Неділя, 22.10.2017, 22:57
Вітаю Вас Простой прохожий | RSS
Музика та навчання - сайт Dj Kvinta
Головна » Статті » Навчання » Інтелектуальна власність

Інтелектуальна власність - Тема 6
Лекція 6. ДОГОВОРИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

План

1. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної власності.

2. Ліцензійний договір.

3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

4. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності.

5. Договір комерційної концесії.

6. Інші договори у сфері інтелектуальної власності.



1. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної власності.

Особливість прав інтелектуальної власності обумовила необхідність окремого правового регулювання договірних відносин у сфері інтелектуальної власності, чому і присвячені положення гл. 75 "Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності" та гл. 76 "Комерційна концесія" ЦК.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Стаття 1107 ЦК закріплює такі види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

У наведеному переліку договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності як різновид зазначено ліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Незважаючи на те, що видача ліцензії може бути оформлена як самостійний документ чи шляхом укладення ліцензійного договору, такий підхід є помилковим, оскільки сама по собі ліцензія є одностороннім волевиявленням правоволодільця і не може розглядатися як вид договору. Аналогічне розмежування можна провести на прикладі довіреності як одностороннього правочину і договору доручення.

Власник речі може реалізувати свої повноваження по розпорядженню шляхом укладення договорів на передачу майна у власність (зокрема, договорів купівлі-продажу, дарування тощо) і договорів на передачу майна у користування (договорів найму та позички). Якщо провести аналогію стосовно об'єктів права інтелектуальної власності, то у першому випадку, коли відбувається зміна правоволодільця, йдеться про укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, а у другому, коли надається право використання, ліцензійного договору.

Тому недоречно застосовувати договірні конструкції купівлі-продажу, дарування, найму (оренди) тощо до об'єктів інтелектуальної власності. Та обставина, що ЦК розширив предмет зазначених договорів майновими правами, зовсім не свідчить про віднесення сюди прав інтелектуальної власності. При проведенні розмежування між групами необхідно враховувати сферу застосування цих договорів. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійний договір є правовою формою реалізації прав інтелектуальної власності. У зв'язку з цим предметом договорів купівлі-продажу, дарування та найму (оренди) можуть бути майнові права, за виключенням майнових прав інтелектуальної власності.

Варто звернути увагу, що у сфері інтелектуальної власності не проводиться розмежування договорів на самостійні види в залежності від правоволодільця чи безвідплатності відносин. Тобто договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійний договір можуть бути як відплатними, так і безоплатними.

Що ж стосується договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, то, оскільки у цьому випадку мова йде перш за все про створення результату творчої діяльності, за своєю суттю ці відносини близькі до договорів на виконання робіт.

З урахуванням специфіки і невичерпного переліку договорів щодо прав інтелектуальної власності, доцільно було поєднати гл. 75 і 76 ЦК та назвати „Договори у сфері інтелектуальної власності".

Сторонами договорів у сфері інтелектуальної власності за загальним правилом можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однак у випадку укладення договорів з метою наділення іншої особи певними правами інтелектуальної власності однією зі сторін (правоволодільцем, ліцензіаром) повинна бути особа, що має майнові права інтелектуальної власності (автор, власник охоронного документа, правонаступник тощо).

Форма договорів у сфері інтелектуальної власності обов'язково має бути письмовою. У разі недодержання письмової форми договору він є нікчемним (ч.2 ст. 1107, ч.І ст. 1118ЦК).

Як виняток законом можуть бути встановлені випадки, у яких зазначений договір може укладатись усно. Зокрема, відповідно до п. І ст. 33 Закону України „Про авторське право і суміжні права" в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

За загальним правилом сторони самі вирішують, чи вважають вони за потрібне вчинити державну реєстрацію договорів у сфері інтелектуальної власності (наприклад, ліцензійних договорів). Відносно ж договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (стосовно об'єктів, які є чинними після їх державної реєстрації), їх державна реєстрація є обов'язковою.

Відсутність реєстрації договору комерційної концесії не впливає на чинність договору між сторонами, однак робить неможливим посилання на нього у відносинах із третіми особами.



2. Ліцензійний договір.

Це договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (ч. 1 ст. 1109 ЦК)

Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.

У випадку укладення ліцензійного договору відбувається добровільне звуження прав володільця виключних майг нових прав інтелектуальної власності, оскільки розширюється коло осіб, які на законних підставах можуть використовувати належний йому результат творчої діяльності.

Договір на використання запатентованих об'єктів інтелектуальної власності чи об'єктів авторського права за своєю природою є ліцензійним договором, незалежно від назви, яку обирають сторони (наприклад, договір на передання права на використання, видавничий договір тощо).

Сторонами ліцензійного договору є:

1) ліцензіар - особа, якій належать виключні майнові права інтелектуальної власності (особа, яка має майнові авторські права, чи власник охоронного документа на винахід, корисну мо­дель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин) та

2) ліцензіат - особа, якій за договором надано дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію).

Зміст ліцензійного договору складають такі умови: 1) про вид ліцензії. За обсягом прав, що надаються, розрізняють виключну, одиничну та невиключну ліцензії (ч. З ст. 1108 ЦК). Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Якщо у договорі не зазначено вид ліцензії, то вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія (ч. 4 ст. 1109 ЦК);

2) про сферу використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо). Потрібно чітко визначати повноваження ліцензіата, оскільки не зазначені у договорі права на використання об'єкта інтелектуальної власності вважаються такими, що не надані ліцензіату. За відсутності у договорі умови про територію, на яку поширюються надані права, вважається, що вони поширюється на територію України (ч. 7 ст. 1109 ЦК). Якщо сторони не вказали у договорі строк дії договору, він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років (ч. 1, З ст. 1110 ЦК);

3) про розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об'єкта права інтелектуальної власності. Винагорода за наданий дозвіл може бути встановлена у вигляді фіксованої грошової суми (паушальний платіж), періодичних платежів (роялті) чи їх поєднання (комбінованих платежів);

4) про максимальний тираж твору, якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми (ч. З, 8 ст. 1109ЦК).

5) про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови (ця умова є обов'язковою у випадку укладення договору стосовно торговельної марки і спрямована на захист прав споживача, для якого торговельна марка слугує, передусім, гарантією певної якості товару), як указано у п. 8 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Ліцензіат набуває права видачі субліцензії лише за умови, якщо це прямо передбачено у договорі. Субліцензійтій договір - це договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (п. 2 ст. 1109 ЦК).

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням чинного законодавства України, є нікчемними (ч. 9 ст. 1109, ч. 2 ст. 1111 ЦК).



3. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Це такий договір, за яким одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК).

Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.На відміну від ліцензійного договору, за яким надається право користування, при укладенні цього договору права відчужуються і передаються безповоротно, відбувається заміна володільця виключних майнових прав.

Необхідно мати на увазі, що умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим ЦК та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч. з ст. 1113 ЦК).

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності може бути укладений стосовно будь-яких об'єктів інтелектуальної власності. Однак слід враховувати, що часткова передача прав, про яку вказано у законодавчому визначенні, може стосуватися не всіх об'єктів. Так, традиційним прикладом часткової передачі прав є торговельна марка, якщо вона зареєстрована стосовно кількох товарів (послуг).

у цьому випадку правоволоділець може передати майнові права стосовно певних товарів (послуг), залишивши за собою права стосовно інших товарів (послуг).

Якщо договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності укладається стосовно об'єктів інтелектуальної власності, які підлягають обов'язковій реєстрації (винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, порода тварин), то він також обов'язково має реєструватися у Держдепартаменті інтелектуальної власності. Пояснюється це необхідністю видачі охоронного документа на нового право володільця і внесення відомостей про це до відповідних Державних реєстрів.



4. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Це договір, за яким одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК).

Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, сплатний чи безоплатний. Даний договір укладається з метою створення об'єкта інтелектуальної власності (наприклад, картини, дизайну упаковки і метою його реєстрації як промислового зразка тощо). Тут слід враховувати, що умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч. 4 ст. 1112 ЦК).

У той же час договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності має визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК). Іншими словами, сторонам доцільно узгодити у договорі механізм розподілу прав на об'єкти, що будуть створені при виконанні договору. Якщо сторони не визначили, кому які права будуть належати, то буде застосовуватися загальне правило: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 430 ЦК). Виключенням з цього положення є розподіл прав на твір образотворчого мистецтва: оригінал твору, створеного за замовленням, переходить у власність замовника, а майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (ч. З ст. 1112 ЦК).



5. Договір комерцііїної концесії.

Це договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК). Правова характеристика договору: консенсуальний, двосторонній, сплатний'.

У більшості зарубіжних країн цей договір відомий як договір франчайзингу. За цією схемою в Україні працюють, зокрема, „Макдональдс”, „Наша Ряба”, „Картопляна Хата”, „Пицца Челентано”, „Піца-хата”, „Лукойл-Україна”, „ТНК-Україна”, „Кодак”, „Кока-кола” та ін.

На відміну від ліцензійного договору, за яким надається право використання майнових прав інтелектуальної власності, основна мета укладення договору комерційної концесії - створення користувачем виробничої, торгової чи збутової ланки у мережі бізнесу правоволодільця. Тут недостатньо лише дозволити користувачеві використовувати об'єкти інтелектуальної власності, необхідно організувати і навчити його здійснювати діяльність аналогічно правоволодільцю і на тому ж рівні.

У зв'язку з цим предметом договору комерційної концесії є право на використання трьох складових: 1) об'єктів права інтелектуальної власності (комерційних найменувань, торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо); 2) комерційного досвіду; 3) ділової репутації [право на її використання надається опосередковано - шляхом використання засобів індивідуалізації (комерційних найменувань чи торговельних марок) правоволодільця.

Сторонами договору комерційної концесії можуть бути лише фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності: правоволоділець - виробник товарів (робіт, послуг), який використовує належні йому права в підприємницькій діяльності, має комерційний досвід і ділову репутацію та зацікавлений у розширенні свого бізнесу; користувач - юридична або фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, яка має намір скористатися комплексом прав правоволодільця.

Якщо для сторін договір комерційної концесії є дійсним з моменту укладення у письмовій формі, то у відносинах з третіми особами сторони мають право посилатися на договір лише з моменту його державної реєстрації за загальним правилом органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця, а якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.

Досить детально ЦК регламентує обов'язки правоволодільця і користувача (ст. 1120, 1121). Оскільки договір комерційної концесії є взаємним, правам однієї сторони кореспондують обов'язки іншої.

Користувач може бути наділений правом укладення договору комерційної субконцесії, тобто договору, який укладає користувач у випадках, передбачених договором комерційної концесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правоволодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії.

у договорі комерційної концесії можна виділити таке: внутрішні відносини складаються безпосередньо між сторонами договору комерційної концесії - правоволодільцем і користувачем та зовнішні відносини виникають між користувачем і третіми особами в процесі реалізації договору комерційної концесії (при укладенні, наприклад, договорів купівлі-продажу, підряду тощо). Аналогічним чином будується і відповідальність сторін.

Відповідальність перед третіми особами несе не лише користувач, а й правоволоділець. У цьому випадку за загальним правилом відповідальність правоволодільця є субсидіарною і настає за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем. Виключенням є солідарна відповідальність правоволодільця і настає вона за вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця. У цьому випадку споживач має можливість на власний розсуд вирішувати до кого заявляти вимоги - користувача чи правоволодільця.

Припинення договору комерційної концесії може бути на підставах, передбачених загальними положеннями про зобов'язання (гл. 50 ЦК), нормами про договір комерційної концесії (ст. 1126 ЦК) чи самим договором комерційної концесії. Оскільки договір комерційної концесії підлягає реєстрації, то щоб реєстр відображав дійсний стан речей, законодавством уведена вимога державної реєстрації припинення договору.

Слід звернути увагу, що договір комерційної концесії припиняється у разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом (ч. З ст. 1126). Якщо правоволоділець пропонує як заміну іншу торговельну марку чи позначення, то користувач має два варіанти поведінки: 1) відмовитися від цього і вимагати розірвання договору з відшкодуванням збитків або 2) погодитися на продовження чинності договору (при цьому за ст. 1128 ЦК він має право вимагати зменшення плати за договором).

Якщо ж у період дії договору комерційної концесії припинилося право на інший об'єкт інтелектуальної власності, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором.



5. Інші договори у сфері інтелектуальної власності.

Невичерпний перелік договорів у сфері інтелектуальної власності пояснюється неможливістю законодавчого закріплення усіх можливих договірних конструкцій у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, до інших договорів можна віднести договори: 1) між співавторами; 2) між співвласниками охоронного документа (патенту чи свідоцтва); 3) про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності; 4) про передачу ноу-хау, 5) щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав тощо.

Потреба укладення перших двох із зазначених договорів пояснюється тим, що у випадку наявності прав кількох осіб щодо одного об'єкта необхідно урегулювати відносини між особами. Так, у випадку відсутності такого договору кожний правоволоділець може використовувати об'єкт за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл на використання та передавати майнові права інтелектуальної власності на об'єкт іншій особі без згоди інших правоволодільців.

Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності - це цивільно-правовий договір, що укладається між роботодавцем і працівником стосовно узгодження механізму розподілу прав на створені у зв'язку з виконанням трудового договору чи доручення роботодавця об'єкти інтелектуальної власності. У випадку відсутності такого договору застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно.

Договір про передачу ноу-хау - це договір, за яким правовласник передає зацікавленим особам право на використання повністю або частково конфіденційних знань, що включають відомості технічного, виробничого, адміністративного, фінан сового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала.

Ноу-хау (англ. - знаю як) - повністю або частково конфіденційні знання, що включають відомості технічноіо, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала.

Якщо за ліцензійним договором достатньо надати дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності (тобто не забороняти його використання), то за договором про передачу ноу-хау необхідно виконати активні дії - розкрити певні знання, що зберігаються в режимі секретності.

Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав - це договір, за яким володілець майнових авторських чи суміжних прав наділяє організацію колективного управління повноваженнями щодо управління належними їм майновими правами інтелектуальної власності. На підставі цього договору організації колективного управління укладають договори з зацікавленими особами про використання прав, переданих в управління, а також збирають, розподіляють і виплачують зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права чи суміжних прав суб'єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють, а також вчиняють інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту наданих в управління прав (ст. 49 Закону України „Про авторське право і суміжні права").
Категорія: Інтелектуальна власність | Додав: Administrator (06.12.2012)
Переглядів: 11977 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Адміністрація
Пишіть
Ваші пропозиції,
чи питання
на
e-mail: kvinta77777@gmail.com
РАДІО Dj Kvinta
RADIO MELOMAN
СЛУХАТИ
Віджет
Категорії розділу
Філософія - все! [0]
Релігієзнавство [10]
Різні філософські дисципліни [16]
Логіка, Гносеологія, Етика та інше...
Психологія [5]
Інтелектуальна власність [9]
Пошук
Наше опитування
Який стиль музики вам найбільше подобається??
Всього відповідей: 156
Друзі сайту
Статистика
Реклама

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz