Понеділок, 20.11.2017, 03:52
Вітаю Вас Простой прохожий | RSS
Музика та навчання - сайт Dj Kvinta
Головна » Статті » Навчання » Інтелектуальна власність

Інтелектуальна власність - Тема 7 -3 питання - В) та Г)
 В) Кримінально-правовий порядок захисту права інтелектуальної власності.
Законодавство України, як і багатьох інших держав, поряд із засобами цивільно-правового захисту права інтелектуальної власності, встановлює кримінальну відповідальність за його порушення.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування законодавства з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України). Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється незалежно від місця вчинення злочину і включає процедуру дізнання, досудового слідства та судового розгляду справи (ст. 3 Кримінально-процесуального кодексу України). Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 Кримінально-процесуального кодексу України). Також, як і в цивільному та господарському судочинстві, правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом на засадах змагальності та рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин (статті 16 і 16-1 Кримінально-процесуального кодексу України). Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. В той же час особам, що беруть участь у справі і не володіють зазначеною вище мовою, дозволяється користуватися рідною мовою і послугами перекладача (ст. 19 Кримінально-процесуального кодексу України). Аналогічно цивільному судочинству розгляд кримінальних справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці (ст. 20 Кримінально-процесуального кодексу України).

Учасниками кримінального процесу є: обвинувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники. Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним. Підозрюваним визнається особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Захисником є особа, яка у встановленому порядку уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. В якості цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення в якості цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Більш детально про учасників кримінального процесу, їх права і обов’язки викладено в Главі 3 Кримінально-процесуального кодексу України.

Кримінальні справи порушуються за усними або письмовими заявами або повідомленнями підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян, а також за іншими приводами і підставами, викладеними в ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України. Процедура порушення кримінальної справи, дізнання та досудового слідства надана в Розділі другому Кримінально-процесуального кодексу України. Треба тільки зазначити, що досудове слідство закінчується складанням обвинувального висновку або постанови про закриття справи чи постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Провадженню кримінальних справ у суді першої інстанції присвячений Розділ третій Кримінально-процесуального кодексу України. При цьому вирок суду, який постановляється ім’ям України, може бути обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок суду не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. Виправдувальний вирок суду постановляються у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (ст. 327 Кримінально-процесуального кодексу України).

На вироки, ухвали та постанови районних (міських) судів та міжрайонних (окружних) судів може бути подана апеляція до апеляційних судів. Апеляція подається, як правило через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову, протягом п’ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку. Процедура подання та розгляду апеляцій визначена главами 29 і 30 Кримінально-процесуального кодексу України.

Верховним Судом України можуть бути перевірені у касаційному порядку вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції. Касаційні скарги і подання в даному випадку можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови. Також Верховним Судом України можуть бути перевірені у касаційному порядку вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку. У цьому випадку касаційні скарги і подання можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили. У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків і постанов. Процедура касаційного провадження визначена Главою 31 Кримінально-процесуального кодексу України.

Вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. При цьому вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду – після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляцій, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією. В той же час, ухвала і постанова суду першої інстанції набирають законної сили і виконуються після закінчення строку на подачу апеляцій, а ухвала і постанова апеляційного суду – після закінчення строку на подання касаційної скарги чи внесення касаційного подання (статті 401 і 402 Кримінально-процесуального кодексу України). Відповідно до статей 11 і 12 Кримінально-виконавчого кодексу України органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління та кримінально-виконавча інспекція, яка виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських та виправних робіт. В той же час, установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи та спеціальні виховні установи. У межах, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснює Державна виконавча служба, яка виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна. Більш детально порядок виконання вироку, ухвали і постанови суду визначений Розділом п’ятим Кримінально-процесуального кодексу України та Кримінально-виконавчим кодексом України.

Розглянемо питання кримінальної відповідальності за порушення права інтелектуальної власності окремо по його правових інститутах.

4.3.1. Інститут права інтелектуальної власності на об’єкти авторського права і суміжних прав

Згідно із частиною першою ст. 176 Кримінального кодексу України незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо – та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, визнаються злочином і караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років чи позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм організацій мовлення, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення. При цьому, матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Треба зазначити, що дії, передбачені у частині першій ст. 176 Кримінального кодексу України, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років чи позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм організацій мовлення, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення (частина друга ст. 176 Кримінального кодексу України). При цьому, матеріальна шкода вважається завданою в особливо великому розмірі, якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Коли злочин вчиняється службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, то він карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців чи обмеженням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років (частина третя ст. 176 Кримінального кодексу України).

Необхідно зазначити, що Кримінальний кодекс України містить ще дві статті, що стосується захисту авторського права і суміжних прав.

Це ст. 203-1 Кримінального кодексу України, яка стосується питання щодо порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, а також експорт і імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва. Якщо зазначені дії вчинено у великих розмірах, то правопорушення карається обмеженням волі на строк до п’яти років. При цьому, під великим розміром слід розуміти вартість дисків для лазерних систем зчитування, а також експорт і імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва, що у три тисячі разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Також Кримінальний кодекс України містить ст. 216, згідно з частиною першою якої незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років. Частина друга ст. 216 Кримінального кодексу України зазначає, що ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією товарів, промаркованих підробленими контрольними марками.



4.3.2. Інститути права інтелектуальної власності на результати науково-технічної творчості та комерційні позначення

Кримінальний кодекс України містить чотири статті, які забезпечують кримінальну відповідальність за порушення права інтелектуальної власності на результати науково-технічної творчості та комерційні позначення.

Так, згідно із ст. 177 Кримінального кодексу України злочином є незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральних мікросхем, сорту рослин, а також привласнення авторства на них або інше умисне порушення права на ці результати науково-технічної творчості.

Відповідно до ст. 229 Кримінального кодексу України злочином є незаконне використання торговельної марки, фірмового найменування та географічного зазначення або інше умисне порушення права на ці комерційні позначення.

При цьому, міри покарання за порушення права щодо зазначених результатів науково-технічної творчості та комерційних позначень аналогічні тим, що наведені в ст. 176 Кримінального кодексу України стосовно об’єктів авторського права і суміжних прав.

Як бачимо, у статтях 176, 177 та 229 Кримінального кодексу України об’єктом злочину є право на використання об’єктів авторського права і суміжних прав, результатів науково-технічної творчості та комерційних позначень, яке належить до правомочностей майнового характеру, а також порушення, зокрема умисне, інших прав, зокрема особистих немайнових прав інтелектуальної власності (права авторства, права на ім’я та права на захист репутації).

Об’єктивна сторона такого злочину полягає у вчиненні будь-якої дії, пов’язаної з незаконним використанням об’єктів авторського права і суміжних прав, результатів науково-технічної творчості та комерційних позначень, або інше порушення права на ці об’єкти права інтелектуальної власності. Склад злочину буде тоді, коли зазначеними діями спричиниться матеріальна шкода у великому розмірі, дії були вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також коли зазначеними діями спричиниться матеріальна шкода у особливо великому розмірі. Тому протиправні дії, які не входять до цього переліку, злочином не визнаються і тягнуть не кримінальну, а цивільно-правову або адміністративну відповідальність. Таким чином об’єктивна сторона характеризується активними діями, а не бездіяльністю; матеріальною шкодою (в чітко визначених законом розмірах), повторним правопорушенням або вчиненим за попередньою змовою групою осіб та причинним зв’язком між діями та спричиненою матеріальною шкодою.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Це означає, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає чи свідомо припускає їх настання. Вчинення зазначених у статтях 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України дій з необережності не утворює складу злочину. Суб’єктивна сторона такого злочину, крім умислу, характеризується певними мотивами і метою. Найтиповішими мотивами його скоєння є корисливість і кар’єризм. Мета злочину в більшості випадків збігається з його мотивами, хоча іноді набуває самостійного значення. Так, наприклад плагіат або використання винаходу може бути здійснені з метою вступу до творчої спілки, захисту дисертації тощо. Мотиви порушення права інтелектуальної власності на об’єкти авторського права і суміжних прав, результати науково-технічної творчості та комерційні позначення не мають значення для кваліфікації злочину.

Законодавство України встановлює кримінальну відповідальність за порушення права на комерційну таємницю (ст. 231 і 232 Кримінального кодексу України).

За ст. 231 Кримінального кодексу України злочином є незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Об’єктивна сторона цього злочину включає умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності. Склад даного злочину є матеріальним, тобто необхідно, щоб зазначені дії спричинили істотну шкоду суб’єкту підприємницької діяльності. Чи є шкода істотною, встановлюється судом, виходячи з усіх обставин справи і особи обвинуваченого. При визначенні розміру завданих потерпілому збитків враховуються пряма матеріальна шкода, витрати на відвернення шкідливих наслідків використання конфіденційних відомостей іншими суб’єктами підприємницької діяльності, збитки від зниження реалізації продукції чи попиту на послуги, затрати на перепрофілювання виробництва, збитки від зниження цін на товари та послуги тощо. Підрив ділової репутації суб’єкта господарювання на кваліфікацію злочину не впливає, але має враховуватись при призначенні покарання. Винний у скоєнні такого злочину карається штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до п’яті років, або позбавленням волі терміном до трьох років.

Злочином є також і розголошення комерційної таємниці (ст. 232 Кримінального кодексу України). Його об’єктивна сторона полягає в умисному розголошенні комерційної таємниці без згоди власника права на неї особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. До таких осіб належать працівники самого власника права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, а також працівники податкових і правоохоронних органів, банківських установ, органів виконавчої влади та інші особи, які згідно з чинним законодавством мають право на ознайомлення з відомостями, що становлять комерційну таємницю. Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом і корисливими чи іншими особистими мотивами. Корисливий мотив буде тоді, коли комерційна таємниця розголошується за винагороду. Іншими особистими мотивами можуть бути помста, неприязні стосунки, намір знищити конкурента у підприємницькій діяльності тощо. Якщо вищеназваних мотивів немає, складу злочину також немає. Обов’язковою ознакою даного злочину є наслідки у вигляді істотної шкоди, заподіяної суб’єкту господарської діяльності, комерційну таємницю, право на яку йому належить, розголошено. Спричинення йому моральної шкоди, наприклад, підрив ділової репутації, складу злочину не утворює. Злочин вважається закінченим із моменту фактичного заподіяння суб’єкту підприємницької діяльності істотної матеріальної шкоди. Якщо ця шкода не є істотною, але матеріалами кримінальної справи встановлено, що у особи був намір заподіяти істотну матеріальну шкоду, її дії потрібно кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого ст. 232 Кримінального кодексу України. Даний злочин карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий термін. Притягнення винних до кримінальної відповідальності не виключає можливості потерпілих заявити цивільно-правові вимоги про відшкодування заподіяної шкоди.



4.4. Адміністративно-правовий порядок захисту права інтелектуальної власності

4.4.1. Загальні положення адміністративного захисту прав

Адміністративне право України є самостійною галуззю права (системою норм), за допомогою якої держава регулює суспільні відносини управлінського характеру та відповідальності, що формуються у сфері виконавчої влади. Від адміністративного права слід відрізняти адміністративне законодавство, яке є складовим елементом законодавства України. Якщо адміністративне право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини в сфері державного управління, то під адміністративним законодавством мається на увазі система правових актів, в яких ці норми знаходять свій зовнішній вираз.

Головним законодавчим актом в сфері адміністративно - правового порядку захисту прав є Кодекс України про адміністративні правопорушення, завданням якого є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Необхідно зазначити, що положення Кодексу України про адміністративні правопорушення поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, що не включені до цього Кодексу (ст. 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ст. 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. При цьому, адміністративна відповідальність за правопорушення настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративній відповідальності згідно із ст. 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

- зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

- попередження;

- догана або сувора догана;

- передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання (ст. 24-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України (ст. 16 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Як зазначено в ст. 17 Кодексу України про адміністративні правопорушення, особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Питання щодо зазначеного стану особи розкриті в статтях 18-20 цього Кодексу.

За вчинення адміністративних правопорушень згідно із ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

- попередження;

- штраф;

- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

- конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

- позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

- виправні роботи;

- адміністративний арешт.

Більш детально про ці види адміністративних стягнень йдеться в статтях 26-32 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Необхідно зазначити, що законами України можуть бути встановлені й інші види адміністративних стягнень.

Ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначає, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність. Більш детально про ці обставини сказано в статтях 34 і 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення.



4.4.2. Нормативно-правові акти, що регулюють питання адміністративного захисту прав

Що стосується правової охорони інтелектуальної власності, то норми адміністративного права стосуються відносин, пов’язаних з набуттям права інтелектуальної власності в Україні, державним регулюванням здійснення цього права, а також захисту цього права в адміністративному порядку. Норми адміністративного права, що стосуються захисту права інтелектуальної власності, містяться:

- в спеціальному законодавстві України в сфері інтелектуальної власності, зокрема в законах України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, "Про охорону прав на зазначення походження товарів”, «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та «Про охорону прав на сорти рослин» (регулюють відносини, пов’язані із захистом права інтелектуальної власності Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України);

- в законах України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних” та "Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування” (перший закон регулює відносини, пов’язані з нанесенням голографічних контрольних марок на примірники, що містять зазначені об’єкти авторського права і суміжних прав, перед їх розповсюдженням, а також здійсненням державного контролю за правомірністю розповсюдження в Україні зазначених примірників; другий – з видачею суб’єктам господарської діяльності ліцензій на виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, а також здійсненням дієвого державного контролю за цим видом діяльності);

- в "Кодексі України про адміністративні правопорушення”, "Митному кодексі України” та Законі України "Про захист від недобросовісної конкуренції” (регулюють відносини, пов’язані із захистом права інтелектуальної власності в адміністративному порядку).



Крім законодавчих актів, норми адміністративного права містяться також в підзаконних актах. Засновані на законі і покликані розвивати норми, що містяться в ньому, підзаконні акти не збігаються один з одним за юридичною чинністю, що дозволяє провести їх подальшу диференціацію. Всі вони можуть бути підрозділені на три основні групи:

- підзаконні нормативні акти загального характеру;

- відомчі нормативні акти;

- локальні нормативні акти.

Загальний характер мають підзаконні нормативні акти, що видані Кабінетом Міністрів України. Поряд з Кабінетом Міністрів України право приймати підзаконні нормативні акти загального характеру мають центральні органи державної виконавчої влади. Ними можуть видаватися обов’язкові для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також для громадян нормативні акти з питань, віднесених до їх компетенції. Обов’язковою умовою для введення в дію цих нормативних актів є їх реєстрація в Міністерстві юстиції України. Необхідно зазначити, що на виконання законодавчих актів в сфері інтелектуальної власності сьогодні діє близько ста підзаконних актів загального характеру.

Другий рівень підзаконних нормативних актів утворюють відомчі нормативні акти в точному розумінні цього слова. Що стосується сфери інтелектуальної власності, то вони видаються в основному тими центральними органами державної виконавчої влади, які мають підпорядковані організації, що використовують об’єкти права інтелектуальної власності. Однак у даному випадку ці міністерства або відомства виступають як органи спеціальної компетенції, і прийняті ними нормативні акти носять відомчий характер, тобто поширюються лише на осіб, що відносяться до даного міністерства чи відомства. Відомчі нормативні акти приймаються також тими міністерствами та відомствами, що мають у своєму підпорядкуванні підприємства та організації, що використовують зазначені вище об’єкти.

Нарешті, третій рівень в ієрархії підзаконних нормативних актів складають локальні нормативні акти. Вони, у свою чергу, розподіляються на нормативні акти органів місцевого самоврядування та внутрішні акти підприємств, установ і організацій. Нормативні акти органів місцевого самоврядування, наприклад розпорядження глав місцевих рад тощо, які поширюють свою юридичну чинність на осіб, що знаходяться на території відповідної області, району тощо, питання, пов’язані власне з правами інтелектуальної власності торкаються порівняно рідко. Як правило, вони стосуються проблем, пов’язаних із проведенням творчих конкурсів, організацій вернісажів і виставок, упорядкуванням реалізації творів образотворчого мистецтва тощо. Внутрішні нормативні акти підприємств, установ та організацій, дія яких обмежується межами зазначеної юридичної особи, що їх видала, представлені індивідуальними статутами і положеннями підприємств, видавництв, редакцій газет та журналів, кіностудій, навчальних і наукових закладів тощо, правилами їх роботи, посадовими інструкціями тощо. На перший погляд, зазначені нормативні акти не мають прямого відношення до регулювання правовідносин в сфері інтелектуальної власності, однак це оманливе враження. Наприклад, укладаючи авторський або ліцензійний договір з організацією, варто з’ясувати, чи має вона право займатися діяльністю, пов’язаною з використанням об’єктів права інтелектуальної власності. Якщо такого права вона не має, укладений договір не буде мати юридичної сили з усіма негативними наслідками, що випливають звідси. Крім того, внутрішні нормативні акти підприємств, установ та організацій визначають, наприклад, в яких випадках і в яких межах результати інтелектуальної, творчої діяльності їх співробітників повинні розглядатися в якості створених в порядку виконання службових

69

обов’язків, що справляє дуже суттєвий вплив на правовий режим таких результатів тощо. Усі локальні нормативні акти, як і акти відомчого характеру, повинні відповідати законодавству і підзаконним нормативним актам загального характеру.

4.4.3. Норми законодавства, що регулюють адміністративний порядок захисту права інтелектуальної власності

Норми Кодексу України про адміністративні правопорушення, що регулюють прядок адміністративного захисту права інтелектуальної власності

Як вже зазначалось вище, основним законодавчим актом в Україні щодо адміністративного захисту прав є Кодекс України про адміністративні правопорушення. Норми Кодексу України про адміністративні правопорушення, що регулюють питання захисту права інтелектуальної власності, містяться в статтях 51-2, 164-3, 164-6, 164-7, 164-9 та 164-13.

Так, ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначає, що незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, торговельної марки, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, - тягне за собою накладання штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення. Протоколи про зазначені адміністративні правопорушення складають та передають до суду уповноважені на те посадові особи органів Міністерства внутрішніх справ України та Державної податкової адміністрації України, а також державні інспектори з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі – Держдепартамент). На підставі зазначених протоколів судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про такі адміністративні правопорушення.

Ст. 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначає, що здійснення дій, які визнані як недобросовісна конкуренція, а саме незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені, - тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Також умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, - тягне за собою накладення штрафу від п’яти до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця, - тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Треба тільки зазначити, що справи про адміністративні правопорушення, передбачені цією статтею Кодексу України про адміністративні правопорушення розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів на підставі протоколів, які складають та передають до суду уповноважені на те посадові особи органів Антимонопольного комітету України.

Ст. 164-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначає, що демонстрування або розповсюдження фільмів шляхом продажу або шляхом виготовлення фільмокопій чи передачі фільмокопій в прокат без державного посвідчення на це, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, засобів їх виготовлення, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат. В той же час, ст. 164-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначає, що розповсюдження і демонстрування фільмів з порушенням умов, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до тридцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат. Ті ж самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти п’яти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат. Що стосується цих статей, то протоколи про зазначені адміністративні правопорушення складають та передають до суду уповноважені на те посадові особи органів Міністерства внутрішніх справ України та Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики. На підставі зазначених протоколів судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про такі адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 164-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення розповсюдження примірників аудіовізуальних творів чи фонограм, упаковки яких не марковані контрольними марками або марковані контрольними марками, що мають серію, яка не відповідає носію цього примірника, чи номер, який не відповідає даним Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих примірників аудіовізуальних творів чи фонограм. Та сама дія, вчинена особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з зазначених вище правопорушень, - тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих примірників аудіовізуальних творів чи фонограм.

Ст. 164-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначає, що порушення законодавства, яке регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, а також експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва, - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Щодо цих статей кодексу, то протоколи про зазначені адміністративні правопорушення складають та передають для розгляду суддями районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів уповноважені на те посадові особи органів Міністерства внутрішніх справ України та державні інспектори з питань інтелектуальної власності Держдепартаменту.

Норми законодавства України, що регулюють порядок захисту від недобросовісної конкуренції

Розглянемо більш детально такий

спеціальний аспект захисту права інтелектуальної власності в адміністративному порядку, який вирішується шляхом використання норм законодавства, що регулюють відносини, пов’язані із захистом від недобросовісної конкуренції. Зазначені норми спрямовані проти дій або ділової практики в процесі комерційної діяльності, які протирічать чесним звичаям, тобто юридично-етичним стандартам поведінки підприємця. Поняття недобросовісної конкуренції охоплює велике розмаїття дій, пов`язаних з економічною конкуренцією, і має більш широке тлумачення порівняно з поняттям права інтелектуальної власності. Положення, спрямовані на захист від недобросовісної конкуренції та обмеження ділової практики (антимонопольне законодавство), взаємопов`язані і доповнюють одне одних, маючи на меті забезпечення ефективної дії механізму ринкової економіки шляхом підтримки чесності і свободи конкуренції і, певною мірою, захисту прав споживачів.

Як зазначалося вище, Глава 28 Господарського кодексу України встановлює відповідальність суб’єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. В ст. 251 зазначено, що Антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб’єктів господарювання – юридичних осіб за вчинення дій, передбачених, зокрема, ст. 32 Господарського кодексу України і визначених як недобросовісна конкуренція, тобто будь-яких дій у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Такими діями є:

- неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання (детально розкриті в ст. 33 Господарського кодексу України);

- створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції (детально розкриті в ст. 34 Господарського кодексу України);

- досягнення неправомірних переваг у конкуренції (детально розкриті в ст. 35 Господарського кодексу України);

- неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею (детально розкриті в ст. 36 Господарського кодексу України);

- інші дії, що кваліфікуються як такі, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.



Вчинення зазначених вище дій юридичними особами, які не є суб’єктами господарювання, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України або його територіальними відділеннями штрафу в розмірі, передбаченому законом (п. 2 ст. 251 Господарського кодексу України). Також, вчинення зазначених вище дій посадовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, зареєстрованих як підприємців, а також вчинення цих дій в інтересах третіх осіб громадянами, які не є підприємцями, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену законом (ст. 252 Господарського кодексу України).

В Україні також діє спеціальний Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», ст. 1 якого дає аналогічне вищезазначеному поняття недобросовісної конкуренції – це будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Відповідно до глав 2-4 зазначеного закону такими діями можуть бути:

- неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта;

- створення перешкод господарюючим суб’єктам у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

- неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Відповідно до ст. 28 зазначеного закону власник права інтелектуальної власності, який вважає, що його права порушені, вправі звернутися до Антимонопольного комітету України або до його територіальних органів із заявою про вжиття заходів по захисту його порушених прав. Засобом захисту в даному випадку є не позов, а заява, яка подається в письмовому вигляді з додатком документів, що свідчать про порушення прав. Зазначену заяву необхідно подати протягом шести місяців з дати, коли правовласник довідався або повинен був довідатися про порушення його прав. В процесі розгляду справи Антимонопольний комітет України або його територіальні органи мають право застосовувати заходи для забезпечення виконання рішення, якщо незастосування таких заходів може ускладнити або унеможливити його виконання. Для цього виноситься розпорядження про заборону особі, у діях якої передбачаються ознаки порушення, починати певні дії. Крім того, може бути винесене розпорядження про арешт на майно чи грошові суми, що належать відповідачу. Це розпорядження Антимонопольного комітету України може бути оскаржено в суді в 15-денний термін від дати його одержання.

Крім того, Антимонопольний комітет України або його територіальні органи можуть прийняти обов’язкові для виконання рішення, зокрема про:

- встановлення факту недобросовісної конкуренції;

- припинення недобросовісної конкуренції;

- офіційне спростування за рахунок порушника розповсюджених ним неправдивих, неточних чи неповних відомостей;

- накладання штрафів;

- вилучення товарів з неправомірно використаним комерційним позначенням.

Рішення Антимонопольного комітету України або його територіальних органів може бути оскаржено в судовому порядку в місячний термін від дати його одержання.

Насамкінець треба зазначити, що вказані вище органи державного управління розглядають справи про адміністративні правопорушення на основі спеціальної процедури, яка є спрощеною в порівнянні з цивільним судочинством і виключає багато які процесуальні дії. Обсяг процесуальних гарантій тут значно вужчий судових. Так, далеко не завжди передбачена особиста участь заінтересованих осіб або їх представників у розгляді справи. Не є обов’язковим колегіальний розгляд спору. Законодавство може не регламентувати використання при розгляді справ в адміністративному порядку різних видів доказів, таких як свідчення свідків тощо. Свідки та експерти, що залучаються до участі в адміністративному процесі, не попереджаються про відповідальність за надання неправдивих свідчень або відмову від них. Головний же недолік полягає в тому, що відомчі органи, які розглядають справу, не користуються тією мірою автономності, яка надана судам. У своїх діях вони керуються не лише чинним законодавством, але й загальними директивами і конкретними вказівками органів управління.

Норми спеціального законодавства України, що регулюють порядок адміністративного захисту права інтелектуальної власності

Як вже зазначалося, в Україні діє Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних”, якій містить норми адміністративного права, згідно з якими розповсюдження зазначених примірників, а також їх прокат дозволяється лише за умови їх маркування контрольними марками (ст. 3 Закону України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних”). Ст. 5 цього закону регулює порядок одержання контрольних марок, які видає Держдепартамент. Останній також веде Єдиний реєстр одержувачів контрольних марок на підставі порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України також встановлює вимоги до місць спеціалізованої роздрібної торгівлі таких примірників, а також правила такої торгівлі (ст. 10 Закону України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних”). Держдепартамент здійснює контроль за виконанням цього закону шляхом проведення планових і позапланових перевірок державними інспекторами з питань інтелектуальної власності, які працюють у складі Держдепартаменту. При цьому, перевірці підлягають особи, які здійснюють розповсюдження зазначених вище примірників. Цей контроль здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 12 Закону України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних”).

Також в Україні діє Закон України "Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”, що містить норми адміністративного права, які регулюють відносини в сфері виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, а також експорту, імпорту обладнання та сировини для їх виробництва. Згідно з цим законом виробництво дисків для лазерних систем зчитування здійснюється суб’єктами господарювання лише за наявності у них ліцензії на провадження такої діяльності, яка видається відповідно до ст. 3 цього закону на три роки, та за умови дотримання ліцензійних умов, встановлених ст. 4 цього закону. При цьому зазначене ліцензування здійснюється Держдепартаментом, який присвоює виробнику спеціальний ідентифікаційний код і зазначає його у ліцензії. Держдепартамент приймає рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії у порядку та на підставах, визначених ст. 11 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, та з врахуванням особливостей закону, що розглядається.

Експорт і імпорт дисків для лазерних систем зчитування, основних вузлів для спеціалізованого обладнання та оптичного полікарбонату, необхідних для виробництва цих дисків, також здійснюється лише на підставі видачі ліцензії. При цьому зазначені ліцензії видає суб’єктам господарювання Міністерство економіки України за умови виконання вимог, викладених в ст.5 цього закону. Крім того, Держдепартамент, Міністерство економіки України разом з Міністерством внутрішніх справ України, Державної митної служби України та інших органів державної влади здійснюють контроль за виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, а також експортом, імпортом обладнання та сировини для їх виробництва. Цей контроль здійснюється шляхом проведення планових та позапланових перевірок суб’єктів господарювання, які здійснюють зазначені вище види діяльності. Порядок контролю визначається статтями 6 і 7 цього закону та підзаконними актами, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України та наказами відповідних органів державної влади.

Зупинимось тепер на питаннях, пов’язаних з адміністративним порядком захисту права інтелектуальної власності шляхом подачі апелянтом заперечень до Апеляційної палати Держдепартаменту. Норми щодо порядку подання та розгляду таких заперечень містяться у всіх спеціальних законах України з питань інтелектуальної власності (виключення становить лише Закон України «Про авторське право і суміжні права»), а також в "Регламенті Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності”, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 15.09.2003р. №622, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.09.2003р. за № 877/8198. Як зазначено в цих нормативних актах, заперечення може бути подано в зв’язку з відмовленням у видачі Держдепартаментом охоронного документа на об’єкт права інтелектуальної власності, винесеним як за результатами формальної експертизи, так і за результатами експертизи заявок по суті, що проводилася закладом експертизи. Заперечення повинне відноситися до однієї заявки і містити обґрунтування неправомірності рішення, що оспорюється. Після одержання такого заперечення головою Апеляційної палати призначається колегія в складі не менше трьох членів Апеляційної палати для ведення справи по запереченню. Зазначена колегія розглядає заперечення і представлені матеріали в присутності зацікавлених осіб, які завчасно сповіщаються про місце і час засідання колегії. Рішення колегії приймається простою більшістю голосів і після його затвердження наказом Держдепартаменту набуває статусу рішення Апеляційної палати та надсилається апелянту. Однак до затвердження рішення колегії в місячний строк від дати його прийняття колегією, може бути внесений протест на це рішення. Цей протест має бути розглянутий старим або новим складом колегії протягом місяця. Рішення, прийняте за протестом, затверджене наказом Держдепартаменту, є остаточним рішенням Апеляційної палати і може бути скасоване лише судом. При цьому, будь-яке рішення Апеляційної палати може бути оскаржено заявником у судовому порядку протягом шести місяців від дати одержання цього рішення.

Норми Митного кодексу України, що регулюють порядок адміністративного захисту права інтелектуальної власності

Особливу увагу необхідно приділити питанням, пов’язаним із захистом права інтелектуальної власності, при переміщенні через митний кордон України контрафактних товарів. При цьому, контрафактними товарами згідно п. 10 ст. 1 Митного кодексу України є товари, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, ввезення яких на митну територію України призводить до порушення прав власника, що захищаються відповідно до чинного законодавства України та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку. Митний кодекс України містить Розділ Х "Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності”, в якому визначаються особливості переміщення через митний кордон України зазначених товарів. Власник права інтелектуальної власності, який має підстави вважати, що при переміщенні товарів через митний кордон України порушуються чи можуть бути порушені його права, що охороняються в Україні, має право подати заяву до Держаної митної служби України про реєстрацію товару, що містить об’єкт права інтелектуальної власності. Державна митна служба України веде реєстр зазначених товарів. При цьому, порядок реєстрації товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, включаючи форму заяви власника прав, перелік інформації та документів, які додаються до заяви, порядок подання та розгляду заяви, порядок ведення реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України. Після реєстрації відповідних товарів у реєстрі Державної митної служби України митні органи вживають заходи щодо попередження переміщення через митний кордон України контрафактних товарів. Якщо митний орган на підставі даних реєстру товарів виявляє ознаки того, що товари, пред’явлені для митного контролю та митного оформлення, є контрафактними, їх митне оформлення призупиняється. Такі товари підлягають розміщенню на складах тимчасового зберігання або на складах митних органів. Митний орган повідомляє відповідного правовласника про факт переміщення через митний кордон України цих товарів, а декларанта - про причини призупинення їх митного оформлення, а також повідомляє декларантові найменування та адресу правовласника. Якщо протягом строків призупинення митного оформлення, тобто 15 календарних днів плюс ще 15 календарних днів, контрафактність товарів, щодо яких прийнято рішення про призупинення митного оформлення, буде підтверджена, митний орган в установленому Митним кодексом України порядку порушує справу про порушення митних правил, а товари - безпосередні предмети правопорушення - вилучаються для забезпечення конфіскації. В той же час, якщо протягом зазначених вище строків контрафактність товарів, щодо яких приймалося рішення про призупинення митного оформлення, не буде підтверджена, ці товари підлягають митному оформленню звичайним порядком.

Відповідно до ст. 345 Митного кодексу України, ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території з комерційною метою товарів з порушенням права інтелектуальної власності - тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією контрафактних товарів, а на посадових осіб - від тридцяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією контрафактних товарів. Треба зазначити, що і власник права інтелектуальної власності і власник товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, у випадку незгоди з рішенням митного органу мають право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Більш детально питання, пов’язані із захистом права інтелектуальної власності на митному кордоні України розкриті в постанові Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2001 р. № 412, якою затверджено "Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності”.
Категорія: Інтелектуальна власність | Додав: Administrator (06.12.2012)
Переглядів: 3604 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Адміністрація
Пишіть
Ваші пропозиції,
чи питання
на
e-mail: kvinta77777@gmail.com
РАДІО Dj Kvinta
RADIO MELOMAN
СЛУХАТИ
Віджет
Категорії розділу
Філософія - все! [0]
Релігієзнавство [10]
Різні філософські дисципліни [16]
Логіка, Гносеологія, Етика та інше...
Психологія [5]
Інтелектуальна власність [9]
Пошук
Наше опитування
Який стиль музики вам найбільше подобається??
Всього відповідей: 158
Друзі сайту
Статистика
Реклама

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz