор повинен бути сувор у відборі слів і виразів. На жаль, в мову лекторів почали проникати такі глаголи, як підійти і підїхати замість прийти і приїхати, підказати, підіслати і навіть озадачити замість поставити задачу. Вміння знайти точне слово, яке більш всього підходить в даному випадку – це велике мистецтво. Хороший оратор точно помічає і вигідно використовує ті нюанси, ті відтінки значення, котрими відрізняються слова. Робота над мовою передбачає засвоєння всіх мовленевих багатств рідної мови, активне використання його виразних засобів. Різні шляхи: епітет, порівняння, гіпербола, алегорія, іронія; стилістичні фігури: паралелізм, антитеза, градація, інверсія, риторичне питання і інші в значній ступені покращують мову, роблять її більш яскравою, образною, а відповідно, більш зрозумілою і дієвою. Збагачують мову лектора приказки, прислів’я, крилаті слова і вирази, висловлювання відомих людей. Вносить оживлення в лекцію застосування доречних і розумних цитат, використання історичних документів, а в деяких випадках – частини віршів, басен, фелєтонів. Завжди корисним є вдалий юмор лектора, використання з цією метою ярких літературних образів, тонких порівнянь.Однак в усьому цьому необхідне суворе почуття міри. Найважливішим елементом форми являється мова, слово. Лише правильна, образна, жива мова допоможе донести до слухача все багатство лекції. Досвід багатьох цікавих ораторів переконує, що чим багатший лексикон лектора, тим краще, різнобарвніше і переконливіше формулює він думку.Мова лектора повинна відповідати ряду вимог, невиконання яких значно знижує як інформативність лекції, так і її переконливу силу, іншими словами – якість лекції.


63. Історико-педагогічний аналіз релігійної освіти вчителя в кінці ХІХ-на початку ХХ ст.

Результати аналізу педагогічної літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. засвідчують, що релігійність визнавалася головним професійним критерієм діяльності вчителя, а тому в учительських семінаріях релігійна освіта займала важливе місце у підготовці майбутніх педагогів Аналіз матеріалів педагогічних часописів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. свідчить про залучення світських вчителів до навчання школярів релігії на уроках церковнослов’янського читання і співів, у системі релігійних заходів та до викладання Закону Божого. Причинами останнього були: недостатня педагогічна підготовленість законовчителів до роботи із школярами; обтяженість духовними обов’язками; відсутність матеріальної зацікавленості у педагогічній діяльності. На основі матеріалів педагогічних часописів можна зробити висновок про недостатність спеціальної підготовки світських вчителів до викладання Закону Божого. Архівні документи засвідчують також відсутність чіткої організації підготовки вчителів для навчання релігії учнів-"іншовірців”, що приводило до створення таємних шкіл, де діти могли навчатися основ відповідної релігії у вчителів, які не мали офіційного дозволу на здійснення педагогічної діяльності. В педагогічній літературі початку ХХ ст. йдеться про те, що за часів української національної революції та існування УНР (1917 – 1920 рр.) ставлення до релігійної освіти і релігійно-морального виховання було неоднозначним – від надання релігії в національній українській школі почесного місця до вимоги позарелігійної виховної системи. Із встановленням в Україні радянської влади урядом в освітній галузі проводилася антирелігійна політика.

Ретроспективний аналіз стану релігійної освіти в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. показав, що здійснення релігійного виховання вважалося неможливим без релігійної освіти, у зв’язку з чим вони розглядалися як взаємодіючі складові єдиного виховного процесу. Визначено, що в освітніх закладах України існувала система організації релігійної освіти для дітей православного і неправославного віросповідань, основою якої були уроки релігії; незважаючи на наявність достатньої кількості нормативних актів щодо релігійної освіти учнів неправославного віросповідання, організація її не задовольняла релігійні общини, що приводило до створення таємних шкіл.

Релігійність була одним з основних критеріїв професіоналізму вчителя; релігійна освіта як невід’ємна складова професійної підготовки вчителя виконувала такі завдання: сприяла виробленню педагогічної філософії щодо результатів виховної діяльності вчителя, формуванню у нього моральних якостей, підготовці вчителя до релігійно-морального виховання учнів та їх батьків, готувала до надання, за потребою, релігійної освіти учням. Світські вчителі систематично залучались до релігійної освіти учнів шляхом проведення ними уроків церковнослов’янського читання, співів, Закону Божого, а також системи релігійних заходів, яку вчителі здійснювали у повсякденній педагогічній діяльності.


64. Релігієзнавство у професійній підготовці сучасного вчителя в умовах педагогічного коледжу
Основними причинами актуалізації проблеми релігійного виховання у навчальних закладах України у сучасних умовах є: прагнення до використання християнського вчення у національному відродженні держави; повернення до ідей народної педагогіки, складовою якої є релігійно-моральне виховання; бажання заповнити місце зруйнованих моральних орієнтирів радянського суспільства; активізація діяльності релігійних організацій і зростання кількості людей, що визнають себе віруючими. Аналіз педагогічної літератури свідчить, що значна кількість сучасних педагогів (О.Вишневський, Р.А.Бєланова, І.Климишин, М.Г.Стельмахович, Б.Степанишин, Д.В.Степовик та ін.) вважають доцільним відновлення виховання на ґрунті християнської моралі, спрямованого на збереження духовної самобутності українського народу, формування у молоді високих моральних якостей. Прибічники світських моральних орієнтирів у вихованні (В.Громовий, Г.Лозко, В.Тригубенко та ін.) висловлюють думки щодо недоцільності відновлення релігійного виховання у зв’язку з: відсутністю в Україні визначеної державної релігії; відокремленням школи від церкви; наявністю у навчальних закладах учнів різної релігійної орієнтації; можливістю дітей отримувати релігійну освіту за межами школи у релігійних навчальних закладах тощо. На основі аналізу педагогічної літератури (Г.О.Балл, І.А.Зязюн, Г.М.Сагач, Б.М.Ступарик) можна говорити про необхідність здійснення виховання на основі загальнолюдських цінностей, серед яких головними є істина, добро, краса, справедливість, совість, людська гідність. Існують два основні підходи до відновлення релігійного виховання у навчальних закладах: віросповідний, що передбачає побудову національної системи виховання на засадах християнської моралі, та культурно-освітній, за яким виховання має базуватися на світських моральних принципах, а релігія розглядається у першу чергу як складова загальнолюдської культури. Сьогодні єдиний зміст релігієзнавчої освіти для вищих закладів України відсутній (причинами цього є - наявність двох основних підходів у вирішенні питання відновлення релігійного виховання у державних закладах освіти; відсутність усталеності у визначенні поняття "релігієзнавство”; відсутність протягом тривалого часу єдиної програми, рекомендованої Міністерством освіти і науки України). Порівняльний аналіз програм Київського педагогічного коледжу при Національному університеті ім. Тараса Шевченка, Львівського та Чернівецького педагогічних коледжів показав недостатню професійну спрямованість їх змісту. Водночас результати констатуючого експерименту дозволили зробити висновок про необхідність професійної спрямованості курсу релігієзнавства у вищих педагогічних закладах. 39,8 % з опитуваних вчителів загальноосвітніх середніх закладів вважають, що не мають достатніх знань для спілкування з учнями з віруючих сімей, 35,3 % не замислювалися над цим питанням. 43,5 % педагогів відчувають брак знань у галузі психології релігії, 38,8 % вважають, що їм слід поповнити знання основних положень релігій. В умовах зміни релігійного фону в Україні та наявності учнів різної релігійної орієнтації релігієзнавча освіта майбутніх учителів повинна мати професійне спрямування.



65. Етапи підготовки лекції з релігієзнавчих (філософських) дисциплін.

Першопочатковий процес підготовки можна умовно розділити на 3 етапи.

1. Визначення теми, мети і складення плану лекції.

Тема лекції визначається на основі навчальної програми. Проблема виникає тоді коли кількість лекційних тем перевищує кількість занять.

Є три способи приведення кількості тем і лекційних занять:

1. Викладач читає лекції з окремих тем, а решту відводить на самостійну роботу студентів.

2. Викладення в межах однієї лекції 2 тем зі своїм планом.

3. Поєднання двох суміжних тем. Читання лекції за одним планом.

Мета лекції полягає в розриті змісту лекції. Формулювання питань плану беруться із програми.

2. Збирання і вивчення літератури

Навчальна література. Література яка є в програмі (рекомендована). Наукова література (монографії і статті). Виписуєш основні положення.

3. Складення робочих записів

Види робочих записів:

1. Розгорнутий план (тема, питання плану теми, підпитання з основних питань)

2. Тези. Основні положення лекції. Формулювання визначень але не містять аргументації

3. Конспект. Містить визначення і аргументації.

4. Повний текст лекції. Дослівний запис. У тексті мають бути виокремлені основні положення.

Основні положення – визначення, аргументація, ілюстрація.

Робочі засоби є основою для вдосконалення лекційного курсу


66. Особистість лектора і стилі викладання лекційного матеріалу з релігієзнавства. Неперервність роботи над текстом лекції з релігієзнавства.

При аналізі лекції звертають увагу на особистість лектора: знання педмету лектором; особисті якості; ораторські задатки; уміння володіти увагою аудиторії; зовнішній вигляд викладача (охайність). Головною вимогою до лектора являється висока теоретична підготовка, відмінне володіння матеріалом, змістом теми. Ніщо не може урятувати лектора, якщо він приблизно, поверхово володіє матеріалом і намагається переконати в чомусь більш самого себе, ніж інших. Головна причина провалів усних виступів складається як раз в нетвердому володінні предметом, у внутрішній протилежності думок, в невмінні, доводячи будь-що, звести кінці з кінцями.

Найгірше, що може трапитись, це – коли самі слухачі викривають лектора в незнанні питання, в невірному висвітленні фактів. Недостатння підготовленість лектора впливає і на його мову. Вона тоді, як правило, стає плутаною, громіздкою, неточною.

По-справжньому серйозно і відповідально можна читати лише декілька глибоко і всесторньо розроблених "своїх” тем. Спеціалізація в лекційній справі також дуже важлива. Цей заповіт необхідно засвоювати всім починаючим лекторам, щоб протистояти халтурі. Лекційна робота являється постійною працею пізнання. Це – читання книг, осмислення фактів, теоретичне розширення і поглиблення всіх обраних тем. Молодий лектор повинен свідомо привчати себе до щоденних розумових навантажень, відпрацьовувати дисципліну своєї праці. І доки є у тебе почуття власного інтелектуального росту, ти будеш цікавим і бажаним слухачам. Зупинка у власному розвитку зараз же відібється на якості лекційної роботи. Лектор повинен любити свій предмет і поважати слухачів. Це також дуже важлива вимога. Без любові, захопленості предметом не можлива переконливість. Без такого почуття не може бути і надхнення, що зігріває і оживляє слово лектора. Відсутність цього почуття призводить до того, що лекція виявляється нежиттєвою, казеною. Ефективність такої лекції сумнівна, тому що байдужість лектора до справи є перше, що свідомо або безсвідомо відчуває слухач. І він відповідає тим самим. Зацікавити його може лише зацікавленість самого лектора, продиктована любов’ю до знань. Причому, необхідно дійсно любити предмет, а не вдавати, що любиш його. Лектор не повинен розпилятись в своїх почуттях, а знаходити відповідно викладаємій темі необхідне для неї емоційне наповнення мови. Саме ця емоційна забарвленість дає можливість читати лекцію в 101-й раз так само цікаво, як і в перший.

Стиль лекції: Уміння лектора чітко і ясно викладати свої думки; багатство мови лектора; уміння лектора викладати вільно навчальний матеріал без надмірної залежності від конспекту лекцій: темп викладання лекції; контакт лектора з аудиторією, вміння активізувати увагу слухачів, забезпечення можливості конспектування основного змісту лекції.



69. Структура, особливості і функції семінару з релігієзнавства.

Серед усіх видів навчальної роботи самінарські і практичні заняття є важливою формою закріплення знань з предмету. Семінарське заняття вчить студента самостійно працювати, творчо мислити, робити оцінку, характеризувати явища та події в конфесійній ситуації суспільства. Головна мета семінару – поглибити і систематизувати вивчення найбільш важливих та актуальних питань релігієзнавства, сформувати вміння студентів самостійно досліджувати питання. Семінари не повторюють, а доповнюють лекційний матеріал. Готуючись до них для студентів передбачається конспектування та аналіз джерел і літератури, узагальнення знань з різних джерел.

Семінарські заняття виконують такі ж функції, як і інші форми роботи,однак пристосовуючи до свого змісту:

· Навчальна функція (поглиблення, конкретизація, систематизація знань).

· Розвиваюча функція (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними вміння працювати з джерелами, розвиток навичок аналізу фактів).

· Виховна функція (в релігієзнавстві здійснюється формування релігієзнавчого світогляду, духовності, релігієзнавчої культури мислення, прищеплення інтересу до вивчення релігієзнавства; співвіднесення його змісту до спеціальності, яку здобувають студенти).

· Діагностично-корекційна функція – забезпечує контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин його засвоєння, їх подолання.

Загально-дидактичні вимоги до семінарів: науковість, доступність, проблемність тощо. В процесі проведення семінару рекомендують забезпечувати єдність теоретичного і дослідницьких занять.

Особливістю семінару є: активна участь самих студентів у з'ясуванні сутності проблем, питань, що були винесені на розгляд; вілене висловлювання студентів під час висвітлення питань плану. Навчальна мета семінару передбачає грунтовну підготовку студента. Основним орієнтиром у підготовці до заняття є план семінару, відповідно до якого вивчаються джерела, матеріали підручників, література. Студент повинен осмислити текст, зрозуміти суть питання, викласти його своїми словами у формі тез, з зазначенням основних фактів, імен, дат. Працюючи з монографією доцільно з'ясувати основні аспекти проблеми, які розккриваються в ній, уважно ознайомитися з питаннями. Найбільш цікаві факти, висновки слід занотовувати. У списку літератури викладач подає декілька основних праць. Передбачається самостійна робота студента в напрямку вибору матеріалу. Література може бути доповнена студентами. Особливо актуальними є матеріали, що носять рівень, наукову новизну, актуальність подання теми.


70. Організація семінарського заняття з релігієзнавства: активність студентів.

Хід роботи викладача при викладанні тем з релігієзнавства: 1. Організаційний момент; мотивація навчання: актуальність теми семінару. 2. Закріплення лекційного матеріалу: основні поняття й проблеми. 3. План семінару (категоріально-поняттійний словник до пунктів плану семінару). 4. Застосування запланованих методів і прийомів роботи зі студентами. 5. Підсумок і закріплення вивченого; завдання для самостійного опрацювання.

Студентська аудиторія має бути активною на семінарі і в підготовці до нього (коротко занотовувати ключові слова, висновки, доповнювати, аналізувати відповіді, ставити запитання до того, хто відповідає). Активна робота на семінарі оцінюється додатково. Під час виступів на релігієзнавстві доречно використовувати фрагменти першоджерел, художніх творів, пошукові наочні матеріали (наприклад, ілюстрації культових споруд, реподукцій портретів видатних релігійних постатей тощо). У системі семінарських занять треба уникати одноманітності іх проведення, вносячи елементи дискусії, гри, змагальності тощо. Професор А А Алексюк подає такі різновиди семінарських занять: ■ семінар запитань і відповідей; ■ семінар — розгорнута бесіда: передбачає попередню підготовку студентів з визначених завдань; ■ семінар — колективне читання: студенти зачитують тексти, коментуючи їх зміст з позицій розвитку сучасної науки; ■ семінар, що передбачає усні відповіді студентів з подальшим їх обговоренням; ■ семінар-дискусія: студенти, маючи програму, завчасно готуються до дискусії та розгортають її безпосередньо на занятті; ■ семінар, що передбачає обговорення й оцінювання письмових рефератів студентів; ■ семінар-конференція: студенти завчасно готують доповіді, виступають з ними, відповідають на запитання колег; ■ семінар — теоретична конференція: проводять зі студентами кількох груп курсу на основі вивчення об'ємного розділу чи цілої дисципліни; ■ семінар — розв'язання проблемних завдань: проводять на основі створення проблемних ситуацій, виокремлення проблемних завдань і праці над їх розв'язанням; ■ семінар — прес-конференція: кілька студентів готують повідомлення з вузлових питань, а всі учасники долучаються до їх обговорення; ■ семінар — "мозковий штурм": студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребують розв'язання; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розв'язання проблеми. Усі пропозиції записують, систематизують і визначають найдоцільніші.

Категорія: Інше - різне | Додав: djkvinta (15.01.2012)
Переглядів: 786 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Адміністрація
Пишіть
Ваші пропозиції,
чи питання
на
e-mail: kvinta77777@gmail.com
РАДІО Dj Kvinta
RADIO MELOMAN
СЛУХАТИ
Віджет
Категорії розділу
Навчання [40]
Шпаргалки, підготовка до екзаменів, статті
Реклама - Ваші повідомлення [0]
Інше - різне [73]
Філософія (СПЕЦІАЛІСТ) [0]
Пошук
Наше опитування
Який стиль музики вам найбільше подобається??
Всього відповідей: 159
Друзі сайту
Статистика
Реклама

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz