| Головна » Статті » Інше - різне |
Узк
| 46. Світомодель Нового часу в українській та європейських культурах. ХVІІ ст. – це особлива епоха в культурному житті європейського суспільства. По-своєму воно суперечливе: несучи на собі яскраво виражений відбиток кризи гуманістичних ідеалів епохи Відродження, водночас, болісно шукає способи збереження найважливіших досягнень Ренесансу. І головне, що визначає вірність ХVІІ ст. попередній епосі – це раціоналістичність. Навіть у суперечностях бароко чітко прослідковується думка про неможливість відмови від найбільшого завоювання Відродження –віри в непереможну силу людського розуму. У Західній Європі почався загальний прогрес знань. Розвивається раціональний спосіб пізнання. Учені стверджували, що раціональні висновки повинні спиратися на досвід, факт, йти від реального світу речей. XVІІ ст. – це століття науки, це час видатних наукових відкриттів у різних галузях науки. Було здійснено величезну роботу у сфері наукового мислення і пізнання законів природи, зроблено великий внесок у становлення таких наук, як біологія, фізика, математика, медицина тощо. Це вік, що приніс європейським народам упорядкованість державного життя, припинення релігійних воєн, осмислення високого поняття громадянськості і громадянського обов’язку. Це "золоте століття” театру. Значних успіхів досягають медицина, астрономія, механіка, філософія. Підсумком у науковій революції ХVІІ ст. стали відкриття великого англійського фізика, астронома і математика, засновника класичної і небесної небесної механіки Ісаака Ньютона (1643–1727). Для ефективної організації наукових досліджень в країнах Західної Європи разом з навчальними закладами почали створюватися перші товариства вчених. Отже, під впливом наукової революції та промислового розвитку відбулася активна зміна способу мислення та світобачення особистості. Науково-філософська та суспільна думка еволюціонували від схоластики, натурфілософії, теологізму до раціоналізму, емпіризму, наукового експерименту та індукції. Початок філософії нового часу було покладено Рене Декартом (1596–1650). Основоположником емпіричного (досвідного) методу пізнання став англійський філософ Френсіс Бекон (1561–1626). Англійський філософ середини ХVІІ ст. Томас Гоббс (1588–1679), основоположник першої закінченої системи механістичного матеріалізму, вважав, що люди рівні від природи, але в процесі розвитку виникає нерівність, а через нерівність утворюється взаємна недовіра У політичному житті завершувався процес формування великих національних держав на основі абсолютистських монархій – на ті часи прогресивної форми політичної організації. У класичному вигляді політичний абсолютизм реалізує тенденцію до загальної регламентації, прагне поставити під повсякденний контроль всі сфери громадського життя: промисловість і торгівлю, майнові відносини і побут, релігію і моральність, мистецтво, науку й філософію. З цим було пов’язано зростання національних особливостей культурного життя, в авангарді якого були Італія, Іспанія, Франція, Фландрія (Бельгія), Голландія. 47.Історичні та світоглядні передумови просвітництва Просвітництво-велика культурна епоха,потужна ідейна течія яка ґрунтувалася на вірі у вирішальну роль розуму,пізнанні того «природного порядку» який відповідає дійсній природі людини. Розпочалося Просвітництво у Англії у другій пол.17ст. але з сер.18ст. центром нового мислення стала Франція. Почин. Просвітництво з Англ. Революції 1689р. а завершується трьома револ. 1.Промислова револ. в Англії-винайдення парового котла. 2.Філ-естетична револ. в Німеччині. 3.Велика Французька револ.1789-1794р.р.-завершення Просвітництва. Просвітництво охопило різні країни: Франція(Дідро,Гельвецій, Руссо,Монтескє); Англія(Гоббс,Локк); Німеччина(Лессінг,Кант, Гетте, Шиллер); Америка(Б.Франклін,Т.Джеферсон); Росія(Ломоносов,Татіщев) Передумови Просвітництва: 1.Внаслідок буржуазних револ. процес генезису,капіталізму став незворотнім.На історичну арену виходить нова сила-буржуазія,яка зіграла в історії культури суперечливу роль в розвитку культури.Але головним суб’єктом культуро творчості стають люди науки і мистецтва-це інтелігенція. 2.17ст.-це час небувалих успіхів природніх наук.На перше місце виходить математика,механіка,створюється нова картина світу.Раніше розуміли світ як дуже складний організм,а тепер-як велетенську систему машин.Бог створив світ і визначив загальні закони,а далі все залежить від людини. 3.Появі Просвітництву сприяла поява блискучої пледи філософів які започаткували у 17ст. філософію раціоналізму (у Франції-Декарт);(в Нідерландах-Спіноза);(в Німеччині-Ляйбніц). Просвітництво стало вел.духовним переворотом в історії Європи.В своїх найвищих проявах буржуазна культура виявила себе через наукову ідеологію.В філософії Просвітники продовжують раціоналізм і відмовляються від метафізики. 18ст.у Франції-це вік Вольтера;в Німеччині-Канта;в Росії-Ломоносова. 48.Головні ідеї та засади просвітництва Відповідно до становлення у Західній Європі промислової цивілізації, ідеї Просвітництва отримали розвиток спочатку в Англії, з другої половини XVII ст. у Франції, а відтак і в інших країнах. Специфічні умови історичного розвитку західноєвропейських країн у добу Просвітництва, художні традиції, що склалися у попередні століття, були причиною того, що культура і мистецтво кожної з них мали особливості та відмінності. Носіям ідеології Просвітництва було притаманне схиляння перед розумом, віра в його безмежні можливості й перетворювальну силу. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялася ідея перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічної справедливості», рівності, що випливали, на їхню думку, з самої природи, невід'ємних «природних прав» людини. В концепції «природного права» просвітники обґрунтували основні принципи цивілізованого життя особистості, нації: право на гідне людини життя, свободу і власність. Відстоюючи ці принципи, Просвітництво поклало в Європі початок формуванню громадянського демократичного суспільства. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітники вважали поширення передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. Великого значення просвітники надавали вихованню й самовихованню людини, вбачаючи в цьому універсальний засіб удосконалення суспільства. В умовах розвитку науки, основу якої раніше становило раціональне світобачення, дослідність та експериментизм, механіко-математичні знання починають поступатися місцем дослідним й описовим наукам: фізиці, хімії, біології, географії та ін. XVIII ст. ознаменоване новими науковими відкриттями, які здійснили: великий філософ і математик І. Кант (1724-1804 pp.), природодослідники П.-С. Лаплас (1749-1827 pp.), П.-Л. Мопертюї (1698-1759 pp.), Ж.-Л. Бюффон (1707-1788 pp.), А-Л. Лавуазьє (1743-1794 pp.), К.-Л. Бертолле (1748-1822 pp.), Н. Леблан (1742-1806 pp.) – у галузі хімії. Натуралісти Д. Геттон (1726-1797 pp.) і К. Лінней (1744-1829 pp.) започаткували систематизацію явищ й утворень природи. Ж.-Б. Ламарк (1744-1829 pp.) розробили основи еволюційного вчення. 49.Розвиток суспільно-політичної думки в епоху просвітництва Просвітнитво зробило великий крок у розвитку теоретичної сусп-політичної думки напр.Дж.Локк «Два трактати про управління державою»три ідеї Локка: 1.Мала бути серйозна причина щоб люди віддали частину своїх прав державі-ця причина є захист державної власності. 2.Формулює один зголених принципів лібералізму-принцип законності(всі є рівними перед законом). 3.Держава не повинна втручатися в сферу природних прав людини,це-життя,свобода,власність. Найбільш пристрасними були французькі просвітники.Вольтер виступив проти абсолютизму,релігійного фанатизму. Вел.теоретиком був Монтескє"Про дух законів"1848р. З метою захисту людини від свавілля влади він запропонував їдею розподілу влади та системи стримувань та противаг. Іншу думку запропонував Руссо"Про суспільний договір".Він вважається найбільшим радикалом.Народ має право на поваленя абсолютизму бо влада втрутилася у природні права людини.Руссо запропонував ідею народного суверенітету-весь народ має право законодавствувати. Завершенням Просвітництва стала вел.Французька револ.1789-1794рр. 18ст.наз."золотим віком утопії" З одного боку революція втілила ідеали просвітників,а з іншого боку вона була дуже кривавою і розтоптала надії на те що світ влаштований розумно. Історики вваж.,що своєрідний підсумок Просвітництва підвів Гете трагедією"Фауст".Де він показує тип людини,яка переконана в силі свого розуму,але зрештою викликає до життя такі темні сили з якими потім сама не може впоратись. 50.Ідейно-естетичне різнобарвʼя мистецтва 17-18ст. провідні художні напрямки До 17 століття переважав у мистецтві реалізм. Та починаючи з 17-18 століття виникає ціла низка інших цікавих і довготривалих напрямків. Запанувало рококо, мистецтво гедонізму. Художники й поети рококо славили життя як гонитву за швидкоплинною насолодою, як галантну гру "кохання і випадку” як свято Вакха і Венери. Отже рококо мало переважно світський характер. Воно більш камерне й інтимне, щире, пов’язане з побутом людини. Найбільшого свого розвитку воно набуло у галузі прикладного мистецтва. В архітектурі воно майже не використовується в конструкції споруд, але широко застосовується в плануванні та оформленні інтер’єрів. Рококо входить до інтер’єру, щоб перетворити його величавість на приємний комфорт, який відчувається в усьому: меблях, посуді, декоративних тканинах, які оздоблюють житло, бронзі, порцеляні. Асиметрія стає головною характеристикою форми. Вона створює відчуття неспокою, що напружує і бентежить. Особливе місце в художній культурі ХУІІІ ст. посідав класицизм, який найбільше відповідав епосі просвітництва, відзначався антифеодальною спрямованістю, а тому входив у протиріччя з аристократичним мистецтвом. Протягом століття класицизм зазнав змін. Наприкінці століття, напередодні Французької революції., знову проявлялася суспільна потреба у мистецтві з яскраво вираженою громадянською ідеєю. Таке мистецтво з’явилося - мистецтво революційного класицизму, яке найповнішого розвитку набуло в ХІХ ст. у творчості Давида і Делакруа. Сентименталізм виникає у другій половині ХУІІІ ст. Він був першою опозицією просвітительському обожненню розуму. Він протиставив розуму культ пристрасті. На останню чверть ХУІІІ ст. припадає виникнення романтизму. Для цього напрямку властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійсності. Культ особистості і культ мистецтва як сфери свободи творчості пояснюють особливості мистецтва романтизму. Напередодні революції архітектура Франції знову повертається до класицизму. Вона прийняла знову класичну простоту, фасади будов визначались простими лініями, античними колонами і фризами, скромною орнаментикою. Цей стиль утвердився в роки імперії Наполеона і отримав назву ампір (імперія). Важливо усвідомити що реалізм зароджувався в надрах романтизму. Світоглядно-естетичні основи романтичного мистецтва мали певні внутрішні суперечності. Суттю критичного реалізму як творчого методу мистецтва є дослідження дійсності її головних конфліктів і закономірностей. Головним відкриттям критичного реалізму ХІХ століття став принцип історизму художнього мислення, що виразився в конкретно-історичній правдивості відтворення людських характерів. Цей принцип сформувався у творчості Бальзака, Стендаля, Меріме, Діккенса та інших художників. 51.Людина і світ бароко.трагізм, антиномічність, театралізація життя Центром розвитку нового мистецтва бароко на рубежі XVI-XVII ст. був Рим, архітектура якого представляється типовою для епохи бароко. Італійське слово «Ьагоссо» означає буквально «дивовижний», «химерний» — стиль, отримавший розвиток в XVII і першій пол. XVIII ст. у мистецтві окремих європейських країн, головним чином в Іспанії, Фландрії (в дуже своєрідному, найбільш реалістичному варіанті), в Німеччині, Франції і інших країнах. Основна соціальна основа Бароко — дворянська культура епохи абсолютизму. Мистецтво цього художнього стилю покликано прославляти і пропагувати могутність знаті і церкви, воно тяжіє до величавості, патетичності, драматизму, передачі складних почуттів, розширення кола тем, — і разом з тим відрізняється відомим розчаруванням в гуманістичних ідеалах Відродження і тяжіє до деяких тенденцій готики. Останнє пояснюється впливом католицької церкви, що відігравала велику роль в епоху Контрреформації. Бароко відобразило уявлення про вічний рух Всесвіту. В архітектурі хвилясті лінії і надлишок декору породжували ілюзію просторового руху й експресії, спіралеподібні колони, що зникали у вишині, наближали до небес; розкішні сади і інтер'єри виражали пафос достатку і земних спокус; каскади фонтанів своїм падінням униз тягли до хтонічних глибин (па-лоццо Барберіні, арх. Мадерна, Берніні, Бороміні) Українські козацькі барокові храми (Миколаївський собор у Ніжині, Катери-нинська церква в Чернігові, Преображенський собор у Великих Соро-чинцях (іл.39), Юріївсь-ка церква Видубицького монастиря в Києві) створювали образ ірраціонального, безкінечного простору в метафоричному за-помороченні інтер'єру, що розривався вверх. В образотворчому мистецтві домінували декоративні композиції релігійного, міфологічного характеру, парадні портрети; велике значення набувають композиційні і оптичні ефекти, ритмічна і кольорова єдність, живописність цілого, вільна, темпераментна творча манера. В Італії, де народилось Бароко працювали видатні живописці, основоположник демократичного реалізму Караваджо, вожді академізму брати Карраччі, неперевершений майстер стінопису Дж.Б. Тьєполо. Життєрадісні, реалістичні начала властиві бароко у Фландрії (живописці П.П. Рубенс, А. ван Дейк, Ф. Сней-дерс). У Франції бароко злилось з класицизмом в єдиний пишний стиль (іл.40). Загальна барокова театралізація життя — популярність опери, кантати, ораторії, алегоричних церемоній, високомовності довгих перук, парчевих драпувань та емблем — нагадувала про те, що світ є облудною мішурою і настане час знімати маски й опускати завісу. Оптичні ефекти барокової архітектури (собор Св. Петра в Римі, арх. Л. Берніні) утверджували принцип загальної перетворюваності й всемогутності ілюзій. За допомогою безкінечних ілюзорних втілень людина прилучалася до трансцедентності. Навіть інтимні голландські натюрморти (П. Клаас, В. Хеда) — маленькі сколки хатнього тепла, як і співзвучна їм поезія Фоккен-браха, несли в повторюваних образах черепа, пісочного годинника, крихкого бокалу відчуття тривоги і страху перед оточенням. Так виникав образ антиномічного барокового часу в поєднанні минущості земного і безкінечності вічного. 52. Людина і рококо Вже у першій половині XVIII ст., коли процес витіснення релігійної культури світською був дуже бурхливим, провідним напрямом у Франції став стиль рококо (від "раковина", "рокайль"). Деякі дослідники не вважають рококо самостійним стилем, а лиш відгалуженням пізнього бароко, яке втратило монументальність великого стилю. Однак рококо має свої особливості. Як породження виключно світської культури, ще вужче — двору, аристократії — це мистецтво, більш камерне у порівнянні з бароковим, інтимне, тісніше зв´язане з побутом, більш щире. Світ мініатюрних форм не випадково дістав свій головний вираз у прикладному мистецтві — у меблях, посуді, бронзі, фарфорі, а в архітектурі — переважно в інтер´єрі, де прагнуть тепер не пишності і величності, а приємного і зручного. Класицистичні в екстер´єрі палаци знаті й багатої буржуазії, готелі в інтер´єрі пишно прикрашалися живописом, ліпленням, позолотою, дрібною скульптурою, декоративними тканинами, бронзою, фарфором, дзеркалами, часто встановлюваними одне проти одного, щоб у них множилося, ставало фантастичним віддзеркалення. Численні панно (барви картин прозорі, світлі — сіро-блакитні, бузкові, рожеві, зеленкуваті), ліпний орнамент, шовк шпалер, золото прикрас, кришталеві люстри, зручні, хоч і вигадливі, меблі з інкрустацією — все це мистецтво рококо будується на асиметрії, яка створює грайливе, насмішкувате, звабливе відчуття. Сюжети тільки любовні, еротичні — німфи, вакханки, Діани, Венери, які виконують свої численні "тріумфи" і "туалети". Навіть в академічних картинах теми кохання — алегорії, теми історичні, міфологічні, жанрові. Зі Священного Писання вибираються переважно епізоди, зв´язані з коханням. Але у всьому цьому мистецтві криється і новий крок у напрямку поглиблення інтересу до інтимного світу людини, до "звивів" людської душі, до сентименталізму. Дотепність, насмішка, легка іронія розкривали нові пласти взаємин людини і світу, які раніше не були предметом дослідження мистецтва. 53.Класицизм та його ідеал в європейській культурі. Класицизм (лат. взірцевий) - напрям у європейській літературі XVII-XVIII століть, що започ у франції з орієнтацією на естетичні норми й зразки ант класики; митці намаг осягнути красу, як досконалу форму, прагнули до правильності й нормативності творчості у відповідності з системою законів і правил класицизму. визнач ознакою був раціоналізм, який вимаг будувати твори на засадах розуму, ігноруючи особисті почуття людини. світдля клас є статичним і тотожним вічності, у ньому немає місця спонтанним рухам, які перетворюють буття в процес, в гераклітівську «річку», тому в ньому немає місця закону відносності. Під «природою» розуміють не стільки світ фізичний, скільки суспільний і моральний. Людина, її вчинки, пристрасті і почуття повинні служити державницькій ідеї, тому філософи його трактували як «мистецтво суспільного порядку і політичної стабільності». Поняття «ідеї» в естетиці класицизму було основним. Естет ідеал класицизму: відтвор в художніх образах і картинах уявлення письменника про раціонально організовану державу (абсолютна монархія); громадянина, що підпорядковує свої почуття розумові, особисті інтереси - інтересам держави; єдність людини і держави; спрямованість взаємин між громадянами на виконання і захист її інтересів -тільки громадські стосунки між людьми- В Україні класицизм майже не розв і проіснував недовго. До цього призв дві причини: романтична українська душа не приймала раціональні настанови жорстко унормованої поетики класицизму; відсутність національне свідомої шляхти, вищого духовенства, які б виношували ідею державності, оскільки відбувалися процеси ополячення та зросійщення. Оскільки селянство формувало попит налітературу, то відповідно проявився в Україні лише «низький» класицизм з його комічними жанрами. 54.Особливості розвитку європейської культури 19ст. У культурі нового часу 19 століття займ особ місце. У цей період відбувається ряд значущих змін. Буржуазна цивілізація досягає своєї зрілості, і згодом вступає в кризову стадію, що супроводжується відповіднимизмінами в художній культурі і в духовному житті суспільства. раціоналізм, антропоцентризм, Європоцентризм, сцієнтизм і так далі. При вирішенні будь-яких світоглядних фундаментальних питань вона намагається утримати себе в рамках культурної парадигми нового часу. Однак до 19 століття світ стає іншим за якістю, і культура стає на шлях переоцінки цінностей. Головною цінністю стає технічний прогрес, який зміг забезпечити людству добробут. У суспільстві домінують такі орієнтири як комфорт, користь і достаток. У сфері духовного розвитку також відбулися зміни. Якщо раніше людина вірила і повністю покладався на те, що Бог існує і що саме він створив все живе, то тепер така версія ставиться вченими під сумнів. І хоч люди і продовжують відвідувати церковні служіння і молитися, то тепер вони роблять це не з-за своєї великої віри в Бога, а лише для дотримання обрядів як традицій народу. 62. Особливості художньої культури 20 ст. Пошук нових форм у літературі та мистецтві. Картина художнього життя XX ст. не порівнянна ні з однією з минулих епох за своєю різноманітністю і парадоксальністю. Виникає безліч нових жанрів - або завдяки новим технічним можливостям (кінематограф - більше ста років тому, комп'ютерна графіка - в наші дні), або внаслідок іншого переломлення традиційних (наприклад, концептуальне мистецтво, коли в картинах зображення заміняють написи). Вже не можна знайти минулої стильової єдності, відмічається як традиціоналізм, так і нестримне новаторство. Надзвичайно поширюється синтез мистецтв. Серйозні дискусії пов'язані з трактуванням місця й ролі літератури і мистецтва в житті суспільства. У XIX ст. серед творчих людей сильними були прагнення своїм мистецтвом змінити життя на краще і віра в те, що це досить швидко станеться. Ці надії зазнали краху. Відповідно, якщо в минулу епоху майстер прагнув бути зрозумілим, донести свій твір читачеві, глядачеві, слухачеві, то тепер все частіше виникає уявлення про самоцінність творчої особистості, певну замкненість творчості в собі самій. У мистецтві виникає тенденція перетворення його на елітарне (мистецтво для обраних, посвячених). Література ХХ ст. буквально пронизана контрастами. Нестримні експерименти - і дбайливе збереження традицій, поява принципово нових жанрів; і розвиток всіх, раніше вироблених літературною історією, високе розуміння призначення письменника; і тотальна комерціалізація. У цьому розмаїтті можна виділити такі домінантні тенденції. · у літературному процесі значимість колишніх досягнень - реалізму, психологізму, соціального аналізу - не тільки не згасала, але ніколи не виходила на другий план. В одному ряду з шедеврами соціально-психологічної романістики XIX ст. стоять "Жан-Крістоф” Ромена Роллана у Франції, "Будденброки” Томаса Манна у Німеччині, "Сага про Форсайтів” Джона Голсуорсі в Англії, "Тихий Дон” Михайла Шолохова в Росії. · Багато письменників продовжувало традицію активної участі в громадській діяльності. Особливо широкий відгук дістав антифашистський і антивоєнний рух.( Р.Роллан, А.Мальро, Ернест Хемінгуей, Мате Залка, Джордж Оруелл, Михайло Кольцов, Томас Манн і ін.). · Поглиблення і розвитку набула історична романістика. ("Боги жадають” Анатоля Франса, "Петро Перший” Олексія Толстого, Ліона Фейхтвангера "Єврей Зюс”, "Іспанська балада” та інші). · Завдяки сучасним засобам комунікації зв'язки в масштабах світової літератури весь час зміцнюються. У той же час в її рамках існують і колишні національні центри, складаються нові. 63. Модернізм та його головні напрями. На початку XX ст. в сфері художньої творчості — у літературі, архітектурі, малярстві, музиці, театральному мистецтві — виникає безліч течій, груп, шкіл, які прийнято позначати збірним терміном «модернізм» (модерн — новий). У цьому терміні немає спроби вичленити яку-небудь спільну рису — очевидні різноманітність і різноплановість майстрів. Об'єднує їх насамперед авангардизм — розрив з визнаними нормами і традиціями, бунт проти старих форм не тільки в мистецтві, але й у житті взагалі. У той же час у різних майстрів абсолютно різними були, з одного боку, цілі, а з іншого — тон і спрямованість протесту. Особливо цінується вироблення власного, ні на кого не схожого образу, що пов'язано зі зміною загальних естетичних настанов. Якщо раніше головною естетичною категорією було прекрасне, все мистецтво попереднього сторіччя пронизане гуманізмом, то тепер популярною категорією стає потворне, ідеал цілісної людської особистості зникає, що часом веде до підриву фундаментальних основ творчості (наприклад, образотворче мистецтво відмовляється від зображувальності, образності). Головною цінністю визнається внутрішній світ художника, право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій. Експресіонізм - відгук на найгостріші суперечності епохи, плід суспільного розчарування, вираз індивідуалістичного протесту проти тотального відчуження. Назва йому було дано не учасниками, а критикою, охарактеризувавши його за домінантним ознакою - підвищеною, напруженою емоційності, експресивності. У експресіонізмі мистецтво як ніби б далі відходить від зображення об'єктивної дійсності: головним проголошувалося вираз суб'єктивних уявлень автора. Твори експресіоністів у всіх родах мистецтва відрізняються нервової дисгармонією, неприродністю пропорцій. Кубізм (від франц. «Cube» - куб) - течія в європейському образотворчому мистецтві початку XX ст., Головним чином французького живопису, почасти скульптури, в якому вирішувалися завдання виявлення геометричної структури видимих об'ємних форм. Звідси назва, - розкладання на складові елементи і організації цих елементів у нову образотворчу форму з урахуванням специфіки передачі просторово-часових відносин на площині картини або в обсязі скульптури. Інший помітний напрямок модерністського живопису, архітектури і т.д. - Абстракціонізм (абстрактівізм, абстрактне мистецтво - від лат. Abstraktio - відволікання). Абстрактівізм - тенденція художнього мислення до абстрагування, відволікання образотворчих образів від конкретних матеріальних об'єктів. Примітно, що перша повністю абстрактна картина, наскільки відомо, з'явилася ще в XIX ст. У 1883 р. французький художник А. Альфонс показав роботу «Дівчата під снігом», що представляє собою натягнутий на підрамник аркуш білого паперу. Були і інші напрями модернізму: Сюрреалізм…. 64. Модерністська модель світу та її відтворення в художній культурі. Модерн (фр. moderne — найновіший, сучасний) — одна з назв стильового напряму в європейському та американському мистецтві кін. ХІХ — поч. ХХ століття. Модерн виникає в умовах кризи буржуазної культури, як один з видів неоромантичного протесту проти антиестетичності буржуазного способу життя, як реакція на зусилля позитивізму та прагматизму. Стиль «модерн» об’єднує багато відносно самостійних напрямів та течій: кубізм, футуризм, імажинізм, сюрреалізм, абстракціонізм, поп-арт. Основні естетичні принципи модернізму в мистецтві — заперечення зображуваного, абстракціонізм і поп-арт; у музиці — заперечення «мелодії, гармонії», домінування електронної контрастної музики; у театрі — відсутність логіки, драматичної дії. На думку теоретиків модерну, зокрема бельгійця Х. К. Ван де Велде, модерн був покликаний стати стилем життя нового, сформованого під його впливом суспільства, створити навколо людини цілісне, естетично сповнене просторове та предметне середовище. Найбільш послідовно модерн утілив свої принципи у вузькій сфері створення багатого індивідуального житла. Проте в стилі модерну, як універсального стилю свого часу, зводилися численні ділові, промислові та портові споруди, вокзали, театри, мости тощо. Модерн намагається подолати характерне для буржуазної культури ХІХ ст. протистояння художніх та утилітарних засад, надати естетичного забарвлення всім сферам життя людини, перетворивши її на частину художнього цілого. Практично модерн був першим, відносно цілісним та послідовним стилем художнього оформлення різних сфер буржуазного побуту. Він протиставив еклектизму ХІХ ст. єдність, органічність та свободу розвитку стилізованої, узагальненої, ритмічно організованої форми, призначення якої — одухотворити матеріально-уречевлене середовище. Модерн розглядає художню творчість як особливу психотехніку, за допомогою якої художник прагне подолати наслідки омертвіння культури, замикаючись у межах своєї професії. Головний сенс художньої діяльності модерн убачає не в зміні навколишнього світу в ім’я суспільного ідеалу, а в зміні способу зображення цього світу чи способу його «бачення». Так розпочинається серія формальних експериментів, за допомогою яких художник намагається підпорядкувати своїй волі потік «потворної» сучасності. Там, де це стає неможливим, примирення мистецтва з життям досягається запереченням усіх ознак реального буття, аж до заперечення образотворчості взагалі (абстрактне мистецтво), заперечення самої функції мистецтва як дзеркала світу (поп-арт, міні-арт, боді-арт тощо). Звідси дві риси будь-якого модерну: - гіпертрофія суб’єктивної волі художника в боротьбі проти ворожої йому реальності; - падіння ідеальних меж суб’єктивності під тиском позбавленого сенсу розвитку подій. Єдиний носій прекрасного для модерну — це мистецтво, де й створюється (а не відображається) істинна краса. 65. Фовізм та кубізм – початок відходу від класичного мистецтва. Фовізм (від фр. fauve - дикий) - напрям у французькій живопису кінця XIX - початку XX століття . Картини цього напрямку залишали у глядача відчуття енергії і пристрасті, і французький критик Луї Восель назвав цих живописців дикими звірами. Це було реакцією сучасників на якість кольору, «дику» виразність фарб. Так випадкове висловлювання закріпилося як назва всієї течії. Самі ж художники ніколи не визнавали над собою даного епітета. Лідерами напрямку можна назвати Анрі Матісса та Андре Дерена . Також до числа прихильників цього напрямку можна зарахувати таких творців як Альбер Марке , Шарль Камуан , Луї Вальта ( англ. ), Анрі Евенепул…. До відмінних рис фовістів належить динамічність мазка, стихійність, прагнення до емоційної силі. Силу художнього вираження створював яскравий колорит , чистота і різкість, контрастність кольорів, інтенсивно відкриті локальні кольори, зіставлення контрастних хроматичних площин. Для фовізму характерно різке узагальнення простору, обсягу і всього малюнка. Фовізм в живописі характеризується яскравістю кольорів і спрощенням форми. Як напрям проіснувало недовго - приблизно з 1898 по 1908 . Натхненниками фовістів послужили постімпресіоністи Ван Гог і Гоген. Кубізм — революційна течія в образотворчому мистецтві початку XX століття, яка відносилась до абстрактного мистецтва. Його засновники, Жорж Брак і Пабло Пікассо, захоплювалися роботами Поля Сезанна і були натхненні його спробою створити об'ємну структуру на поверхні полотна. У 1907-1910 роках у Франції кубісти почали усе більше абстрагуватися від дійсності, їхні картини усе менше нагадували реальність. Кубізм оголосив, що мистецтво існує заради самого себе, а не для відтворення дійсності. Кубізм мав бути мистецтвом, котре, за словами Пабло Пікассо, відтворює світ не таким, яким його бачить митець, а таким, яким він його мислить. Шляхом розкладання всіх предметів і форм на прості геометричні фігури та їх перекомбінування відповідно до задуму митця кубісти сподівалися прийти до створення інтелектуального й аналітичного живопису, здатного розкривати структуру речей і їхню внутрішню сутність, виражати «константи буття», підніматися до рівня вимог сучасності, входити в неї і сприяти її перебудові. Кубізм залучив таких художників, як Хуан Ґріс, Ф. Леже́ і Р. Делане. 66. Експресіоні́зм та його значення для культури ХХ ст.. Експресіоні́зм (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників в мистецтві Франції, Австрії, Польщі, німецькомовної Швейцарії. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст. З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною буржуазною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до надзвичайного загострення трагічного світосприйняття , у інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями. Протиріччя самого експресіонізму, надміру агресивні форми його, що відразу впадали у око, викликали несприйняття як консервативної публіки, так і радикальних політичних систем - фашизму в Німеччині, Італії, комунізму в СРСР. За часів Гітлера твори багатьох експресіоністів в Німеччині або продавали за кордон, або знищували. Значні цензурні обмеження мали ці твори і в СРСР за часів сталінського режиму. Стилістика експресіонізму в 20 столітті відбилася у кіно, живописі , графіці , літературі, скульптурі , найменше у архітектурі. Визначальні риси експресіонізму: • зацікавленість глибинними психічними процесами; • заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; • оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос; • суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою. • бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні головних жанрів ( портрет, батальний жанр, побутова картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж, навіть натюрморт ) Головні представники в живописі Егон Шиле, Ернст Барлах, Отто Дікс, Жорж Руо, Хайм Сутін, Генрих Кампендонк, Ернст Людвіг Кірхнер, Вільгельм Лембрук, Франц Марк та інші. 67. Місце сюрреалізму у культурі ХХ ст.. Сюрреалі́зм (фр. surrealisme — надреалізм) — один із найбільш поширених напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Засновником сюрреалізму був французький письменник Андре Бретон (фр. André Breton). Філософськими засадами сюрреалізму є суб'єктивно-ідеалістичні теорії інтуїтивізму, фрейдизму, східні містико-релігійні вчення. Естетичні засади напряму викладено в «Маніфестах сюрреалізму» А. Бретона. Сюрреалісти закликали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, які вони вважали породженням буржуазної цивілізації. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, інтуїтивного аби проникнути по той бік свідомості, осягнути нескінченне й вічне. Прийоми сюрреалізму (зображення надреального, містичні мотиви, елементи фантастики, жахи, спотворене людське тіло) використовуються в «театрі абсурду». Сюрреалізм заперечує прийняті суспільні форми сучасного життя, технічної цивілізації, культури, моральних засад, під впливом Зігмунда Фройда пропаґує психічний анархізм, автоматизм вислову, звільнення від контролю розуму, спонтанність підсвідомості. У мистецтві й літературі сюрреалізму поєдналися речі й несподівані образи, парадоксальні, контрастні і часто безглузді (Ґійом Аполлінер, Луї Арагон, Поль Елюар, Андре Бретон, Рене Магрит, Сальвадор Далі, Леонора Керрінгтон). 68. Абстракціонізм як філософське осмислення авангарду. Абстракціонізм як напрям склався у 10-х рр. XX ст. Його основоположниками стали художник Піт Мондріан (родом з Голландії), Василь Кандінський (родом з Москви) і Казимир Малевич (з України). Абстракціонізм (від лат. abstractio – далекий від дійсності, відвертання)–напрямок в мистецтві XX ст., який відмовляється від зображення реальних предметів і явищ у живописі, скульптурі та графіці. Абстракціонізм – це «безпредметне», нефігуративне мистецтво. Його послідовники зображують реальний світ як сполучення, поєднання відокремлених форм, кольорових імпровізацій. Засновником абстракціонізму є російський художник Василь Кандинський, який вважав, що нова абстрактна мова живопису допоможе прорватись крізь зовнішнє до внутрішнього, крізь тіло – до душі. Кандинський – автор перших абстрактних живописних полотен. Свою художню манеру він пояснював тим, що «коли релігія, наука і мораль розкладаються, коли зовнішні підпори загрожують зруйнуватися, тоді людина відвертає погляд від зовнішнього світу до духовного, до передачі «чистого», незалежного від матерії духовного життя».Інший провідний представник абстракціонізму – російський художник К.Малевич, українець за походженням, став основоположником одного з видів абстрактного мистецтва, так званого супрематизму (від фр. supreme – найвищий). Його знаменита картина «Чорний квадрат» (1913) стала своєрідним маніфестом супрематизму. Він підкреслив, що розглядає новий напрямок як необхідну ланку в еволюції світового живопису і як продовження «загального руху» до визволення мистецтва від дійсності та переважання в ньому функцій життєбудови. Супрематизм тяжіє до зображення художнього світу в формі простих геометричних фігур (квадрат, коло, трикутник). Голландський художник Піт Мондріан (1872–1944) виступив творцем неопластицизму – абстрактних композицій з прямокутних фігур, які пофарбовані в основні кольори спектра (з додаванням білого та сірого тонів). На його полотнах не було нічого, крім чорних прямих ліній і трьох чистих кольорів — червоного, синього, жовтого, а іноді і просто білої площини, поділеної двома-трьома лініями ("Композиція", 1921 р.). Важко повірити, коли бачиш картини Мондріана, що він працював над ними багато місяців, а то й років — довго думав над кожною лінією, зсуваючи їх на сантиметр або міліметр в той чи інший бік. Мондріану належить твердження: "... немає нічого конкретнішого за лінію, колір, площину". Абстракціонізм — явище надзвичайно суперечливе в культурно-естетичному сенсі. З одного боку, експерименти абстракціоністів у гармонізації кольору та форми активно використовують художники різних напрямів, застосовують у дизайні, ужитковому мистецтві, кіно, театрі, на телебаченні. З іншого — абстракціонізм фактично знімає критерій художньої майстерності, відкриває шлях у мистецтво людям, далеким від нього. 69. Поп-культура та її роль у формуванні естетики другої половини 20 ст. Феноменом другої половини XX ст. стало формування і поширення масової культури. У прямому розумінні - це культура, що знаходить попит в основній масі населення безвідносно приналежності до тієї чи іншої нації, держави. Незважаючи на регіональні або національні особливості, масова культура є космополітичною. Своїм виникненням та бурхливим розвитком масова культура завдячує сучасній цивілізації. Масова культура зайняла місце між культурою елітарною (верхівка суспільства, найосвіченіші верстви) та народною, укоріненою переважно серед сільського населення. Вона приваблює, насамперед маргінальні верстви людей, вилучених цивілізацією з їх традиційного оточення, культурного ґрунту. Найхарактернішою рисою масової культури є її комерційний характер. У ринковому суспільстві ця культура, розрахована на основну масу населення, обов'язково виступає в ролі продукту, споживання якого має приносити прибуток. Одночасно не лише вивчаються, а й формуються культурні потреби і бажання мас. Продукт сучасної масової культури подається як якісний. Якщо це роман або художній фільм, тут важливий цікавий сюжет, інтрига, красиві герої, бурхливі почуття. Обов'язково при цьому треба дотримуватися чіткості жанру в розрахунку на певну категорію споживачів: для жінок "бальзаківського" віку - мелодрама, для чоловіків - бойовик, для домогосподарок - "мильна опера"; хочеш розважитись - комедія, хочеш скинути напруження і стрес трудового дня - трилер (від англійського їгіїї - тремтіти), для інтелектуалів - детектив та кросворд. Твір масової культури повинен бути зрозумілим. Надмірна філософія та модерністські прийоми не сприймаються масою, тому в попиті переважно є традиційний реалізм. Характерною рисою масовості іноді стає вульгарність - банальні істини, примітивні почуття та ідеї, красиво упаковані і розраховані на невибагливий смак. Квінтесенцією масової культури, її найодіознішим, пародійним виразом є так званий кітч (від нім. - несмак, дешева продукція, розрахована на зовнішній ефект). У 60 - 80-і роки цим терміном позначали популярну художню продукцію, що відповідала міщанським смакам, була символом бездуховності. Це матрьошки, керамічні фігурки котів або слоників, картини з русалками. Сьогодні кітч став вишуканішим, стилізованішим і водночас агресивнішим (найхарактерніший приклад - сучасна телевізійна реклама), він навіть претендує на один із стилів постмодерністського мистецтва. Батьківщиною сучасної масової культури є США. Тут виникли шоу-бізнес, бестселер, Голлівуд, Діснейленд та численні інші феномени маскультури, що заполонили увесь світ. Отже, масова культура, як і цивілізація, може нести потенційну небезпеку бездуховності, але під контролем суспільства та його еліти вона повинна трансформуватись у прообраз нової буденної культури людства XXI ст. 70. Авангардна художня культура другої половини ХХ ст. Авангардизм (фр. аvantgardisme, від аvantgardе – передовий загін) – умовний термін для позначення загальних новаторських напрямів у художній культурі XX ст., яким притаманні прагнення докорінно оновити художню практику, пошук нових, нетрадиційних засобів вираження форми й змісту творів. У другій половині 20 ст. оформились такі напрями авангарду: Гіперреаліт, спочатку називався "фотореалізмом”, "гострофокусним реалізмом”, що вказувало на застосування фотоапарата і діапроектора при створенні зображень. Відтворення світу за фотографією будується за системою авангардистського мислення: задоволення від "упізнавання” дає ефект "додаткового значення”. Художники гіперреалізму показують світ, відчужений від них, – і технікою виконання, і репрезентованими образами, і виставковою ситуацією. Переважно вони показують пусті вулиці міст, вітрини магазинів і рекламні щити, цвинтарі або стоянки автомобілів, приміські котеджі, пляжі та людей в окулярах... Гіперреалісти особливо полюбляють зображувати блискучі (скляні, металеві тощо) об’єкти та поверхні. Концептуалізм (від англ. concept – поняття, ідея, загальне уявлення) – один із найзначніших напрямів сучасного мистецтва, що уперше заявив про себе наприкінці 60х років XX ст. Концептуалізм своєрідно дематеріалізує мистецтво (звідси ще одна назва – "антимистецтво”), концентруючи увагу на самому процесі формування творчої ідеї й репрезентуючи її різноманітними візуальними або аудіовізуальними знаками. У непідготованого глядача концептуальні об’єкти нерідко викликають певний психологічний стрес, інколи шокують завдяки незвичному наповненню виставкового або музейного простору, руйнуванню традиційної настанови на художню форму, безпосереднє сприйняття мистецтва. Але якщо при цьому глядач переймається питаннями: "Що це означає?”; "Чому?”; "Навіщо?”, то програма концептуалізму вже спрацьовує. Власне, концептуалізм і вивчає зародження естетичного в процесі утворення смислу, сенсу, які лежать "за поверхнею”, "за формою”, за зовнішнім. Сама ж форма дуже часто залишається естетично нейтральною. Бодіарт (англ. bodyart) – напрям мистецтва, який досліджує фізичні реакції людського організму, перетворює людське тіло на річ, на об’єкт для маніпуляцій, на матеріал для творчості Лендарт (земляне мистецтво) – один з "екологічних” напрямів сучасної творчості, матеріалом тут слугують природні об’єкти: земля, багно, камені, скелі, дерева, листя, гілки, трава, квіти, вода, сніг, вогонь тощо. Майстрів лендарту часто надихали мегаліти, скульптури острова Пасхи, величезні таємничі знаки, знайдені в Перу, та ін. Відеоарт – технізований напрям творчості, в якому для створення художніх образів та репрезентації творчих концепцій використовується сучасна електронна техніка. Серед жанрів відеоарту – відеоскульптура, відеоінсталяція, комп’ютерна графіка та ін. Крім цього, оформився акціонізм. (+див. пит. 71). | |
| Переглядів: 3893 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |