| Головна » Статті » Інше - різне |
МВР
| 71. Впровадження репродуктивного та проблемного методу в умовах релігієзнавчого семінару. Проблемний виклад передбачає створення викладачем проблемної ситуації, допомогу студентам у виділенні та "прийнятті" проблемного завдання, використанні словесних методів (лекції, пояснення) для активізації мисленнєвої діяльності студентів, спрямованої на задоволення пізнавального інтересу шляхом отримання нової інформації. Метод проблемного викладання. Використовуючи різноманітні джерела та засоби, педагог, перш ніж викладати матеріал, ставить проблему, формулює пізнавальне завдання, а потім, розкриваючи систему доведень, порівнюючи погляди, різноманітні підходи, показує способи розв´язання поставленого завдання. Студенти стають свідками і співучасниками наукового пошуку. І в минулому, і нині такий підхід широко застосовується. При використанні проблемних методів навчання викладач використовує такі прийоми: створює проблемну ситуацію (ставить питання, пропонує задачу, експериментальне завдання), організує колективне обговорення можливих підходів до рішення проблемної ситуації, стимулює висування гіпотез, тощо. Студенти роблять припущення про шляхи вирішення проблемної ситуації, узагальнюють раніше набуті знання, виявляють причини явищ, пояснюють їхнє походження, вибирають найбільш раціональний варіант вирішення проблемної ситуації. Викладач обов'язково керує цим процесом на всіх етапах, а також за допомогою запитань-підказок. Репродуктивний метод. До нього відносять застосування вивченого матеріалу на основі зразка або правила. Діяльність тих, хто навчається, має алгоритмічний характер, тобто провадиться за інструкціями, правилами в аналогічних, схожих зі зразком, ситуаціях. Особливо ефективно застосовуються репродуктивні методи в тих випадках, коли зміст навчального матеріалу носить здебільшого інформативний характер, являє собою опис методів практичних дій, є надто складним і принципово новим для того, щоб учні могли здійснювати пошук знань. 72. Індивідуалізація навчання і контрольні функції семінару. Індивідуалізація навчання - це система засобів, яка сприяє усвідомленню учнем своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання. Індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, самостійності й відповідальності. Під поняттям '"індивідуалізація навчання" ми розуміємо таку організацію процесу навчання, в ході якої враховуються індивідуальні особливості учнів у всіх його формах і методах. Під індивідуальним підходом до учнів розуміють цілеспрямовану діяльність учителя з навчання і виховання кожної дитини в умовах класно-урочної системи навчання. Для досягнення індивідуального підходу до учнів використовується індивідуалізація та диференціація навчальної діяльності. Якщо індивідуалізація навчання спрямована на врахування специфічних індивідуальних особливостей кожного учня всередині групи, класу, то диференціація передбачає врахування й подібних типових особливостей груп учнів. Індивідуалізація передбачає: 1) індивідуально орієнтовану допомогу учням в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання; 2) створення умов для вільної реалізації завданих природою здібностей і можливостей; 3) підтримку школяра у творчому самовтіленні; 4) підтримку учня у рефлексії. Семінар - Це групове практичне заняття під керівництвом викладача, що забезпечує створення особистих освітньоїтільних продуктів. В ході практичного заняття студент закріпленийет знання, вчиться стандартним процедурам і пошукової діяльности при розв'язанні задач і вправ, вчиться точно і доказово висловлювати свої думки, вести дискусію на мові конкретної науки. У навчальному процесі семінар виконує певні функції, перш за все пізнавальну. Він орієнтований на отримання знаний, на основі яких здійснюється самопізнання людини, ставлення до природного і соціального світу. На семінарі студент отримує додаткову інформацію, поглиблює, систематизує, узагальнює матеріал, учиться розробляти ціннісні судження про ідеї, рішення. Викладач має навчити студентів думати, міркувати, логічно мислити, а не просто переказувати текст.Ще одна функція семінару контрольна. За допомогою педагогічного контролю перевіряються результати навчання. Під час практичного заняття визначається ступінь засвоєння матеріалу студентами. Семінар - це засіб встановлення зворотного зв'язку між викладачем і студентом.До основних функцій семінару відноситься діяльнісна . В процесі навчання студент набуває навиків ведення наукової дискусії , публічного виступу, особистісного взаємодії, що сприяє ефективній роботі групи. На семінарі студенти залучаються до рішення навчально-практичних завдань. 73.Методика підготовки студентами-практикантами семінару з релігієзнавства. Семінарські заняття є ефективною формою організації навчальних занять, з якими органічно поєднуються лекції. Семінар (від лат. - "розсадник", переносно - "школа") – це особлива форма навчальних практичних занять, яка полягає у самостійному вивченні студентами за завданнями викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наступним оформленням навчального матеріалу у вигляді рефератів, доповідей, повідомлень тощо. Методика підготовки і проведення семінарських занять передбачає: - повідомлення студентам теми, плану семінарського заняття та рекомендованої літератури (найкраще подати студентам інструктивну карту проведення семінарського заняття); - опрацювання та осмислення теоретичного матеріалу відповідної теми відповідно до плану семінарського заняття та рекомендованої літератури; - підготовку до обговорення питань інформаційного блоку у формі діалогу, дискусії, диспуту, конференцій тощо (за планом заняття); - підготовку, проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються традиційні форми організації навчання (за вибором студента-практиканта), їх аналіз; - підготовку та проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються інноваційні форми організації навчання (за вибором студента-практиканта); - виконання індивідуальних практичних завдань різних рівнів (за вибором студента-практиканта); - написання рефератів (з метою відпрацювання пропущених лекційних чи семінарських занять); - виконання завдань науково-пошукової роботи (написання рефератів за тематикою проблемного характеру, розробку доповідей для публічного виступу, підготовку тестів, анкет, бесід, інтерв'ю тощо). Алгоритм підготовки до семінарського заняття: 1. проаналізуйте тему заняття, подумайте над його дидактичними цілями і основними проблемами, які винесені на обговорення; 2. опрацюйте рекомендовану навчальну, наукову та методичну літературу, при цьому обов'язково конспектуйте і занотовуйте прочитане, виписуйте те, що, на ваш погляд, сприятиме ефективному проведенню семінарського заняття; 3. намагайтеся сформулювати свою думку з кожного питання і обґрунтовуйте свої міркування; 4. запишіть запитання, які виникли у вас під час підготовки до проведення семінарського заняття, зверніться за консультацією до викладача-методиста чи викладача кафедри педагогіки; 5. складіть розгорнутий план-конспект проведення семінарського заняття, ретельно обдумуючи його етапи, структурні елементи, навчальні питання, що виносяться на розгляд, методи, прийоми та засоби навчання, за допомогою яких забезпечуватиметься навчально-пізнавальна діяльність студентів. Розгорнутий конспект семінарського заняття. Інтерактивний метод - це спосіб взаємодії через бесіду, діалог. Найбільш ефективні результати при його застосуванні можна отримати при організації роботи учнів малими групами. Інтерактивне навчання - це навчання в режимі діалогу, під час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння, спільного вирішення навчальних завдань, розвитку особистісних якостей учнів. Правила організації інтерактивного навчання: 1. Правило перше. У роботу повинні бути залучені (в тій чи інший мірі) всі учні; 2. Правило друге. Активна участь учнів у роботі має заохочуватися; 3. Правило третє. Учні мають самостійно розробляти та виконувати правила роботи у малих групах; 4. Правило четверте. Учнів під час використання цього методу не повинно бути більш 30 осіб. Тільки в цьому випадку можлива продуктивна робота у малих групах; 5. Правило п'яте. Навчальна аудиторія повинна бути підготовлена до роботи у великих та малих групах. Отже, групова форма роботи в порівнянні з іншими має низку переваг: - за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший; - висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь; - формується вміння співпрацювати; - формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми; - розвивається навчальна діяльність (планування, рефлексія, контроль, самоконтроль). Як і кожна форма роботи зі студентами в аудиторії під час навчального заняття, групова форма недосконала, не є самоціллю у педагогічному процесі. Впровадження нових методик викладання у вищу школу потребує від викладача змінити і ставлення до своєї ролі в аудиторії, як до керівника процесом навчання. Це викликає у нього і певні упередження, на які вказує С.Л. Грабовська: - страх втратити керівну роль у навчальному процесі; небажання мати клопіт із змінами у навчальних курсах; - хвилювання втратити контроль за навчанням студентів а також побоювання того, що працюючи в групах, не всі студенти активні; - неможливість постійно підтримувати на занятті "залізну" дисципліну і тишу. Вважаємо, що кожен викладач має право обирати такі форми роботи, які відповідають меті навчальної дисципліни. Безумовно, викладання гуманітарних дисциплін у вищій школі потребує змін. Цей процес довготривалий. Він залежатиме передусім від активності студентів, від їхнього бажання постійно самовдосконалюватися з фахових предметів. 75. Методичне забезпечення СРС. Передумови, напрямки та зміст СРС з релігієзнавства. Формування у студентів прагнення до неперервної самоосвіти, необхідності до постійного оновлювання набутих знань потребує нових форм і методів організації навчального процесу, який має набувати характеру самостійної навчальної діяльності студента під керівництвом викладача. Особливої уваги потребує вирішення проблеми впровадження сучасних інформаційних технологій у навчальний процес в цілому та в систему організації самостійної роботи зокрема. Потрібно розробити сучасні концепції комп’ютерної підтримки навчальних курсів. Значення і роль самостійної роботи особливо зростає для тих дисциплін, кількість аудиторних годин на вивчення яких зменшується, а обсяг інформації, передбачений нормативними програмами її збільшується. В умовах такої невідповідності між збільшенням кількості елементів знань і скороченням часу, відведеного на їх вивчення, великої значущості набуває не тільки організація самостійної роботи студентів, а і її методичне забезпечення, яке має здійснюватися на основі: - оптимального співвідношення аудиторної та позааудиторної самостійної роботи студентів і виконання завдань навчального плану; - раціонального відбору навчального матеріалу з урахуванням його обсягу, складності, рівня інформативності; - впровадження системи завдань з дисципліни різних рівнів складності; - індивідуалізації навчальних завдань на основі виділення типологічних груп студентів; - диференціації міри і характеру допомоги викладача. При цьому методичне забезпечення самостійної роботи має сприяти: - формуванню у студентів на кожному етапі їх руху від незнання до пізнання відповідних знань, навичок і вмінь та просуванню від нижчих до вищих рівнів розумової діяльності; - виробленню вмінь орієнтуватися в потоці наукової інформації при вирішенні нових пізнавальних завдань; - формуванню правильного уявлення про необхідний рівень оволодіння навчальним матеріалом; - розвитку творчої та наукової діяльності студентів; - формуванню раціональних прийомів навчальної роботи; - активізації наявних та розвитку потенційних можливостей студентів. Тому можна запропонувати розроблений навчальноконтролюючий тренінг який складається із трьох частин: 1. Теоретичні відомості з основних, додаткових та спеціальних питань. Вони подані у вигляді опорних конспектів із посиланням на джерела інформації. Основні питання визначають базовий рівень навчання (навчальний матеріал засвоюється в обсязі обов’язкових результатів навчання) 2. Навчальний тренінг з елементами самоконтролю. Призначений для самостійної роботи студентів по практичному закріпленню теоретичного матеріалу шляхом розв’язування задач. 3. Стандартизований контроль знань студентів базується на тестовій методиці. Метод альтернативного вибору відповідей полягає у тому, що ставляться запитання і одночасно пропонуються варіанти відповідей, правильність яких потрібно оцінити. При цьому студенту пропонуються не тільки самі відповіді, але і їх цифрові коди (номер варіанта відповіді). Метод альтернативного вибору відповідей дає можливість перевірити вміння студентів самостійно обмірковувати отримані результати. 76. Основні підходи до організації індивідуальної роботи з успішними та менш успішними студентами в навчанні з релігієзнавства. Для вирівнювання знань і вмінь учнів із слабкою підготовкою застосовую принцип підвищення рівня творчої самостійності учнів. Він полягає в тому, що під час вивчення теми учні використовують одні й ті самі завдання (або аналогічні) для формування понять і способів дій. У прцесі їх виконання залежно від рівня підготовки й індивідуальних особливостей учні дістають потрібні підказки (вказівки, навідні питання), певну інформацію, малюнки, тощо. Вказівки можна давати усно, на картках, за допомогою екранних засобів, індивідуальні або для окремих груп учнів. Добре підготовленому учневі такі вказівки майже не потрібні, середньому - варто подати тільки загальну ідею або нагадати загальний підхід до виконання даного завдання, а слабко підготовленим поряд із загальними вказівками потрібні й додаткові (нагадати окремі положення, факти, способи діяльності, тощо). Тоді учні з недостатньою підготовкою поступово оволодіватимуть необхідними способами пізнавальної діяльності, потрібними вміннями і навичками. Система вказівок і настанов дає змогу виявити рівень знань і вмінь учнів, оцінити їхню роботу. До позакласної роботи як засобу активізації пізнавальної діяльності учнів потрібно підходити диференційовано, враховуючи рівень інтелектуального розвитку, вікові та психологічні особливості учнів. Наприклад можна проводити факультативні заняття . Вправи підбираю паралельно з програмовим матеріалом, що вивчається на уроках. Діти з задоволенням і захопленням сприймають нові, складніші способи мислення і прийоми практичних дій. 77. Форми і функції консультацій та контролю знань з релігієзнавства…… Назва "консультація” походить від латинського слова consultatio – звертання за порадою, прошу поради. Визначають такі функції консультацій: пробудження й розвиток цікавості до обраної професії; набуття студентами навичок самостійного навчального й наукового пошуку; доповнення, поглиблення, уточнення отриманих теоретичних знань; закріплення знань, визначення їх рівня; вивчення індивідуальності студента тощо. Консультації застосовуються в навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів з метою допомогти студентам розібратися в складних питаннях, поглибити і доповнити їх теоретичні знання, посилити їх професійне самовизначення. Також, вони дозволяють викладачу проконтролювати процес засвоєння знань студентами та, якщо є необхідність, скоректувати його.Консультації у переважній своїй більшості, виконують декілька функцій, серед яких особливо можна виділити: інформаційну, діагностичну, корегуючу і формуючу. Виконуючи інформаційну функцію викладач не лише надає студенту достатньо повну і перевірену інформацію, але й ознайомлює його зі способами отримання необхідних відомостей, тобто, які існують довідники, як з ними користуватися, які питання можуть виникнути під час роботи з ними. Ця функція вимагає високої ерудиції викладача, адже інформування передбачає обговорення особливостей навчального матеріалу, коментарії, аналіз різних відомостей, відповіді на запитання студентів. Крім того, інформуючи студентів можна застосовувати різноманітні інформаційні матеріали розвивального характеру. Зокрема, класифікації та узагальнення, що упорядковують навчальний матеріал, структурують і розширюють інформаційне поле. У кожній консультації діагностична функція розкривається в різних обсягах. Реалізуючи названу функцію викладач має керуватися принципом необхідності і довільності для отриманні такої інформації, яка може дійсно допомогти студентам у розв’язанні їх проблем. Проведення діагностики передбачає рекомендації викладача з вирішення складних питань. Консультації дають можливість студентам засвоїти способи одержання необхідних знань з певної тематики. Викладач повинен прагнути надати консультації корекційний і розвивальний характер. Корекційна робота викладача проводиться з метою виправлення неправильного розуміння того чи іншого навчального матеріалу. Під час консультування необхідно звертати увагу не лише на підготовленістьстудентів, а ще й на сформованість ієрархії фундаментальних знань. Вона включається у процес консультування і не може мати певного алгоритму. Розвивальні можливості консультування реалізуються різними методами, зокрема у виконанні вправ і завдань. Подальший розвиток консультацій як форми організації навчання, на мою думку, пов’язаний із застосуванням новітніх інформаційних технологій у навчальному процесі та розвитком дистанційного навчання. Класифікація консультацій як організаційної форми навчання у вищій школі ФОТО 78. Оцінка й оцінювання знань. Відмітка міцності знань. Завдання викладача і студентів полягає у тому, щоб у процесі перевірки оцінки знань виявити справжній стан знань, вмінь і навиків і тим самим допомогти студентам раціонально організувати навчальну роботу у подальшому. Успіх рішення даного завдання безпосередньо залежить від суворого додержання викладачем дидактичних принципів контролю знань. Дидактичні принципи оцінювання знань - це вихідні теоретичні положення, у відповідності до яких має будуватись практична діяльність викладача і студентів і на підставі яких визначаються зміст контролю знань, їх методи і форми організації. Основними є шість дидактичних принципів перевірки і оцінки знань: дієвість, систематичність, індивідуальність, диференціювання, об’єктивність і єдність вимог. Принцип дієвості полягає у тому, що перевірка і оцінка знань студентів мають не тільки відбивати рівень засвоєння знань, але і завжди стимулювати студентів і викладачів до зусиль щодо досягнення у навчальній роботі нових успіхів. Принцип систематичності виражається у тому, що по-перше, перевірка і оцінка знань здійснюється не від випадку до випадку, а планово, у нерозривному зв'язку з усім процесом навчання, з усіх навчальних предметів; по-друге, контроль має бути неперервним протягом усього процесу навчання; по-третє, перевірка і оцінка знань провадяться у певній послідовності, з поступовим ускладненням завдань, змісту і методики. Принцип індивідуальності перевірки і оцінки знань означає, що викладач прагне глибокої і справедливої оцінки успіхів кожного студента, а не групи в цілому. Тільки, враховуючи і оцінюючи особливості роботи кожного студента окремо, його досягнення, труднощі і зриви, викладач може успішно керувати науковим зростанням студентів. Принцип диференціювання полягає у визначенні кількісних і якісних різниць у знаннях, вміннях і навиках студентів та їх оцінці. Диференціювання оцінок знань студентів дає необхідну інформацію для ефективної перебудови навчальної роботи і студентів і викладача у майбутньому, до оцінки знань кожного конкретного студента, робить більш ефективною оцінку результатів якості роботи студентських груп і курсів; дасть змогу повніше враховувати отримані результати при підведенні підсумків роботи, моральне і матеріальне стимулювання студентів. Необхідно відзначити необхідність розширення шкали оцінок, поглиблення системи оцінки знань, хоча це потребує підвищення рівня компетентності екзаменатора. Принцип об’єктивності означає, що кожна окрема оцінка має бути об’єктивною, тобто відповідати істинній якості і кількості засвоєних знань, вмінь і навиків. В іншому разі оцінка втрачає не тільки своє педагогічне значення, але і завдає шкоди навчально-виховній роботі. Особливо слід підкреслити, що до виставлення оцінки, необхідно підходити принципово і справедливо і об’єктивно. За об'єктивність оцінки викладач несе відповідальність перед державою. Принцип єдності вимог полягає у тому, що один і той самий рівень знань, вмінь і навиків має оцінюватись всіма викладачами однаково. Відсутність єдиних вимог породжує ряд негативних явищ, виховна дія викладачів на студентів посилюється, якщо усі вони виступають "єдиним фронтом". 79. Основні типи завдань на перевірку знань з релігієзнавства. Проблемні та творчі завдання як засіб активізації мислення. Учитель Викладач використовує слідуючі типи завдань на перевірку знань: - письмовий контроль за один або декілька уроків, включаючи і коротку письмову роботу на 10-15 хв. - усне опитування (індивідуальне і фронтальне); - цілеспрямоване спостереження окремих учнів, їх роботи на уроці, із чого виводиться так звана оцінка за урок; - методи контролю, які витікають із специфіки окремих предметів, наприклад: виробничої практики, уроків фізкультури, лабораторних робіт з природничих дисциплін, на уроках малювання і співів. - тестування (усне, письмове, фізичне). У старших класах практикуються заліки (за попередньо розробленим планом), а підсумковою формою перевірки у випускних класах є державна атестація. Слід зауважити, що згідно з переліком захворювань окремі учні за станом здоров'я можуть бути звільнені від цієї форми перевірки знань, вмінь і навичок. Всі форми і методи перевірки і оцінок можна комбінувати в різних варіаціях так, що ніяких затруднень з дотриманням вимог старанного підходу до оцінки не виникає. Перевірка знань дає вчителю інформацію про хід пізнавальної діяльності учнів, про те, як іде засвоєння, які корективи потрібно внести (зовнішній обернений зв’язок). При контролі одержують інформацію і самі учні (внутрішній обернений зв’язок). Без одержання інформації про хід засвоєння, без оберненого зв’язку не може бути керованого навчального процесу. Як особливо ефективний активації пізнавальної діяльності учнів, я дуже часто застосовую проблемний підхід до навчання, який сприяє інтелектуальному розвитку учнів і водночас формує їх світогляд, моральні, емоційні та інші риси особистості. Проблема - це завжди знання про незнання, тобто усвідомлення недостатності знань для задоволення недостатності знань для задоволенння певної пізнавальної проблеми. Усвідомлення проблеми відбувається в проблемній ситуації і залежить від рівня знань, спрямованості пізнавальних інтересів учня. Творчий характер учбовий-пізнавальної діяльності сам по собі є могутнім стимулом до пізнання. Дослідницький характер учбовий-пізнавальної діяльності дозволяє збудити у учнів творчий інтерес, а це у свою чергу спонукає їх до активного самостійного і колективного пошуку нових знань. 80. Умови ефективності застосування тестів як виду контролю занять з релігієзнавства. Тестова перевірка має ряд переваг порівняно з традиційними формами і методами, вона природно вмонтована у сучасні педагогічні концепції, дозволяє більш раціонально використовувати зворотний зв'язок зі студентами і визначати результати засвоєння матеріалу, зосередити увагу на прогалинах у знаннях та внести відповідні корективи. Тестовий контроль забезпечує одночасну перевірку знань студентів усієї групи та формує в них мотивацію для підготовки до кожного заняття, дисциплінує студентів. Термін «тест» визначається як система завдань специфічної форми, визначеного змісту, зростаючої важкості, яка дозволяє об'єктивно оцінити структуру та якісно виміряти рівень підготовленості учнів. Основні вимоги до завдань тестів:1) повинні належати до однієї теми чи дисципліни; 2) бути взаємопов'язаними між собою (послідовність у термінології); 3) бути взаємодоповнюючими та упорядкованими за труднощами або за логікою; 4) форма тесту повинна бути уніфікованою, звичною, зручною; 5) терміни та поняття у тестах повинні бути загальновідомі і відповідати вимогам навчальної програми; 6) послідовність тестових завдань повинна визначатися за принципом «від простого до складного»; 7) завдання повинні бути стислими. Основні переваги перевірки знань студентів за тестами 1. Швидкість обробки одержаних результатів. Врешті-решт, за умови відпрацьованої технології можна довести цей процес до повністю автоматизованої перевірки із забезпеченням максимальної об'єктивності. Але водночас відчуваються втрати щодо культури мовлення та глибини засвоєння знань студента. Традиційні методи в цьому випадку приносять більше користі.2. Об'єктивність одержаної оцінки, її незалежність від того, хто здійснює тестування. Але дана оцінка не може бути усвідомлена як оцінка саме сукупності знань студента через те, що існує категорія студентів, які традиційно не спроможні ефективно демонструвати свої знання через тестову методику (наприклад, «тугодуми» чи «тестофоби»). Недоліки та переваги використання тестової перевірки знань студентів . Підміна навчальних цілей. Повний перехід виключно на тестову перевірку знань студентів швидко зробить не засвоєння, а саме контроль основною метою діяльності студента. Зниження рівня кваліфікації викладача. Використання готових тестів суттєво полегшує роботу викладача, але при цьому виникає проблема підтримання рівня професійної (предметної) кваліфікації. Перевірка тестових завдань та контрольних робіт здійснюється в автоматичному режимі і не надає професійного навантаження. До переваг автори відносять: об'єктивність і справедливість оцінки знань; відсутність емоційних стресів і перевантажень, психологічного впливу на студента; порівняння оцінок з однієї і тієї самої дисципліни щодо викладачів, факультетів, інститутів, що дозволяє одержати об'єктивний матеріал про рівень підготовки студентів і якості викладання; можливість широкого використання технічних засобів та персонального комп'ютера, які підвищують ефективність і якість роботи викладачів; можливість заощадження часу викладачів і студентів; є суцільний метод контролю порівняно з вибірковим методом, який застосовується на екзаменах, заліках. 81. Мотивація успішності та причини подолання неуспішності студента з релігієзнавства. Академічна успішність студентів – це підсумковий показник, який характеризує багатогранну діяльність вищого навчального закладу з підготовки фахівців, що відповідають вимогам державних освітніх стандартів та конкурентоспроможні на ринку праці. З цією метою створення ефективної системи управління навчальною діяльністю застосовується факторний аналіз академічної успішності. Під факторним аналізом мається на увазі методика комплексного і системного вивчення і оцінки впливу факторів на результати діяльності – академічну успішність студентів. За рішенням ректорату Української інженерно-педагогічної академії в осінньому семестрі 2007/2008 навчального року на Гірничому факультеті проведений багатофакторний аналіз академічної успішності з використанням методики «Аналізу академічної успішності студентів» [1]. У даній методиці аналіз академічної успішності студентів проводився за трьома групами факторів, що визначають її рівень: 1) фактори, що визначають навчальну діяльність студентів (рівень довузівської підготовки, рівень підготовки по забезпечуючих дисциплінах, рівень відвідуваності занять, рівень поточної успішності, мотивація до здобування вищої освіти); 2) фактори, що забезпечують навчальну діяльність студентів (рівень забезпеченістю літературою, рівень забезпеченості навчально-методичними розробками, рівень викладання лекцій, практичних, семінарських, лабораторних занять, умови для самостійної роботи, умови для навчання); 3) фактори, що впливають на навчальну діяльність студентів (матеріальне положення студента, місце мешкання, організація харчування, моральний клімат в групі, на курсі, участь в НДРС) Неуспішність - складне і багатогранне явище шкільної дійсності, що вимагає різносторонніх підходів при її вивченні. В нашій роботі зроблена спроба розглянути неуспішність школярів у зв'язку з основними категоріями дидактики - змістом і процесом навчання. Неуспішність в цій системі поглядів потрактує як невідповідність підготовки вчаться обов'язковим вимогам школи в засвоєнні знань розвитку умінь і навиків, формуванні досвіду творчої діяльності і вихованості пізнавальних відносин. Ми прагнули показати, що попередження неуспішності припускає своєчасне виявлення і усунення всіх її елементів. Висувається поняття "відставання", яким характеризується як неуспішність у вигляді процесу, так і окреме часткове і різночасне невиконання вимог. Відставання представ як невиконання вимог учбового процесу. Вимоги групуються у зв'язку з компонентами змісту учбового предмету, що повторюють склад змісту загальної освіти. Ці компоненти в єдності з особливостями засвоєння різних видів змісту визначають склад елементів неуспішності. Нами виявлені елементи неуспішності для однієї групи учбових предметів. За умови виділення їх для інших груп учбових предметів з'явиться можливість дати більш узагальнене дидактичне визначення не успішності в сучасній школі. Неуспішність спричиняє за собою небажання відвідувати навчальні заклади. У дітей може бути улюблений вчитель, або може подобатися спілкування з друзями, але в цілому здається, що вони дивляться на навчальний заклад як на свого роду в'язниці. Здавалося б, заклад, в якіому проводять стільки часу, повинен доставляти радість, бути місцем придбання досвіду і навчання в широкому значенні цього слова. Вчителі мало звертають уваги на той факт, що якщо вони не враховують психологічних, емоційних потреб дітей, то сприяють створенню і підтримці суспільства, в якому люди не представляють цінності. Необхідно, щоб вчителя змогли відчути, якщо дитина тривожна або страждає від чого-небудь, або вважає, що не варто вчитися. Те, що діти відкидають навчання, позначається в першу чергу на вчителях, а іноді їх негативні емоції звертаються на дітей. Тут можливий вихід - вчителі і діти можуть вчитися краще розуміти один одного, бачити в реалістичному світлі, що вони можуть один для одного зробити і допомагати один одному відчувати себе сильніше і краще. Щоб дитина добре вчилася, необхідні, щонайменше, чотири важливі умови: 1) відсутність істотних недоліків розумового розвитку; 2) достатній культурний рівень сім'ї або хоча б прагнення до досягнення такого рівня; 3) матеріальні можливості задоволення найважливіших духовний потреб людини; 4) майстерність вчителів, що працюють з дитиною. Досвід показав, що якщо вчитель керує кожним кроком своїх учнів, вони працюють, поки він поряд, та варто йому піти, діти перестають працювати і починають пустувати. Діти приходять до висновку, що заняття - це відповідальність вчителя, а не їх, тому, як тільки вчитель відвернеться, вони користуються можливістю робити те, що їм подобається. Але якщо діти самі вибирають і продумують свою роботу і виконують її спільно, всім колективом, вони працюють з однаковою старанністю, як при вчителі, так і в його відсутність. Чому? А тому, що вони знають мету своєї роботи і всі її етапи, які їм належить виконати. Вони відчувають, що це їх робота, а не вчителі. Кожний з хлопців охоче виконує доручену йому частину роботи, тому що він гордиться своєю роллю поважаного члена колективу і відчуває свою відповідальністю перед іншими дітьми. Саме це допоможе "слабкій” дитині брати безпосередню участь в роботі класу і бути нарівні зі всіх, оскільки він зайнятий даним йому під силу справою. Аналіз отриманих у ході діагностики даних про мотивацію навчальної діяльності студентів дозволяє зробити такі висновки: навчальні мотиви присутні у загальній структурі мотивів більшості з опитаних. Але їх не можна назвати внутрішніми, глибоко усвідомленими, оскільки мотиваторами часто виступають утилітарні, прагматичні цілі, зовнішні стосовно навчальної діяльності. В основному в студентів переважає орієнтація мотивів на кінцевий результат, а не на засвоєння способів дій з навчальною інформацією. Навчально-пізнавальні інтереси в значної більшості опитаних хиткі, ситуативні. Те ж можна сказати і про ставлення майбутніх педагогів до навчання, що коливається від негативного і байдужого до позитивного і відповідального. Часто навчальні мотиви тільки називаються ними, але не стають поштовхом до конкретних активних дій. Усе це є серйозними стримуючими чинниками становлення навчальної діяльності студентів. 82. Особливості національної та вузівської шкали оцінювання знань.. Європейська кредитно-трансферна система (ЕСТS) 1. ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕСТS Як проголошено у вступі, система ЕСТS базується на трьох ключових елементах: інформації (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємної угоди (між закладами-партнерами і студентом) і використання кредитів ЕСТS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів). Ці три ключові елементи приводяться в дію через використання трьох основних документів: інформаційного пакета, форми заяви/навчального контракту і переліку оцінок дисциплін. Більш за все ЕСТS використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробити навчання за кордоном невід'ємною частиною освітнього досвіду. За своєю суттю ЕСТS жодним чином не регулює змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання угод про співпрацю, двосторонніх чи багатосторонніх. Кодекс хорошої практики, що називається ЕСТS, забезпечує тих дійових осіб інструментами, щоб створити прозорість і сприяти визнанню освіти. Повне визнання навчання є необхідною умовою для втілення програми обміну студентами в рамках програм "Сократес" чи "Іразмес". Повне визнання навчання означає, що період навчання за кордоном (включаючи іспити чи інші форми оцінювання) заміняє порівнюваний період навчання у місцевому університеті (включаючи іспити чи інші форми оцінювання), хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися. Використання ЕСТS є добровільним і базується на взаємній довірі і переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів-партнерів. ЕСТS забезпечує прозорість через такі засоби: · Кредити ЕСТS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається розділам курсу, щоб окреслити обсяг навчального навантаження студентів, необхідний для завершення курсу (див. частину "Кредити ЕСТS"); · Інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання і розділів курсу (див. частину "Інформаційний пакет"); · Перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні у спосіб, який є всебічним і загальнозрозумілим, і може легко передаватися від одного закладу до іншого (див. частину "Перелік оцінок дисциплін"); · Навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ЕСТS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення, є обов'язковим як для місцевого і закордонного закладів (home and institutions), так і для студентів (див. частину "Форми заяв для студентів/навчальний контракт"). 83. Типи і стилі спілкування викладачів зі студентами (неповне без типів…) У сукупності із характерними для особистості прийомами і методами організації навчального процесу і спілкування виникає індивідуальний педагогічний стиль. Виділяють авторитарний, ліберальний і демократичний стилі. Для авторитарного стилю характерний усереднений підхід до студентів. Найбільше цінуються фактичні знання матеріалу, причому в тій інтерпретації, в якій він був викладений педагогом. Ставлення до власної думки, неординарних висновків може бути терпимим, проте найкращим для викладача з авторитарним стилем почуте саме те і саме так, як думає і говорить він. Відносини з аудиторією формально-ділові, інтереси і вподобання педагога не хвилюють. Передача знання займає весь час занять, навіть у вільний час темою для обговорення є здебільшого успішність і пов'язані з нею питання. У ставленні до студентів домінує стереотипність і суб'єктивність. Негативна оцінка діяльності не завжди переноситься на особистість, але іноді сприймається як особистий виклик. І навпаки, гарні знання предмету часто забезпечують позитивне ставлення викладача. Авторитарний стиль складається у результаті різноманітних обставин. На поведінку можуть вплинути особливості характеру, світогляду, сприйняття завдань системи освіти. Певну роль має попередня діяльність (колишні військовослужбовці, наприклад, орієнтуються на певну систему чіткої ієрархії і сприймають студентів як підлеглих, а не партнерів). Авторитарний стиль може бути захисною реакцією у випадку невпевненості у власних особистісних якостях, результатом невміння інакше будувати стосунки з аудиторією. Мабуть, такий стиль педагогічного спілкування має свої переваги: студенти з острахом ставляться до викладача, складають стереотипне уявлення, яке може передаватися поколіннями. Розуміння матеріалу не поліпшиться, але вчити його будуть старанніше. Ліберальний стиль є повною протилежністю. Викладач більш ніж терпимо ставиться до студентів, не просто дозволяє висловлювати і захищати власні думки, а сам іноді потрапляє під їх вплив. У міжособистісному спілкуванні виникає фамільярність, на заняттях бракує дисципліни. Такі стосунки виникають незалежно від вікової різниці. Навпаки, молоді викладачі намагаються більш жорстко поводитися зі студентами, аби аудиторія не ставилася до них, як до ровесників, правила і вимоги яких можна ігнорувати. Лібералізм іноді є наслідком байдужості до педагогічної діяльності, бо простіше привернути увагу і прихильність такими методами, ніж поступово здобувати авторитет тяжкою працею. Частина викладачів по-різному поводиться із різними групами студентів, використовуючи різні стилі. Але ліберальний може бути єдиним можливим, виходячи з особистих якостей педагога. Найбільш складним у використанні є демократичний стиль. Він базується на врахуванні індивідуальних особливостей студентів, розвитку співпраці на партнерській основі. Таке спілкування вимагає, з одного боку, знання психології, уміння їх застосувати і щирої зацікавленості у співпраці. З іншого, не всі студенти адекватно оцінюють таку поведінку викладача, тому досить важко при потребі поставити чіткі правила і вимагати їх дотримання. Для демократичного стилю необхідне вільне володіння предметом, впевненість у власних силах, повага до інших, вміння вислуховувати, терплячість і терпимість. Педагоги-демократи більш об'єктивно оцінюють студентів, прагнуть до максимально справедливого оцінювання, і разом з тим біль вимогливі до себе. Викладачі нерідко паралельно використовують різні стилі спілкування. Наприклад, на лекціях подання матеріалу здійснюється авторитарне, аби з максимальною користю використати час. На практичних заняттях їде обговорення, обмін думками, студенти самостійно роблять висновки. Тому, на наш погляд, оптимальним є той стиль, який дозволяє повною мірою використати сильні і компенсувати слабкі сторони викладача. Викладачам належить стратегічна роль у ході професійного і особистісного становлення студентів. У цьому складному процесі зростає роль особистісних якостей педагога. Це помітно з образів „ідеального викладача", які отримують внаслідок опитувань. Звичайно, знання предмету ніколи не втратить свого значення. Але не менш важливо як вони передаються аудиторії. Студенти високо цінують психологічні знання та вміння педагогів. Індивідуальний підхід, орієнтація на побудову партнерських стосунків називаються основними елементами, необхідними для продуктивної співпраці. Тому наукові розробки питання психологічних особливостей діяльності викладача повинні розвиватися постійно, аби сприяти модернізації вищої освіти. 84. Напрями діяльності викладача релігієзнавства… Сутність, складові та зміст педагогічної культури викладача ВНЗ СКОРОТИТИ Нинішній викладач вищої школи має володіти високою загальною й педагогічною культурою, бути довершеним професіоналом. Професіоналізм людини в будь-якій царині багато в чому залежить від рівня сформованості майстерності. Цей чинник особливо значущий у педагогічній діяльності. К.Д. Ушинський писав: "Усяка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключні риси її природи, це вже мистецтво. У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, першим, вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства — їхнє прагнення до вдосконалень у самій людській природі: не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини — її душі й тіла; а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина". Педагогічна майстерність тісно переплітається із поняттям "педагогічне мистецтво". Помилкою є бачити близькість цих понять лише в прямій ієрархічній залежності: педагогічне мистецтво — найвищий рівень прояву майстерності. Насправді зв´язок між ними більш діалектичний. У тлумачному словнику В. Даля слово "мистецтво" пояснено так: "Искусный, относящийся к искусу, опыту, испытанию, искусившийся, дошедший до умения или знания многим опытом; хитро, мудрено, замысловато сделанный, мастерски сработанный, с умением и с расчетом устроенный". Українська енциклопедія дає таке означення поняттю "мистецтво": "Мистецтво — одна із форм суспільної свідомості, складова частина духовної культури людства, специфічний рід практично-духовного освоєння світу. Мистецтво відносять до всіх форм практичної діяльності, коли вона здійснюється вміло, майстерно, уміло, вправно не лише в технологічному, але й в естетичному сенсі". Як бачимо, поняття "мистецтво" і "майстерність" взаємопов´язані: мистецтво виявляється через майстерність, а вона своєю чергою містить певні елементи творчої діяльності. Мистецтво асоціюється насамперед з творчим проявом особистості. Воно ґрунтується на емоційній сфері і спрямоване на пробудження та формування емоційних, естетичних почуттів. Мистецтво завжди зорієнтоване на творення. К.Д. Ушинський з цього приводу писав: "Наука лише вивчає те, що існує або існувало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає, і перед ним у майбутньому майорить мета й ідеал його творчості". Не можна забувати й того, що мистецтво "постає як реальний продуктивний спосіб пізнавально-перетворювального діяння індивіда у світі, спосіб самовияву індивідуального "Я". Усе це більшою чи меншою мірою треба враховувати при визначенні майстерності мистецтва педагога. Педагогічна майстерність — це досконале, творче виконання педагогами своїх професійних функцій на рівні мистецтва, в результаті чого створюються оптимальні соціально-психологічні умови для становлення особистості вихованця, забезпечення його інтелектуального та морально-духовного розвитку. Педагогічну майстерність не можна пов´язувати лише з якимось особливим даром, ототожнювати з вродженими якостями. Адже якості не передаються за спадковістю. Людина через генно-хромосомну структуру отримує лише задатки, генотипні утворення, що слугують передумовою розвитку і формування певних якостей. До того ж педагогічна професія є масовою, і тут не можна покладатися на талант окремих індивідуальностей. Тому мав рацію А.С. Макаренко, коли зауважував, що "майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчитись, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта". Педагогічна майстерність включає низку структурних компонентів: морально-духовні вартості, професійні знання, соціально-педагогічні якості, психолого-педагогічні уміння, педагогічну техніку Морально-духовні якості. Великий чеський педагог Я. А. Ко-менський на основі аналізу надбань народів Європи в галузі освіти здійснив глибоке наукове обґрунтування дидактичних і організаційних засад навчання підростаючого покоління. Це започаткувало дидактично-освітню революцію у світі. Але діяльність освітніх закладів зосереджувалася в основному навколо проблеми оволодіння учнями певною сумою знань, умінь і навичок з урахуванням рівня розвитку науки та соціально-економічних потреб. Питання виховання молоді, формування в особистості високих морально-духовних якостей залишалися поза увагою педагогів. Панувала навіть думка, що участь молодої людини в освітньому процесі автоматично забезпечує її виховання. Аналіз сучасного стану вихованості членів суспільства з погляду вимог всебічного гармонійного розвитку приводить до невтішних висновків. У цілому переважна більшість населення володіє значним обсягом знань, але рівень морально-духовної вихованості не може не викликати тривоги за майбутнє суспільства. Суперечність між великим обсягом знань, новітніми технологіями і низьким рівнем моральної вихованості людей вкрай загострилися у другій половині XX ст. Прозорливі вчені сьогодення також висловлюють небезпідставну тривогу за майбутню долю людства. "Інтелектуально підготовлена людина, — стверджує академік В.П. Андрущенко, — може ввійти в життя "злим генієм", який цинічно зневажає все, що не стосується його вузько-спрямованої професії. Світ, створений лише "рахунком холодного розуму", набуває зловісних відблисків. По суті така діяльність має руйнівний характер. Загалом кажучи, вона підштовхує людину і людство до прірви затяжної економічної кризи, соціально-політичного конфлікту, екологічної катастрофи або термоядерного колапсу". І це — проблема світового масштабу. Результат такої суперечності зумовлений тим, що питання виховання людини завжди недооцінювалися. Усвідомлюючи інформаційну й технократичну загрозу, суспільство зобов´язане на новому етапі соціально-економічного розвитку рішуче перейти до наукового обґрунтування і здійснення освітньо-виховної революції, яка б поставила виховання людини на одному рівні з навчанням. Цей процес складний, тривалий, пов´язаний із руйнуванням усталених стереотипів, але неминучий. Провідну роль за такого підходу до організації освітньо-виховного процесу має відігравати педагог. Зазначене підтверджують і слова К. Д. Ушинського: "У вихованні все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання". Для вихованця особливу вагу має не стільки зміст того, що говорить педагог на уроці, лекції, скільки морально-духовне багатство цього педагога, тому що крізь призму цього багатства вихованець бачить і сприймає все інше. Людина, яка планує пов´язати свою долю з педагогічною діяльністю, має у процесі професійної підготовки (та й упродовж професійної діяльності) оволодівати загальнолюдськими й національними морально-духовними цінностями, сформувати в собі тверді переконання. Це один із найбільш надійних підмурівків становлення професійної майстерності педагога вищої школи. Важливою складовою педагогічної діяльності є її гуманістична спрямованість. В умовах панування тоталітарних режимів авторитарна педагогіка була далека від ідеї утвердження гуманізму. Історична необхідність побудови України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави вимагає рішучого втілення у повсякденне життя гуманістичних ідей. У статті 3 Конституції України проголошено: "Людина, її життя і здоров´я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". Перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки гуманістичної — процес тривалий. Він має відбуватися еволюційним шляхом. Власне, загальноосвітня школа й вищі навчальні заклади мають наполегливо працювати над утвердженням гуманістичних принципів у стосунках педагогів з вихованцями, які потім, ставши професійними працівниками, впроваджуватимуть ідеї гуманізму у сферах соціального буття. У центрі уваги навчально-виховного процесу має бути студент. Педагог повинен виявляти глибоку повагу до його особистості, шанувати, оберігати від негативних впливів, створювати оптимальні умови для всебічного розвитку. За приклад тут може правити педагогічна діяльність талановитого педагога В.О. Сухомлинського, в центрі уваги якого завше перебували повага до вихованців і водночас вимогливість до них. Варто частіше звертатися до вітчизняної спадщини педагогів-гуманістів. Адже брак у значної частини викладачів гуманності у спілкуванні з вихованцями призводить до виникнення конфліктних ситуацій, знижує ефективність педагогічного впливу. Почуття гуманізму — це внутрішній психологічний стан педагога. Він виявляється навіть у дрібницях, скажімо, у формі звертання педагога до вихованців. Нині у спілкуванні педагогів з учнями старших класів і студентами вищих навчальних закладів поширеним стало звертання на "ти". Дехто з педагогів бачить у цьому "прояв демократизму". Насправді, це неповага до особистості вихованця, приниження його гідності. На нашу думку, це запозичення етичних норм з етики інших народів. Для менталітету українського народу характерними є повага до людини, піднесення її величі й значущості. Діти зверталися до батьків на "Ви". У спілкуванні з хрещеними батьками своїх дітей в українців також панувало шанобливе звертання на "Ви". Наші спостереження й експериментальні дослідження підтверджують, що вираження гуманного ставлення педагога до вихованців навіть у формі звертання може позитивно впливати на ефективність його дій. Готуючи студентів випускних курсів до стажистської педагогічної практики у старших класах середніх загальноосвітніх закладів, викладачі радили їм звертатися до старшокласників на "Ви". Безпосередньо в школах, закріплюючи студентів за конкретними класами, наставники нагадували практикантам про необхідність дотримання шанобливої форми звертання до учнів. Спочатку учні зустріли це зі здивуванням, але вже через кілька днів сприймали таку "новацію" як належне. У поведінці старшокласників з´явилося чимало позитивних елементів, зокрема поліпшилась дисципліна на уроках практикантів, переважна більшість учнів виявляла старанність у виконанні навчальних завдань, в організації та проведенні позакласних виховних заходів, якими керували студенти-практиканти. Розглянемо сутність і зміст основних психолого-педагогічних умінь, викладача вищої школи. 1. Конструктивні вміння передбачають: —добір доцільних форм і видів діяльності; —добір дієвих методів і засобів виховного впливу; —планування перспективних етапів у керівництві студентським колективом; —здійснення індивідуально орієнтованого підходу до вихованців. 2. Комунікативні вміння покликані забезпечити доцільність стосунків із суб´єктами навчально-виховного процесу, зокрема: —встановлювати педагогічно вмотивовані контакти зі студентами, первинними колективами, батьками студентів, своїми колегами; —регулювати міжособистісні стосунки студентів, відносини первинних колективів з іншими. 3. Організаторські вміння уможливлюють розв´язання певних педагогічних завдань: —організовувати й керувати студентськими колективами, створювати оптимальні умови для їх розвитку; —забезпечувати педагогічно ефективну діяльність студентських колективів; —надавати допомогу студентським громадським організаціям; —організовувати виховну роботу зі студентами в позанавчальний час. 4. Дидактичні вміння виявляються в тому, щоб: —пояснювати студентам навчальний матеріал на доступному для них рівні сприймання; —керувати самостійною пізнавальною діяльністю студентів, сприяти розвитку їхніх пізнавальних інтересів, інтелектуальних можливостей, формувати дієві мотиви навчальної праці; —навчати студентів оволодінню ефективними й раціональними методами самостійної пізнавальної діяльності. 5. Перцептивні вміння (лат. perceptio — сприймання, пізнання, чуттєве сприйняття, розуміння й оцінка людьми соціальних об´єктів — інших людей, самих себе, груп таін.) охоплюють: —здатність проникати у внутрішній світ студентів; розуміти їхній психічний стан; —спостережливість, що дає змогу розуміти реальний психічний стан студента в конкретній ситуації. 6.Сугестивні вміння (лат. suggestio — навіюю) становлять безпосередній емоційно-вольовий вплив педагога на вихованців з метою створення в них певного психічного стану, спонукання їх до конкретних дій. 7.Пізнавальні вміння включають: 8.вивчення індивідуальних особливостей фізичного, психічного й соціального розвитку студентів; 9.оволодіння новою науковою інформацією, раціональне використання її в науково-педагогічній роботі; 10.вивчення кращого педагогічного досвіду та його творче використання у власній викладацькій діяльності. 8. Прикладні вміння ґрунтуються: 11.на володінні технічними засобами навчання, зокрема комп´ютерною технікою; 12.навичках творчості в галузі спорту, живопису, театрального, музичного мистецтва тощо. 9. Уміння в галузі психотехніки передбачають свідоме й до цільне використання надбань психології у сфері навчання, виховання й розвитку студентів. Достатня сформованість у педагога названих умінь є необхідною умовою розв´язання різноманітних педагогічних завдань на рівні майстерності. | |
| Переглядів: 1342 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |