П`ятниця, 20.07.2018, 14:49
Вітаю Вас Простой прохожий | RSS
Музика та навчання - сайт Dj Kvinta
Головна » Статті » Навчання » Інтелектуальна власність

Інтелектуальна власність - Тема 1
Тема 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ



План



1 Право інтелектуальної власності: поняття, особливості. Основні інститути права інтелектуальної власності..

2. Джерела права інтелектуальної власності.

3. Об'єкти та суб'єкти права інтелектуальної власності.

4. Особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності.

5. Використання інтелектуальної власності.



1. Право інтелектуальної власності: поняття, особливості. Основні інститути права інтелектуальної власності..



Законодавство України у сфері інтелектуальної власності нині нараховує більше десяти спеціальних законодавчих актів. Значна їх частина передбачила охорону зовсім нових результатів творчої діяльності, яких дотепер не існувало у вітчизняному законодавстві. Чимало підзаконних актів регламентувало оформлення та реалізацію інтелектуальних прав. Вступив у силу новий Цивільний кодекс України з окремою книгою „Право інтелектуальної власності", що зафіксувало створення відповідної підгалузі цивільного права з виокремленням загальних і спеціальних положень.



Право інтелектуальної власності охороняє різноманітні результати творчої діяльності людини. Якщо у загальновживаному розумінні „творчість" - це процес, що викликає до життя, дає існування чомусь, то з точки зору юридичної науки творча діяльність розглядається як така, що здатна призводити до появи охоронюваних об'єктів. У цьому розумінні необхідно наголосити на двох ознаках поняття „творчість”. По-перше, це розумова робота людини, а тому її продукти належать до категорії нематеріальних благ. Після втілення у матеріальну форму існування (рукопис, картина, формула винаходу, виріб) вони здатні стати предметами цивільного обігу. По-друге, творча діяльність завжди призводить до появи якісно нового, неповторного і оригінального результату. Саме такі нові творчі здобутки і охороняє право.

Результати творчої діяльності прийнято поділяти на дві великі групи в залежності від того, до якої сфери творчості вони належать. Від цього залежать і особливості правового режиму їх охорони.

До першої групи належать результати художньої творчості - літературні, музичні, хореографічні твори, а також образотворчого мистецтва, аудіовізуальні твори, наукові та інші подібні твори.

До другої - результати технічної творчості - технічні пристрої, машини, механізми, інструменти, транспортні засоби, обладнання, споруди, нові речовини, рішення у сфері конструювання, нові способи та технології виробництва, досягнення селекції тощо. Зазначені результати творчої діяльності отримали спільну назву, яка підкреслює природу їх походження, -об'єкти інтелектуальної власності.

Правові норми, які регулюють суспільні відносини у сфері створення та використання результатів творчої діяльності, утворюють окрему підгалузь цивільного права - право інтелектуальної власності, яка включає до себе декілька інститутів: авторське право та суміжні права, патентне право, інститут правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів та послуг. Правову охорону отримали також й інші об'єкти інтелектуальної власності.

Інститут авторського права та суміжних прав охороняє результати художньої творчості - твори науки, літератури та мистецтва (об'єкти авторського права), а також об'єкти, які створюються з метою їх розповсюдження - виконання творів, фонограми та відеограми, програми теле- та радіомовлення (об'єкти суміжних прав).

Патентне право регулює відносини щодо створення, використання та оформлення прав на результати науково-технічної творчості людини. До них відносять винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Вони охороняються після спеціального оформлення прав і отримання охоронного документа - патенту.

Виокремлення двох названих інститутів базується на особливостях правової охорони об'єктів авторського права та промислової власності, які пов'язані зі специфікою творчого процесу створення даних об'єктів та умовами їх використання. По-перше, патентне право, на відміну від авторського права, спрямоване на охорону не художньої форми виразу ідей, думок чи понять, а на охорону самої сутності цієї ідеї, тобто змісту творчого технічного (технологічного) рішення. Останнє може бути реалізоване у певний пристрій, механізм, виріб, речовину тощо. По-друге, для патентного права характерна обов'язковість формального визнання технічної (технологічної) ідеї охороноздатним об'єктом. Таке здійснюється Держдепартаментом інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки України. З цією метою Департамент забезпечує функціонування системи експертизи заявок на об'єкти інтелектуальної власності, здійснює державну реєстрацію об'єктів та видає охоронні документи. По-третє, об'єктам патентного права притаманна об'єктивна повторюваність, бо ідентичні технічні або технологічні рішення можуть бути створені кількома особами незалежно один від одного. У зв'язку з цим для патентного права характерне надання охорони за принщшом пріоритету, тобто першості у реєстрації охороноздатного об'єкта. Патент чи свідоцтво надається тільки на один об'єкт тому заявнику, чия заявка на реєстрацію була більш ранньою за датою подання. Для об'єктів авторського права така об'єктивна повторюваність не характерна. Оригінальність художньої форми викладення думок обумовлена індивідуальними творчими здібностями творця, залежить від його духовного світу, світогляду, життєвого досвіду, переконань та ставлення до навколишнього світу. Тотожність художніх форм свідчить про плагіат. Через це для надання правової охорони авторським творам немає необхідності проводити їх дослідження на предмет новизни та реєструвати першість їх створення. Твори науки, літератури і мистецтва здобувають правову охорону з моменту їх створення.

У структурі права інтелектуальної власності виділяють також інститут правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів та послуг. Його норми охороняють такі об'єкти, як комерційне (фірмове) найменування, торговельну марку, географічне зазначення. Ці об'єкти поєднує спільна мета - індивідуалізувати суб'єктів підприємницької діяльності, позначити різницю між ними, дати змогу відрізнити товари та послуги одного суб'єкта від однорідних товарів та послуг іншого, а також рекламувати як самого суб'єкта, так і якість та властивості його продукції (послуг).

Крім названих об'єктів у ЦК закріплено право інтелектуальної власності на наукове відкриття, комерційну таємницю, нові сорти рослин та породи тварин, раціоналізаторську пропозицію, компонування (топографію) інтегральної мікросхеми. Хоча правовий режим таких нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності суттєво відрізняється від режиму традиційних об'єктів авторського та патентного права, вони створюються інтелектуальною працею людини, мають науково-технічну та економічну цінність, що і зумовлює необхідність їх охорони на рівні самостійних об'єктів інтелектуальної власності.

Суб'єктивне значення поняття права інтелектуальної власності випливає з положень ст. 418 ЦК: його становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, які поширюються на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. У цьому розумінні право інтелектуальної власності є суб'єктивним правом на інтелектуальний продукт, сукупністю певних правомочностей майнового та немайнового характеру.

Стаття 419 ЦК передбачає, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. і, навпаки, перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт інтелектуальної власності.



2. Джерела права інтелектуальної власності.

Законодавство у сфері інтелектуальної власності включає до себе ЦК України та інші нормативно-правові акти. Відносини у цій сфері регулюються і Конституцією України, ст. 54 якої закріпила основні засади охорони інтелектуальної власності: кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Центральне місце серед джерел права інтелектуальної власності посідає ЦК, кн. 4 якого "Право інтелектуальної власності" регулює приватно-правові відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Її структура містить загальні та спеціальні положення. Виділення загальних положень, які завжди є зовнішньою ознакою підгалузі права, обумовлено тим, що всі об'єкти інтелектуальної власності мають спільні риси: вони є результатом інтелектуальної, розумової діяльності людини, а тому належать до благ нематеріальних; режим охорони забезпечується через надання створювачу виключних прав; чинність майнових прав обмежена певним строком. Тому у гл. 35 "Загальні положення про право інтелектуальної власності" увійшли норми про коло об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, основні принципи охорони інтелектуальних прав, строк їх чинності, зміст особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, загальні правила використання інтелектуального продукту та передачи майнових прав іншим особам, засади захисту порушених прав.

Незважаючи на спільну природу, всі об'єкти інтелектуальної власності досить специфічні за процесом створення, призначенням і способами використання. Тому ці питання потребують спеціального регулювання, яке здійснюється гл. 36-46 кн. 4 ЦК, а також спеціальними законами, що присвячені охороні різних об'єктів інтелектуальної власності. Функціями спеціальних законів є комплексне регулювання відносин у сфері використання того чи іншого об'єкта, включаючи і публічно-правову сферу, деталізація врегульованих ЦК майнових відносин, визначення усіх важливих понять і термінів. Також вони залишаються зручним засобом заповнення прогалин, що виявлятиме практика. До таких спеціальних законів відносяться, зокрема, наступні:

· Закон України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права».

· Закон України від 23.03.2000 № 1587-III «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних».

· Закон України від 17.01.2002 № 2953-III «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

· Закон України від 15.12.1993 № 3687-XII «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

· Закон України від 15.12.1993 № 3688-XII «Про охорону прав на промислові зразки».

· Закон України від 21 квітня 1993 № 3116-XII «Про охорону прав на сорти рослин».

· Закон України від 15.12.1993 № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

· Закон України від 16.06.1999 № 752-XIV «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

· Закон України від 5.11.1997 № 621/97-ВР «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем».

· Закон України від 15.12.1993 № 3691-XII «Про племінну справу у тваринництві».

· Закон України від 07.06.1996 № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції».

· Закон України від 11.01.2001 № 2210-III «Про захист економічної конкуренції».

Глави 75, 76 кн. 5 ЦК регулюють договірні відносини з приводу розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Численні підзаконні акти (постанови Кабінету Міністрів України, накази Державного департаменту інтелектуальної власності, Міністерства освіти і науки України) присвячені питанням державної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних документів, встановленню мінімальних ставок винагороди за використання, видачі примусових ліцензій на об'єкти промислової власності, встановленню ліцензійних умов певних видів діяльності у даній сфері, обліку організацій колективного управління та патентних повірених та іншим.

До джерел права інтелектуальної власності слід відносити багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди, які укладаються у процесі співробітництва між державами у цій сфері. їх прийняття обумовлено тим, що національне законодавство не застосовується у випадках, коли правовласник реалізовує свої інтелектуальні права або захищає їх від порушень на території іншої країни. У такому разі ця особа може розраховувати на застосування або норм міжнародної конвенції, або, за принципом національного режиму, положень законодавства країни, де потрібен захист. Головною умовою для цього є участь держави використання об'єкта та держави громадянства особи у міжнародному договорі з питань охорони даних об'єктів інтелектуальної власності. Колізійні норми, що визначають право якої держави має застосовуватись до конкретних відносин, містяться, як правило, у самих міжнародних договорах.

Міжнародні договори можуть містити також умови про співробітництво у діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави тощо.

Україна приєдналася до багатьох міжнародних конвенцій та уклала двосторонні угоди з питань авторського та патентного права. Серед них: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р., учасницею якої Україна є з 1995 р., Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р., ратифікована Україною у 1993 р., Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р., учасницею якої Україна стала у 1991 р., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р., чинна для України з 1991 р., Договори ВОІВ про авторське право та про виконання і фонограми, прийняті у 1995 р., до яких Україна приєдналася у 2001 р. Крім того, частиною національного законодавства України стали Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961р. (Україна приєдналась у 2001 р.); Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р. (Україна приєдналась у 1999 р.); Гаазький Акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків від 28.11.1960 р. (Україна є учасницею з 2002 р.); Договір про патентну кооперацію від 19 черв. 1970 р., чинний для України з 1991 р.



3. Об'єкти та суб'єкти права інтелектуальної власності.

Коло об'єктів права інтелектуальної власності визначено у ст. 420 ЦК. До них відносять літературні та художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин та породи тварин, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення, комерційні таємниці.

Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності здійснюється за допомогою надання їх створювачу особливих виключних прав. "Виключність" прав означає, що жодна особа, крім тієї, кому вони належать, не може здійснити використання об'єкта, не маючи на це відповідного дозволу суб'єкта прав. Виключне право - це виключна можливість здійснювати відносно об'єкта закріплені законом правомочності на власний розсуд. Відповідно до ст. 418 ЦК воно є непорушним, оскільки ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Зазначені обмеження можуть бути встановлені заради суспільних, державних інтересів. Так, спеціальне законодавство допускає обмеження майнових прав на винаходи та корисні моделі у випадках надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо). їх використання за даних умов дозволяється без попереднього дозволу правовласника, але з обов'язковою виплатою йому відповідної компенсації.



Суб'єктами виключних прав є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інщі особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК, іншого закону чи договору (ст. 421 ЦК).

За підставами набуття інтелектуальних прав їх можна поділити на дві групи.- первинні та похідні. До первинних належить творець, чиї творчі зусилля були втілені в певний результат у вигляді об'єкта інтелектуальної власності. У більшості випадків ним може бути тільки фізична особа. Однак в окремих випадках первинні інтелектуальні права можуть виникнути у юридичних осіб, коли це пов'язано з захистом підприємницького інтересу через охорону комерційного найменування, географічного зазначення, торговельної марки, комерційної таємниці, або коли діяльність зі створення певних об'єктів (програм мовлення, фоно- чи відеограм) потребує особливої організації, чималих фінансових та матеріальних вкладень і в силу закону може здійснюватися тільки юридичними особами.

Якщо у творчому процесі по створенню інтелектуального продукту спільно брали участь кілька творців, всі вони, незалежно від ступеня творчої участі, стають співволодільцями інтелектуальних прав. Не можуть спільно набути виключних прав особи, які не брали творчої участі, а здійснювали матеріальну, технічну або організаційну допомогу. Первісне виникнення майнових інтелектуальних прав одночасно у декількох осіб можливо також у випадках створення інтелектуального продукту на замовлення (ст. 430 ЦК) або у зв'язку з виконанням створювачем обов'язків, покладених на нього трудовим договором (ст.429 ЦК). Зазначені підстави мають принципову різницю.

Об'єкт вважається створеним у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, якщо ця творча діяльність є трудовою функцією особи, яка окреслена трудовим і колективним договором. Зокрема, такі службові об'єкти з'являються у результаті діяльності авторського колективу видавництв, працівників науково-дослідних організацій, вищих навчальних закладів, артистів театру, творчих працівників телебачення і радіо тощо.

Створення інтелектуального продукту на замовлення має місце, коли створювач не зв'язаний трудовою угодою із замовником, а предметом їх зустрічних зобов'язань є створення у визначений строк певного інтелектуального продукту із обумовленими характеристиками, передача його для використання замовнику та винагорода автору. За таким договором можуть створюватись, наприклад, декорації для сценічних показів або твори образотворчого мистецтва, або музичні твори для певних подій і т. ін.

У зазначених випадках співволодільцями майнових прав, які мають здійснюватися спільно, тобто за спільною згодою, стають працівник, який створив об'єкт, та юридична або фізична особа, де або у якої він працює, або творець та замовник об'єкта. Особисті немайнові права належать тільки творцеві. Дане загальне правило може бути змінено за згодою сторін, зокрема, трудовою угодою або договором про створення об'єкта за замовленням, або ліцензійним договором.

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності є ті особи, які набули майнових прав на інтелектуальний продукт або на підставі договору з первинним суб'єктом, або на підставі закону. Отже, вони є правонаступниками майнових інтелектуальних прав. Також підставою пра-вонаступництва може стати спадкування або реорганізація юридичної особи.



4. Особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності.

Виключні права інтелектуальної власності за своїм характером та об'єктом поділяються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові права необхідні для охорони гідності творця, його імені, творчої репутації, забезпечення його суспільного визнання. Майнові права дозволяють реалізувати майновий інтерес правовласника в отриманні доходів від використання ін­телектуального продукту.

До особистих немайнових прав загальні норми відносять право на визнання людини творцем об'єкта інтелектуальної власності, право перешкоджати будь-якому посяганню, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця, а також інші немайнові права, встановлені законом.

Право на визнання людини творцем, яке також називають правом авторства, коли йдеться про художні твори та промислову власність, вважають основою всіх інших прав, оскільки воно визначає їх належного носія і є засобом захисту особистості у її творчих проявах. Це право означає визнання авторства за однією особою - творцем інтелектуального продукту. Його реалізація забезпечує захист від плагіату, тобто привласнення авторства іншою особою, дає можливість вимагати визнання авторства у разі його оспорювання чи заперечення іншою особою. Оскільки авторство є об'єктивним фактом, його не можна змінити ні згодою осіб, ні одностороннім волевиявленням.

Право перешкоджати будь-якому посяганню на інтелектуальну власність забезпечує захист об'єктів від перекручення, спотворення, зміни під час використання і, таким чином, дозволяє зберегти репутацію творця та його продукту. Так, не можна без згоди творця скоротити для видання літературний твір або доповнити коментарями наукову статтю, зробити переробку музичного твору, або запропонувати для продажу конструктивно змінений пристрій, що виготовляється з дозволу патентовласника. Це право дає можливість вимагати припинення порушуючих дій, усунення всіх змін та спотворень, заборонити обнародування чи введення в обіг зміненого об'єкта.

Спеціальне законодавство передбачає інші види немайнових прав, що обумовлено особливостями різних об'єктів інтелектуальної власності.

Особливістю всіх особистих немайнових прав є те, що вони належать і можуть бути здійснені тільки особою, яка створила інтелектуальний продукт. Ці права є невідчужувани-ми, тобто не можуть передаватися іншим особам, не допускається відмова від них та їх примусове припинення. Вони є безстроковими (ст. 425 ЦК). Після смерті творця вони припиняються, а особливе право на охорону авторства виникає у спадкоємця (ів).

Майнові права інтелектуальної власності передбачають належність їх володільцю сукупності правових можливостей, а саме: самостійно, власними активними діями використовувати інтелектуальний продукт; дозволяти його використання іншим особам, укладаючи відповідний договір про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності; перешкоджати неправомірному використанню об'єкта або шляхом прямої заборони з метою усунення загрози неправомірного використання, або шляхом застосування способів судового захисту, спрямованих на припинення порушуючих дій (ст. 424 ЦК).

Майнові права прийнято класифікувати залежно від способів використання того чи іншого інтелектуального продукту. Авторові твору надані майнові права на опублікування, відтворення, публічне сповіщення, переклад, розповсюдження твору тощо. Стосовно винаходів і корисних моделей передбачені майнові права на виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), на застосування такого продукту, його продаж, імпорт, а також на застосування запатентованого процесу.

На відміну від особистих, майнові права є відчужуваними, можуть передаватися за договором, бути внеском до первинного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, причому як у повному обсязі, так і в частині окремих прав. їх чинність обмежена строками, встановленими кодексом та спеціальним законодавством (ст. 425 ЦК). Майнові права правонаступника обмежуються строком дії ліцензійного договору. Законодавством передбачена можливість дострокового припинення майнових прав на об'єкти промислової власності у разі невиконання їх володільцем обов'язку щодо підтримання дії охоронного документа (патенту чи свідоцтва) шляхом сплати періодичних платежів. Крім того, суб'єкт промислової власності може сам ініціювати дострокове припинення майнових прав шляхом подання відповідної заяви до Державного Департаменту інтелектуальної власності.

Суб'єкту права інтелектуальної власності, як правило, надається комплекс прав немайнового та майнового характеру. Однак охорона деяких об'єктів здійснюється через надання тільки майнових прав. Це стосується тих продуктів, які не мають тісного зв'язку з особистістю творця. Захист цих прав спрямований, насамперед, на створення монополії використання на ринку однорідних товарів та послуг, що в свою чергу впливає на отримання прибутку. Саме у такій спосіб охороняються майнові інтереси власника комерційного найменування, торговельної марки, географічного зазначення, комерційної таємниці.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності (ст.423 ЦК). Тому передача майнових прав за договором, їх обмеження або нездійснення не припиняє, не впливає на обсяг немайнових прав та не означає відмову від них. Так, якщо автор винаходу передає іншій особі право бути заявником на отримання патенту, він у всякому разі зберігає право вважатися автором цього винаходу і бути зазначеним як автор у патенті.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження у майнових правах інтелектуальної власності, але за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав (ч. 2 ст. 424 ЦК). Винятки у майнових правах означають, що за певних обставин та у межах, встановлених законом, майнові права інтелектуальної власності не діють. Інакше такі випадки у законодавстві називаються правомірним використанням без дозволу правоволодільця. Обмеження майнових прав слід розуміти як певне звуження обсягу майнового права у випадках, визначених законом. Винятки та обмеження можуть застосовуватися лише у тих межах, які окреслює правова норма, і розширеному тлумаченню не підлягають.

Загальні положення права інтелектуальної власності містять бланкетну норму (ст. 422 ЦК), яка для визначення питання про підстави та момент виникнення інтелектуальних прав відсилає до спеціальних норм ЦК, інших законів або положень конкретного договору. Узагальнюючи їх зміст, можна сформулювати два основних правила про виникнення інтелектуальних прав.

Перше - це правило фактичного створення об'єкта інтелектуальної власності, з яким і збігається момент виникнення виключних прав. Воно діє відносно творів науки, літератури та мистецтва.

Друге - правило про дотримання формальностей як умови виникнення виключних прав, які передбачають подання заявки до реєстраційного органу, проведення експертизи, видачу охоронного документа, рееєстрацію відомостей про це у спеціальному реєстрі. Дані умови застосовуються до тих об'єктів, які повинні мати ознаки, що відрізняють їх від об'єктів іншого виду, відповідати критеріям охороноздатності та не бути тотожними з тими, що раніше отримали правову охорону. Це стосується всіх об'єктів промислової власності, а також торговельних марок, географічних зазначень. Правова охорона виникає тільки після перевірки відповідності даним умовам, що засвідчується охоронним документом. Формальності щодо надання охорони раціоналізаторській пропозиції, комерційній таємниці дещо відрізняються. Необхідне визнання об'єктів охороноздатними здійснюється самостійно суб'єктом підприємницької діяльності, який зацікавлений у їх охороні.



5. Використання інтелектуальної власності.

Право на використання об'єкта інтелектуальної власності за загальним правилом має особа, що володіє відповідним майновим правом щодо нього (ст. 424 ЦК). Винятком є встановлені законом випадки, коли дозволяється і вважається правомірним використання продукту в певних межах будь-якою особою без володіння спеціальним правом.

Однією з правових форм реалізації інтелектуальних майнових прав є надання третій особі правомочності щодо використання інтелектуального продукту, яка передбачає виплату правовласнику винагороди. Ці відносини опосередковуються договорами особливого типу - договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Ці договори укладаються між особою, яка має виключні майнові права інтелектуальної власності, й набувачем майнових прав на інтелектуальний продукт з приводу використання об'єкта інтелектуальної власності. Предметом договору є чинні на момент укладання договору майнові права на об'єкт інтелектуальної власності.

Умови договору про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності можуть бути різноманітними в залежності від специфіки певного об'єкта і сфери його використання (видання літературного твору, публічне виконання музичного твору, публічна демонстрація твору образотворчого мистецтва, виготовлення та продаж запатентованого механізму, отримання продукту запатентованим способом, використання торговельної марки на упаковках товарів, у рекламі та ін.). Проте істотною умовою договору єспосіб розпоряджання майновими правами, який впливає на обсяг правонаступництва користувача і тягне характерні для такого розпоряджання правові наслідки. Одним зі способів розпоряджання єпередача майнового права (усту-пка, відчуження) - ст. 427 ЦК. Для неї характерна остаточна і безповоротна передача майнових прав іншій особі -користувачу. Інший спосіб розпоряджання майновими правами -це видача дозволу (ліцензії) на використання об'єкта інтелектуальної власності (ст. 426 ЦК). Він передбачає, що володілець виключних майнових прав не відчужує їх назавжди, а лише надає дозвіл використовувати об'єкт інтелектуальної власності у певних межах та протягом певного строку. Тому для даного виду договору характерне обов'язкове встановлення меж використання об'єкта. Вони можуть визначатися по-різному; через перелік способів дозволеного використання, зазначенням обсягу використання, території використання, його строку.

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може бути здійснено шляхом передачі цих прав в управління іншим особам. Останні у такому випадку стають представниками правовласників і діють як фахівці у сфері використання інтелектуальних продуктів. Правовою основою представництва у сфері реалізації авторських та суміжних прав є норми розділу 4 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Такими представниками можуть виступати як окремі фізичні особи, що діють на підставі договору доручення, так і організації, які спеціально створюються для надання послуг правовласникам та управління майновими правами інтелектуальної власності. Останні здійснюють професійну діяльність у цій сфері, володіють відповідними базами даних об'єктів своїх довірителів, забезпечують ефективний обіг об'єктів через постійний контакт з користувачами і укладення з ними ліцензійних угод, здійснюють збір винагороди за укладе­ними угодами для наступної передачі її правовласникам, збирають необхідну для розподілу винагороди інформацію про користувачів, обсяг використання і отриманий прибуток, контролюють дотримання ліцензійних договорів, у разі необхідності сприяють ефективному відновленню порушених прав шляхом звернення до суду. Організаціям колективного управління заборонено здійснення будь-якої комерційної діяльності і використання доручених їм для управління об'єктів на свою користь. Подібні організації можуть створюватись самими суб'єктами авторських або суміжних прав із наступною передачею їй повноважень по управлінню майновими правами. Вони підлягають обліку у Державному Департаменті інтелектуальної власності (далі - Департамент), де і можна отримати інформацію про вже створені організації. Так, відповідно до Закону України „Про професійних творчих працівників та творчі спілки” творчі спілки можуть здійснювати управління майновими правами членів спілки, які є суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав. Управління правами авторів мають право здійснювати також державні організації, установчі документи яких передбачають такі функції.

Особи, що діють як представники у сфері використання об'єктів промислової власності, повинні мати статус патентних повірених. Згідно з законодавством умовою набуття права займатися діяльністю патентного повіреного є п'ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної власності, складання кваліфікаційного іспиту, проходження атестації. Патентні повірені, що одержали свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного, вносяться до спеціального реєстру Департаменту. Патентний повірений має право представляти свого довірителя у відносинах з Держпатентом, судовими органами, кредитними установами, іншими фізичними та юридичними особами. У межах своїх повноважень він вправі підписувати заяви, клопотання, описи, формули винаходів, подавати та одержувати матеріали, що стосуються охоронних документів; виконувати платіжні операції; відкликати заявки на видачу охоронних документів; подавати доповнення, заперечення, скарги; вживати заходів для підтримання чинності охоронних документів; проводити науково-дослідні роботи, частиною яких є патентні дослідження. Саме патентні повірені можуть представляти інтереси іноземців та осіб без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у Департаменті. Патентний повірений зобов'язаний зберігати у таємниці відомості, одержані ним під час здійснення своїх професійних обов'язків, зокрема суть порушених особою, яку він представляє, питань, зміст консультацій, порад, роз'янень тощо.
Категорія: Інтелектуальна власність | Додав: Administrator (06.12.2012)
Переглядів: 41645 | Рейтинг: 3.8/9
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Адміністрація
Пишіть
Ваші пропозиції,
чи питання
на
e-mail: kvinta77777@gmail.com
РАДІО Dj Kvinta
RADIO MELOMAN
СЛУХАТИ
Віджет
Категорії розділу
Філософія - все! [0]
Релігієзнавство [10]
Різні філософські дисципліни [16]
Логіка, Гносеологія, Етика та інше...
Психологія [5]
Інтелектуальна власність [9]
Пошук
Наше опитування
Який стиль музики вам найбільше подобається??
Всього відповідей: 166
Друзі сайту
Статистика
Реклама

Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний хостинг uCoz