| Головна » Статті » Інше - різне |
Праксеологія 21-50
| 21. Проблема методу діяльності у ПР. Метод дії - це шлях, спосіб виконання складних дій. Метод тяжіє до ключових вимог що ставляться до плану і по суті прагне допомогти л. здобути найкращий результат. Перевага методу полягає у його передбаченості, перевіреності а головне у володінні ініціативою. Метод дає можливість відмовитись від непотрібного а значить економний. Метод бюджету часу - виключення непотрібних дій у процесі організації праці. Проби. Завдання проб підвищити ймовірність загальної ефективної діяльності. Проби - це попереднє пристосування. Т. Котарбінський виділяє3 види: 1. діагностичні - безпосередня перевірка можливості д-ті (н-д випробування медичних засобів). Мета - запобігти невдалих наслідків. 2. навчально-тренувальний - набуття необхідних навиків та сил. 3. конативні - часткова спроба вирішити проблему, здобути результат. Це не про підготовка до дії, але вже і певна спроба розв’язати проблему. Інколи діагностичні і нонативні проби об’єднуються і ми тоді отримуємо метод проб і помилок. Невдачі допомагають зробити наступний крок. Метод проб і помилок може бути ефективний тільки в тому випадку, коли відбувається систематизація дій і певний результат, коли роблять правильні висновки. Інколи після часткових спроб проводиться перевірка виконання роботи, програма у формі генеральної репетиції, яка дозволяє сукупно оцінити підготоване і стан взаємодії всіх елементів. В генеральній репетиції спрацьовує умовивід за аналогією. Безпосередні підготовчі дії забезпечують сприятливі умови реалізації задуманого. - Подолання перешкод (н-д підготовка робочого місця) - Підготовка матеріалу (закупка інгредієнтів) - Підготовка апаратури та засобів праці - Підготовка суб’єкта діяльності (теоретична, психологічна, вольова) - Проби. Завдання проб підвищити ймовірність загальної ефективності 24. (48) Проблема організації робочого часу. Організація свого робочого дня повинна відповідати основному принципу: «Робота повинна підпорядковуватися мені, а не навпаки». Існує 23 правила, що можна розділити на 3 групи: правила початку дня, основної частини дня і кінця дня. Правила початку дня: 1) починати день з позитивним настроєм; 2) починайте роботу по можливості в один і той самий час; 3) повторний огляд плану дня, складеного напередодні; 4) спочатку – ключові завдання; 5) приступати без розгойдування; 6) погодити план дня з керівником; 7) ранком займатися складними і важливими справами; Правила основної частини дня: 8) гарна підготовка роботи; 9) впливати на фіксацію термінів у власних інтересах; 10) перевіряти ще раз всі справи з погляду їх необхідності; 11) відхиляти додатково виникаючі невідкладні проблеми; 12) уникати незапланованих імпульсивних дій; 13) вчасно робити паузи і дотримувати розміряний темп; 14) невеликі однорідні завдання виконувати серіями (при цьому тільки один раз проводиться підготовка і протягом певного часу робітник займається однорідною діяльністю; завдяки безперервності і сконцентрованості процесу досягається економія часу); 15) раціонально завершувати почате (відволікання і наступне повернення до роботи вимагає деякого часу, тому почату справу потрібно або доводити до кінця, або переривати в доцільному місці); 16) використовувати незаплановані тимчасові проміжки для підготовчої або рутинної діяльності; 17) працювати антициклічно (тобто на початку дня доцільно займатися найважливішими завданнями, а в більш неспокійний період – справами менш важливими); 18) викроювати спокійну годину; 19) контролювати час і плани; Правила завершення робочого дня: 20) завершити початі невеликі справи; 21) контроль за результатами і самоконтроль; 22) план наступного дня; 23) кожний день повинен мати свою кульмінацію. У різних людей різна психологія й організм. Внаслідок цього працездатність людей різноманітна в різноманітні періоди часу. Деякі люди продуктивніше працюють ранком, деякі в день, а деякі ввечері. Але при цьому не можна сказати, що одні з них працюють краще, а інші гірше. Просто пік працездатності в цих людей припадає на різні періоди дня. 25. Мотиви і стимул-реакції Будь-яка людина, яка ставить перед собою определенные цілі для реалізації, керується какими- те мотивами. Це означає, що його поведінка залежить від ряду внутрішніх чинників. І навпаки — у тому випадку, коли відбувається свідома і цілеспрямована деятельность людини, ми можемо виявити її мотиви, відповідаючи на питання, чому воно прагне до досягнення певної мети. Можна сказати, що мотивом роботи є, наприклад, бажання задоволення материальных потреб; художньої творчості — потребность задоволення, яке доставляють естетичні відчуття. Стимул-реакціями ж ми називаємо зовнішні чинники, которые формують мотиви, вивільняють їх у дії. Оскільки стимул-реакції ніби збігаються з потребами, являющимися всілякими умовами людського існування, а за допомогою потреб вищого або нижчого порядку вони зливаються з мотивами або становятся їх зачатками, то стимул-реакції можна классифицировать подібно до мотивів. У результативній дії необхідне знайомство з мотивами і стимул-реакціями, благодаря чому, наприклад, можна передбачати поведінку сотрудников і керувати окремими людьми і коллективами. Проблематикою стимул-реакцій і мотивів займаються психологія і соціологія з теоретичного боку, а наука організації і управління — з практичного боку. Отже, мотиви – як внутрішні фактори пояснюють прагненя суб’єкта досягнути мету. Але мотиви формуються стимулами, тобто зовнішніми факторами які співзвучні з потребами як умовами людського існування. Осмислюючи мотиви і стимули ми отримуємо можливість передбачення поведінки. Стимул-мотив-мета-діяльність. Мета – запланована подія, те щого прагне досягнути суб’єкт у своїй результативній діяльності. Мета для суб’єкта є ціною. Вона визначає спрямування, структуру діяльності, вибудовує очікуваний результат від роботи. Вимоги до постановки мети: · ясність- чіткість, тому усвідомлення мети має широкі межі від відсутності будь-якої уяви до всебічного усвідомлення . формування мети вимагає повноти дослідження, а саме простір, час, механізм реалізації, ресурси, учасники. · Реальність- мета повина формулюватись в межах можливостей конкретної людини. Виключно здійснимі цілі отримується внутрішнє оновлення і придатні виступати метою діяльності. Зневіра це смерть мети. Бажано ставити максимальну можливу мету в даних обставинах. · Моральність- якщо небуде моралі то рух до цілі буде невпевнений, а результат хитким, тому слід враховувати вплив на наше життя. · Доцільність- щоб затрати компенсувались результатом сповна.принцип практичного реалізму -врахувань всіх за і проти. · Належна спрямованість Класифікація цілей : за часовим виміром 1. безпосередні 2. проміжні 3. кінцеві .якщо розширити інтервал часу то кінцева мета може виявитися умовою реалізації якоїсь більш генеральної мети. За кількістю суб’єктів 1. індивідуальні 2. групові 3. колективні. слід пам’ятати головна мета – це така мета, яка була справжнім приводом початку д-сті в даному інтервалі. Мета має бути гнучкою. 27. Критерії оцінки діяльності. Критерії оцінки діяльності: · ефективність (результативність) – ефективна є дія, яка забезпечує досягнення запланованої мети, або наближає до неї. Ефективність залежить від обраних засобів. · Вигідність- вигідна дія та , яка принисла користь.невигідна, яка принесла втрати. Нейтральна, яка не принесла користі, але й не принесла втрат. Міра вигідності є абсолютна величина у різниці між здобутками і втратами. · Економічність. Засоби завжди повинні відповідати масштабу мети. Часткові витрати, які можна було б уникнути при належному застосувані засобів, умінь, називається –марнотратством. Ті витрати, що були необхідні наз. частковими витратами. Праксеологія не рекомендує економити на необхідних речах. Наприклад.ми не обов’язково повині робити покрівельне зєднання з благородного дерева, якщо хочемо добитися лише міцності будови, а не його красивого зовнішнього вигляду. Допоміжні критерії: · Енергійність- не повина переходити у поспішність. Енергійність иає бути системною · Простота- прагнення досягнути мету використовуючи невелику кількість зв’язків. · Старанність підготовки · Точність- те, якою мірою процес відповідає запланованому взірцю. · Раціональність- це вимога пристосування д-сті до обставин. · Надійність засобів і суб’єктів д-сті.- під надійністю слід розуміти об’єктивну імовірність їх безвідмовності, здатність забезпечення результату у відповідності до обставин. · Надійність суб’єктів · Надійність матеріалів. Надійність іноді оцінюється як результат.найвагоміша вимога- результат. Акцентуація на результаті полегшує самоконтроль , виступає хорошим критерієм економності, забезпечує більшу ефективність. Дія яка в найвищій мірі є досконалою під будь яким поглядом заслуговує наз. майстерністю, яка є ідеалом праксеології. 28.аксіологія суб’єкта діяльності. Суб’єкт діяльності – це сила яка мала можливість і здійснила певну дію. Ціність суб’єкта діяльності- оцінюється відповідно до ефективності його дії, ваги вкладу до реалізації мети. Типи суб’єктів щодо оцінки значущості: 1. суб’єкти творці здійсн. Вирішальний вклад в успіх справи, мають найтісніший зв'язок із провідними цінностями своєї сфери, і відповідно стають ціністю. Такі особи виступають генератором ідей, мотором процесу. Їх втрата відбивається не діяльність колективу. 2. суб’єкти 2-го плану –це постійні виконавці допоміжної ролі у цілеспрямованій діяльності в розвитку справи. Їх діяльність оцінюється відповідно до мети, але такі суб’єкти рідко зараховуються до числа цінностей. Таких робітників готують , їх заміна приходить без особливих негативних наслідків. 3. суб’єкти учасники- відіграють епізодичну роль, хоча іноді важливу роль в процесі діяльності, а тому оцінюються до конкретної ситуації і тієї дольової участі яка належить цим працівникам у процесі діяльності. 4. інші діючі суб’єкти – деструктивна д-сть яких спрямовується проти зусиль суб’єкта творця або іде в розріз з провідними організаційними цінностями такі діючі сили розцінюються як негативні суб’єкти, сприйм. як небажані , неціні процесу. Людина –майстер – це людина ,яка має почуття обов’язку.обовязок перевбачає вчинки з боку моралі і власної відповідальності. 29.Майстерність як ідеал праксеології В найвищій мірі досконала дія – це майстерність. З чого складається майстерність дії? Наприклад, роботу майстра-бляхаря, що робить відро, ми назовем майстерні тоді, коли вона виявиться перш за все бездоганною. Бездоганність є принципиальным умовою майстерності. Продукт виконаний бездоганно, в нім немає жодних недоліків — дефектів і помилок. Але ознаками майстерності є не лише безупречность і старанність виконання. Само выполнение має бути безпомилкове. Це означає, що ведро не має жодних недоліків, що воно було зроблене відповідно до всяких правил бляшаного ремесла — за допомогою ножиць для різання жерсті, дерев'яного молотка і дроту. Далі, що в нім немає чужорідних включень — це означає, майстер не додав в нього ничего зайвого. Що, нарешті, немає також недоліків, що означає, що обоє поверхні, внутрішня і зовнішня, рівні і гладкі, на них немає жодних потовщень, появившихся при виклепуванні; і що воно герметичне, тобто, після наливання води не протікає. Майстер, обізнаний свою спеціальність, работает сміливо. Інколи сміливість дії знаходить своє выражение в ризикованому рішенні, продиктованому случайной ситуацією. Століття тому невідомий торуньский пекар в тісто, приготоване для випічки чорного хліба, помилково влив мед замість закваски. Не жлая, аби пропала мука, він сформовал пряники і спік їх. Так нібито були створені знамениті торуньские «катажинки». Можна знайти ряд прикладів, які показують, що багато нових винаходів, нових творів з'явилося завдяки сміливому ризику людей, які майстрово овладели своєю спеціальністю. Проте слідує подчеркнуть, що, з праксеологічної точки зору, приклад создателя торуньских пряників є завдяки некоторым обставинам особливо гідним уваги. Йдеться про якості риски. 30. Колективна дія – та її види Колективна дія - це не поєднання людей. Ян Зелевський виділяє такі ступені колективності. 1. Колективи в яких спільно приймаються рішення по питанню напрямку роботи. Все інше робить кожен індивідуально. 2. Коли к-в стверджує хто, що буде робити, а потім приймаються рішення про напрями діяльності, але окремі завдання виконуються індивідуальною, без спільної участі і спеціального планування. 3. Коли у кодективі в ході роботи взаємодії надається допомога, але у випадку якщо людина сама її попросить. 4. Групи в яких періодично розглядаються робота окремих членів колективу приймаються поправки щодо роботи колективу. 5. Найвищий ступінь. К-ви в яких постійно здійснюється координація, надається взаємодопомога. Виділяють 3 види колективу. 1. К-в без внутрішньо-якісного виду праці. 2. К-в - індивіди з однаковою кваліфікацією розподіляється робта відповідно до її видів. 3. К. члени яких мають різну ділову підготовку, а тому не можуть залишити один одного. Н-д спільні нвкові роботи, група кінематографів. 31. Позитивна кооперація та принципи організації взаємодії Координація (позитивна кооперація) полягає у врахуванні людиною своєї минулої або майбутньої діяльності, а також діяльності інших людей, щоб учасники не заважали, а допомагали один одному. Принципи: ü Постановка цілі і планування; ü Принцип обміну інформацією між членами колективу про діяльність і навіть плани. Узгодження цілі між співробітниками; ü Принцип чіткого розподілу функцій (принцип спеціалізації). Підбір осіб заради єдиної мети, але водночас визначення місця кожної людини у залежності від мети і т.д. Потрібна людина на потрібному місці. ü Принцип поточного вдосконалення організації відповідно до процесів, які актуалізуються. Іноді реорганізація може значно підвищити ефективність діяльності. ü Принцип контролю. Включає різні контрольні дії. ü Принцип залучення оптимальної кількості членів колективу. Необдумане збільшення кількості учасників гальмує процес. Визначення кількості учасників має відбуватися згідно з критерієм доцільності. Організація взаємодії означає відповісти на питання «хто?», «що?», «де?», «коли?», «як?», «чим?», «навіщо?», «чому?». Теорією взаємодії займається соціотехніка, яка виробляє правила, норми, що ведуть до цілей і формулює закони, що перешкоджають цілям. Методи соціотехніки: - Наслідування - формування певного способу поведінки; - Переконання – прагнення віднайти належні стимули, щоб вмотивувати людину; - Маніпулювання – створення ситуації, в яких особи на яких впливають, будучи переконаними, що діють за власною волею, насправді є інструментом в чиїхось руках. 32. Негативна кооперація та основні принципи боротьби. Кооперація може бути негативною, вираженою у формах боротьби. Боротьба – це будь-яка дія за участю кількох суб'єктів, де щонайменше один із суб'єктів чинить опір іншому. Необхідність подолання перешкод актуалізує питання ефективності принципів діяльності. Емоційна складова боротьби для праксеології є непоказовою. Відповідно до того наскільки боротьба усвідомлена, може формуватися стратегія. Стратегія – свідома система, план протистояння. Агонологія – наука про боротьбу. Слід звертати увагу на джерела боротьби, якими виступають: - війни; - управління конфліктів; - еристика; - спорт; - соціологія, психологія, політологія та ін. Відповідно до мети боротьбу поділяють на: - боротьбу спрямовану на перемогу; - боротьбу для збуреження статусу quo; - боротьбу для того, щоб зірвати наміри супротивника; - боротьбу, щоб зашкодити супернику. Стратегії: наступу, захисту, чергування наступу і захисту, відкритий бій. Захист зазвичай економічніший, але не завжди результативний. Перемога є результатом взаємодії двох сторін. Слід поєднувати власну невразливість з можливістю перемоги супротивника. Принципи боротьби: Ø орієнтація на вигоду. Метою боротьби є здобуття вигоди і позбавлення вигоди іншої сторони; Ø принцип створення супротивнику труднощів; Ø принцип єдності; Ø принцип володіння повною ініціативою. Ініціатива – контроль місця і моменту, а також принцип вчасної зупинки. Забезпечення собі вигідної позиції. Ø метод досконалого факту – завчасне прийняття вигідних позицій. Ø метод затягування. Ø забезпечення свободи руху власних силі зв'язування ресурсів супротивника. Ø метод потенціалізації (можливості загрози). Ø використання у власних цілях дій і резервів супротивника. Ø використання слабких місць супротивника; Ø паралізування координуючих дій супротивника; Ø проінформованості/дезінформації. Ø метод абсурду. Найкращим результатом є перемога. Але вона повинна відповідати 2 запитам: - досягнення мети із визначеними вигодами; - позбавлення супротивника свободи дій та подолання загрози з його боку. 33. Джерела праксеології боротьби. Джерелами боротьби виступають: - війни; - управління, використання конфліктів; - еристика; - спорт; - соціологія, психологія, політологія та ін. 34. Керівництво, його функції та види Керівництво в загальному сенсі – це діяльність, яка направлена на те, щоб викликати функціонування інших об'єктів у відносності до цілі того, хто ними керує. Керівництво у більш вузькому сенсі (керівництво людьми) – це діяльність, що направлена на те, щоб викликати діяльність інших людей, яка відповідатиме цілям того, хто ними керує. Розглядаючи керівництво людьми, варто відзначити, що мова йде не про те, щоб викликати якусь поведінку тих, хто знаходиться під керівництвом, а саме про те, щоб викликати їх діяльність, тобто вольову поведінку. Керівництво колективом складається з регулювання сукупності всіх видів його діяльності (керівництво колективом як цілим) і регулювання окремих, зв'язаних між собою етапів діяльності кожного з членів колективу з урахуванням того, що дії окремих осіб складають ціле (організація і координація внутрішніх відносин у колективі). Річардс: «Керівництво – це зусилля зі сторони одного індивіда (керівника), направлені на те, щоб вплинути на поведінку, позицію, переконання чи систему оцінок іншого індивіда чи індивідів (підлеглих) у відповідності з визначеними завданнями в даній ситуації». Основними стилями керівництва, згідно традиційних наукових підходів, є авторитарний, демократичний, ліберальний, відповідно визначаються і 3 типи керівників (автократ, демократ, ліберал) У дослідженнях останніх років частіше фігурують такі назви стилів: § директивний (командно-адміністративний, авторитарний, за якого керівник є прихильником єдиночасності, підпорядковує людей своїй волі); § колегіальний (демократичний, за якого керівник надає підлеглим самостійність, довіряє їм); § ліберальний (за якого керівник не керує групою, не виявляє організаторських здібностей, не розподіляє обов'язки тощо). Схильність до сповідування певного стилю керівництва зумовлена психологічними якостями особистості, умовами, в яких відбувалось професійне становлення керівника тощо. Керівник часто діє залежно від свого емоційного стану, що призводить до застосування певного стилю керівництва або поєднання кількох стилів. 35. Етапи та фази управління. Будь-яка функція управління складається з наступних етапів: Ø вияснення для себе і членів колективу цілей даної діяльності; Ø планування процесів функціонування; Ø здобуття необхідних для виконання завдань ресурсів; Ø прийняття рішень про роботу того чи іншого підлеглого; Ø передача рішень до виконання; Ø створення для підлеглих стимулюючих умов (що сприяють співпадінню індивідуальних цілей з цілями установи, які представляє керівник); Ø контроль, пов'язаний з чітким визначенням і розмежуванням відповідальності керівників і підлеглих. Фази керівництва. Першому етапу організаційної діяльності відповідають 2 фази керівництва: виясненню цілі діяльності відповідає вирішення питання про вибір завдань, які керівник має намір дати підлеглим; а інформації членів колективу про ціль колективної діяльності відповідає передача цього рішення підлеглим у виді сформульованих в загальних рисах завдань. Другому етапу (планування, тобто організації структур, що розглядаються в динаміці) відповідає 3-тя фаза керівництва – розробка і передача підлеглим можливих інструкцій з питань способу виконання завдань. Третій етап циклу організаційної діяльності – здобуття необхідних для виконання завдань ресурсів, в тому числі підбір і підготовка співробітників. Цьому етапу відповідають дві фази: 4 фаза – створення для підлеглих мотиваційної ситуації. 5 фаза – створення для підлеглих умов для виконання завдань (наприклад, інструктування по роботі, надання робочих приміщень, матеріалів, інструментів і т.д.). Четвертий етап – контроль – має місце також і в ході фаз управлінської діяльності, причому у формі, що характерна саме для керівництва. Найістотніший обов'язок керівника – добитись того, щобповедінка підлеглих відповідала його намірам – була невиконуваною без «зворотнього зв'язку» у формі контролю. Це шоста, остання в логічній (але не обов'язково у часовій) послідовності фаза процесу керівництва. 36. Керівник як організатор колективної дії. Керуючий – це людина, що керує в загальному сенсі слова. Керівник – це людина, яка керує людьми. Залежно від області, до якої відноситься діяльність, чи залежно від рівня і способу керівництва керівника називають вождем, командуючим, комендантом, управляючим, директором, шефом, начальником, президентом і т.д. Першим головним обов'язком керівника по відношенню до підрозділу, який він очолює є забезпечення того, щоб поведінка підлеглих відповідала замислу керівника. Обов'язком керівника є не тільки передача підлеглим рішення у формі розпорядження, не тільки передача їм інформації того, чого він від них очікує, але і передача їм своєї волі до досягнення даної цілі. Другим головним обов'язком кожного керівника є створення для підлеглих умов, що дають їм можливість виконати завдання. При цьому підлеглі на кожному рівні правління мають право вимагати цього від свого керівництва, так як при відсутності необхідних умов у людей складається враження, що від них вимагають неможливого. Третій головний обов'язок – в стимулюванні розвитку у підлеглих творчих елементів їх праці. Четвертий головний обов'язок – стимулювання серед підлеглих навиків точного виконання отриманих інструкцій. Це обов'язок по відношенню до самого себе, по відношенню до закладу і по відношенню до суспільства. П'ятим головним обов'язком кожного керівника є сприяння підлеглим у рості кваліфікації посередництвом їх навчання, чи надання їм допомоги. Перераховані головні обов'язки керівника (як і інші, більш приватного характеру), завжди потребують прийняття рішень, їх передачу, створення для підлеглих стимуляційних умов контролю їх дій і несення відповідальності. Мабуть керівнику більш за все потрібні 2 риси: - вміння завойовувати у підлеглих дійсний авторитет; - наявність широкого кругозору і відчуття перспективи в питаннях, пов'язаних з завданнями закладу. В формальній організації загальна назва для керівника – начальник, в неформальній – лідер. Тих, хто керує не людьми, а предметами, ми звикли називати в залежності від контексту водіями, пілотами, машиністами, операторами і т.д. (можливе і до 38) Під управлінням розуміється перші спроби керівництва. В л-рі розрізняють 3 види методів управління: автократичний, демократичне, пасивне, тобто таке що отримується від вмішування. 1-й метод застосовується на віддачі розпоряджень без визначення їх зв’язку з загальною ціллю діяльності і без прагнень отримати справжнє удобрення підлеглих, веде як свідчать дослідження або до пасивного підкорення, що обмежує ініціативу і активність підлеглих або до спротиву з їх сторони. 2-й метод демократичний зводиться до створення умов в яких підлеглі самі вибирають такі рішення, які керівник перед цим продумав і визначив правильними. Відповідно це скоріше видимість демократії, а не дійсне керівництво за допомогою підлеглих.. на думку експериментаторів хороший керівник завжди може підсунути підлеглим рішення таким чином, що вони будуть вважати ніби самі до цього прийшли. 3-й пасивний метод. Уявляється, що не існує дійсного протиріччя між проявом особистого х-ру рішень, що приймаються керівником, який несе за них персональну відповідальність і прагненням до переконання підлеглих у правильності цих рішень. Не існує одного правильного методу керування, що в одній і тій же групі одним керівником дотягнеться найкращого результату одним методом, а іншими - іншого. Основною умовою ефективності керівництва є придбання довіри підлеглим. Ефективна організація відпочинку сприяє збереженню здоров’я. Праксеологія розглядає відпочинок не як неробство, а як підготовка до праці. 1. Принципи чергування роботи і відпочинку, чергування спокою і руху. 2. Дотримання правильного режиму рухової активності. 45. Види відпочинку та їх вплив на працездатність людини. Види відпочинку Пасивний(диван, телевізор) і активний (фізичні вправи) Відпочинок повинен відновлювати витрачену енергію і підвищувати працездатність. 46. Працездатність та її етапи. Працездатність – це здатність людини виконувати точно визначену роботу впродовж тривалого часу, без зниження її якості і рівня потужності Працездатність змінюється від часу доби, року. Тут важливість мають наявність біоритмів. Стадії (етапи) працездатності: 1) Перед робочий період. 2) Період впрацювання. 3) Період стійкого стану високої працездатності. 4) Період втоми. 5) Період остаточного прориву. Втома – це зниження працездатності, яка виникає в процесі виконання праці. Внаслідок відпочинку працездатність відновлюється. Якщо цього не відбувається настає перевтома. Перевтома – це патологічний стан, який потребує більш тривалого часу, або навіть лікування. Перевтома – неправильна організація трудового процесу. Найгірша перевтома – у раціональній діяльності. Принципи профілактики втоми: · Принципи поступового входження в роботу. · Принципи дотримання певної послідовності і системності дій. · Принципи чергування різних видів праці. · Принципи сприятливого відношення до праці. Засобі профілактики:: · Тренування організму втомою · Відпочинок як підготовлення до нової роботи · Відпочинок має бути достатній · Попереднє планування робочого дня · Попередня підготовка робочого місця · Створення психологічного клімату · Підбиття підсумків після роботи · Культура звукова – здатність концентруватись. Відпочинок має бути достатнім Загальні праксеологічні рекомендації: 1. Планування майбутнього дня 2. Прибирання (завчасне) робочого місця. 3. Завершення роботи з підбиттям підсумків. Той хто не вміє впорядковувати правильний робочий; відпочинковий графік, може втрачати час, здоров’я, роботу або навіть змарнувати життя. Принципи і правила планування часу Аби правильно виконувати свої функції і досягти своїх цілей, ви повинні ясно уявляти собі, наскільки обмежений ваш бюджет часу. Планування є проектом процесів праці на майбутній часовий період. Ми плануємо не лише наші професійні і особисті цілі, але і поточне, пов'язане з роботою навантаження, аби краще впоратися з прийняттям, відхиленням або відкладанням нових завдань і вимог. Таким чином, чим краще ми представляємо свій часовий бюджет і сукупність своїх завдань, тим більше ми готові передоручити менш важливі справи, зменшувати їх число або відсовувати на пізніші терміни. Аби вас не відлякувала велика кількість нижченаведених правил планування часу, пропонуємо вам відзначити п'ять найбільш важливих на ваш погляд принципів, які ви хотіли б застосовувати в своїй практиці. Основне співвідношення (60:40) Оценка Прімечаніє Складайте план лише на определен- ную частина свого робочого часу, як показує досвід, краще всього на 60 % Події, які важко передбачити, відволікаючі моменти (поглиначі часу), а також особисті інтереси і потреби не можуть бути заплановані цілком без залишку. Відповідно свій час треба розподіляти між трьома блоками. Основне правило планування часу 60 % - запланована активність; 20 % — непередбачена активність (резерви часу і неплановані дії); 20 % - спонтанна активність (управлінська діяльність, творчість). Робочий час 60 % 20 % 20 % заплановане непередбачене спонтанне час час час | |
| Переглядів: 2100 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |