Понеділок, 20.11.2017, 03:56
Вітаю Вас Простой прохожий | RSS
Музика та навчання - сайт Dj Kvinta
Головна » Статті » Інше - різне

Персоналії (3 частина)
МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ (1841-1895) - літературний кри-

тик, публіцист, історик, фольклорист, соціолог, філософ, громадський

діяч. Народився в м. Гадячі на Полтавщині. Вищу освіту здобув у

Київському університеті. Там же протягом 1864-1875 рр. працював

приват-доцентом, викладаючи всесвітню історію. Брав активну участь

у культурно-просвітницькому русі як член київської "Громади". Як

політично "неблагонадійного", звинуваченого в українському "сепа-

ратизмі" і пропаганді соціалізму, його було звільнено з університету,

тому він змушений був емігрувати за кордон. Деякий час перебував у

Львові, де познайомився з І.Франком, М.Павликом та іншими діячами

Галичини, жив у Відні. Оселившись пізніше у Женеві, разом з

С.Подолинським і М.Павликом видавав альманах "Громада", а

пізніше й однойменний журнал. З 1889 р. і до кінця життя працював

професором Вищої школи (пізніше університету) в Софії (Болгарія).

Основні праці: "Шевченко, українофіли й соціалізм", "Чудацькі

думки про українську національну справу", "Література російська,

великоруська, українська і галицька", "На увагу українолюбцям у

Росії", "Пропащий час. Українці під московським царством (1654-

1876)", "Про волю віри", "Заздрі боги", "Рай і Поступ".

З ім'ям М.Драгоманова в українській філософській і суспільно-

політичній думці зв'язана лінія раціоналістично-позитивістська,

88

соціалістична за політичною орієнтацією. На формування його

філософських поглядів сильний вплив мав позитивізм О.Конта і

Г.Спенсера. Стоячи на позитивістсько-натуралістичних позиціях, він

виходив з об'єктивності і вічності матеріального світу, відкидав

релігійно-ідеалістичний світогляд. Причина всіх природних явищ,

на його думку, - в матерії, природі. Мислитель позитивно вирішує

проблему пізнаванності світу: "Розум людський, як би довго він не

помилявся, завжди знайде шлях до істини". Він був переконаний у

безмежних можливостях людського розуму, науки, в тому, що

"тільки пробою та взаємною наукою люди доходять до правди".

З позитивістсько-раціоналістичних позицій розглядав М.Дра-

гоманов релігію, заперечуючи її істинність. На думку мислителя,

релігійна віра і наукові знання взаємно виключають одне одного:

"Щось одне: або астрономія, або Ісус Навін, або геологія, або Мой-

сей, або фізика, або ходіння по водах, або фізіологія, або воскресіння,

або порівняльна філософія і історія, або визнання відверто будь-якої

Біблії, будь-якої релігійної системи...". М.Драгоманов вважав, що

релігія є історичним явищем, що вона витвір людської фантазії, в якій

відобразились особливості життя людей: "Які люди, такі у них боги".

У поглядах на буття світу і людини М.Драгоманов дотриму-

вався діалектичного підходу, який "не приймає на світі нічого постій-

ного, стоячого (статичного), а бачить тільки переміну (еволюцію),

рух, динаміку". З діалектичних позицій він підходив і до суспільства.

Його соціологічні погляди пронизує ідея поступу, переходу "із од-

ного історичного ступеня на другий". Основним напрямом прогре-

су, на думку мислителя, є утвердження ідеалів лібералізму і соціа-

лізму. Правда, його тлумачення соціалізму докорінно відмінне від

марксівського: концепції "державного соціалізму" він протиставив

ідею громадянського суспільства - добровільної організації гармо-

нійно розвинутих особистостей, громад, товариств, країв на засадах

автономії і федералізму.

Під незаперечним впливом П.Прудона і М.Бакуніна - теорети-

ків анархізму - М.Драгоманов вбачав у державній централізації зло,

причину насильства над особистістю. Його суспільно-політичний

ідеал - "безначальництво": своя воля кожному й вільне громадство й

товариство людей і товариств". Він висунув програму політичної та

адміністративної реформи Росії на засадах децентралізації, автономії

земств, федерації. Щодо України, то її мислитель бачив у вигляді союзу

89

"вільних громад" і автономії в федеральному союзі всіх слов'янських

народів. Іншими словами: він не ставив питання про державну

незалежність України. Національна самостійність українського

народу, на його думку, може бути реалізована на засадах федералізму

з іншими народами Австрії і Росії. Він, як сам про це відверто заявив,

не бачив грунту для українського державного сепаратизму.

Негативне ставлення М.Драгоманова до національно-полі-

тичної самостійності України випливало з його однобокого розу-

міння національності лише як "форми", що має бути заповнена

інтернаціональним змістом. Звідси вихідним принципом при вирі-

шенні соціальних і національних проблем, за його переконанням, є

"космополітизм в ідеях і цілях, національність в ґрунті і формах

культурної праці". У питаннях співвідношення національного та

інтернаціонального, загальнолюдського М.Драгоманов надавав

перевагу останньому. Він дотримувався погляду, згідно з яким "го-

ловне діло - поступ людини й громади, поступ політичний, соціаль-

ний і культурний, а національність є тільки ґрунт, форма та спосіб".

З цих позицій він критикував національний егоїзм, розпалювання

національної ворожнечі.

Щодо шляхів розв'язання національного і соціального питань,

то, за словами І.Франка, М.Драгоманов був "не революціоніст, а

еволюціоніст". Він був прихильником не "кровавого повстання", а

копіткої праці в галузі науки, культури, освіти, поступового рефор-

мування економічного і політичного життя.

СЕРГІЙ ПОДОЛИНСЬКИЙ (1850-1891) - вчений, соціолог,

публіцист, громадський діяч. Народився в с.Ярославка Звениго-

родського повіту Київської губернії (нині Шполянський район Чер-

каської області). Вищу освіту здобув на природничому факультеті

Київського університету. Свої знання з медицини поглиблював у Па-

рижі і Цюріху. За кордоном бере участь у діяльності загальноросій-

ської революційної еміграції. В 1872 р. у Лондоні знайомиться з

К.Марксом і Ф.Енгельсом, з якими підтримував ділове листування.

В 1875 р. разом з О.Терлецьким організовує у Відні видання соціаліс-

тичної літератури. На початку 80-х років разом з М.Драгомановим і

М.Павликом видає у Женеві громадсько-політичний журнал

"Громада".

С.Подолинський є автором праць "Про багатство і бідність",

"Ремесла і фабрики на Україні", "Про хліборобство", "Парова маши

90

на", "Праця людини та її відношення до розподілу енергії" та ін.

Соціально-філософські орієнтації С.Подолинського сформувалися

під впливом демократичних традицій української культури, і насам-

перед творчості Т.Шевченка, передової російської і західноєвро-

пейської суспільної думки, а також марксизму. В своїй творчості

поєднував марксистські і соціалістичні погляди з програмою грома-

дівства.

Філософське світорозуміння С.Подолинського ґрунтувалося на

матеріалістичних засадах: визнання матеріальної єдності світу і зако-

номірного характеру його розвитку, заперечення будь-яких нематері-

альних, надприродних сил і цілей. Намагався застосувати мате-

ріалістичне світобачення до пояснення суспільного життя, зокрема,

підкреслював значення трудової діяльності людей, їх "господарських

відносин". Суспільство розглядав як закономірний процес зміни

одного суспільного ладу іншим, більш прогресивним. Головну

причину соціальної диференціації вбачав у додатковій вартості, яка

лежить в основі соціальної нерівності. Не погоджуючись з теорією

Мальтуса, згідно з якою причина бідності знаходиться у швидкому

зростанні народонаселення, вважав, що такою причиною є

несправедлива організація праці в капіталістичному суспільстві і

несправедливий розподіл засобів до життя.

Піддаючи гострій критиці капіталістичне суспільство за прив-

ласнення праці одних іншими, С.Подолинський пов'язував майбутнє

людства, в тому числі й українського народу, із соціалістичними пе-

ретвореннями. Причому мислитель не поділяв марксистську концеп-

цію загальнонародної власності і диктатури пролетаріату. На його

думку, промислові підприємства повинні перейти до робітничих

асоціацій, а земля на селі - до асоціації сільських виробників.

Майбутній суспільний лад він уявляв як федеративну спілку самовря-

дованих общин, на чолі яких мають стояти виборні люди. Шлях до

соціалізму - революційне повалення старого ладу зусиллями

народних мас.

Оригінальність С.Подолинського як мислителя виявилась у

його трактуванні сутності людської праці. Те нове, що він вніс у

вчення про працю - погляд на неї не лише як на економічний чинник,

а як складову світової енергії. У статті "Праця людини і її відношення

до розподілу енергії" мислитель висунув положення про те, що

людська праця збільшує кількість нагромаджень корисної сонячної

91

енергії, затримуючи її і примушуючи діяти довше. З цього положення

від виходив на ідею соціалізму: капіталізм з його приватною

власністю і експлуатацією людини людиною розпорошує сонячну

енергію, веде до її непродуктивної втрати, а її збереження і нагро-

мадження вимагають спільної власності і спільної праці на соціаліс-

тичних засадах. Своєю концепцією зв'язку людської праці зі світовим

енергетичним балансом С.Подолинський вніс помітний вклад в

інтеграцію гуманітарного і природничо-наукового знання.

ІВАН ФРАНКО (1856-1916) - письменник, учений, глибокий

мислитель, громадський діяч. Народився в с.Нагуєвичі на Дрогобич-

чині. Навчався на філософському факультеті Львівського універ-

ситету, але через арешт за соціалістичну пропаганду (1877) навчання

не закінчив. Диплом про вищу освіту одержав у Чернівецькому уні-

верситеті екстерном (1891). У 1893 р. захистив докторську дисертацію

у Віденському університеті. В кінці 70-х - на початку 80-х рр. брав

активну участь у соціалістичному русі, був співавтором "Програми

галицьких соціалістів", одним із редакторів робітничої газети

"Ргаса" (Львів), одним із засновників Русько-української радикаль-

ної партії (1890), членом національно-демократичної партії.

Філософські і суспільно-політичні погляди І.Франка викладені

в численних працях, серед яких: "Лукіан і його епоха", "Наука і її

взаємини з працюючими класами", "Мислі о еволюції в історії

людськості", "Що таке поступ?", "Що таке соціалізм?", "До історії

соціалістичного руху", "Поза межами можливого", "Критичні пись-

ма о галицькій інтелігенції", "Свобода і автономія", "Література, її

завдання і найважніші ціхи", "Найновіші напрямки в народознавст-

ві", "Формальний і реальний націоналізм", "Із секретів поетичної

творчості".

Філософський світогляд І.Франка був і ще досі залишається

об'єктом різних оцінок, дискусій, і насамперед у контексті його

відношення до марксизму і соціалізму. Більшість франкознавців у

минулому явно перебільшувала вплив марксизму на філософські і

суспільно-політичні погляди українського мислителя. Безумовно,

праці К.Маркса і Ф.Енгельса, з рядом яких І.Франко був знайомий

(навіть здійснив переклад одного з розділів "Капіталу" і двох розділів

"Анти-Дюрінга), були одним із джерел його філософського світо-

гляду. В основному І.Франкові імпонували досліджені К.Марксом

економічні основи буржуазного суспільства, завдяки чому він визнав

92

за економічними відносинами рушія суспільного життя, хоч і не

головного, визначального. Джерела світогляду І.Франка значно

ширші за марксизм. До них належить насамперед позитивізм О.Кон-

та і Г.Спенсера, еволюційна теорія Ч.Дарвіна, досягнення тодіш-

нього природознавства і суспільних наук. На тлумачення ним со-

ціальних і національних проблем, естетики визначальний вплив мала

творчість Т. Шевченка.

Сучасні дослідники схиляються до думки, що філософський

світогляд І.Франка може бути визначений як позитивістсько-раціо-

налістичний. До речі, сам мислитель визнавав раціоналізм за свою

світоглядну позицію, трактуючи його як "змагання - керуватись

розумом, просвітою". І.Франкові близька "позитивна філософія",

що ґрунтується на наукових знаннях, насамперед природознавстві.

В науці він бачить головний засіб пізнання законів і сил природи та

використання їх в інтересах людини. Наука має два боки: "знання і

праця". Об'єктом науки є природа та її закони. "Справжня наука, -

підкреслював мислитель, - не має нічого спільного з жодними над-

природними силами... Вона має лише справу зі світом зовнішнім, з

природою... А природа є для людини всім". Вона "є тією книгою,

яку людина повинна постійно читати, бо тільки з нею може з'явитися

для людини блаженна правда". Таке розуміння природи, як об'єкта

пізнання, дало привід окремим дослідникам назвати І.Франка

мислителем "подекуди навіть натуралістичного плану" (Філософія.

Курс лекцій. - К., 1993. - С. 285).

Раціоналізм І.Франка синтезував у собі ідеї романтизму, пози-

тивізму і матеріалізму (Історія філософії України. - К., 1994. - С. 315).

Матеріалістична тенденція досить чітко виступає в самому тракту-

ванні науки, її об'єкту, світоглядних основ. "Наука, хотячи бути

наукою, - зазначає філософ, - мусить відкинути віру, а опертися на

критиці... мусить відкинути двоїсність у природі, а стояти на єдності

(монізмі), т. є. мусить признати, що матерія і сила - одно суть, що

дух і тіло - одно суть". Протиставляючи науку і релігійну віру,

І.Франко розглядає релігію як історичне явище, що виникає на пев-

ному етапі людської історії і з часом "зійде до нуля, т. є. як складник

історичного розвитку перестане існувати" як продукт людської уяви

("чоловік творив богів з нічого, все на образ свій і на свою подобу").

У поглядах на суспільство І.Франко виходив з "позитивної філосо-

фії", вважаючи природничі науки основою розвитку суспільст

93

вознавства: "Науки суспільні ніяким світом не можуть відриватися

від грунту загального природознавства". В основі розвитку суспільст-

ва, вважав мислитель, лежать "загальні закони еволюції в органічній

природі", розкриті Ч.Дарвіним і Г.Спенсером. Він поділяв думку

Дарвіна, що рушійною силою еволюції є боротьба за існування; в

суспільстві, за І.Франком, ця боротьба відбувається у двох формах -

"єдиничній" і "дружній", як наслідок "здруження одиниць" і

"спільності праці".

І.Франко дотримувався концепції суспільного прогресу. Двигу-

ном його є як матеріальне життя, економічні відносини, так і суспіль-

ні ідеали. "Коли ж ідеал - життя індивідуального - треба прийняти

головним двигачем у сфері матеріальної продукції, тим, що надихає

людей до відкрить, пошукувань, надсильної праці, служби, спілок і

т. д., - зазначав він, - то не менше, а ще більше значення має ідеал у

сфері суспільного і політичного життя". Саме останнє десятиліття

XIX ст. показало значення в історичному процесі ідеалів і потреб

суспільства, їх вплив на сферу матеріального життя.

Уявлення І.Франка про майбутнє суспільство нерозривно зв'яза-

не з реалізацією соціалістичного ідеалу. Причім треба враховувати два

моменти. По-перше, Франкове розуміння соціалізму відмінне від

марксистського; сприйнявши соціалістичну ідею, він негативно

поставився до марксистської програми її реалізації. І, по-друге, став-

лення мислителя до соціалізму і марксизму слід розглядати в контексті

еволюції його світоглядних і суспільно-політичних орієнтацій.

Звернення І.Франка до соціалістичної ідеї не випадкове, а було

наслідком пошуків відповіді на корінні питання соціально-політич-

ного життя. Між тим перше його знайомство з ідеями соціалізму

почалося з праць немарксистських авторів - Ф.Лассаля, Г.Шеля,

Б.Лимановського, С.Подолинського. З 1877 р. молодий І.Франко

знайомиться з "Капіталом" К.Маркса, "Маніфестом Комуністичної

партії" та деякими іншими марксистськими працями.

Однак це знайомство було досить поверховим, неглибоким.

Головної суті цих праць він тоді не збагнув, та й сам марксизм осмис-

лював не як теорію соціалістичної революції, ідеологію пролетаріату,

а як суму благородних ідеалів, що виражають інтереси трудящої

людини. Це, очевидно, зумовило діяльність І.Франка по популяриза-

ції окремих марксистських ідей, участь у робітничому русі, соціаліс-

тичній пропаганді.

94

Щодо самої соціалістичної ідеї, то І.Франко сприйняв и як одну

з вищих загальнолюдських цінностей, виплеканих мрією багатьох

поколінь про щасливе життя. В ній йому імпонували гуманістичні

засади: рівність, соціальна справедливість, свобода, братерство.

З цими засадами він фактично ідентифікував соціалізм. "Соціа-

лізм, - писав І.Франко в праці "Що таке соціалізм?" (1878), - то є

прагнення усунути всяку суспільну нерівність, всяке визискування і

всяке убозтво; запровадити справедливий, щасливіший лад, ніж

нинішній". Причім він зовсім не вважав соціалістичну ідею преро-

гативою марксизму, вбачаючи її коріння в глибинах людської історії:

"його (соціалізму - авт.) провідні думки, можна сказати, такі ж давні,

як людське думання над суспільним устроєм взагалі".

Ідею соціалізму І.Франко завжди розглядав через людський

вимір: в соціалізмі він сприймав лише те, що відповідало людським

ідеалам і людській особистій свободі, і відкидав усе, що суперечило,

не відповідало їм. Саме в цьому пункті - співвідношенні соціаліс-

тичної ідеї та людської свободи - полягає принципова відмінність

Франкового тлумачення "правдивого соціалізму" від марксистсь-

кого. І коли він наприкінці 90-х рр. ознайомився з програмами

соціал-демократичних партій, зокрема німецької та австрійської, які

грунтувалися на ідеї диктатури пролетаріату, класової боротьби і

соціалістичної революції, то піддає нищівній критиці марксистську

модель соціалізму саме за те, що вона поставила державу над

людиною, чим суперечила ідеалам людської свободи. В працях

"Соціалізм і соціал-демократизм" (1897), "Народники і марксисти"

(1899), "Що таке поступ?" (1903), "До історії соціалістичного руху

(1904) І.Франко піддав гострій критиці концепцію "державного

соціалізму", переконливо показавши її антигуманний характер. У

всеохоплюючій опіці держави над життям громадян він побачив

шлях до тотального контролю над кожним їхнім кроком, до на-

сильства над людиною. Це привело би, за його переконанням, до

того, що "народна держава сталась би величезною народною тюр-

мою". Майбутній суспільний устрій І.Франко уявляв як бездержав-

ний; він "буде базуватися на якнайширшім самоуправлінні общин,

повітів і країв, складених з вільних людей і поєднаних між собою

вільною федерацією, що ґрунтується на солідарності інтересів".

Еволюція поглядів І.Франка на соціалізм і марксизм нерозрив-

но зв'язана з його тлумаченням співвідношення соціального і націо

95

нального питань. У 70-80-х рр. мислитель надавав перевагу вирі-

шенню соціальних проблем, поставивши національне питання у

залежність від нього. З 90-х рр. центр ваги в його суспільно-полі-

тичній орієнтації зміщується в бік пріоритетності національної

проблеми, реалізації національної ідеї, ідеалу національної са-

мостійності українського народу. Йому належить велика заслуга в

обгрунтуванні шляхів боротьби за реалізацію національної ідеї, за-

вдань, які стояли перед інтелігенцією в національній справі.

І.Франко вніс вагомий вклад у теоретичну розробку філософ-

ських проблем історії, народознавства, етики і естетики, психології

творчості, педагогіки. Його постать зайняла чільне місце в історії

філософсько-соціологічної і соціально-політичної думки України.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА (ЛАРИСА КОСАЧ) П 871-19131 - поетеса і

громадська діячка. Народилась у Новограді-Волинському в родині

української письменниці Олени Пчілки. Була високоосвіченою,

володіла багатьма мовами, була добре обізнана з історією, світовою

літературою й мистецтвом, різними філософськими системами.

Тяжка хвороба протягом усього життя змушувала її лікуватися за

межами України - в Австрії, Німеччині, Італії, Єгипті.

Крім художніх творів, перу Лесі Українки належить ряд літе-

ратурно-критичних і публіцистичних праць, які містять бачення

поетесою світоглядних і суспільно-політичних проблем. Це, зокрема,

"Безпардонний патріотизм", "Утопія в белетристиці", "Державний

лад", "Замітки з приводу статті "Політика і етика", "Додаток від

впорядника до українського перекладу книжки "Хто з чого жиє?",

"Не так тії вороги як добрії люди".

Світогляд Лесі Українки формувався під впливом творчості

Т.Шевченка, І.Франка, її дядька М.Драгоманова, ідей західного і

російського революційного демократизму, марксизму. Характерна

особливість світоглядних орієнтацій поетеси - "романтично-екзис-

тенціональна" спрямованість (Філософія. Курс лекцій. - К., 1993. -

С. 290). Вона досить сильно виступає у її поетичних і драматичних

творах, лейтмотивом яких є любов і ненависть, ідея боротьби, добро

і зло, вірність і зрада, краса людських почуттів, свобода. Твори по-

етеси пройняті героїчним пафосом, почуттями високого громадян-

ського обов'язку, патріотизмом.

Творчість Лесі Українки відзначається намаганням авторки ос-

мислити філософську суть соціальних явищ. Тут і проблеми

96

відношення людини і природи ("Лісова пісня"), визволення з пут

духовної неволі ("В катакомбах"). У творах поетеси, зокрема драма-

тичних, в історичній формі, з допомогою сюжетів із стародавнього

світу і "вічних образів" підняті гострі соціальні проблеми України в

умовах іноземного поневолення, шляхів соціального і національного

визволення, вірності батьківщині, своєму народові. Це, крім

згаданих, "Бояриня", "Оргія", "Руфін і Прісцілла", "Вавілонський

полон" та ін.

Провідне місце в творах Лесі Українки займає проблема

свободи творчості і суспільної відповідальності митця. Поет має бути

насамперед громадянином, трибуном визвольних ідей, вболівати за

долю народу, вказувати йому шляхи до щасливого майбутнього. "Не

поет, хто забуває про страшні народні рани", - стверджувала пое-

теса. Вона сама була співцем народу, прагнула перетворити своє

слово в "бойову крицю", "гострий безжалісний меч", спрямований

проти ворогів народу.

Лесю Українку цікавив широкий спектр світоглядних і

суспільно-політичних проблем. Серед них моральні проблеми,

відношення політики і етики, державного устрою, міжнаціональних

відносин. Вона дотримувалась історичного погляду на моральні

принципи і етичні категорії, соціальну зумовленість моралі. В по-

глядах на державу поетеса виходила з демократичних і правових

засад її побудови, реалізації в ній прав і свобод громадян. "Найвіль-

нішою державою можна називати таку, - писала вона, - де люди

мають всі людські і громадські права, які тільки встановлені на світі.

Людські права - се ті, які належать кожній людині окремо, а гро-

мадські - ті, що стосуються до цілої громади людей. Запевне, і ті, і

другі дуже тісно сплетені межи собою". З такою державою Леся

Українка пов'язувала свій соціальний ідеал, і вся її творчість і гро-

мадсько-політична діяльність були спрямовані на утвердження ук-

раїнської національної державності.

МИХАЙЛО ПАВЛИК (1853-1915) - письменник, публіцист,

громадський діяч. Народився в с.Монастириському, що біля м.Ко-

сова Івано-Франківської області. Навчався у Львівському університеті

на класичному відділі філософського факультету, але через матеріальні

нестатки його не закінчив. Як соратник і однодумець І.Франка разом

з ним брав участь у робітничих гуртках, газеті "Ргаса", яку спільно

видавали українські і польські робітники, виданні журналів "Друг",

97

"Громадський друг", збірників "Дзвін", "Молот". Перебуваючи у

Швейцарії в еміграції (1875-1882), разом з М.Драгомановим і

С.Подолинським видає у Женеві журнал "Громада". Був одним із

засновників і керівників Русько-української радикальної партії (1890)

та її друкованих органів журналів "Народ" і "Хлібороб". Крім

художніх творів, його перу належать праці "Що тепер діяти", "Ми-

хайло Драгоманов і його роль в розвою України", "Тарас Шевченко

і Галицька Україна", "Про русько-українські народні читальні",

"Потреба етнографічно-статистичної роботи в Галичині" та ін.

Світогляд М.Павлика належить до раціоналістично-позити-

вістської, соціалістичної за політичною орієнтацією лінії в українсь-

кій філософській і суспільно-політичній думці, започаткованої

М.Драгомановим і розвиненої І.Франком. У корінних питаннях

світобачення дотримувався матеріалістичного розуміння явищ

природи, бо, на його переконання, "матеріалістичний світогляд

єдиний найправдивіший, він холодний, але здоровий". Все у світі

причинно зумовлено. Людський розум здатний осягнути причини

явищ, внутрішні зв'язки предметів. Але наука не повинна обме-

жуватися знаннями фактів, а йти "до ідейності - синтезу, розуміння

внутрішньої св'язі фактів, їх духа та й ваги задля живого людського

поступу". Наука має бути не лише засобом пізнання, але й служити

завданням побудови нового суспільства. З матеріалістичних позицій

критикував ідеалізм, зокрема філософію Ф.Ніцше, релігію.

У поглядах на суспільство дотримувався думки про вирішальну

роль економічного фактора, хоч не заперечував і значення "високих

думок", "вселюдських ідеалів". Критикуючи сучасний йому суспіль-

ний і політичний лад, майбутнє пов'язував із соціалізмом. Однак

його соціалістична орієнтація відмінна від марксистського соціа-

лізму. Він сам називав свої погляди на майбутній суспільний устрій

аграрним або хліборобським соціалізмом. Виступав за спільну влас-

ність не в масштабах усього суспільства, тобто в державній формі, а

в межах сільських і міських громад.

З демократичних і гуманістичних засад виступав за свободу і

гідність особистості, інтернаціональну єдність трудящих, рівноправ-

ність жінок у суспільстві, проти будь-яких форм насильства над

людиною, грабіжницьких війн.

ОСТАП ТЕРЛЕЦЬКИЙ (1850-1902) - літератор, публіцист,

громадський діяч, соратник І.Франка і М.Павлика. Народився в

98

с.Назірне Коломийського району на Івано-Франківщині. Навчався

в Івано-Франківській гімназії, на філософському факультеті Львів-

ського та юридичному факультеті Віденського університетів. Брав

участь у робітничому русі, у пропаганді соціалістичних ідей. Разом

з С.Подолинським організував у Відні видання соціалістичної

літератури. За свою громадсько-політичну діяльність притягався до

судової відповідальності. Є автором праць "Москвофіли й народовці

в 70-х рр.", "Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в по-

слідніх часах", "Лихва на Буковині", "Літературні стремління га-

лицьких русинів від 1772 до 1872 рр." та ін.

З радикально-демократичних позицій викривав світ соціальної

нерівності, гноблення та експлуатації, протиставляючи йому соціаліс-

тичний лад, з яким пов'язував здійснення принципу соціальної

справедливості. Шлях до кращого майбутнього вбачав не в насильстві,

збройній боротьбі, а в освіті й науці: "замість гармат, ми будемо бо-

ротися наукою". Суб'єктом, головною силою історії вважав народні

маси.

У поглядах на світ О.Терлецький дотримувався матеріаліс-

тичної орієнтації. Субстанцію буття вбачав у матерії, несотворимій

і незнищуваній, що знаходиться у вічному русі: "Фактично матерія і

сила то річ одна, нерозлучима". Причину суспільних явищ виводив

з матеріального, економічного буття. У статті "Лихва на Буковині"

відкинув твердження про те, що причиною злиденного життя народу

є моральні вади - лінощі, пияцтво тощо, вказуючи що насправді

"економічна нужда нерозлучно і конечно веде за собою і моральний

і духовний упадок народу". Тому й висував на перше місце вирішення

соціальних проблем, ставлячи у залежність від них розв'язання

національного питання.

У галузі літератури й мистецтва обстоював принципи ідейності

і народності художньої творчості, вбачаючи в них один із засобів

боротьби за краще майбутнє народу.

ПАВЛО ГРАБОВСЬКИЙ (1864-1902) - поет, публіцист, літе-

ратурний критик. Народився в с.Пушкарному Харківської губернії

(нині с.Грабовське Краснопільського району Сумської області). На-

вчався у Харківській духовній семінарії, з якої був виключений за

революційну агітацію. У 1882 р. заарештований і висланий в рідне

село під нагляд поліції. Повернувшись у 1885 р. до Харкова, деякий

час працював коректором у газеті "Южньїй край". У 1886 р. знов

99

заарештований і висланий до Сибіру, де в сибірських тюрмах і

засланнях (Іркутськ, Якутськ, Тобольськ) перебував до самої смерті.

Світоглядні позиції П.Грабовського відображені, крім поетич-

них творів, у публіцистичних та літературознавчих статтях: "Лист

до молоді української", "Данило Михайлович Кавунник-Веллан-

ський", "Дещо до свідомості громадської", "Слівце на слівце", "Дещо

про творчість поетичну" та ін., а також у листах до І.Франка, Б.Грін-

ченка, М.Павлика.

На світогляд П.Грабовського в ранній період діяльності впли-

нуло революційне народництво (від якого він невдовзі відійшов), а

відтак марксизм, під впливом якого схилявся до соціал-демократії.

Гостро виступав проти самодержавства, соціального і національного

гноблення, русифікаторської політики царизму в Україні, за вільне

життя українського та всіх інших народів Росії. Був прихильником

революційного шляху повалення старого ладу, побудови суспільства

на соціалістичних засадах. Відстоював ідею єднання народів, їх

культур. Розвиваючи свою національну культуру, радив не цуратися

досягнень всесвітнього прогресу. У статті "Лист до молоді україн-

ської" закликав "до праці на грунті українському, коло народу

українського, в мові українській", зазначаючи водночас, що "зміст...

праці мусить бути загальнолюдським".

Філософський світогляд П.Грабовського мав матеріалістичне

й атеїстичне спрямування. Критично оцінюючи філософію Ф.Шел-

лінга та Г.Гегеля за "далекість від життя", визнавав об'єктивність і

матеріальну єдність світу, об'єктивний характер законів його

розвитку. Вбачаючи в матеріальних явищах і процесах основу буття

світу, не заперечував і ролі ідейних чинників, підкреслюючи, що "рух

ідей немручим є". Природу і суспільство розглядав з діалектичних

позицій, у вічному русі і зміні бачив закон життя. Про себе писав,

що він "не прихильник догми та ортодоксій". Висловлював впев-

неність у безмежності людського пізнання, у здатність людини про-

никнути в закономірності розвитку життя у всіх його проявах: "Ум

людський, як і життя, ступає наперед, шукає нових обсягів".

Діалектико-матеріалістичний підхід П.Грабовський намагався

застосувати і до суспільства та його історії. Історія суспільства, вва-

жав він, є закономірний процес поступального розвитку. Головна

причина, яка зумовлює суспільний прогрес, - прагнення людей до

задоволення своїх матеріальних потреб. Творцем історії є народ,

який "виносить на своїх плечах історію".

100

У поглядах на мистецтво дотримувався принципів ідейності,

народності, заперечував концепцію "'мистецтво для мистецтва".

Свою творчість розглядав як засіб служіння високим ідеалам добра

і справедливості, боротьби зі світом зла і насильства.

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864-1913) - письменник,

публіцист, педагог, мислитель. Народився в м.Вінниці. Закінчив

Шаргородське духовне училище. Відтак, склавши іспит на звання

народного вчителя при Вінницькому реальному училищі, працював

учителем. Деякий час був співробітником редакції газети "Волинь" у

Житомирі. З юнацьких років брав участь у визвольному русі, зокре-

ма був близький до групи прогресивної інтелігенції "Молода Україна".

Зазнав певного впливу марксизму, поділяючи окремі його ідеї.

Суспільно-політична позиція М.Коцюбинського носить яскра-

во виражений антисамодержавницький характер, спрямований про-

ти політики безправності трудящих мас, їх злиденності і темряви,

проти соціального і національного гноблення українського та інших

народів. Шлях до визволення вбачав у поваленні самодержавства і

встановленні народної влади.

Світоглядно-філософські орієнтації письменника мають екзис-

тенційне забарвлення. Провідне місце в них займає людина та її

відношення з природою. Притім людина осмислюється не з антропо-

логічного, природно-соціального боку, а як морально-духовна сут-

ність, де головними збудниками її вчинків є душевно-глибинне,

несвідоме. У своєрідних художніх формах мислитель виразив кор-

доцентричність і антеїзм української філософської думки: людина у

його творчості сприймає світ, природу серцем. Він глибоко проникає

в духовний світ людини, торкаючись усієї гами почуттів - любові,

надії, страху, провини, гріха. Особливо сильно звучить мотив відчу-

ження людини від природи і від неї самої ("Тіні забутих предків",

"Інтермеццо" та ін.).

Естетична концепція М.Коцюбинського грунтується на засадах

реалізму, високої ідейності та народності літератури і мистецтва.

ВАСИЛЬ СТЕФАНИК (1871-1936)- письменник, громадсько-

політичний діяч. Навчався у Коломийській, Дрогобицькій гімназіях,

Краківському університеті, обирався депутатом до австрійського

парламенту (1908-1918), засновував читальні "Просвіти", брав участь

у створенні української радикальної партії. За участь у таємному

гуртку звільнений з Коломийської гімназії, а в 1895 р., коли під час

101

виборів агітував за "мужицьких послів" (І.Франка), був арешто-

ваний. У 1897 р. опублікував у чернівецькій газеті "Праця" свої перші

літературні твори, з яких виріс у видатного українського новеліста,

художника слова, провісника модерністської літератури в Україні.

У 1928 р. радянський уряд призначив йому персональну пенсію,

однак Стефаник від неї відмовився, коли довідався про переслі-

дування української інтелігенції. В.Стефаник виразив свої філософ-

ські та соціально-політичні погляди в автобіографічних творах,

публіцистичних статтях, а найбільше у художніх творах. У них, як

висловився І.Франко, Стефаник малює трагедії, що мають "не багато

спільного з економічною нуждою, се трагедії душі, конфлікти та

драми...", що стосуються кожної людини.

Стефаникова творчість спрямована на розкриття духовної сут-

ності людини як справжньої реальності через зображення зовнішніх

явищ, речей, подій. Ідея співвідношення внутрішнього і зовнішнього

світів, біологічного, природного і соціально набутого, раціональ-

ного і чуттєво-емоційного, свідомого і несвідомого, добра і зла,

свободи і відчуження, "малої людини" і держави, суспільства, грома-

ди пронизує художні твори Стефаника. В його новелах дослідники

найчастіше простежують екзистенційні мотиви, бо сутність існування

людини виявляється в межових, критичних ситуаціях. Яскравим

прикладом є образ Гриця Летючого в новелі "Новина", який вибирає

смерть, а не життя "мерця", бо краще вмерти, ніж існувати таким

життям. Подібний вибір у критичній ситуації змальовано у новелах

"Басараби", "Стратився".

Водночас у художніх творах зміст людського життя розкри-

вається переважно через активну дію персонажів, спрямовану на

реалізацію своїх можливостей у майбутньому. Герої багатьох новел

вибирають активний шлях утвердження себе в житті через улюблену

працю ("Майстер"), співпричетність до соціально значущих подій

("Марія") і досягають свободи внутрішньої навіть в обмежених

зовнішніми соціальними факторами умовах.

Стефаникова концепція активності людини не обмежує вибір

свободи шляхом втечі від неї, як це змальовано в новелі "Синя кни-

жечка": "Продав хату, взяв собі від війта синю книжечку служ-

бову...", і "...усюди мав двері втворені...", пияцтвом ("У корчмі"),

шляхом бунтарського нищення речей ("Палій"), самосудними діями

над винуватцями зла ("Лесева фамілія", "Злодій"), а включає

102

широкий спектр можливостей виходу із життєвих ситуацій. Пер-

сонажі новел не роздумують, не говорять про життя, а діють, пере-

живають його. Ідеї утвердження цінності життя, активності людини

в житті є центральними у філософських поглядах В.Стефаника.

Фокусує таку ідею видатний новеліст у багатьох творах ("Діточа

пригода", "Воєнні шкоди", "Гріх", "Виводили з села", "Суд",

"Стратився", "Шкода") антивоєнного спрямування, показуючи

жорстокість, антигуманність політики великих держав Росії і Австро-

Угорщини, що знелюднює особистість, відносини між людьми,

спричинює деградацію як окремої людини, так і соціальних верств

суспільства в цілому. В.Стефаник змальовує різні форми протесту

проти соціального зла, утверджуючи ідею людяності, милосердності

("Засідання", "Вовчиця", "Злодій", "Палій", "Гріх").

Хоч окремі дослідники творчості В.Стефаника стверджували,

нібито йому не властива "соціально-суспільна запрограмованість",

проте в багатьох художніх творах, автобіографічних та публіцис-

тичних промовах, листах письменника виразно простежується

українська ідея. "Буду щасливий, як робітники, пімстившися, при-

несуть нам у своїх черних руках Україну і кожному з нас покладуть

її в пазуху під саме серце", "...Те, що діється в наших очах тепер, це

не є денаціоналізація, ані утиск чужої нації - це є полювання на

фізичну загибель нашої нації", - писав Стефаник до С.Даниловича

в 1923 р. Ідея вільної соборної України найвиразніше висловлена в

новелі "Марія": "Блискотять ріки по всій нашій землі і падають з

громом у море, а нарід зривається на ноги. Напереді її сини, і вона з

ними іде на тую Україну, бо вона, тая Україна, плаче й голосить за

своїми дітьми, хоче, щоби були всі вкупі".

Творчість В.Стефаника - яскраве підтвердження особливостей

розвитку філософської думки України представниками різних сфер

духовної культури.
Категорія: Інше - різне | Додав: djkvinta (20.01.2012)
Переглядів: 460 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Адміністрація
Пишіть
Ваші пропозиції,
чи питання
на
e-mail: kvinta77777@gmail.com
РАДІО Dj Kvinta
RADIO MELOMAN
СЛУХАТИ
Віджет
Категорії розділу
Навчання [40]
Шпаргалки, підготовка до екзаменів, статті
Реклама - Ваші повідомлення [0]
Інше - різне [73]
Філософія (СПЕЦІАЛІСТ) [0]
Пошук
Наше опитування
Який стиль музики вам найбільше подобається??
Всього відповідей: 158
Друзі сайту
Статистика
Реклама

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz