| Головна » Статті » Навчання » Інтелектуальна власність |
Інтелектуальна власність - Тема 2
| Т е м а 2. АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА План 1. Поняття та об'єкти авторського права. 2. Суб'єкти авторського права.Співавторство та його види. 3. Особисті немайнові та майнові права автора. 4. Поняття, об'єкти та суб'єкти суміжних прав. 5. Особисті немайнові та майнові суміжні права та підстави їх виникнення. 1. Поняття та об'єкти авторського права. Авторське право стосується творів. У більшості європейських мов англійський термін «копірайт» (дослівно право на виготовлення копій) заміняє словосполучення «авторське право». Термін «копірайт» наголошує на дії, яку щодо літературних або художніх творів може здійснювати тільки сам автор або інша особа з його дозволу. Мова йде про виготовлення примірників твору. Термін «авторське право» наголошує на особі творця літературного або художнього твору, підкреслюючи, що автор має певну правомочність щодо свого твору В об'єктивному розумінні авторське право являє собою самостійний інститут, який входить до структури права інтелектуальної власності й регулює суспільні відносини, що виникають з приводу створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. Авторське право у суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виникають у автора в зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом. Специфіка авторсько-правових відносин обумовила власні принципи авторського права, до яких відносять такі принципи, а саме: всебічної охорони прав та інтересів автора; поєднання інтересів суспільства і особистих інтересів автора; виключно договірного узгодження з автором способів і порядку використання творів; відсутності формальностей щодо виникнення авторсько-правової охорони і встановлення її з моменту створення твору. До об'єктів авторського права відносять твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Законодавство закріплює дуже широкий перелік творів: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тошо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп'ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подіб-ниіми до фотографії; твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тошо; ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; різноманітні похідні твори - сценічні обробки творів, аранжування чи оркестровки музичного твору, переклади - за умови, що вони створені без порушення авторського права осіб, чиї твори були використані для творчої переробки; різноманітні збірники (творів, обробок фольклору, звичайних даних, енциклопедії, словники, антології, газети, журнали та інші періодичні видання), тобто складені твори , якщо вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням певного матеріалу; тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів (ст. 433 ЦК, ст.8 Закон України „Про авторське право і суміжні права”). Крім того, авторсько-правову охорону на рівні самостійних об'єктів мають оригінальна назва твору, а також будь-яка його частина, яка може використовуватися окремо (ст. 9 Закону). Проте навіть цей розширений перелік закон не вважає вичерним і зазначає, що правову охорону можуть здобути також інші твори, причому всі вони охороняються незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, ступеня завершеності, а також незалежно від їх оприлюднення. Таким чином, будь-які нові форми існування творчих результатів, які виникатимуть у майбутньому в зв'язку із розвитком науки, культури і техніки, можуть отримати авторсько-правову охорону. Однак для цього вони мають відповідати загальним умовам, що висуває авторське право до своїх об'єктів. До цих умов відносять такі ознаки авторського твору - творчий характер процесу його створення і, відповідно, самого результату діяльності людини та об'єктивну форму виразу твору. Творчий процес характеризується як такий, що породжує щось якісно нове, яке відрізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю. Об'єктивна форма виразу твору розуміється як форма, яка дозволяє твору існувати самостійно від автора, робить його доступним для сприйняття інших людей, а також відтворюваним незалежно від участі у цьому процесі самого автора. Авторське право не охороняє відокремлений зміст твору як такий, бо схожі думки, ідеї, інформацію можуть мати різні люди, але самостійна творчість особи, яка обумовлена її індивідуальними здібностями, завжди призводить до створення оригінальної форми їх викладення. Тому завданням авторського права є охорона індивідуальної, творчо створеної художньої форми вираження ідей, думок, образів і понять як результату творчої діяльності людини. Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі ( ч. 3 ст. 8 Закону). 2. Суб'єкти авторського права.Співавторство та його види. Суб'єктами авторського права визнаються автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автор чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права (ст. 7 Закону). Первинним суб'єктом авторського права є автор твору (ст. 435 ЦК), а саме фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Правова можливість стати автором твору залежить тільки від творчих здібностей людини і не обмежена будь-яким віком. Закон не вимагає підтвердження факту створення твору і офіційного визнання авторства певної особи. Навпаки, закріплено принцип презумпції авторства (ст. 11 Закону; ч.1 ст.435 ЦК), який означає, що за відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору. До первинних суб'єктів також відносять авторів, які творчо переробили існуючий твір - переклали, адаптували, аранжували або піддали його іншій творчій переробці за узгодженням з автором твору. Первинними суб'єктами є упорядники збірників та творці інших складених творів, чиї права поширюються на новий складений твір у цілому та не охоплюють твори, дані чи інформацію, шо увійшли до них. Тому автори складових компонентів збірника мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якшо інше не передбачено авторським договором з упорядником збірника. Зокрема, вони можуть надавати дозвіл на підбір та розташування їх творів іншим упорядникам. Авторами одного твору одночасно можуть бути декілька осіб, якщо твір було створено їх спільною творчою працею. Такі особи визнаються співавторами і реалізують свої права на використання твору спільно, тобто за взаємною згодою. Наявність співавторства визначається двома умовами: сумісна творча праця і творчий внесок кожного з співаторів; результатом співаторства завжди має бути єдиний цілісний твір, який не можливо поділити на частини без втрати ним первісного значення. Співаторство може бути двох видів - подільне та неподільне. Неподільне співаторство утворюється спільними поєднаними діями кількох авторів або об'єднанням частин, які спеціально створювалися різними особами і не мають самостійного значення. Прикладом такого співаторства є інтерв'ю, права на яке належать особі, яка дала інтерв'ю, та особі, яка його взяла. Зазначена особливість неподільного співавторства обумовила встановлене законом обмеження щодо безпідставної відмови будь-кого зі співавторів у наданні дозволу іншим на використання чи зміну твору. Подільне співаторство передбачає наявність частин, створених різними авторами. Кожна з них має самостійне значення та може використовуватися відокремлено від твору в цілому. Тому і рішення про використання окремої частини твору її автору дозволено приймати самостійно. Саме таким співавторством створюються підручники, тематичні розділи яких написані різними вченими. Однак законодавство (ст. 438 ЦК, ст. 13 Закону) визначило лише загальні засади регулювання відносин співавторства. Так, встановлено, що використання твору і видача дозволу на це іншим особам можливі тільки за згодою всіх співавторів. Проте конкретні права і обов'язки щодо використання спільного твору співавторам бажано врегульовувати у договорі. Для авторсько-правових відносин характерним є участь у них похідних суб'єктів авторських прав, які набули їх на підставі авторського договору або в порядку спадкування, або в результаті правонаступництва за юридичною особою - правовласником після її припинення. У такому разі склад авторських правомочностей цих осіб залежить від обсягу і підстав їх правонаступництва. 3. Особисті немайнові та майнові права автора. До особистих немайнових прав автора належать права на: визнання людини творцем, тобто право авторства; ім'я; недоторканність твору і збереження його цілісності (ст. 423, 438, 439 ЦК; ст. 14 Закону). Право авторства - це право вимагати визнання свого авторства, яке юридично фіксує факт створення твору певною особою. Право авторства дає можливість протидіяти оспорюванню дійсного авторства, вимагати його визнання у судовому порядку, захищатися від плагіату. Реалізація права автора на ім'я стає необхідною тоді, коли твір виходить у світ. Це право дозволяє автору обирати найбільш прийнятний для нього спосіб зазначення свого ім'я чи, навпаки, його не вказувати і вимагати від інших осіб додержуватися цього способу під час використання твору. Автор має право обирати псевдонім і вимагати його зазначення замість справжнього імені. Воля автора шодо цього питання може або прямо фіксуватися у договорі із користувачем, або випливати з того, яким чином він позначив себе при першому оприлюдненні твору або на примірнику, який передається для використання. Сутність права на недоторканність твору полягає у тому, що автор має можливість визначити ту форму і зміст твору, в яких він стане відомим широкому колу осіб; забезпечувати незмінність цієї форми в процесі різноманітного використання. Захищаючи недоторканність твору, автор вправі забороняти внесення будь-яких змін чи доповнень у твір (ілюстрацій, передмов, післямов, коментарів), виключення з нього окремих частин, оприлюднення зміненого твору без відповідного відновлення його попереднього вигляду. Законодавство (ст. 441 ЦК, ст. 15 Закону) містить приблизний перелік майнових прав автора, який сформований відповідно до можливих способів використання твору. Серед них право на: опублікування твору (випуск у світ); відтворення творів; публічне виконання; публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; переклад творів; переробку, зміну творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у будь-якій формі; здавання твору в майновий найом чи у прокат; право наслідування щодо творів образотворчого мистецтва; подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; імпорт примірників творів; отримання винагороди за використання твору. Згідно зі ст. 15 Закону виключне право на використання твору дозволяє використовувати твір у будь-якій формі й будь-яким способом. Отже, за наведеним критерієм можна виділити стільки майнових прав, скільки на даний момент існує способів використання твору. Виникнення авторських прав на твір не пов'язується законом із виконанням будь-яких формальностей: не вимагається ні реєстрації твору, ні будь-якого спеціального оформлення прав, ні виконання інших офіційних процедур. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення (ст. 433 ЦК, ст. 11 Закону). Виходячи з принципу презумпції авторства, за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Проте для попередження можливих посягань на твір автор вправі публічно сповістити про належність йому авторських прав шляхом позначення оригіналу та примірників твору всесвітньо відомим знаком охорони "соpyright" - ©. Поряд із ним указується ім'я автора і рік першої публікації твору. Цей знак повідомляє будь-якого користувача про те, хто і з якого часу є автором твору. Однак відсутність такого публічного інформування про авторство не скасовує його належності творцю. Чинне законодавство передбачило можливість для суб'єкта авторських прав зареєструвати у відповідних державних реєстрах своє право протягом строку його охорони. Результатом такої реєстрації є видача свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, яке засвідчує авторство та (або) належність авторських прав на оприлюдіюний чи не оприлюднений твір певній особі, факт і дату опублікування твору. Така реєстрація здійснюється Державною службою на підставі і в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. „Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір". Для здійснення реєстрації мають бути подані заявка на реєстрацію і додаткові документи: примірник твору (оприлюднений чи неоприлюднений) у матеріальній формі (особа самостійно вирішує, який обсяг твору потрібно подати у складі заявки для того, щоб відрізнити цей твір від інших); документ, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору; документ про сплату збору за підготовку до реєстрації; документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва; довіреність, якщо заявка подається довіреною особою; документ, що засвідчує перехід у спадщину майнового права автора (якщо заявка подається спадкоємцем автора); інші документи, визначені даною Постановою. Під час розгляду заявки Державна служба не проводить експертизу твору і не встановлює факт виникнення авторства. Заявник несе відповідальність за достатність і достовірність інформації, наведеної у заявці. Після здійснення реєстрації Державна служба публікує в своєму офіційному бюлетені відомості про реєстрацію авторського права на твір. Правове значення реєстрації авторських прав полягає в тому, що видане свідоцтво засвідчує презумпцію належності авторства чи авторських прав на певний твір конкретній особі - заявнику. Разом з тим, отримання свідоцтва є правом, а не обов'язком особи. Воно не є правовстановлюваним документом, і з його видачею не пов'язаний факт виникнення правової охорони. Винятки та обмеження у майнових правах автора. Виходячи з принципу поєднання інтересів творця та суспільства авторське право містить чимало норм, які встановлюють можливість вільного використання охоронюваних творів, тобто без отримання дозволу від правоволодільців та без будь-якої сплати винагороди за це (винятки у майнових правах). Його обов'язковою умовою є дотримання особистих немайнових прав автора. Перелік цих винятків носить вичерпний характер (ст. 444 ЦК, ст. 21-25 Закону). У залежності від спрямованості та мети введення тих чи інших винятків їх можна поділити на декілька груп. Винятки, встановлені у суспільних інтересах для забезпечення доступу до теоріє із пізнавальною, інформаційною метою: 1) використання цитат з опублікованих творів з полемічною, критичною, науковою або інформаційною метою в обсязі, зумовленому цією метою; 2) відтворення у пресі, публічне виконання і публічне сповіщення опублікованих у газетах або журналах статей і публічно сповіщених творів із поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань, коли таке використання прямо не заборонено автором; 3) відтворення та оприлюднення за допомогою засобів фотографії, кінематографії, ефірного та кабельного мовлення для висвітлення поточних подій в обсязі, виправданому інформаційною метою; 4) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках, колекціях, для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях; 5) публічне сповіщення та відтворення у періодичних виданнях публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів з інформаційною метою. Винятки, які встановлені з метою реалізації соціальних і загальнокультурних потреб суспільства: 1) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих; 2) відтворення репрографічним способом (тобто способом фотокопіювання і подібними йому, виключаючи запис в електронній формі) некомерційними бібліотеками та архівами: одного примірника статей, уривків з письмових творів та невеликих творів за запитами фізичних осіб з метою їх освіти, навчання, приватного дослідження; для збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника, якщо одержання такого примірника іншим шляхом неможливе. Винятки, що стосуються використання творів під час офіційних процедур: відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою; публічне виконання музичних творів під час офіційних, релігійних, ритуальних церемоній. Винятки, встановлені з метою забезпечення освітнього процесу та наукових досліджень: використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звуко- та відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою; відтворення уривків з опублікованих творів для навчання; відтворення навчальними закладами репрографічним способом опублікованих статей, невеликих творів або уривків з письмових творів для аудиторних занять. Винятки у сфері особистого використання: відтворення правомірно оприлюднених творів в особистих цілях для кола сім'ї, крім творів архітектури у формі будівель і споруд, комп'ютерних програм, репрографічного відтворення книг, нотних текстів, творів образотворчого мистецтва; використання комп'ютерних програм способом: внесення змін до комп'ютерної програми (модифікація) для забезпечення її функціонування на конкретних технічних засобах особикористувача; використання відповідно до призначення програми; виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з особою, яка має авторське право; виготовлення однієї копії комп'ютерної програми для архівних цілей або для заміни втраченого, знищеного або непридатного правомірно придбаного оригіналу; декомпілювання комп'ютерної програми, тобто перетворення її з об'єктного коду у вихідний текст з метою досягнення її здатності до взаємодії з іншими комп'ютерними програмами; вивчення, дослідження програми у процесі її завантаження, показу, функіонування, передачі чи запису в пам'ять для визначення ідей і принципів ії роботи. До числа обмежень відносять випадки, коли закон дозволяє використовувати охоронюваний твір без дозволу автора, але з обов'язковою виплатою йому винагороди. Таким чином, відбувається певне звуження майнового права автора, оскільки він не може заборонити використання твору, але має право вимагати за нього відповідної плати, яка встановлюється і сплачується у розмірах та в порядку, встановленому законодавством. Так, особа може вільно, без згоди автора, відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях твори, зафіксовані у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники (ч.2 ст. 25 Закону). Порядок виплати винагороди визначається ст. 42 Закону і відповідними нормативно-правовими актами. Ця винагорода включається в ціну обладнання та матеріальних носіїв, за допомогою яких можливо здійснити відтворення виключно в домашніх умовах. Її відрахування у вигляді певних відсотків від вартості зазначених товарів провадиться виробниками та імпортерами відповідного обладнання і матеріальних носіїв організаціям колективного управління, уповноваженим Міністерством освіти і науки, молоді та спорту на збирання і розподіл зазначених коштів між правоволодільцями. Імпортери перераховують ці суми під час увезення обладнання і (або) матеріальних носіїв на митну територію України, а виробники - щомісяця сплачують відсоток від відпускної ціни реалізованої продукції. Строк охорони авторських прав. Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом (ст. 425 ЦК). При цьому про безстроковість цих прав можна говороити лише умовно, оскільки їх невідчуджуваність виключає можливість їх спадкування (ч.1 ст. 29 Закону), а тому після смерті творця вони припиняються. Проте особисті немайнові права автора охороняються безстроково. Спадкоємці вправі охороняти авторство і недоторканність твору, протидіяти його перекрученню, спотворенню, іншій зміні чи будь-якому посяганню, що може завдати шкоди честі та репутації автора (ст. 439 ЦК, ст. 29 Закону). Недоторканність твору також може охороняти особа, яку автор спеціально уповноважив на ці дії на випадок своєї смерті, а за відсутності такої - будь-яка заінтересована особа. Останньою може бути близький родич правовласника, творча спілка, організація колективного управління майновими правами, особа, що використовує інтелектуальний продукт на підставі договорів, роботодавець відносно службових об'єктів тощо. Законодавством (ст. 446 ЦКУ, ст.28 Закону) встановлено правила щодо чинності майнових авторських прав. За загальним правилом вони діють протягом усього життя автора та 70 років після його смерті. Якщо твір було створено у співавторстві, цей строк обчислюється після смерті останнього співавтора. Відраховується 70 років з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. Відповідно до спеціальних правил майнові права на твір чинні: 70 років з моменту обнародування твору, якщо його опубліковано анонімно або під псевдонімом, у зв'язку з чим особа автора невідома; якщо протягом 70 років з моменту обнародування псевдонім розкривається або анонімність ліквідується, права чинні 70 років з моменту смерті автора; 70 років з моменту правомірного опублікування діють права на твір, який вперше опубліковано протягом 30 років після смерті автора; 70 років після реабілітації діють авторські права на твори посмертно реабілітованих авторів; 25 років з моменту обнародування охороняються права осіб, які вперше обнародували твір після спливу строків його охорони. Строки чинності майнових інтелектуальних прав можуть бути встановлені договором (ст. 425 ЦК). Так, майнові права на використання твору, набуті за ліцензійним договором, обмежені строком його дії. Після спливу строку охорони авторського права твір переходить усуспільне надбання (ст. 447 ЦК, ст. 30 Закону). Отже, він може вільно, без виплати винагороди використовуватися будь-якою особою, але за умови дотримання особистих немайнових прав автора. 4.Поняття, об'єкти та суб'єкти суміжних прав. Інститут авторського права містить у своїй структурі певну сукупність правових норм, які регулюють відносини з використання особливих об'єктів інтелектуальної власності - виконань творів, фонограм, відеограм та программ мовлення (суміжні права). Назва "суміжні права" вказує на їх тісний зв'язок з авторським правом. Це пов'язане з тим, що виконання творів, фонограми, відеограми та програми мовлення створюються в результаті використання авторських творів, є однією з форм їх існування, тому і використання їх відбувається одночасно з використанням об'єктів авторського права. Це зумовило регулювання даних відносин на основі єдиних принципів. Тому традиційно суміжні права розглядаються як складова єдиного інституту права інтелектуальної власності - авторського права і суміжних прав. Головний принцип охорони суміжних прав полягає у тому, що виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права; виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців; організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм), ч.2 ст. 36 Закону. Усуб'єктивному розумінні суміжні права являють собою сукупність особистих немайнових та майнових прав виключного характеру, наданих законом виконавцям, виробникам фонограм і відеограм та організаціям мовлення. До об'єктів суміжних прав закон відносить: виконання, фонограми, відеограми та програми (передачі) організацій мовлення (ст. 449 ЦК, ст. 35 Закону). До перших належать виконання будь-яких творів - літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших. Фонограмою є звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограмою визнається відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Програма мовлення - це сукупність теле- або радіопередач, що безпосередньо або в запису транслюються на відстань за допомогою електромагнітних хвиль, які розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоп-риймачів. Суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограм, виробник відеограм, організація мовлення. Виконавцем визнається актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. Виробником фонограми чи відеограми визнається фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звуко- чи відеозапис виконання або будь-яких звуків чи рз^хомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього). Організацією мовлення вважається телерадіоорганізація ефірного чи кабельного мовлення, яка здійснює публічне сповіщення радіо-чи телевізійних программ, як власного виробництва, так і виробництва інших організацій. За законом України "Про телебачення і радіомовлення" телерадіоорганізацією може бути тільки юридична особа, зареєстрована у встановленому чинним законодавством порядку, яка має право виробляти та розповсюджувати телерадіопередачі та програми. Суб'єктами суміжних прав визнаються також особи - правонаступники, які набули виключні права на підставі договору або в порядку спадкування. 5. Особисті немайнові та майнові суміжні права і підстави їх виникнення. Зазначені права виникають за принципом відсутності формальностей з моменту виконання твору, виробництва фонограми, відеограми або обнародування програми (передачі) мовлення. Творець даного продукту вправі сповістити всіх можливих користувачів про належність йому суміжних прав шляхом позначення примірників знаком охорони суміжних прав - латинська літера „р” у колі (від "рhоnоgrаm" - звукозапис, фонограма), поряд з яким вказується ім'я чи назва правоволодільця та рік першої публікації. Законом встановлено принцип презумпції належності суміжних прав тим особам, які зазначені на правомірно розповсюджених примірниках. Немайнові суміжні права. Виробнику фонограми чи відеограми, організації мовлення належить немайнове право на ім 'я, а саме на зазначення свого імені або назви на носії, примірниках та на його згадування під час використання об'єкта. Право на ім'я виконавця має більш широкий зміст і включає також можливість вимагати згадування його імені у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням, якщо це можливо за даних умов використання. Крім того, право виконавця аналогічно праву автора поширюється на можливість використання псевдоніма. Виконавець також має право на захшценість свого виконання від дій, які можуть завдати шкоди його честі та репутації, і па забезпечення належної якості запису виконання. З метою захисту творчої індивідуальності виконавця йому надане право на визнання його творцем, що забезпечує захист від привласнення виконання іншою особою (ст. 423 ЦК, ст. 38 Закону). Майнові права розрізняються за способами використання, які можуть бути різними стосовно того чи іншого об'єкта суміжних прав. Вони вичерпно передбачені у ЦК (ст. 452-455) та у Законі (ст. 39-41) окремо для кожного суб'єкта. Виконавцеві належать такі майнові права, а саме права на: фіксацію виконання під час його здійснення; доведення виконання до відома публіки; пряме чи опосередковане відтворення запису виконання; розповсюдження записів виконання. Виробникам фонограм і виробникам відеограм надані такі майнові права, а саме право на: пряме або опосередковане відтворення відеограми, фонограми; розповсюдження фонограм і відеограм шляхом продажу, чи іншого відчуження, оренди оригіналу чи примірника фонограми, відеограми; будь-яку видозміну фонограм та відеограм; імпорт фонограм, відеограм в Україну з метою їх поширення серед публіки. Майнові права організацій мовлення складаються з права на: фіксацію програм на матеріальному носії; відтворення програми (передачі); публічне сповіщення програм (передач) мовлення шляхом трансляції та ретрансляції; представлення програми (передачі) мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату. Одночасно з будь-яким майновим правом суб'єкт суміжних прав може реалізувати право на винагороду за використання його продукту. Розмір і порядок її виплати узгоджується сторонами за їх власним вибором у договорі про розпорядження майновими правами. Розмір винагороди залежить від способу використання об'єкта, його обсягу, території розповсюдження примірників чи території сповіщення, строку використання, але в будь-якому разі не може бути меншим, ніж мінімальні ставки за відповідне використання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав". Правомірне використання об'єктів суміжних прав без згоди правовласників та без виплати їм винагороди (інакше винятки у правах) допускається у випадках, встановлених законом (ст. 42 Закону), які визначаються аналогічно виняткам у майнових правах авторів творів, передбаченим у ст. 21-25 Закону. Аналіз зазначених статей дозволяє віднести до них такі способи вільного використання: використання коротких уривків з фонограм, відеограм, програм мовлення з полемічною, критичною, науковою або інформаційною метою в обсязі, виправданому цією метою; доведення фонограм, відеограм до відома публіки з метою освітлення поточних подій у обсязі, що виправдовується інформаційною метою; відтворення фонограм, відеограм, програм мовлення для використання в адміністративному та судовому провадженні в обсязі, що виправдовується цією метою; публічне виконання фонограм, демонстрування відеограм під час офіційних, релігійних церемоній та похорон. До обмежень майнових суміжних прав, тобто звуження їх до можливості отримувати винагороду за певне використання, але без права забороняти таке, відносять: відтворення фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань, а також програм мовлення з навчальною або науково-дослідницькою метою в обсязі, який виправдовує дану мету, за умови виплати справедливої винагороди суб'єктам суміжних прав з урахуванням кількості відтворених примірників без права експортувати їх за межі України; відтворення в домашніх умовах в особистих цілях фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань та їх примірників; публічне виконання, демонстрація та сповіщення опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників, зафіксованих у них виконань, яке дозволяється без згоди суб'єктів суміжних прав, але з виплатою їм винагороди в залежності від тривалості кожного використання, розміру доходів, одержаних від діяльності, пов'язаної з використанням цих об'єктів, або розміру витрат на здійснення їх використання. Важливими принципами застосування винятків та обмежень майнових прав є обов'язкове дотримання особистих немайнових прав суб'єктів суміжних прав, а також недопущення завдання шкоди нормальній експлуатації виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення. Строк охорони суміжних прав. Цей строк визначає період у часі, коли охоронювані законом об'єкти можуть використовуватись тільки з дозволу правовласника. Охорона майнових прав на виконання фонограми, відеограми діє протягом 50 років з моменту, відповідно, або першого запису виконання, або першого опублікування фонограми чи відеограми (за відсутності опублікування - з моменту вироблення), або з моменту першого здійснення (публічного сповіщення) передачі (програми) мовлення. Цей строк починається з 1 січня року, наступного за роком вчинення названих дій. Особисті немайнові права на об'єкти суміжних прав охороняються безстроково. Після спливу строку охорони об'єкти можуть використовуватися вільно, але з обов'язковим дотриманням особистих немайнових прав. | |
| Переглядів: 7643 | Рейтинг: 2.5/2 |
| Всього коментарів: 0 | |