Середа, 20.09.2017, 12:57
Вітаю Вас Простой прохожий | RSS
Музика та навчання - сайт Dj Kvinta
Головна » Статті » Навчання » Психологія

ПС
41. Раціональне пізнання в структурі релігійної віри.
Пізнання́ — сукупність процесів, процедур і методів придбання знань про явища і закономірності об'єктивного світу. Пізнання є основним предметом науки гносеології (теорії пізнання).Пізнання — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення дійсних знань. Спочатку пізнання було однією із сторін практичної діяльності людей, поступово в ході історичного розвитку людства пізнання стало особливою діяльністю. У пізнанні виділяють два рівні: чуттєве пізнання, здійснюється за допомогою відчуття, сприйняття, уявлення, і раціональне пізнання, що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується в теоріях. Розрізняють також буденне, художнє і наукове пізнання, а в рамках останнього — пізнання природи і пізнання суспільства. Різні сторони процесу пізнання досліджуються рядом спеціальних наук: когнітивною психологією, історією науки, соціологією науки тощо.

Існує декілька типів пізнання: міфологічне - тип пізнання характерний для первісної культури (тип цілісного дотеоретичного пояснення дійсності за допомогою чуттєво — наочних образів надприродних істот, легендарних героїв, які для носія міфологічного пізнання предстають реальними учасниками його повсякденного життя). Міфологічне пізнання характеризується персонофікацією, уособленням складних понять в образах богів і антропоморфізмом; релігійне-об'єктом релігійного пізнання в монотеїстських релігіях, тобто в іудаїзмі,християнстві і ісламі, є Бог, який проявляє себе як Суб'єкт, Особа. Акт релігійного пізнання, або акт віри, має персонально-діалогічний характер.Ціль релігійного пізнання в монотеїзмі — не створення або уточнення системи уявлень про Бога, а порятунок людини, для якої відкриття буття Бога одночасно виявляється актом самовідкриття, самопізнання і формує в його свідомості вимогу етичного оновлення.У Новому Заповіті метод релігійного пізнання сформульований самим Ісусом Христом в «заповідях блаженства»:«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать;філософське- філософське пізнання є особливий тип цілісного пізнання світу. Специфікою філософського пізнання є прагнення вийти за межі фрагментарної дійсності і знайти фундаментальні принципи і основи буття, визначити місце людини в нім. Філософське пізнання засноване на певних світоглядних передумовах. У його склад входять: гносеологія, онтологія.В процесі філософського пізнання суб'єкт прагне не тільки зрозуміти буття і місце людини в нім, але і показати, якими вони повинні бути, тобто прагне створити ідеал;чуттєве-для характеристики цього типу пізнання допустимо привести слова з книги Буття «Пізнав Адам Єву, і народила Єва сина».


42.Вплив несвідомих структур психіки людини на її віру.

Несвідоме є глибинною функціональною структурою психіки людини. Це означає, що поряд із свідомістю у людській психіці існують утворення, які впливають на її мотивацію та поведінку, але людина нічого не знає про цей вплив, не усвідомлює його. Несвідоме – сукупність психічних процесів, актів і станів, функціонування яких суб’єкт не усвідомлює, не рефлексує.Несвідоме може впливати на зміст і динаміку віри помітно або не впливати зовсім. Юнг намагався довести, що вплив несвідомого на віру має інший характер. Він обґрунтував концепцію архетипів. Архетип - структурний елемент несвідомого, який містить визначні духовні надбання попередніх поколінь.Архетипи, за Юнгом, є джерелом і основою релігійного досвіду, віри. Віра, яка захоплює людину і керує нею, залежить від архетипів її несвідомого. Тлумачення Юнгом індивідуального релігійного досвіду, віри, як і вся його теорія архетипів не ґрунтується на наукових положеннях, верифікованих дослідженнях, фактах.Один із аспектів пошуків поширюється на сферу таких феноменів, як автоматизми, інтуїтивні здогадки, інсайти, віщі сни. Зв’язки цієї сфери з вірою досліджував німецький філософ Л.А. Фейєрбах, вважаючи основною таємницею релігії поєднання в одній істоті свідомості з несвідомим, волі з мимовільним. Свідомість, «Я» людини стоїть на краю темної прірви, яка є власним несвідомим, що постає перед «Я» як загадкова істота, здатна творити чудеса. Так, успішні власні автоматизовані, свідомо не контрольовані дії, інтуїтивні здогадки, розв’язання проблем, осяяння людина приписує могутнім духам, богам, компетенція яких поширюється на ці дії, ангелам охоронцям, святим та іншим надприродним силам.


43. Емоційний елемент віри.

Інтуїція віра пов’язана з емоційними переживаннями живою і живильною енергією віри. Віра не доводить себе, а показує, оскільки вона є не формулою, а психічним актом, емоційним переживанням.

Віра як ціннісно-орієнтаційне ставлення, позиція суб’єкта, сповнена його інтересом, зацікавленістю, тобто емоційними переживаннями, почуттями.

Але самі з собою емоційні переживання не є джерелом віри, адже віра свідомо визначена, певна у своєму напрямі і конкретна у змісті. Виникає вона з осмисленням і усвідомлення людиною свого становища на землі, що й скеровує її до Бога, до нескінченного. Звичайним, універсальним емоційним переживанням надає релігійного змісту їх спрямованість на релігійний предмет, що має бути усвідомлений, визначений, осмислений як такий.

Різним віруючим і тим більше представникам різних релігій властиві найрізноманітніші за змістом емоційні стани, пов’язані з вірою. На їх особливості впливають спрямованість віри. Одним із таких станів є релігійні почуття. До таких почуттів належать релігійна любов, релігійний страх, релігійне почуття піднесеного тощо.

Олпорт зауважував що будь-які спроби знайти особливу релігійну емоцію і покласти її в основу всієї палітри релігійних переживань приречені на невдачу, оскільки такої емоції не існує.

Фейєрбах шукав у почутті залежності основне психологічне пояснення релігії, розуміючи водночас, що воно не зовсім почуття.

Віра як сподівання на краще, надія і любов характерні для сучасних релігій більше, ніж страх, відчай чи гріх.

У вірі існують, взаємодіють позитивно і негативно емоційно забарвлені переживання, динаміка співвідношення яких зумовлюється багатьма чинниками. Одним із виявів такої динаміки є катарсис. Неймовірної інтенсивності релігійно – емоційний катарсис набуває у так званому містичному екстазі.

Отже, не існує якихось специфічно релігійних емоційних феноменів. Емоційний елемент віри утворюють звичайну емоційні переживання, які спрямовуються на релігійний об’єкт. Емоційні переживання спричиняють особистісну значущість, цінність віри для суб’єкта і утворюють основу, грунт її функціональної динаміки.


44. Вольовий компонент віри.


Оскільки віра виростає з екзистенційного інтересу, світоглядної зацікавленості, автентичного особистісного ставлення, вона виявляється у відповідні активності віруючого. Активна діяльність, поведінка особистості передбачає і обов’язково включає вольовий компонент. Воля - здатність людини, яка виявляється у само детермінації і саморегуляції нею своєї діяльності та психічних процесів.

Воля до віри не може породити , створити саму віру. Жодними вольовими зусиллями і само наказами не вдається примусити себе повірити, що цілком відповідає психологічному змісту віри. Однак існують волюнтаристичні спотворення віри, у яких вона розглядається як специфічне раціональне пізнання з дуже обмеженою науковою доказовістю, що компенсується вольовими актами само спонукання суб’єкта до віри. Вірити чи не вірити є екзистенційною проблемою, повезене з питанням « Бути чи не бути?» . Якщо розум, інтуїція, емоційні переживання суб’єкта обирають «бути у вірі», його воля забезпечує відповідну саморегуляцію на цьому шляху.



45. Роль релігії і церкви у збереженні та зміцненні української національної самосвідомості.

Стрижнем національної психології є національний характер. Релігійні вірування, що істотно впливають на ідеали, ціннісні орієнтації, смисл життя, є головними, визначальними в характері і особистості, і нації. Відданість представників нації національним духовним цінностям, ідеалам є найпотужнішою силою в її життєздатності, розвитку у всіх галузях суспільного життя. Вона становить основу національної самосвідомості, почуття етнічної ідентичності. Національна свідомість – усвідомлення себе як представника нації, її невід’ємної частини, ідентифікація, ототожнення свого «Я» з національними цінностями. Національна самосвідомість суттєво впливає на формування ціннісних орієнтацій особистості, регуляції її поведінки. Чуттєво – емоційні переживання особистістю своєї належності до нації інтегруються у почуття етнічної ідентичності.

Українська самосвідомість вижила тоді завдяки тому, що частина шляхти, інтелігенції твердо трималася свого.

У складних умовах українська національна самосвідомість хоч і вижила, але ідейно та емоційно виснажилася, втратила релігійну підтримку, перейшла на рівень відносно примітивної рефлексії національної психіки, в якій етнічне українське ототожнювалося з хатньо – побутовим, а за російським визнавалося право функціонування в інтелектуальних, управлінським, промислово – виробничих сферах.

На Правобережжі, яке залишилось під владою Польщі, національне і релігійне гноблення теж посилювалося. Будучи безпосередньо пов’язаним із Римом, уніатське духівництво поступово збагачувало свій менталітет і духовність здобутками європейської культури і на цій основі вагоміше обґрунтувало українську національну ідеологію.

Ідеологічна, культурна, просвітницька діяльність греко-католицького духівництва мала своїм наслідком те що українська національна свідомість народу була на підпорядкованих Австро – Угорщині українських землях вищою, ніж на тих, що перебували у складі Російської імперії.

Діяльність українських церков, спрямована на збереження і зміцнення української національної самосвідомості, на розвиток почуття етнічної ідентичності, спиралася і на психологічні особливості української релігійності.


46. Психологічні особливості релігійності українців.

Релігія в житті людини займає значне місце. Вона формує її світогляд, пояснює зі своєї точки зору всі явища, що відбуваються навколо неї. Релігія здатна, на відміну від інших світоглядних утворень, пояснювати все, що є у Всесвіті, показуючи певні зв’язки між реальним і надприроднім, потойбічним.

Релігія формує духовність людини, вона зобов’язує її до певного образу життя, вимагає високих морально-етичних якостей, які є практично однаковими майже в усіх релігіях світу.

Під впливом релігійних переконань індивід скоює відповідні вчинки, які, часом вимагають від нього значних фізичних і моральних зусиль і навіть самопожертви. Не зважаючи на це людина знаходить заспокоєння в релігії.

Релігія є універсальним духовним явищем в житті суспільства, що об'єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні верстви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти негативних соціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції. Особливості національної психології мають своє вираження у двох різновидах ставлення до світу — екстраверсному й інтроверсному. Українці — інтроверсна нація. Характерними рисами українського народу є замкненість, тиха вдача, почуття всепрощення, підпорядкованості, терпимості, прагнення до духовного усамітнення, певний життєвий аскетизм, невибагливість. Українця характеризує також висока чуттєвість, домінування почуттєвого над інтелектуальним і вольовим. Навіть за зовні веселими виявами настрою українського народу завжди проглядаються сум, відчуття якоїсь пригніченості, життєвої невпевненості . Зазначимо, що всі ці особливості думання й переживання є сприятливим грунтом у нашого народу для глибоких релігійних настроїв, перенесення релігії у сферу індивідуальної, внутрішньої набожності.

Демократизм спільного співжиття українців зумовив те, що кожен з них є самостійним господарем, людиною самою по собі незалежною. А характер суспільних відносин спричинив у них індивідуалістичну зорієнтованість. Та навіть будучи інтровертом, індивідуалістом за своїм характером, українець залишається людиною доброю й милосердною, має співчуття до знедолених, скривджених. Це зумовлено насамперед ототожненням ним себе з іншими людьми, віднайденням у них свого Я. Саме тому українцеві близька християнська заповідь любити ближнього свого як самого себе.



47. Чинники релігійності українців.

Один з представників української науки в діаспорі, історик, психолог, соціолог Володимир Янів (1908-1991) визначальними чинниками релігійності українського народу вважав:

1. Вплив геополітичного становища України. Висока релігійність українців спричинена перебуванням України «на грані двох світів» (Європи і Азії). Таке розташування породжує межові екзистенційні ситуації – добробут, свобода життя перебувають під постійною загрозою, усе непевне, недійсне, нестале. Люди в такій ситуації шукають підтримки і надії у вірі в заступництво і турботу Бога. В потойбічне блаженство. Стрижнем ціннісних орієнтацій. Ідеалом стає не земне життя, а його трансценденція, що переступає і перевищує його межі. Ідеальною такою трансценденцією є християнська віра з її доброчинною мораллю і надією у вічне щастя у потойбічному світі.

Релігійна налаштованість української душі, на думку В.Липинського, спричинена прагненням людей у боротьбі за існування зміцнити свої слабкі сили союзом із силами, сильнішими від людських. Це є основою містицизму і дає людині життєдайну силу, надію, наснагу, енергію, терпіння.

На основі такого містичного почування в українській душі вкоренилося християнство. Спочатку ця релігія була «механічно накинута» князями. Але із занепадом Київської держави християнська церква дещо унезалежнилась від світської влади і наблизилась до народу, підняла свій моральний авторитет. Під впливом татаро-монгольської навали забувся факт насильницького насадження християнства, а релігія стала релігією батьків. Християнство стало для народу Київської Русі під час татаро-монгольської навали психотерапевтичним ідейно-емоційним засобом, що компенсував духовною підтримкою, душевною втіхою земні страждання.

Втрата Україною незалежності, нові страждання народу зміцнили його поров до християнства, що і вирішально вплинуло на формування українського національного характеру.

2. Селянськість, селянська вдача української нації. Цей чинник пов'язаний з геополітичним становищем України, намаганнями сусідів прибрати до своїх рук її землі, підкорити її народ. Інтелектуальну еліту України постійно винищували загарбники, її піддавали асиміляції, заманювали в ін. країни, що гальмувало розвиток національної науки і промисловості. Тому українство було майже суцільно селянським. В.Янів стверджує, що основи селянської вдачі українців полягають в одвічному корінні української психіки.

Селяни є найрелігійнішим соціальним класом. Це спричинюється постійною залежністю результатів праці від природничо-кліматичних умов та подвійним гнобленням – соціальним та національним.

Єдиним каналом світоглядної, ціннісно-орієнтаційної, пізнавальної інформації для українських селян була церква, яка виховувала релігійність. Природа, серед якої живе селянин теж свідчить йому про Творця.

Із селянськістю пов’язані деякі особливості релігійності українців, а саме пантеїзм і обрядовір’я. Пантеїзм – уявлення, що Бог присутній у всій природі, що свідчить про прихильність до землі, природи і знаходить вияв в у їх обожненні та освяченні патронажем святих; поклоніння «своїй» українській «святій тройці» (Ісусу, Матері Божій, Миколі-Чудотворцю); приземлений натуралізм у сприйнятті та розумінні іпостасей Бога і святих. Обрядовіря – поверхневе знання змісту релігійного вчення за неухильного дотримання культових відправ, релігійних звичаїв, традицій, які включають і пошанування язичницьких божеств, відголоски магічно-анімістичних вірувань. Характерними також є народно-гумористичний скепсис і вільнодумство.

3. Зорієнтованість на релігійні цінності української літератури і мистецтва. Цей чинник В.Янів назвав культуроморфічним, вважаючи що українські митці завжди виступали за правду, справедливість, творили від духовно-моральних поривань, часто апелювали до Бога. Наприклад, в творчості Т.Шевченка Бог постає як ідеал добра, правди, найвищої справедливості. З утвердженням Божої правди Шевченко пов’язував і відродження України. Але він і докоряв Йому за байдужість до народних страждань. Шевченко був готовий занапастити себе богопрокляттям лиш би Всевишній зглянувся на знедолену Україну.

4. Інтровертизм, індивідуалізм та емотивність як риси українського національного характеру. Цей чинник за своєю суттю є психологічним і зумовлює такі особливості релігійності українців, як глибоке емоційно-почуттєве забарвлення, автентичність, особистісність віри. Ці риси українського національного характеру разом з релігійністю утворюють цілісну функціональну структуру. Тому релігійності українців не можна зрозуміти поза їх інтровертованістю, емотивністю, індивідуалізмом.



48. Взаємозвязки релігійності з інтровертизмом, емотивністю, індивідуалізмом у структурі українського національного характеру.

Неспроможність українців протягом століть створити власну державу, розгорнути активну зовнішньополітичну і внутрішньодержавну діяльність спрямувала їх у власний внутріпсихічний план. Це спричинило таку рису українського національного характеру, як інтровертизм.

Інтровертизм – індивідуально-психологічна особливість людини, яка полягає у спрямованості її інтересів на свій внутрішній світ; схильність до самоспостереження, самоаналізу, деяка відлюдність, відносна соціальна пасивність; риса національного характеру, що постає як схильність до поглиблених духовних пошуків, філософської, релігійної художньо-естетичної діяльності.

Інтровертизм як рису українського національного характеру виявили і вивчали М.Шлемкевич, В.Янів та ін. Шлемкевич вважав, що вершиною українського інтровертизму є духовні пошуки філософа і поета Г.Сковороди. Ці пошуки психологічно відобразили політично-державницькі поразки українців, занепад української державності. Українці свідомо і несвідомо прагнули втекти від ганьби і рабства у свій внутрішній світ, у прийняття покори в злиденності. Це виразно відбилося у тогочасній поезії.

Інтровертивні духовно-моральні пошуки українців, їх народного генія Г.Сковороди розгорталися в лоні релігії Христа, його морального вчення. Стрижневою ідеєю цих пошуків було чекання сходження на землю «Небесного Єрусалиму», який встановить між людьми правду і справедливість.

Політично-державницькі поразки українців відчутно позначилися і на їх емотивності.

Емотивність – емоційність, помітна емоційна чутливість, а також інтенсивність, глибина, тривалість емоційних переживань.

Аналогічним за своєю сутністю щодо емотивності є кордо центризм – визнання провідної ролі емоційних переживань, умовно-образним центром яких є серце у функціонуванні індивідуальної, групової, зокрема національної, психіки. Кордрцентризм означає, що основним джерелом поведінки і дій людини, спільноти, нації є емоційні переживання, почуття, які переживають критичне мислення, здоровий глузд.

О.Кульчицький (1895-1980) стверджував, що домінантні структури психіки українців сформувалися під впливом їх проживання на родючих, щедрих, добрих чорноземах. Доброзичливе ставлення до природи є наслідком сприйнятливості підсвідомості, усієї психіки українців до впливу природи, оскільки за расово-соматичними ознаками вони належать до динарської (південно-європейської) групи, якій притаманні вроджена емоційність, пристрасність. Важливим чинником є також культуроморфність – віддаленість від осередків західноєвропейського раціоналізму і сцієнтизму (науково-технічного мислення і творення), що не сприяло розвитку раціонального, екстравертного, експансивного мислення і прагнення українців, що б гальмувало надмірну емоційність.

Емотивність не врівноважується, не стримується, не підпорядковується внутріпсихічним обмеженням. Це зумовлюється постійними стражданнями народу, який протягом кількох століть був підневільним. А страждання сприяють розвитку емоційної чутливості.

Переконливим свідченням емотивності, кордо центризму є художньо-естетична творчість українців, особливо пісні. Інтровертизм та емоційність виявились і втому, що для України ніколи не були характерними форми співжиття, зорієнтовані на авторитарну дисципліну, на суцільне підпорядкування особистості групі. М.Костомаров зауважував, що важливою рисою українця є прагнення особистої свободи. В українських громадах кожний був незалежною особистістю, відносини будувалися на спільній згоді, за відсутності згоди громада розпадалася. Українська церква також діяла на основі громадсько-демократичних принципів – у церковному житті скрізь було поширене виборне начало. Такі форми співжиття є виразною ознакою індивідуалізму як риси національного характеру.

Індивідуалізм – прагнення до вираження своєї індивідуальності; переживання у поведінці індивіда особистих інтересів над усіма іншими.

На формування українського індивідуалізму ще зчасів Київської держави впливав Захід. Основою індивідуалізму як риси характеру є домінуюче прагнення до особистої свободи. Якщо поєднати це прагнення з інтровертизмом і емотивністю, то вимальовується особистісна, автентична, духовна, гуманістична релігійність як риса українського національного характеру.

Ще одним виявом релігійності українців є так зване народне християнство, що утворилося внаслідок поєднання язичницького обряду з православною догматикою. М.Грушевський найхарактернішими його особливостями вважав духовну та релігійну свободу, яка виявляється у самостійному і широкому тлумаченні питань віри і моралі, конфесійній неупередженості, поміркованості, у тісних зв’язках обрядової практики з господарським життям. Християнство українців за ним наближалось до болгарського богомільства (не визнавався Старий Завіт), не було строго церковним. Про особливості релігійності українців свідчить також рух духоборів, які вважали, що в душі кожної людини є Бог.



49. Психологічні тенденції релігійності в сучасній Україні.



Згідно з даними соціологічних досліджень більшість громадян України очікують від релігії духовно-моральної активності, безкомпромісного утвердження в душах і взаєминах людей ідеалів, принципів, норм братньої любові, людяності, милосердя, терпимості, чесності, справедливості. Всі ці сподівання пов’язані з вірою, релігією, є конкретизованим виявом устремління української спільноти до гуманістичної релігії, що і є головною психологічною тенденцією релігійності в сучасній Україні.

Це устремління має глибинні національно-психологічні основи і потужне підґрунтя сьогодення. Економічні, соціальні деструкції, обмежена політична спроможність та ін. негаразди у посттоталітарній Україні відчутно послабили ейфорію, спричинену здобуттям незалежності, сподіваннями на зміни в позитивну сторону.

Ірраціональні сили людської природи не перебувають під належним цивілізованим і культурним контролем, що проявляється у цинізмі, аморалізмі, озлобленості, ворожнечі, агресивності, бездуховності, готовності йти на злочин. В цих умовах багато людей відчуло свою нездатність впливати на ситуацію в країні і на власне становище. Все це загострило екзистенційні переживання та духовно-моральні пошуки. Кожна людина з нормальною психікою хотіла б вибудувати свої стосунки у соціумі н засадах поміркованості, справедливості, приязні, людяності.

Релігія пропонує своє тлумачення екзистенцій них питань про сенс життєвих мук, страждань, виснажливої боротьби, смерті. Вона акцентує увагу людини на моральній вірі, яка відкриває надію, оптимізм, душевний спокій. Свідомий і неусвідомлюваний пошук у релігійній вірі засобу екзистенційної релаксуючої психорегуляції теж є психологічною тенденцією релігійності в сучасній Україні.

У багатьох недостатньо духовно-морально розвинених осіб релігійність функціонує як ананкастичнокультовий синдром, магічно-анімістичний засіб відвернення неприємностей. За несприятливих життєвих умов така релігійність посилюється. Така тенденція простежується і в сучасній Україні.

В Україні також утверджується психолого-педагогічна тенденція релігійності, суть якої полягає у свідомому прийнятті і дотриманні гуманістично-релігійних духовно-моральних цінностей, що виявляється потужним рушієм прогресу нації і людства. Засобом реалізації цієї тенденції є виховання і навчання. Власне релігійне навчання, прищеплення і розвиток віри в Бога у світських закладах освіти полягає у формуванні в людини віри, що вона не байдужа Богові, що Бог піклується про неї, а всі її проблеми – неминучість смерті, скінченність – будуть благополучно вирішені. Це найпотужніший фактор відбірності людської психіки невротизуючим впливам.

Оскільки гуманістична віра, мораль братньої любові взаємопереплетені, то досягаючи стану віри людина налаштовується на ідентифікацію з усім, що Боже. У структурі її психіки розвивається почування себе у тісних межах власного «Я», відкривається перспектива емоційного прилучення до Бога, його творіння, психологічного злиття з ними, тобто «космічної свідомості», в яку вписується любов-ідентифікація, яка знаходить свої об’єкти в рідному – в національному. Любов до етнонаціонального становить основу почуття етнічної ідентичності, яке формує глибинну емоційну основу національної самосвідомості, тому релігійна віра опосередковано розвиває національну самосвідомість.


50. Поняття та загальна характеристика секти. Організація секти.

Термін секта походить від лат. secta – школа, учення. У повсякденній мові поняття секта з часом все більше асоціювалася з дієсловом secare – відокремлювати, відрізувати. Таким чином секта – це особлива релігійна спільнота, або група, що відокремилася від традиційної релігії. Ще однією назвою секти є деструктивний культ – це така організація, яка використовує крайні й неетичні техніки маніпулювання для вербування та утримання своїх членів. Вона має тенденцію прямо здійснювати контроль думок, почуттів і поведінки своїх прихильників з метою задоволення інтересів лідерів і самодостатньої групи. До таких груп, які набули найбільшого поширення відносяться Біле братство, Діти Бога, Богородічний центр, група Універсальне життя, Місія божественного світла, Трансцедентальна медитація.

Секта звертається до духовних потреб людини: пошук сенсу життя, віра і безсмертя душі, позбавлення людства від страждань. Насправді ж секти переслідують меркантильні інтереси, а саме – збагачення еліти за рахунок фінансової і фізичної експлуатації рядових членів і завоювання влади. Для цього створюється ієрархія із «залізною» дисципліною, беззаперечною покорою вчителю, принциповим приховуванням головних завдань (правду знає лише вузьке коло і сектант поступово посвячується в плани секти в міру просування вверх по ієрархії).

Людей, що належать до однієї із світових релігій об’єднує загальне розуміння цінностей і принципів, а сектантів понад усе авторитет наставників і особисті відносини з ін. членами секти. Звідси деяка організаційна рихлість великих релігій і протиставлена їм залізна організованість сект.

Одним із головних елементів релігійного сектантства є протест проти релігійних церков. В умовах панування релігії і містики вербування в нову секту відбувається за рахунок відходу віруючих від ін. релігій, нерідко в умовах справжніх духовних епідемій. Цікавим явищем в сектантстві є його постійне дроблення на безліч дрібніших течій через незадоволеність диктаторством, вплив ін. віровчень.

Характерними для секти є:

1) Різношерстість складу.

2) Різний життєвий рівень верхів і низів.

3) Невідповідність між сподіваннями рядових віруючих і тим, що їм підносять як духовне.

Можна вказати ряд ін. організаційних моментів в житті сектантських общин, а саме:

1) Сплата членських внесків у вигляді добровільних приношень, або навіть обов’язкових відрахувань (наприклад, у адвентистів).

2) Організаційна структура включає обов’язкове підпорядкування рядових членів своєму керівнику; деякі секти випускають друкарські видання, рукописні матеріали і так звані інструктивні листи; загально проходять молитовні збори.

Організація сект. Найбільш істотні особливості організації сект:

1) Об’єднання віруючих на основі особистих симпатій, особистих відносин, загальних інтересів.

2) Об’єднання на основі протесту проти суспільства і всіх ін. релігійних суспільств.

3) Об’єднання на основі твердого статуту, що визначає порядок управління і внутрішнього життя секти, правила прийому нових членів, обов’язку віруючих і т.д.

У секті існує пряма фіксація членства, а саме кожен віруючий приймається в неї в індивідуальному порядку. Прийом нових членів строго регламентований статутом. Вони протягом певного часу проходять випробувальний термін. В період проходження випробувального терміну від новачка потрібна активна робота, співпраця в общині, вивчення віровчення, статуту організації і всіх розпоряджень, які регламентують не тільки життя і діяльність кожного віруючого в общині, але і його поведінку вдома, в сімї, в суспільстві. Також існує поняття кандидатського стажу (пятидесятники). Також члени секти. Або общини за цей час можуть познайомитися і дізнатися, що з себе представляє вступаючий в общину.

Тривалість кандидатського стажу не обмежується строгими рамками. Цей період може бути такої тривалості, яка буде потрібна для ретельного вивчення і виховання того, що поступає в християнському дусі для перетворення його в християнського фанатика, сліпе і безвольне знаряддя керівників общини.

Особливе значення в сектах надається зміцненню дисципліни. Це забезпечується все більш строгим контролем членства, підпорядкуванням керівникам, застосуванням різних заходів стягнення аж до виключення з общини тимчасового, або повного.


51. Мотивація вступу людини в релігійну секту базується на 3 основних потребах людини:

1. потреба в спільноті

2. потреба в структурованості

3. потреба в значущості для оточуючих.

Потреба в спільноті. Члени релігійних сект пропонують самотнім людям (новачкам) дружбу, безумовне прийняття і схвалення. Така щира поведінка і увага дуже високо цінується ними, аж до крайніх проявів. Такі люди обмежують контакти з рідними, а нерідко і взагалі відмовляються від таких контактів зі своїми сім»ями та друзями і жертвують всі свої гроші на благо секти.

Потреба в структурованості. Культ пропонує структурованість навколишньої дійсності. Накладаються жорсткі обмеження на поведінку, вимагається дотримання дисципліни, а в крайніх проявах досягається потрібний рівень слухняності через побої, примусову працю чи ув»язнення. Америк. Психіатр говорив, що люди часто готові істотно обмежити свою свободу тільки для того, щоб принести в своє життя якусь визначеність.

Потреба в значущості для оточуючих. Члени культової секти, які вважають що їхнє розуміння світу і життя єдино правильне, жорстко поділяють всіх людей на «МИ» (завжди справжні люди у всіх сенсах, які приймають цінність даного світу) і «ВОНИ» («не зовсім люди», напівлюди, ті, що заблукали). У звязку з цим всі деструктивні культи пропагують політику «подвійних стандартів», тобто любов і щирість, але по відношенню тільки до своїх.

Люди, які знаходяться в стані кризи, які перебувають під впливом травматичних переживань, дуже легко залучаються членами секти в свої ряди. Головним мотивом вступу в секту є бажання подолати свій душевний біль. Взагалі, на людей, які є учасниками секти особливе враження справляє поява сенсу життя та отримане відчуття безпеки, приналежності до групи. (Секта стає для багатьох видом довершеної сім»ї).


52 . Психодинаміка секти.



А) Стадії відходу від релігії й залучення в секту

Відхід від релігії відбуваєтсья не одномоментно. Це тривалий процес, що має кілка етапів.

На першому етапі релігія витісняється з суспільного життя людей. Доктрина пануючої церкви втрачає грунт в суспільній свідомості і суспільно-політичній практиці більшості народу. Дана релігія перестає бути ідейною основою для того або іншого суспільного руху

На другому етапі відбувається зміщення центру релігійного життя з його суспільних форм в сферу особистого і сімейного побуту. Саме тут починається відхід частини віруючих в секти, які замінюють суспільні форми богослужіння груповими, сімейними, коли сама церква стає непотрібною.

На третьому етапі відходу людини від релігії релігійність людей обмежується виключно їх внутрішнім (психічним, етичним і т. п.) життям. Тут майже повністю віруючі відмовляються від зовнішніх форм релігійності. Релігія стає для віруючого якимсь внутрішнім світлом. Саме на цьому етапі людина легко втягується в секту.

Стадії насильної індлоктринізацї членів сект за Л. Штаммом:

1. Фаза вербування здійснюється людьми, що інтуїтивно відчувають потенційного члена секти. На цій фазі відбувається емоційне дестабілізація людини і заплутування в суперечностях. Вербуючий член секти прагне викликати довіру на тривалий час, демонструє бажання надати допомогу що має потребу, направивши його на вірний шлях. Людина, щоздійснює вербування, виглядає натхненною, радісною, проявляє себе членом співтовариства, яке всіх робить щасливим.

2. Введення в учення полягає у викладі основних положень пропонованої доктрини. Основним завданням цього етапу є психологічна прив'язка вербованої людини із залученням його в проголошувану ідеологію, в сенс таїнства. Форма залучень може бути різноманітною: курси, семінари, лекції, богослужіння, вивчення книг, проглядання відеокасет, під час яких «учення», висловлювані засновниками секти, видаються «порційно». Спостерігається тенденція зв'язувати людей новими обов'язками, не залишаючи ним часу для самостійного критичного осмислення того, що відбувається. Активно використовуються компліменти і похвали типу: «Як добре, що ти прийшов, як ми ради тебе бачити» і ін. Таким чином, людина одержує приємну для нього емоційну підтримку. Процес введення в учення направлений на посилення контролю над думками і відчуттями. Активно використовується аутосуггестия, при якій людина починає вважати, що він одержує в секті саме те, до чого він прагнув. Створюється своєрідна картина ілюзорного світу, що володіє аддиктивной привабливістю. Вербувальники намагаються переконати людину в тому, що перебування в секті зробить його наближеним до еліти, що відкрила для себе особливу правду.

Поступово у вербованого зникає критичне відношення, яке могло бути присутнім раніше. Паралельно щепиться прагнення до досягнення значущої мети.

Індоктрінация приводить до появи у людей нової ідентичарсті, нової особи, що думає, відчуває в інших категоріях, використовується інша система цінностей. Формується нова аддиктивна особа

Наявність нової ідентичності приводить до розщеплювання особи з виникненням в підсвідомості .ощущения небезпеки і невідповідності. Існує точка зору, що свідчить про те, що сформована у людини аддиктивная особа конфронтирует з колишньою особою. Відчуття роздвоєності може провокувати емоційну напругу. Підсвідомі імпульси за наявності подвійної ідентичності не контролюються достатньою мірою. Можливість прориву енергетичного потенціалу з глибини підсвідомості в цих станах зростає. Має значення не тільки явище розщеплювання (наявність двох осіб — аддиктивной і умовно нормальної), але і зміст переживань аддиктивной особи. Якщо зміст переживань носить такий характер, що воно більше стимулює підсвідомість, то небезпека прориву матеріалу з підсвідомості посилюється. ; Аддіктівная особа, що має як зміст аддикции ваблення до їжі, характеризується малою залученою Глибинної підсвідомості. Порушення драйву до їжі, природно, відбувається, 'але ця стимуляція індивідуальної підсвідомості відрізняється якісно від стимуляції колективної підсвідомості, що відбувається під впливом релігійного відчуття в сектах. Тому, специфікою формування аддиктивной Особи в рамках секти є більш виражена небезпека виникнення психічного захворювання, що підтверджується практикою. Аналіз показує, що психічні порушення шизофреноформного характеру у патологічних азартних гравців, у осіб з переїданням, зустрічаються рідше, ніж у членів тоталітарних сект. Аддікция до секти в цьому плані представляє значно велику небезпеку.

Порівняння змін, що відбуваються в психіці людини в результаті його участі в секті із змінами, що виникають при аддикции, може проводитися і з кількісної сторони, виражаючись в тому і в іншому випадку в прагненні людини одержувати все більше і більше переживань, і 3 часом у члена секти критичне усвідомігння пригноблюється, колишня особа витісняється.

3. Зв'язок, що збільшується, з групою виявляється в розриві людини з колишнім «корінням». Життя тече в лоні групи. Відбувається переривання контактів з тими, хто відволікає від постійного зв'язку з Групою.

4. Альенация (відчуження) від навколишнього світу і ізоляція, що відбуваються паралельно зі все великим входженням в життя секти.

5. Зміцнення прихильності до учення секти, що характеризується посиленням залежності, контролю над свідомістю і відчуття ідентичності з сектою.



53 Прийоми залучення людини в секту

Основні моменти у вербуванні в секту за Ф. Зімбардо і М. Лайппе («Психологія зміни установок і соціальний вплив»):

1. Технологія "8іер Ьу віер" — невелика поступка, на яку погоджується вербований, спричиняє за собою все більш і більші поступки: «приходь до нас — проведи у нас вихідні — залишся ще на тиждень — віддай нам свої гроші».

2. Новачка постійно запевняють, що ухвалення ідеології секти найкращим чином вирішить будь-які його особисті проблеми.

3. Сила групової динаміки. Тут мають значення і кількість, і особиста привабливість, і ввічливість членів общини, що вступають в особистий контакт з присвяченим. Важливе значення має сексуальність — часто до новачків спеціально приставляються привабливі представники протилежної підлоги.

4. Відсутність можливості протестувати або сперечатися: новачка постійно напихають все новою і новою інформацією, займають різними заходами, він ніколи не залишається наодинці з власними думками.

5. Позитивне підкріплення: усмішки, смачна їжа, увага і турбота, общини, що приділяються гостеві, і т.п. Підкріплюється і схвалюється не будь-яка поведінка новачка, а тільки бажане. Якщо він вимовляє у відповідь на питання те, що хочуть від нього почути, навколо розцвітають усмішки, кожне його слово сприймається з радістю. Негативна або невпевнена відповідь — і слухачі хмурять брови, уникають його погляду. У якийсь момент людина починає розуміти, що якщо він і далі хоче, щоб його оточували щирість і увагу, він повинен почати говорити і поводитися так, як хочуть його нові друзі. А далі вступає в силу один із законів соціальної психології — зовнішні дії поступово стають внутрішніми переконаннями.

Від людей втаюють інформацію аоо просто спотворюють її. Але цей обман — дитячі витівки в горівнянні з психологічним програмуванням, якому піддаються рядові сектанти. Для цього астосовуеться «контроль свідомості.

Спочатку новачок попадае під груповий тиск і так зване бомбардування любов'ю. Йому твердять, що Бог його любить, що він вибраний для якоїсь високої місії, що він загрузнув в гріхах і лише в їх «сімї» люди уміють любити один одного, -в результаті у людини пропадають сумніви і виникає потреба увійти до цієї сімї. Використовуються груповий спів, обійми, дотики і лестощі.

«Сім'я» відокремлена від решти світу. Ця ізоляція відбиває у сектанта бажання співставляти слова наставника з реальністю.

- Використовується техніка, що блокує мислення. Монотонний спів і дії, що повторюються, вводять людину в стан сильної навіюваності.

- Під приводом створення близькості з «сім'єю» новачка примушують признаватися в його минулих «гріхах». Мета — викликати страх і провину, зробити його емоційно уразливим. Для цього застосовують і погрози, явні або прикриті, а також чергують покарання і нагороди.

- Заохочуються відмови від сну під маскою духовних вправ.

- Недостатнє харчування подається як дієта для досягнення високої духовності або частина ритуалів.

- Новачку не дають залишатися наодинці, щоб він не мав часу розміркувати. Навпаки, максимально завантажуються всі його канали сприйняття, в першу чергу — слух, зір і дотик. В результаті за короткий час його колишні цінності замінюються на нові.

- Що ж відбувається з людиною, що потрапила в секту? Із його точки зору: він бачить божесественне світло, пізнає істину або, наприклад, одержує одкровення.

Відомо, наприклад, що «Церква єднання» має промислові підприємства в багатьох країнах світу і сектанти вимушені працювати на них за мізерну платню. Маііже всі секти вимагають, щоб «новонавернені» відраховували їм значну частину своїх доходів і переписували на них своє майно.

Небезпека полягає в тому, що описані психологічні маніпуляції відбуваються непомітно і членами сект не розпізнаються. У новачків складається враження прожпонтанність своїх емоцій, добрвільності поведінки. Всі психологічні зміни інтерпретуються Цими як ознаки «духовного одужання» «Бомбардування любов'ю» звичайно проводиться в якнайкращих психологічних умовах —.далеко від сім'ї, від друзів, від спокус. Особливо сильний ефект досягається, коли теплий прийом поєднується з красою навколишньої природи. В цьому випадку відмовитися від повторного візиту буває дуже складно.

Здавалося б, керівники і лідери культів не повинні відмовляти в прийомі нікому. Насправді вербувальники, що як працюють на вулшіях, так і ходять по будинках, повинні направляти в центри тільки «позитивних» — відповідних, спеціально відібраних осіб.

Із спогадів колишнього члена «Церкви Єднання»: «Ми полювали за «ідеальним новопосвяченим». Він повинен був приблизно відповідати наступному опису: від вісімнаді/яти до двадцяти чотирьох років, серйозний, оптиміст, ідеаліст, віруючий, що, з міцним здоров'ям, шукає істину і сенс життя, з відкритим характером, неодружений, що не має міцних зв'язків з сім'єю, постійного житла, професії. Але ми підходили і до інших людей, наприклад, до багатих відвідувачів в холах розкішних готелів, до ділових людей».

Розповідь колишнього саєнтолога: «Ми ніколи не зверталися до хворих, бідняків, покидьків суспільства. У них — хворий дух і вони не годяться для виконання місії. Нам говорили, що ними ми займатимемося пізніше. Перш за все, слід було набрати енергійних людей». Кожному культу потрібні рядові солдати, готові до самопожертвування ради пророка, але перемоги немислимі без залучення в свої ряди генералів, що вже займають потрібні пости в цитаделі, яку потрібно підкорити. Якщо на вулицях місіонери встановлюють контакт здебільшого з «позитивними» на їх думку молодими людьми, то метод «стукайся в кожні двері» націлений на навертання до своєї віри представників благополучних і привілейованих шарів суспільства: високооплачуваних фахівців, бізнесменів, адвокатів, журналістів, політичних діячів.

На сьогодні в країнах СНД діють бтьше 150 фондів, об'єднань, асигнацій, які фактично є філіалами різних організацій релігійно-містичного толку. Багато таких філіалів у «Церкви Саєнтолоіїі», «Церкви Єднання», «Церкви Христа», «Дітей Бога», «Суспільства Трансіїедентальной медитації». Останнє навіть має у ряді країн власну політичну партію — «Партію природного закону».

Ці та інші культи насправді є транснаїиональними корпораціями бізнесу з жорстко контрольованою організаційною структурою. Це — фінансові імперії, кожній з яких належать сотні підприємств, газет, журналів і які мають храми або філіали в більшості крупних міст миру.


54, 55 Загальна характеристика деструктивного впливу секти на психіку людини.



В людини під впливом секти розвиваються нові психічні якості, які в міжнародній класифікації хвороб називаються «залежний розлад особи» (перекладання на інших права ухвалювати рішення, підпорядкування своїх потреб потребам інших людей, страх самоти і т. д.). Крім того, людина ніби то своєрідно впадає в дитинство. їй пропонується світовідчування дитини, і він його приймає. Більш того, він вимуиіений повністю відмовитися від власної індивідуальності, від свого «я» на догоду інтересам секти.

Останніми роками відмічений сильний вплив, що включає східну медитацію, спроби зцілення, тантрические ритуали, містичну терапію, карти Таро, каналізацію. Занурення людини в світ досить далеких уявлень, сприяє стимуляції глибинних сфер його підсвідомості. Такий стан незвично, представляє загрозу для цілісності психіки. Загроза полягає в можливості прориву і інфляції свідомості матеріалами колективної підсвідомості.

Участь в сектантських групах приводить до появи емоційної регресії, в процесі якої змінюється точка зору людини на ті, що відбуваються в світі події з непомітним розривом, що поступово заглиблюється, з реальністю. Пропонована сектами втеча в примарний світ приводить до самоизоляції і відчуження. Існує загроза розщеплення свідомості, що клінічно виявляється в появі психічних порушень аж до розвитку шизофреноподібних станів. Відомо, що у людини, підданої сенсорною депривации протягом тривалого часу, виникає значне пожвавлення функціонування так званого архаїчного мозку із стимулюванням уяви, фантазій, з появою снів наяву (спеціальні методи индоктринации підсилюють цей процес і надають йому певному змісту). Фахівці з деструктивних культів звертають увагу на те, що приблизно половина членів різних груп проявляють психотические шизофреноподобньїе зміни, порушення сприйняття. Все це приводить до неможливості справлятися із завданнями повсякденного життя. У міру втрати людиною цієї здатності у нього наростає відчуження, знижується толерантність до труднощів. Виникає небезпека виникнення аддикцій.

Спокусливість сект полягає в обіцянці негайного виконання бажань. Перебування в секті супроводжується попаданням людини в глибоку психологічну деструктивну залежність від неї. Деякі, автори називають ці психічні зміни руинизацией психіки, при якій людині стає все важчим використовувати свої потенційні інтелектуальні і вольові можливості.


Категорія: Психологія | Додав: djkvinta (11.01.2012)
Переглядів: 2456 | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Адміністрація
Пишіть
Ваші пропозиції,
чи питання
на
e-mail: kvinta77777@gmail.com
РАДІО Dj Kvinta
RADIO MELOMAN
СЛУХАТИ
Віджет
Категорії розділу
Філософія - все! [0]
Релігієзнавство [10]
Різні філософські дисципліни [16]
Логіка, Гносеологія, Етика та інше...
Психологія [5]
Інтелектуальна власність [9]
Пошук
Наше опитування
Який стиль музики вам найбільше подобається??
Всього відповідей: 155
Друзі сайту
Статистика
Реклама

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz