| Головна » Статті » Навчання » Психологія |
Психологія релігії
| 1.Психологія релігії як галузь науково-психологічного знання. Предмет психології релігії. Психологія релігії і релігійна психологія. Психологія релігії як релігієзнавча дисципліна зосереджується на феномені релігії та її виявах як об'єкті вивчення . На думку Д. Угриновича, предметом психології релігії може бути вивчення психологічних особливостей релігійних людей, які відрізняють їх від нерелігійних та реалізуються в їхній поведінці. Це визначення ґрунтується на особливостях дихотомічної моделі психіки «релігійний — нерелігійний». Однак теоретичний аналіз поняття психологічних особливостей зумовлює такі проблеми: сутність поняття «психологічні особливості релігійної людини» потребує пояснення і визначення; не існує критерію, який розмежовував би дихотомію «релігійний — нерелігійний». Суто психологічний підхід, відповідно до якого психологія релігії є переважно галуззю загальної психології, а її предметом є релігійність як психологічний факт, суть свідомості й релігійна поведінка людини як втілення її внутрішніх переживань, неоднорідний, поле його досліджень надзвичайно широке — від обґрунтування теорії релігійного інстинкту (Дж. Коу, Й. Пастушко та ін.) до розуміння релігії як глибинного пласта людської психіки (В. Джеме, К. Юнг та ін.). Інтенсивний розвиток соціології та соціальної психології вніс корективи в розуміння предмета психології релігії, спричинив виникнення підходу, який можна ідентифікувати як соціально-психологічний. Французький психолог Р. Грассері наголошував, що будь-яка релігія — злиток із людського духу і несе в собі відтінок всіх його особливостей, виникаючи як психічне явище в своєму безпосередньому прояві, а в подальшому розвитку стає явищем соціальним. Німецький філософ і соціолог Зіммель підкреслював однаковість структур як у релігійних, так і в соціальних формах існування людини Карагодіна – психологія релігії вивчає переживання надприродного, його психологічні корені та значення для суб'єкта. Психологія релігії - галузь загальної психології, а її предметом є релігійність як психологічний факт, суть свідомості й релігійна поведінка людини як втілення її внутрішніх переживань. Отже, предметом вивчення психології релігії є релігійність як психічний стан людини та його вияви. Релігійність як людський акт завжди пов'язана з екзистенційними проблемами, з проблемами вибору. Психологія релігії безпосередньо пов'язана з релігійною психологією — сукупністю релігійних образів, ілюзій, настроїв і почуттів, у яких безпосередньо відображаються умови життя людей, а також всі порухи людської душі (раціональний, емоційний, вольовий). Домінуюча роль у релігійній психології все-таки належить емоційно- вольовому аспекту. О. Смирнова також розмежовує психологію релігії і релігійну психологію. Тоді як джерелом пізнавального пориву в психології релігії виступає «голова» — свідомість, інтелектуальна здатність і понятійна пізнавальна незадоволеність людства, в релігійній психології це джерело «виходить з серця» — моральнісного русла, зав'язаного більше на чуттєво-емоційному, ніж розумовому началі. Релігійна психологія насамперед є реакцією на релігійні догми, віроповчальні принципи тощо. У свою чергу, психологія релігії вивчає ці «відповіді» як психічний факт. Тому психологія релігії вивчає психологічні особливості релігійності як на рівні індивідуальної, так і колективної свідомості та з'ясовує при цьому її вияв як на рівні світорозуміння, так і світовідчуття та світоставлення. 2. Структура психології релігії та її методи. Професійна позиція психолога-дослідника стосовно релігійної проблематики. Предмет психології релігії має багаторівневу структуру. Можна виділити низку напрямів, у руслі яких ведуться дослідження релігійної свідомості. 1. Загальнотеоретичний рівень - плює розв'язання питання про походження, сутність релігії, структуру, зміст і функції релігійної свідомості, досліджує релігійні почуття, уявлення, феномен віри, психологію релігійних процесів. 2. Соціально-психологічні теорії типологій віруючих - динаміка становлення релігійності в процесі розвитку індивіда, особливості структури, змісту релігійних уявлень, почуттів та поведінки в різних статево-вікових групах, залежність релігійності від соціального статусу і соціальної орієнтації. 3. Релігійна психопатологія, - досліджує різноманітні психопатологічні форми релігійної свідомості. 4. Релігійні феномени, що існують у формі психофізіологічних процесів у свідомості конкретних людей. Розрізняють 2 питання: 1)питання про існування фізіологічних основ релігійних вірувань та переживань 2)чи існують у мозку такі фізіологічні структури, центри та процеси, які є суто специфічними для віруючих. 5. Емпіричний рівень – полягає в накопиченні фактичного матеріалу (автобіографічних свідчень, розповідей, документів віруючих людей). 6. Питання релігійної педагогіки, релігійної психотерапії. Групи методів: — загальнофілософські (діалектика,позитивістський підхід, прагматичний тощо); — загальнонаукові (метод системного аналізу, структурно-функціональний метод, аналіз і синтез, дедук¬ція та індукція та ін.); — соціологічно-психологічні (інтроспекція, спостереження, експеримент, психологічний тест, анкетування, інтерв'ю). Експеримент без зовнішнього втручання в релігійне життя віруючих. Застосовують схему S-О-R, (експериментатор за допомогою збудника (S) впливає на особу (О) й спостерігає за реакцією (R)). Головна вимога до цього методу —- його природність. Інакше кажучи, жодні штучні втручання в релігійну діяльність уважаються не припустими. Наприклад, декілька різних осіб чи груп слухає проповідь певного змісту, яку виголошує проповідник з тими чи іншими особливостями. Завідмінностями, які виникли між слухачами проповіді та тими, хто її не слухав, робляться аналітичні висновки щодо ефективності використаних у проповіді пропагандистських прийомів, особистісних якостей оратора тощо. Також набули розголосу експерименти американського лікаря Дж. Ліппі, який широко експериментував із власною свідомістю, використовуючи психотропні речовини, а потім сконструював ізоляційну ванну, де технічними засобами моделював граничні стани спілкування з Надприродним. Спостереження. Особливо ефективний цей метод тоді, коли інформацію про релігійних людей отримують, вивчаючи їхню поведінку в звичних для них умовах: під час богослужіння, молитви тощо. З другого боку, можливості цього методу обмежені тим, що він фіксує зовнішні прояви релігійності, залишаючи поза увагою найцікавіше — внутрішні переживання людей, перейнятих релігійною вірою. Опитування (у формі анкети чи інтерв’ю). Завдяки цьому методу здобуваються дані про реальну мотивацію поведінки опитаних віруючих, їх соціально-психологічні й світоглядні орієнтації. Релігія - зв'язок з Вищим, з Святим, відкритість і довіра до Нього, готовність прийняти як керівних почав своєму житті те, що виходить від Вищого і відкривається людині при зустрічах з Ним . За визначенням Енциклопедичного словника: "релігія - це організоване поклоніння вищим силам. Воно (поклоніння) передбачає безсумнівну для віруючого свідомості реальність тих вищих сил, яким надається шанування. Разом з тим воно передбачає віру, тобто релігійний настрій, що виражається в певній системі культу і системі уявлень про божественне ". Релігія - це продукт природних бажань і людської уяви, яке приписує трансцендентному Вищому буттю те, що людині хотілося б знайти в Ньому згідно своїм приземленим інтересам і сподіванням. Віра – впевненість у істинності чогось такого, що з раціонально мисленнєвих позицій вважається непереконливим, сумнівним. Віра є ціннісно-орієнтаційним ставленням позиції людини,зацікавленістю. Емоційне ядро релігійної віри зароджується з осмислення і усвідомлення людиною своєї ситуації на землі. Релігійна віра відноситься до достатньо міцних особ.структур і цей досвід є особливо ціннісним. Тому, практикуючий психолог повинен усвідомлювати свої позиції, етичні моменти пов'язані зі своїм релігійним досвідом і світоглядом, і розуміти як це може впливати на його професійну діяльність. Зоною особливої уваги і поваги має бути релігійна позиція клієнта, оскільки втручання в неї – це втучання у життєвий стрижень людини. Бог – найвища основна інстанція, творець всього існуючого, всемогутній, не пізнаний до кінця. Церква – соціально ієрархічна інституція, яка забезпечує донесення догм до людини, забезпечує зв'язок Бога з людиною. Священник – працівник церкви, служитель Бога і людини. Священник асоціюється з батьківською фігурою, все знає і не помиляється. Його ідеалізують, ототожнюють з Богом. Священник виступає втіленням Бога, релігії і церкви. Будь-який матеріал, який говорить людина – це не так про релігію чи про Бога, а про її власний релігійний досвід. 4.Релігійні інстинкти як джерело релігійності. Страх як фактор релігійності. Існують теорії за якими людина є релігійною завдяки успадкованій схильності до цього, аж на рівні релігійного інстинкту. В даному випадку релігійний потяг є основним нашаруванням в структурі людської психіки, що виявляється в пошуку правди і щастя, досконалого життя і зв’язку з абсолютом. Актуальним у даному випадку є твердження К.Юнга про архетипи як колективне несвідоме, з якого походять надлюдські істини і які є джерелом релігійності. В. Франкл у книзі «Неусвідомлений Бог» каже про те, що людина впринципі має потребу бути релігійною. Ця потреба може бути усвідомленою і неусвідомленою, і задовольнятися як конструктивним так і деструктивним шляхом. Вчені не можуть заперечити існування релігійного інстинкту, однак можна говорити про те, що в людини є схильність до релігійності, подібна до того як існує дар мови, хоча він не завжди і не всіма використовується. У даному випадку релігійність не є наслідком підкорення природи. У своїй найглибшій суті релігійність – це індивідуальний контакт, який утворюється внаслідок вільного рішення. Фізіологічною основою реліг поведінки є права півкуля мозку, тобто саме вона створює можливість для реліг вияву, але сама його не утворює. Осмислення ж символічної і ритуальної поведінки, характерної для релігії, відбувається при співучасті лівої півкулі. Виходячи з цього дослідники роблять висновок, що релігія є частиною того, що характерно люд природі і її не можна повністю зрозуміти раціонально. Існують різні типи страху, які по різному можуть обумовлювати розвиток релігійності: 1. екзестенційний неспокій – виник у зв’язку з необхідністю поставити собі питання про сенс життя. Типовими є тривога стосовно найфундаментальніших для людини питань як терпіння або смерть, добро і зло, що мають визначальне значення для всього людського буття. Релігійність зявляється тут, як продовження питання про сенс життя людини на землі. 2. звичайний страх – може стати приводом для актуалізації чи зародження релігійності. Фройд дотримувався думки, що Бог є лише піднесеним образом власного батька, а туга за ним, пошук підтримки у складній ситуації приводить до релігійності, яка є колективним неврозом. Але не варто зводити релігію до колективного неврозу, бо тут немає відчуття самотності (як при неврозі) натомість правдива релігійність надає змогу відчути зв'язок. 3. Фройд вважав, що джерелом релігії є відчуття безпорадності перед життям і страх смерті. Проте зважаючи на те, що його відчувають як віруючі так і невіруючі, то таке занепокоєння смертю не може бути єдиним стимулом для виникнення релігії. 4. моральний страх – який виростає від почуття провини і відчуття боргу перед кимось. Можна твердити,що потреба усунення відчуття вини і повязаного з ним відчуття страху призводить до релігійності, про свідчить більшість навернень. Слід також зазначити, що між неспокоєм і релігійністю існує зворотня залежність, тобто більша заангражованість і визначеність у вірі поглиблює вразливість до морального зла і підсилює реальне відчуття провини. Почуття провини може іноді набувати невротичного характеру, що призводить до холодної і тиранічної релігії, в якій переважає сприймання бога як забороняючого і караючого, щоб придушити неакцентовані бажання. 5. Потреби як джерело релігійності. Переживання власної обмеженості і скінченності як джерело релігійності. Людина характеризується творчим неспокоєм, що пов’язане з пошуком цінностей і сенсу, який би дав змогу обєднати дані переживання. Такими критеріями, мала би забезпечити людину релігія, яка постає єднаючою функцією життя. Релігійність можна вважати результатом пізнавального розвитку, бо Бог сприймається як природній результат пошуку стабільності. З природних людських потреб виникають типові для релігії питання і відповіді про початок і сенс всесвіту і життя, критерії моральних оцінок, можливість пізнання правди тощо. Фром – немає такої людини у якої не було б релігійної потреби – у системі орієнтації і об’єктів для служіння. Проте людина може поклонятися тваринам, ідолам, невидимому богу, грошам; її релігія може сприяти руйнуванню або любові, гнобленню чи братерству. Питання не в релігії чи в її відсутності, а в тому яка ця релігія і як вона впливає на людину. Останнім часом у психології звертається багато уваги на переживання людиною власної обмеженості і скінченності, як джерела релігійності. Три основні типи реакцій на факт обмеження людини: 1. Заперечення факту наявності різного роду обмежень люд. природи, породжує ілюзію всевладності і винятковості. Таку позицію зустрічають в осіб, які вважають науку засобом звільнення людини від різних несправедливостей. Окрім науки в люд можуть виникати ілюзії необмеженості через гроші, кохання, виняткові здібності. Надмірна віра у свої можливості часто призводить до егоцентричності, нарцисизму, інфантильності особистості. 2. Уникнення правди про свої обмежені можливості призводить до появи екзистенційного страху. Почуття безглуздості, нудьги і тривоги, відсутність відповідей на ці питання викликає неогенний невроз, живучи з яким люди бояться приймати рішення, реалізовувати себе і нести відповідальність за своє життя. У даному випадку релігійність постає перед людьми як прпопозиція сенсу і можливість здобути почуття безпеки. 3. Акцептація (прийняття) не простий особистісний процес, в якому людина досить часто приходить до існування Бога в своєму житті. Це призводить до формування внутрішньої релігійності і нового переживання свого життя. 6.Основні типи релігійності. Риси персональної релігійності за Яворським. Залежно від глибини вираження в людях виділяють зовнішню, внутрішню, і особисту релігійність. Зовнішня релігійність служить для придбання відчуття безпеки і суспільних позицій. Тут не враховується повнота релігійних істин, а відбирається лише те, що відповідає власним інтересам особи. Людина із зовнішньою релігійністю добре розуміє її суспільні функції, але свої релігійні обов'язки виконує погано, поверхнево, часто під впливом другорядних мотивів. Внутрішня релігійність пронизує все життя людину, об'єднує потреби і цінності з суспільними нормами. Вона більш осмислена і диференційована, личностна і універсальна, налаштована на тісні братські відносини, на любов до ближнього. Основні елементи, що відрізняють ці два види релігійності -это дифференцированость, аллоцентризм або егоїзм, зв'язок з життям, визнання релігійних цінностей як засоби або цілі. Персональна (особиста) і аперсональная релігійність. Ці два типи складають дві протилежності одного і того ж континиума. Подібність складає зовнішня і внутрішня релігійність, тому конкретна людина може бути охарактеризована як більш менш особисто направлений в своїй релігійній позиції. В цьому випадку Бог сприймається як особовий Бог, що становить абсолютну і первісну, а не інструментальну цінність. Один з польських фахівців в області психології релігії Р.Яворський пропонує наступну характеристику особистої релігійності в християнстві: --активність і заангажованість, що походять від усвідомлення і внутрішнього відчуття зв'язку з Богом. Цей зв'язок народжує зацікавленість богословсько-релігійними питаннями; --спонтанність і творчість, завдяки чому особа швидко засвоює корисні цінності. Свіжість буття дає їй можливість постійно збагачувати свою систему переконань; --відвертість до позитивного контакту з іншими течіями і позиціями. Віруючі люди не ізолюють своє релігійне життя від останніх сфер буття; --автономність релігійного життя, що полягає в тому, що особа вважає свої релігійні переконання результатом вільного вибору, а не наслідком нав'язування їх силою; --відчуття свободи і відповідальності - свідомою відвертістю в цінностям, приношуваних релігією (свобода "до"). Приймаючи певні цінності люди з особистою релігійністю готові прийняти і відповідальність, яку сприймають як внутрішній борг; --усвідомлення мети свого буття - визначення в життєвих обставинах якоїсь мети і з'єднання її з релігією, яка після цього виконуватиме також і роль філософії життя; --аллоцентризм -в центрі життя людини не його "Я", а Бог і відповідні принципи відносно людського життя. Аллоцентрізм особистої релігійності схиляє її до загальнолюдських або загальнорелігійних дій; --стабільність-твердість основних релігійних переконань, відчуттів, мотивів, вчинків. Це допомагає особі протистояти негативному відношенню до неї і зберігає в стресових ситуаціях. Серед емоційних потреб першочерговою потребою є відчуття безпеки. Воно формується першим і фундаментально визначає буття людини в світі. Його заспокоєння виробляє в людині схильність до довіри. Релігійність - довіра своєму життю Всевишньому - гарантують людині відчуття безпеки, стверджують в перемозі добра над злом, життя - над смертю. Відомо, що напруга і страх виникають із-за розбіжністю між можливостями і бажаннями людини, що виявляється у втраті відчуття власної тотожності людини. Релігійна самоідентифікація у кожної окремої людини пов'язана з усвідомленням способу сприйняття його Богом - що Бог думає про мене? Основний досвід - це прийняття істини, що Ісус Христос приймає особу без всяких умов, такий як вона є. Самоактуалізация - необхідність робити те, що людині доступно. Зв'язок релігії з самоактуализацией для багатьох людей визначає спосіб реалізації своїх дарів і зобов'язав їх до цього. Релігійне самовосприятие вирішує преодолет дозволяє здолати різні сумніви - допомагає людині захищатися від порожнечі. 7.Критерії релігійної зрілості. Функції релігійності. Критерії реліг.зрілості: -рефлексивність і критичність –вміння помічати багато елементів складної структути релігійного предмета й відповідно критично ставитись до нього. З цим пов”язаний постійний пошук більш відповідного розуміння релігійних явищ. Випадки зла в релігійних установах не руйнують правдивого образу Бога. Релігійність, не піддана рефлексії, перетворюється на сентименталізм, фантазерство, магію. -автономність –поведінка людини відносно релігійних цінностей і принципів не мотивується якими-небудь пісвідомими силами чи другорядними цінностями. Така релігійність є своєрідною внутрішньою енергією, завдяки якій людина може стриймати світ і себе. -відкритість і толерантність - виникають з переконання, що конкретна людина неспроможна правдиво й без викривлень пізнати істину. Маючи певні релігійні переконання, доросла людина водночас розуміє, що мусить їх розвивати. -об”єктивність - вміння бачити себе очима інших. Якщо це стосується відносин людини з Богом, то слід відзначити, що невміння сприймати дійсність у контексті Божої перспективи – це духовний егоцентризм, який є виявом незрілості. З об”єктивністю також повязане вміння пробачати собі та іншим. -інтегральність - тут основне значення має повязаність життя з релігійно-моральними принципами. Існує фундаментальна єдність того, що людина визнає, з тим, як і в чому вона задіяна. Спостерігається більш-менш стале перенесення релігійного досвіду на щоденне життя. -просуспільність - позитивне ставлення до інших. Релігійно зріла людина спроможна виявити назовні власний досвід і релігійні переконання й вийти з ними і поза межі групи, до якої належить. Функції релігійності. 1.Задоволення потреби в почутті безпеки.Релігія гарантує почуття безпеки,переконує в перемозі добра над злом,життя над смертю (два основні джерела неспокою – зло та смерть – зводяться до мінімуму. Брак почуття безпеки викликає відчуття хаосу. Релігія не лише допомагає вийти з цього стану, але й приводить людину до абсолютного й незмінного Авторитету. 2.Задоволення потреби в стабільності.Релігія навчає,що можна мати безпосередній контакт з незмінним Богом.Бог довіряє людині,шанує її гідність,звільняє від вини,а за допомогою морального права-допомагає зорієнтуватись у складних ситуаціях. 3.Забезпечує почуття власної тотожності,усуває невпевненість. Релігійна самоідентифікація повязана з усвідомленням способу прийняття людини Богом (питання що Бог думає про мене?) Проте це не оберігає людину від від різних труднощів, які виникають у звязку з руйнуванням попередньої самоідентифікації та створенням нового способу буття в мінливих обставинах. 4.Забезпечує духовне безсмертя – віра в безсмертну душу, яка після життя на землі отримує життя вічне дозволяє дещо знизити інтенсивність переживання страху смерті. 6.Забезпечення сиситеми моральних понять,опираючись на яку людина старається впорядковувати й оцінювати світ. Це оцінювання починається з формування образу власної особистості, розвитку власної гідності.На найважливіші питання релігія дає відповіді, що будуються на авторитеті Бога, завдяки цьому людина доходить до глибшого розуміння самої себе. 7.Уникнення абсолютизації власного Я. Релігійність заснована на любові, дозволяє уникнути небезпеки надмірного підкреслення та абсолютизації власного Я. 8.Задоволення потреби в спільноті, нівелювання самотності. Людина, що вірить в Бога, переживає його постійну присуність, знаючи, що в найрізноманітніших ситуаціях не буде самотньою. Крім того, участь у релігійних общинах дає їм відчуття підтримки, єдності з іншми. 9.Психотерапевтична функція. Якщо метою психотерапії є зцілення душі, то метою релігії – спасіння душі. Релігія здійснює значний психотерапевтичний вплив на людей, який обумовлюється катарсисом, що людина переживає під час релігійних служінь, молитви, сповіді. При спілкування з Богом відбув. внутрішній діалог людини з самою собою, що допомагає їй прийняти необхідне рішення. Лиш Бог є гарантією, що обіцяє прощення,яке затне позбавити людину почуття провини. 8.Поняття про релігійний досвід. Рівні перцепції Бога. Релігійний досвід – різноманітний життєвий досвід зустрічей з вищою реальністю, відчуття присутності безмежної таємниці в житті людини, що викликає у відповідь благоговіння і що дає внутрішній світ, або присутність святої реальності, що будить в нас страх і трепет. Духовної цінності не має той релігійний досвід, в якому не відбувається зустрічі з живим Богом і немає таких плодів як віра і слухняність Йому.Якщо він справжній, то приходить у життя людини щоденно, бо є переживання дійсності бути тут і зараз. Релігійний досвіт має цілком конкретний характер події – тобто не з тим самим, що регігійне переживання, оскільки переживання залишає спогад, а справжннє здобуття досвіту спричиняє зміни в ставленні до Бога й життя. Від цього досвіту розпоченається творення інтегрованої релігійності. Індивідуальний релігійний досвіт – це перетворення віруючим когнітивних структур віри з позиції їх цінності для нього, його емоційних реакцій на них. Звичайний релігійний досвід. Коли людина говорить про релігійний досвід, то, як правило, має наувазі проникнення в її психіку чогось абсолютно відмінного від її звичайних вражень. Загалом релігійний досвід – це особлива зустріч з Богом, яка торкає найглибші закутки людської особистості. Здобуття релігійного досвіту включає релігійне сприймання, пізнання, мотивацію й емоції. У структурі релігійного досвіту найважливіше значення має сприймання. Релігійне сприймання – це швидка й спонтанна індефікація з сакральною ситуацією. Рівні перцепції Бога: 1 Присутність Бога - у літературі з релігізнавства присутність Бога відображена багатьма термінами (божествинна присутність, урочиста тиша). Про Бога кажуть, що Він є в певному конкретному місці (церкві, Святих Дарах), але також Він є скрізь. Це можна розуміти як локалізовану присутність, а також всюдисущність Бога. 2 Дії Бога – розуміння події як вияв всюдисущості Бога та Його активності. Бога сприймають як помічника. Провідника, того що просвічує, навчає як учитель, оздоровлює як лікар. Бог не лише отець і цар, але також пастир і приятель. 3 Заклик Божий, можливий, коли особа приймає його як запрошення. Дві форми: або це запрошення до співучасті (виявляється через молитви, читання святих книг, участь у релігійних обрядах), або до служби. 4 Риси Бога, тобто особливі уявлення про фізичний образ Бога (руки, очі, ноги). В описах, різних спеціальних видіннях Бога з’являються ці конкрені риси. 5 Тотальнісь Бога – мається на увазі конкретно те, що якась ситуація в цілості розглядається як релігійна, все спиймається як боже, зникає різнорідність світу, оскільки вона змінюється на єдність. Ця єдність і тотальність відразу ж ідентифікується як Бог. Для людської релігійності найсуттєвішими є досвід Божої дії та Божої присутності. 9.МІСТИЧНИЙ ДОСВІД.ХАРАКТЕРИСТИКИ МІСТИЧНОГО ДОСВІДУ. Містичний досвід – це різновид релігійного досвіду, найвища ступінь сприйняття людини надприродної дійсності. Основні його характеристики: 1. Відчуття єдності з Богом і світом до такого рівня, коли цілий світ видається єдиною, багатою цілістю. 2. Невисловленість(неописанність) – це означає, що містик не спроможний висловити словами те, що йому випало, немов би мав розповідати сліпому про кольори. Щоби описати свої сприйняття, мусить використовувати символи, алегорії, парадокси, наприклад розказувати про осліплюючу темряву. 3. Реальність, оскільки кожен містик переконаний, що те, що він відчув, дійсно існує. Містик уже не вірить, але знає, він охоплений чимось більше від нього самого, що його поглинуло, він абсолютно закоханий у Бога. Ця сфера, для нього особлива, у порівнянні з нею все інше є нічим. 4. Трансцендентність часу і місця. Зникає відчуття конкретних вимірів. Містик нереагує на багато збудників, стає ніби не чутливим до впливу середовища. Перебуває наче поза часом і простором, бо Бог є виключним і цілковитим предметом його зацікавлення. 5. Двоїстість(Амбівалентність) почуттів: з одного боку, з’являється відчуття полегшення, зникають пристрасті, виникає почуття сили і радості, а з іншого – відчуття завмирання тіла, сповільнення фізіологічних функцій. Шлях до здобуття містичного досвіду не легкий. Щоби дійти до повного з’єднання з Богом, необхідно пройти етап очищення і просвітлення. На шляху до очищення треба усунути зі свого життя все, що не узгоджується з релігійною вірою. Зростає моральна свідомість виникають напруження і боротьба. Багато містиків описуали стан повної відкинутості Богом, втрачали відчуття сенсу релігійного життя, були нездатні виявити віру й надію. Перехід через цей етап проводить до єдності, що в психологічному плані означає особливе, особистісне багатство. Форми містичного досвіду: - релігійні видіння, які полягають в отриманні зорових або слухових відчуттів при відсутності зовнішнього збудника - екстази, тобто немов би перебування поза собою, внаслідок чого втрачається контроль над звичним перебігом подій - стигматизм, тобто реальні зміни на тілі під впливом глибоких релігійних переживань, що виявляється у відкритті ран Христа. 10. СПОСОБИ СТИМУЛЯЦІЇ РЕЛІГІЙНОГО ДОСВІДУ: 1. Пригнічення одних ресурсів організму чи активація інших, що призводить до виникн ення екстатичних станів. Якщо екстатичний стан людина потім може відновити в пам’яті, то стан трансу забувається, людина не віддає собі в ньому звіту. 2. Фізілогічна депривація: піст, стриманість від сну, дихальні практики. Незалежна від причини поста людина може відчувати марення на яву, бачити видіння. Так піст стає одним із способів пошуку і досягнення пророчого откровення і духовної дисципліни. Згідно традиції, багато святих людей довго живуть без іжі і навіть без води. Джеймс описує випадок святого Петра з Алкантари, який, згідно традиції спав не більше півтора години на добу протягом сорок років. Цоб ускладнити свій сон святий Петро зайняв дуже маленьку келію, в якій вистачило місця тільки для того щоб стояти або стояти навколішки. Сучасні дослідження показують, що при повного припиненні сну людина, як праило випробовує галюцинації, його переслідують бачення, природно, якщо відмова від сну повязана з релігійним фанатизмом, то ці бачення носять релігійний характер. 3. Усамітнення і повна відмова від спілкування з зовнішнім світом. Особливо сильним є дія самоти, якщо діяльність людини при цьому позбавлена різноманітносі. Відлюдник заповнює свій час молитвою, у нього виникає відчуття божественної присутності, розмови з Богом, яке руйнується при появі іншої людини. 4. Релігійні ритуали , танці і ходи, що здійснюється під ритмічну музику, в напів темряві, в приміщеннях наповнених пахощами. 5. Застосування в практиці деяких релігій різних психотропних і наркотичних речовин, що викликають галюцонації. Деякі вчені вважають, що наркотичні засоби лише усувають гальмування, а тим самим, активізують і штучно поєднують наявні в глибинах психіки релікти релігійних символів. Переживання, викликані психотропними засобами(психоделічний досвід), є тільки штучним витвором людської психіки, а не виразом її природніх дій. | |
| Переглядів: 10946 | Рейтинг: 3.7/3 |
| Всього коментарів: 0 | |