| Головна » Статті » Навчання » Релігієзнавство |
Релігієзнавство
| Порівняльна етика. 1.Етика як наука її предмет суть завдання. Зміст предмета етики, як свідчить історичний досвід, відображений в історії етичної думки, залежить від філософської світоглядної системи, на якій базується етичне знання, від соціокультурного фону конкретно-історичного етапу розвитку суспільства, рівня розробки самого етичного знання, — тобто теоретичної рефлексії моральної свідомості про саму себе і соціального замовлення суспільства, окремих спільнот, держави на відповідні ідеї, концепції, теорії. Моральні явища дещо розпливчасті, невловимі, вони важко фіксуються. Тому завдання етики — вирізнити моральну сторону (складову) з різноманіття людської діяльності, визначити й описати реальні звичаї, мотиви поведінки людей. Описування моралі — важке дослідницьке завдання. Мораль не є результатом людського свавілля, вона об'єктивно детермінована і виступає необхідною умовою самоорганізації суспільних індивідів. Соціально-моральна поведінка має свою чітку логіку. Завдання етики полягає в тому, щоб вивчити реальні моральні процеси. Отже, на описовому рівні етика виділяє об'єкт дослідження (мораль), вводить у науковий обіг факти, які підлягають поясненню, інтерпретуються теоретично. Етика — це наука про найбільш загальні закони становлення та історичного розвитку моралі. Предметом етики є мораль. Закономірності її становлення та вияву розглядаються етикою у трьох основних напрямках. По-перше, на рівні особистості як суб´єкта творення моральності у безпосередньому процесі спілкування (обміну досвідом людяності). По-друге, на рівні соціально-історичних форм та способів творення суспільності життя. Рівень його досконалості перевіряється рівнем людяності стосунків. Досягнутий, реально освоєний досвід відношення та перспектива його закріплюється в наукових ідеях і теоріях, що, в свою чергу, обертаючись на практику, ставлять перед нею вимогу відповідати належному рівню людяності. По-третє, на рівні вселюдського, що відкриває сутнісну єдність людства, долаючи ментально обмежені уявлення про сутність людини та цінності людського життя. З історичним поступом людство підноситься до усвідомлення себе єдиним цілим. Поступ є настільки реальним, наскільки людство усвідомлює себе ноосферним цілим і в цих межах організовує свої стосунки, спираючись на моральні критерії. Можна з повною підставою твердити, що вся історія людства є історією творення образу людяності. Класифікація етичних цінностей: Головні людські цінності, які більшою чи меншою мірою входять у всі інші етичні цінності (цінність життя, свідомості, діяльності, страждання, сили, свободи волі, передбачення, цілеспрямованості); Чесноти (справедливість, мудрість, сміливість, самовладання, любов до ближнього, правдивість і щирість, вірність і відданість, доброта і співчуття, довіра і віра, скромність і смиренність, цінність поводження з іншими); Більш приватні етичні цінності (любов до найдальшого, здатність дарувати іншим своє духовне надбання, цінність особистості, любов, спрямована на ідеальну цінність чужої особистості). 2. Філософсько-теологічні основи християнської етики та етики Старого Завіту. Основи християнської моралі викладені в Св. Письмі, творах отців церкви, різних церковних документах. Важлива риса християнської моралі - її тісний зв'язок з віровченням, догмами, культовою практикою християнства Особливого розуміння і з'ясування в християнській релігії набувають такі моральні принципи, як добро і зло, смирення і покірність, каяття і спокута та ін. Еталоном моральної поведінки, морального ідеалу в християнстві є Бог, Ісус Христос, Богородиця, праведники, а також святість і богошанування. Християнське вчення про мораль грунтується насамперед на Десяти Заповідях Божих, одержаних Мойсеєм від самого Бога. Важливу роль у формуванні християнського морального вчення відіграла Нагірна проповідь Ісуса Христа з її дев'ятьма заповідями блаженства: 1. Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне. 2. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. 3. Блаженні лагідні, бо землю успадкують вони. 4.Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони наситяться. 5. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. 6. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. 7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. 8. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне. 9. Блаженні ви, як ганьбити та гнатимуть вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради мене. Радійте та веселіться - нагорода бо ваша велика на небесах! Якщо перші звучать як повеління, як Закон, то другі переломлюються через душу людини, стають її внутрішнім моральним виміром. Так, в християнстві засудженню підлягають не лише ті, хто вбиває чи чинить перелюб, а й ті, у кого навіть думка з'явилася на таку дію. Ядром християнської моральної доктрини є зафіксована в Новому Завіті заповідь любові: "Люби Господа Бога всім серцем своїм і всією душею, і всією своєю думкою"; "Люби ближнього свого, як самого себе" . Виголошуючи необхідність ставитися до свого ближнього як до найвищої цінності, християнська мораль відтак радикально змінила існуючі до нього моральні засади тим, що закликало не відповідати на зло злом, любити навіть ворога свого. етика християнства виросла через протиріччя на основі заперечення і деякого подолання старозавітних постулатів. «Ви чули, що сказано «люби ближнього твого і ненавидь ворога твого». А я говорю вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, робіть добро тим, хто ненавидить вас і моліться за тих хто вас ображає і тих, хто гоне вас» Мт. 5, 43-44. Новий завіт відкидає положення Старого завіту про те, що потрібно ненавидіти ворогів. Замість цього пропонує любити ворогів. Мораль і етика християнської культури виділяються своєю конструктивністю, через відношення до бідних, принижених і гнаних, котрих більшість у будь-якім суспільстві. 3. Етика й моральність. Проблеми наукової етики. Між мораллю як реальним явищем і етикою як наукою про нього, по суті, не існує чіткої межі, та незважаючи на цей взаємозв'язок теорії і практики, етика зберігає значення науки, а мораль — реального явища, предмета дослідження цієї науки. Поняття „мораль" і „моральність" часто ототожнюються. Мораль як форма суспільної свідомості, — сукупність усвідомлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил поведінки.Моральність — це втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людини й стосунках між нею та іншими людьми. Етика — це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її виникнення, розвитку і функціонування, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства. Проблема розробки етичних норм і цінностей науки є особливо нагальною сьогодні, коли розвиток науково-технічної цивілізації, загрожуючи існуванню самого життя на землі, потребує внесення коректив у сферу ціннісних орієнтацій суспільства мотиваційну сферу особистості, у способи регулювання соціальних конфліктів. Етичні проблеми були визначені як проблеми, що пов"язані з усвідомленням того, що на дослідницьку діяльність вченого впливають соціокультурні фактори, зокрема - моральні норми. Етичні проблеми виникають в реальному процесі наукового дослідження і стосуються результатів, які можуть вплинути на існування і розвиток людини, суспільства, культури. Останніми роками об"єктом етичних проблем вважають і біосферу в цілому - виникла екологічна етика. Етичні проблеми пов"язані з моральним вибором дослідника, вченого і передбачають відповідальність морального характеру перед собою, науковим співтовариством, суспільством за той вплив, який спричинений його дослідженнями та їх результатами. Принаймні, потрібні відповіді про міру дозволеного втручання людини, науки, технології в світ природи і культури, в свою власну природу. Відповіді про міру такого втручання є для людини життєво важливими. Тому потрібно визначити ті етичні орієнтири, які дозволяють або забороняють людині, вченому конструювати світ у відповідності зі своїм проектом, так би мовити, за власним розсудом, спираючись на науку. Вчений у своїй діяльності несе відповідальність загальнолюдського характеру. Науково-технічний прогрес не в змозі змінити сутність моралі, але здатний перетворити умови життя, в яких реалізуються добро і зло. Біоетика, екологічна етика, медична етика намагаються вирішувати гострі питання про моральну відповідальність учених за наукові відкриття, напрями та доцільність деяких наукових розробок. Прогрес людства - це моральне вдосконалення, зростання гуманізму, втілення загальнолюдських моральних цінностей, виховання доброї людини. 4. Проблема реалізму етики в контексті природи людини. Реалістичний напрямок етики напрямки: Позитивний евдемонізм — вважає кінцевою метою існування та людської поведінки задоволення в тій чи іншій формі; Негативний евдемонізм — такою ж метою ставиться відсутність страждання. Позитивний евдемонізм представлений гедоністичною школою кіренаїків і епікурейцями. Кіренейська школа. Арістіпп, засновник кіренейської школи, ставив кінцевою метою задоволення, незалежно від його специфічної якості. Найціннішою стороною задоволення він вважав його інтенсивність, звідси випливала перевага задоволень тіла, як найсильніших. Задоволення актуальне цінилось вище, ніж задоволення майбутнього, що знаходиться в руках непевної долі.У одного з послідовників Арістіппа, Гегесія, гедонізм перетворився на крайній песимізм: знаходячи, що життя неминуче дає більше страждань, ніж насолод, він прийшов до висновку, що смерть є найлогічнішим висновком з правильно зробленого гедонічного розрахунку. Песимізм Гегесія природніше за все пояснити психологічно: йому не давалися задоволення життя, тоді як винахідливий і життєрадісний Арістіпп вмів ними користуватися. Правда, цього факту достатньо, щоб відкинути задоволення як загального, для всіх придатного принципу, але гедоністи і не претендували на таку загальність, так як ставили своїм принципом аж ніяк не спільне, але особисте задоволення. Епікурейська школа. Відмінність епікурейців від гедоністів полягає лише в розвитку і детальнішій розробці основного принципу. Епікурейці рахувалися з причинами задоволення, з його тривалістю, з можливістю подальшого страждання. В результаті у них виробилася обережніша й пом'якшена форма евдемонізму. Ідеалом епікурейства є особливого роду блаженна незворушність (άταραξία), що має не одну негативну цінність відсутності страждань, але також і позитивний сенс повної задоволеності. Настільки облагородженими у порівнянні з гедонізмом є бачення епікурійців, що надавало перевагу духовнии задоволень над тілесними, а також високу оцінку задоволенню дружби. Негативний евдемонізм. Негативний евдемонізм має представниками кініків і частково стоїків. Основним приципом кініків є абсолютна свобода від впливів навколишнього життя, що призводить до відсутності будь-яких страждань. Кініки, що були більше людьми практики, ніж теорії, проводили цей принцип досить однобічно, спрямовуючи всю силу свого презирства на зовнішню матеріальну обстановку і від відкритого попирання всіх вимог культурності здобуваючи деяку своєрідну насолоду. Цим, можливо, природно пояснити всі ті, по суті непотрібні, крайнощі, у які вони впадали в своєму способі життя. Проповідуючи байдужість до всього, що не є чеснотою, кініки насправді не залишалися на точці байдужості, але з пристрастю викорінювати те, що, на їхню думку, заважало чеснотам та незалежності мудреця. 5. Мета обов’язок і гуманізм людини , проблема безкорисливості в християнстві й інших релігіях. Гуманізм — це система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку. В основі християнського гуманізму містяться згадані дві заповіді любові: "Люби Господа Бога всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією силою твоєю і всіма помислами твоїми" та "Люби ближнього твого, як себе самого". На перший погляд, ідея безкорисливої любові до ближнього начебто не має прямого зв'язку з першою заповіддю. Але насправді це її опора і фундамент. Бо якщо Бог є втіленням ідеалів добра, то саме відданість їм, любов до них, готовність жити згідно з цими ідеалами є передумовою любові до ближнього. У цьому сенсі правомірним буде стверджувати, що чим людина ближча до Бога, тим вона ближча до людей, які її оточують. Основними категоріями християнського гуманізму є боголюдяність, відкуплення, спасіння, християнська любов. Боголюдяність пов'язана з поєднанням в особистості людського і сакрального. Бог як Творець людини не нищить іманентно властивої їй гідності, а вкорінює в досконалості. Відкуплення - це акт солідарності Бога з людьми, завдяки якому ми не зникаємо безслідно, а дістаємо надію на вічне життя і щастя. Спасіння розглядається як утвердження віри у перемогу добра. Безкорисливість - здатність приносити добро й користь людям, не очікуючи замість особистих вигід. Б. займає особливе місце в ряді моральних якостей, оскільки характеризує всі моральні відносини і є їхньою універсальною властивістю. важливо виховувати в дитини здатність робити добро по переконанню, а не з розрахунку. Відсутність Б. у моральних відносинах між людьми перетворює їх у чисто утилітарні й меркантильні. Протилежність Б. — користолюбство, що характеризує поведінка людини, розглядає свої вчинки й взаємини з навколишніми з погляду особистої вигоди. При цьому свій собств. інтерес набуває першорядного значення, а суспільств, інтерес є лише засобом задоволення особистих потреб або взагалі ігнорується. 6. Роль духовних складових в етиці (аскеза, справедливість, спокутування та ін.) та їх місце в різних релігіях. Головне місце в етиці Конфуція займає поняття жень» («гуманність») — моральний принцип, який потребує покори підлеглих, турботи про суспільні інтереси, повагу до батьків і старших за віком. Існували п'ять великих і незмінних доброчинностей: мудрість, гуманність, вірність, повага до старших, мужність, дотримання яких було одночасно нормою для всіх і слугувало соціально-політичній верхівці. Це сприяло запобіганню соціальним вибухам, утримувало у слухняності підлеглих. Дотримування моральних норм у розумних межах спричинює доброчинність і глибоку повагу до себе та інших. Буддизм розуміє життя взагалі як страждання, а тому співчуття тлумачить як універсальний принцип ставлення до всього живого. Ідеал буддизму — пустельник, який віддає себе, щоб нагодувати голодного лева; його принцип — так званий ахімса (відмова від заподіяння зла, ненасильство); тварини як об'єкти милосердя зрівняні з людьми, як свідчить учення про переселення душ. Центром вчення Будди є чотири благородні істини: 1. Життя у його багатьох проявах є страждання; 2. Причина страждань — людські бажання і пристрасті (жадоба до життя); 3. Знищення причин страждання криється у знищенні цієї жадоби життя. 4. Відмова від життя, присвяченого чуттєвим радощам, прагнення життя аскетичного, сповненого самокатування. Людина, яка слідує за чотирма благородними істинами, є святою і наближається до кінцевої мети — нірвани, яка розуміється як вихід з кругообігу перероджень у стан блаженства, де не діють закони карми, де свята суть людини споглядає за всім без душевного болю. Християнство. Заповідь - це певне зобов'язання, закон, обов'язок, який вимагає точного його дотримання і карається при його порушенні. Заповіді Божі є шляхом до щастя людини, і дотримування їх є надійним гарантом успіху. Без довіри до того, хто встановлює закон, неможливо цей закон успішно виконувати.Заповіді врегульовують життя між Богом і людьми та між самими людьми, тому їх дотримання забезпечує нормальні стосунки в суспільстві. У десятьох Заповідях Божих вміщено все необхідне, щоб не віддалитись від Бога Іслам. Етика ісламу досить елементарна Наказує бути справедливим, віддавати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним. Все своє життя людина повинна провести чітко відокремлюючи дозволене від недозволеного, праведне від неправедного, добро від зла. Все це повинно робитися свідомо і на підставі вільного вибору самої людини. засуджується зайва жорстокість чоловіка у відношенні до дружини, обмовляються майнові права жінки право на придане, на спадок. Іслам також не схвалює чернецтво і категорично відкидає його. 7. Загальні цінності християнської етики в порівняння до інших релігій. Християнська мораль проголосила рівність усіх людей, незалежно від їх походження і становища. Крім старозавітного Декалога Мойсея, релігійна мораль втілена в Нагірній проповіді Ісуса Христа. Нагірна проповідь містить у собі звід моральних ідеалів і принципів, які відображають багатовікові земні сподівання людства. В проповіді Христа присутні, як миролюбність, поступливість, лагідність, доброта. Нагорна проповідь містить також й інші моральні норми: непротивлення злу, любов до кривдника, які виражають загальні тенденції раннього християнства до переоцінки цінностей та ігнорування усталених відносин. Мусульманин повинен стежити за своєю моральною поведінкою і своїми вчинками не тому, що це розумно, гуманно, доцільно, а лише задля того, що так вимагає Аллах, такими є морально-етичні приписи Корану. В етиці ісламу зафіксовані і загальнолюдські цінності - бути справедливим, віддавати за добро добром, бути щедрим, допомагати бідним тощо. Коран закликає людину працювати, оскільки саме завдяки цьому вона забезпечить собі небесне царство. Людина повинна бути скромною й терпеливою, мужньо переносити всі знегоди цього світу. Основних обов'язків мусульманина п'ять - сповідання, п'ятиразова щоденна молитва, піст упродовж місяця рамадана, милостиня - податок на користь бідних і хадж - паломництво до Мекки. Етика буддизму. Через роздуми і споглядання людина може досягти істини, знайти правильний шлях порятунку і, дотримуючись заповіді святого навчання, досягти досконалості. обов'язкові заповіді для послідовників Будди: не вбивати жодної живої істоти, не брати чужої власності, не торкатися чужої дружини, не говорити неправди, не пити вина Для тих же, хто прагне досягти досконалості, ці п'ять заборон розвиваються в систему набагато більш суворих приписів: заборона порушення подружньої вірності розширюється до вимоги повного цнотливості, заборона брати чужу власність замінюється вимогою відмови від усякої взагазі власності. Одна з важливих заповідей буддизму - любов і милосердя до всіх живих істот. Послідовник Будди не повинен платити злом на зло, бо цим не знищуються, а лише зростають ворожнеча і страждання. Не можна мститись за несправедливість, карати за вбивство. Послідовник Будди повинен спокійно, терпеливо й безпристрастно ставитися до зла ухиляючись лише від участі в ньому. 8. Християнство та іслам: дві релігії – дві етики. Високий моральний зміст складений також у проповіді Христа про любов до ближнього і про відношення до ворогів: говорю вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро робіть тим , хто ненавидить вас і моліться за ображаючих вас і тих, хто гоне вас». Тільки люди з моральними рисами (плачучі, прагнучі правди, миротворці, борці за справедливість, люди лагідні) здатні досягти зернини моральної досконалості. Любов до ближнього є відображенням любові до Бога. В ближньому і через ближнього людина любить Бога. Звідси й вимога любити всіх. Якщо ж людина любить вибірково, одним сплачує добром, іншим — злом, вона бере на себе прерогативу Бога, гадаючи, нібито сама може вирішувати, що справедливе й що не справедливе. У посланні апостола Павла до римлян говориться: "...живіть у мирі зо всіма людьми. Не метіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь” (Рим., 12, 18—19). Якщо людина гордує тим, що вона іудей, і зневажає еллінів, то це означає, що етнічні відмінності набули для неї надто великого значення і замінили в її душі Бога. Якщо раб або інший пригноблений сповнюється ненавистю до володаря, то це означає, що він перебував під владою ілюзії, ніби не в Бога, а тут, на землі, він може знайти блаженство. Хто занадто любить гроші й тримається за них, той створює собі нового кумира. Отже, любов до ближнього в усіх її проявах є не що інше, як любов до Бога. Характерною рисою мусульманської ментальності є її взаємозв'язок з Аллахом як Абсолютом, який відображається у постійному звертанні до Аллаха, виявах загальної покірності Аллахові. Мусульманин повинен стежити за своєю моральною поведінкою і своїми вчинками не тому, що це розумно, гуманно, доцільно, а лише задля того, що так вимагає Аллах, такими є морально-етичні приписи Корану. В етиці ісламу зафіксовані і загальнолюдські цінності - бути справедливим, віддавати за добро добром, бути щедрим, допомагати бідним тощо. Коран закликає людину працювати, оскільки саме завдяки цьому вона забезпечить собі небесне царство. Людина повинна бути скромною й терпеливою, мужньо переносити всі знегоди цього світу. Основних обов'язків мусульманина п'ять - сповідання, п'ятиразова щоденна молитва, піст упродовж місяця рамадана, милостиня - податок на користь бідних і хадж - паломництво до Мекки. 9. Універсальність і гуманізм християнської етики та етики іудаїзму й східних релігій. Загальноетичні приписи Біблії, які засновані на принципі стримування від нанесення шкоди іншим людям, є надбанням всього людства і складають основу загальнолюдської етики. цінності - бути справедливим, бути щедрим, допомагати бідним. Найважливіші розділи біблійного закону - Десять заповідей. Етичні заповіді - це закони без санкцій, яким варто добровільно підкорятися, але які не носять примусового характеру. В іудаїзмі Любов до Бога - перший обов'язок людини, бо якщо людина захоплена Богом, вона буде прагнути робити добро навіть ціною свого життя. Борг людини - зберігати чистоту душі, бо вона - дар Божий. Людина народжена зі схильністю до гріха, але у неї є також схильність до добра, що дозволяє їй подолати гріх, особливо за допомогою поучень Тори. Якщо людина згрішила дією чи бездіяльністю, шлях до прощення відкрито через покаяння, істотна частина якого - відшкодування будь-якого завданого збитку. Людина створена на образ Божий, повинна зберігати і захищати свою і інших гідність. Всі люди рівні і в рівній мірі мають право на свободу і справедливість. Заповідь "Люби ближнього твого, як самого себе" - це спосіб висловити, що людина повинна любити інших людей, оскільки всі є дітьми Божими. Світ сам по собі добрий, і тому його дари, включаючи багатство, благословенні, якщо ними користуються правильно. Іудаїзм виступає проти аскетизму. Він з оптимізмом дивиться на майбутнє цього світу, від світу не потрібно бігти в інший світ, він є тим місцем, де Бог пропонує нам побудувати його царство. У число чеснот, які єврейська традиція вважає обов'язком кожної людини, входить благодійність. В іудаїзмі вважається, що милостиня - це не просто співчуття, а форма здійснення справедливості як такої, відновлення того, чого люди виявилися позбавлені внаслідок недосконалості суспільства, і тому в іудаїзмі милостиня так і називається - "праведність". Діти повинні надавати батькам шану і повагу. Етика буддизму. Через роздуми і споглядання людина може досягти істини, знайти правильний шлях порятунку і, дотримуючись заповіді святого навчання, досягти досконалості. обов'язкові заповіді для послідовників Будди: не вбивати жодної живої істоти, не брати чужої власності, не торкатися чужої дружини, не говорити неправди, не пити вина Для тих же, хто прагне досягти досконалості, ці п'ять заборон розвиваються в систему набагато більш суворих приписів: заборона порушення подружньої вірності розширюється до вимоги повного цнотливості, заборона брати чужу власність замінюється вимогою відмови від усякої взагазі власності. Одна з важливих заповідей буддизму - любов і милосердя до всіх живих істот. Послідовник Будди не повинен платити злом на зло, бо цим не знищуються, а лише зростають ворожнеча і страждання. Не можна мститись за несправедливість, карати за вбивство. Послідовник Будди повинен спокійно, терпеливо й безпристрастно ставитися до зла ухиляючись лише від участі в ньому. 10. Етичне тлумачення аскези, виховання, родини, жінки й дітей провідними релігіями світу. Християнство: Католицизм і православ'я визнають монашество. Визнають існування святої тайни Подружжя. Завдання подружжя - народження і виховання дітей. Протестантизм: не визнають інститут чернецтва, спростовують фізичний аскетизм. Іудаїзм: Іудаїзм виступає проти аскетизму.Сім'я в іудаїзмі вважається наріжним каменем суспільного життя. Безшлюбність завжди відкидається, і завданням сім'ї вважалося не тільки народження дітей, але забезпечення згуртованості її членів. Шлюб дає можливість внести добробут світу; Жінка, як і чоловік, сотворена за Зразом Бога, тому вона - рівноправний партнер у і любі і у всьому іншому. Іслам: шлюб - чоловік може мати не ільше ніж чотири жінки. Жінка — підлегла істота, творена Аллахом для потішання чоловіка Разом з им в Корані признаються людські і цивільні права лики: засуджується зайва жорстокість чоловіка у ідношенні до дружини, обмовляються майнові права сінки право на придане, на спадок. Іслам також не хвадює чернецтво і категорично відкидає його. Буддизим: життя - це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. причиною страждань є бажання людей. Обов'язкові заповіді дія послідовників Будди: не вбивати жодної живої істоти, не брати чужої власності, не торкатися чужої дружини, не говорити неправди. Для тих же, хто прагне досягти досконалості, ці п'ять заборон розвиваються в систему набагато більш суворих приписів: заборона порушення подружньої вірності розширюється до вимоги повного цнотливості, заборона браги чужу власність замінюється вимогою відмови від усякої взагалі власності. Виконання моральних приписів буддизму означає вимога чернечого способу життя. Методика викладання основ етики і християнської моралі. 1.Предмет і завдання курсу "Методика викладання релігієзнавчих дисциплін та християнської етики". Предмети морально-релігійного спрямування є дисциплінами навчально-виховного і культурологічного змісту, які вибудовуються як спосіб допомоги учнів в закладенні основи власних життєвих цінностей. Метою курсу «Християнська етика» є сприяння духовно-моральному розвитку дітей і прищеплення їм любові до ближнього, до України через ознайомлення з національними культурними надбаннями, з християнськими моральними цінностями: людяністю, милосердям, пошаною до батьків і старших, працелюбством, доброчесністю, гостинністю, вдячністю тощо, які водночас глибоко виявляються в українській культурі і за своєю суттю є загальнолюдськими. Цей процес передбачає наступні етапи: отримання інформації (ознайомлення з основними чинниками духовного розвитку); формування позитивного ставлення до предмета вивчення; засвоєння матеріалу (розуміння важливості дотримання певних етичних норм поведінки): формування переконань щодо важливості обраної моделі поведінки; бажання і внутрішня потреба наслідування зразкам християнської моралі; втілення в життя отриманих знань. У програму введено категоріальний апарат етичних понять («совість», «чесноти», «милосердя», «доброчинність», «відповідальність» тощо), розкриття яких здійснюється відповідно до вікових та психологічних особливостей учнів. Вивчення курсу здійснюється за навчальними посібниками, схваленими до використання Міністерством освіти і науки України. Метою курсу "Основи християнської етики" є формування в учнів християнських моральних чеснот. У процесі досягнення мети передбачається реалізація таких завдань: • ознайомлення учнів із основами християнської моралі як фундаменту загальнолюдських цінностей; • ознайомлення учнів із християнськими моральними цінностями: істини, благочестя, добра, любові, краси, гідності, обов'язку, совісті, честі; • формування свідомої та відповідальної особистості учня на основі християнських духовних, моральних та культурних цінностей; • створення належних морально-етичних умов для самопізнання, самореалізації. Основою курсу "Основи християнської етики" є Біблія та інші християнські джерела, які не суперечать Святому Письму. Програма побудована за лінійно-концентричним принципом, який включає в себе такі складові: • світоглядну, що сприяє цілісному світосприйманню, визначенню вихованцем власної добротворчої життєвої позиції; • історико-культурологічну, що спирається на високі зразки християнської духовної культури та традиції; • науково-пізнавальну, яка розширює шкільний навчальний матеріал в етично-естетичному просторі. 2. Принципи християнської педагогіки і релігійного виховання в роботі з дітьми. Курс „Основи християнської етики” побудований відповідно до принципів та вимог сучасної педагогічної науки, поєднаних з підходами та принципами християнської педагогіки: • особистісно-орієнтованого підходу, який визнає дитину найвищою цінністю виховання, творінням Божим; • наочності, що передбачає створення відповідних умов для чуттєвого сприйняття Біблійного матеріалу через переважно візуальну та слухову наочність. Вченні дослідили, що дитина запам’ятовує: 20% того, що чує, 50% того, чує і бачить, 80% того, що чує, бачить і робить. Використовуючи наочність, учитель християнської етики не повинен занадто деталізувати біблійний матеріал, перебираючи на себе функцію Творця (наприклад, зображення створення світу). Наочність, яка використовується на уроці, повинна бути високохудожньою. Не допускається наочність, яка може показати Творця у непривабливому чи карикатурному вигляді. Не слід під час інсценізації виконувати роль Бога. Його голос має звучати за кадром, за сценою; • посильності, що вимагає ретельного визначення обсягу навчального матеріалу і його характеру з урахуванням віку і рівня підготовки учнів, щоб завдання, які ставляться перед школярами, були їм зрозумілими. Так, згідно з дослідженням психологів, для учнів молодшого віку не рекомендується давати більше трьох віршів з Біблії, оскільки вони їх не можуть сприйняти; • міцності, що передбачає належне засвоєння християнських моральних цінностей для їх застосовування у повсякденному житті; • свідомості, що орієнтує учителя на забезпечення розуміння учнями матеріалу, який вивчається; • науковості, що має за мету а) використовувати наукові відкриття в галузі фізики, хімії, астрономії, біології, історії, археології для підтвердження біблійних істин; б) спиратись на досягнення психолого-педагогічної, історико-культурологічної та теолого-філософської науки для успішного викладання християнської етики; • зв’язку навчання з життям, який зобов’язує педагога не лише розкривати учням біблійні моральні принципи і подавати їм для їх ілюстрації відповідні місця з Біблії, підкріплюючи розповідь біблійними сюжетами, але й пояснювати, як відповідні моральні цінності використовуються у повсякденному житті і як можуть застосовуватись конкретним учнем; • активності, який передбачає духовну, інтелектуальну, практичну діяльність учнів, спрямовану на духовно-моральне зростання під час оволодіння християнськими моральними принципами; • виховуючого навчання, що реалізується в такій організації навчання християнської етики, в процесі якої отримані знання Біблійних моральних принципів слугують для формування морального характеру і поведінки, забезпечують можливість проявляти себе учням як особистостям; • індивідуалізації, що виявляється у процесі вивчення християнської етики шляхом врахування індивідуально-психічних особливостей, релігійного досвіду учня, рівня його вихованості, які значно впливають на ефективність оволодіння християнською етикою; • культуровідповідності, який передбачає сприйняття християнської моральної культури українського народу як невід’ємної частини світової культури; шанобливе ставлення до культури та духовних цінностей представників інших культур, народів, релігій; • добровільності, що регулює право вибору вивчення курсу „Основи християнської етики”, „Основи релігійної етики” або світської "Етики” на підставі світоглядних переконань учнів та їхніх батьків; • доступності, що передбачає врахування вікових та психологічних особливостей учнів, орієнтація їх на свідоме використання засвоєних цінностей і моральних принципів; • системності, що передбачає цілісний, ієрархічний, взаємозалежний і відкритий процес залучення дітей до цінностей у їх постійному розвитку; • наступності та практичної цілеспрямованості, що забезпечує наступність у реалізації змісту і завдань навчального предмету та орієнтацію на практичне втілення засвоєних духовно-моральних засад, як мотивацій життя творчої особистості; • комплексності та інтегрованості, які полягають у взаємодії навчання і виховання, об’єднанні зусиль сім’ї, школи, позашкільних закладів, дитячих об’єднань у виховному процесі; • превентивності, що забезпечує профілактику негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища; • суспільної спрямованості виховання, передбачає прищеплення християнських моральних цінностей для життя в суспільстві – формування національної свідомості, патріотизму; • виховання особистості в діяльності і спілкуванні, вимагає у процесі викладання християнської етики організовувати різноманітну діяльність учнів, їх спілкування. Для його реалізації використовуються ситуації, ігри, проекти. • оптимістичного прогнозування, що передбачає віру в кожну людину і можливість її виправлення. Специфічні принципи • біблійної основи навчання, який передбачає, що основою навчання християнської етики є християнські моральні цінності, подані у Біблії, які є спільними для всіх християнських конфесій; • міжконфесійного характеру навчання, що скеровує учителя й учня на вивчення спільних для всіх християнських конфесій моральних цінностей. Пропаганда окремої конфесії в тій чи іншій мірі не допускається; • толерантного ставлення до представників різних конфесій, а також невіруючих передбачає однакове ставлення до представників різних конфесій і людей різних переконань; • врахування конфесійних особливостей передбачає врахування особливостей різних конфесій, до яких належать учні класу, що певною мірою визначає поведінку школярів, їх релігійні знання; 3. Досвід викладання християнської етики в школах України З початку 1990 рр. західні області України (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська) розпочали викладання християнської етики. Пізніше приєдналися Рівненська, Одеська області, м. Київ. Сьогодні християнська етика під різними назвами викладається у всіх областях України • Як факультатив і • Як гурток Накопичено унікальний досвід викладання християнської етики у багатоконфесійному середовищі. Стихійно християнська етика викладається на з початку 1990 рр., з 1998 року його навчання здійснюється експериментально в окремих школах, а з 2000 року викладання цього предмету розширене. Запорукою успішного викладання християнської етики в школах Рівненщини є порозуміння і співпраця між ☻ сім’єю ☻ владою ☻ церквою ☻школою. Створюється система викладання християнської етики. Важливим осередком викладання християнської етики є Національний університет "Острозька академія”, де проведено 11 Міжнародних конференцій "Виховання молоді на християнських моральних цінностях у процесі духовного відродження України”; • за участю 2000 науковців; • виголошено 700 наукових доповідей; • видруковано декілька томів наукових записок. Центр релігієзнавства та гуманітарний факультет при Національному Університеті "Острозька академія” готують викладачів з християнської етики. Вчителі, які залучаються до викладання мають середню, вищу та педагогічну освіту. Створено посібники для викладання християнської етики. В частині районів працюють методичні об’єднання вчителів християнської етики. В ряді шкіл обладнано кабінети християнської етики. Виходячи зі світового досвіду перед Україною відкривається декілька шляхів використання потенціалу релігії: 1. Навчання основ різних релігій (релігієзнавство) в державній школі, що передбачає розширення світогляду. 2. Навчання релігії окремої конфесії, що неможливо в сучасній державній школі. 3. Третій шлях, по якому пішло ряд областей – навчання основ християнської етики. 4. Вивчення основ християнської культури. 4. Значення різних першоджерел та способи їх використання при викладанні ОХЕ та релігієзнавства. Основою курсу "Основи християнської етики" є Біблія та інші християнські джерела, які не суперечать Святому Письму. Зміст уроку християнської етики має відповідати Біблійним істинам. Вчитель повинен сам глибоко збагнути Біблійні знання перед тим, як розкривати їх учням. Коли виникають труднощі в розумінні Слова Божого, учителеві слід звернутись за консультаціями до фахівців - священика, пастора, теолога за роз'ясненням. Діяльність вчителя спрямовується на те, щоб якнайкраще передати Слово Біблії учням. Урок християнської етики повинен містити не лише відомості Старого та Нового Заповітів, але й виводити дітей у сучасне життя, показуючи, що Біблійні знання є керівництвом до дії у повсякденному житті, а звідси важливою є актуальність матеріалу та змісту уроку, його зв”язок з історією та сучасністю держави, регіону, життям родини учня, його найближчим оточенням та інтересами. Вчитель підбирає тексти з Біблії, які допомагають розкрити тему, передають, підкріплюють та підсилюють зміст уроку, служать досягненню навчальної та виховної мети. Вчитель має не перенасичувати урок віршами з Біблії, особливо у молодших класах. Ключовий вірш - це центральний вірш, який найбільш точно і влучно відображає ідею уроку. Під час уроку вчитель неодноразово звертається до нього, аналізуючи зміст віршу. Рекомендується учням вивчати ключовий вірш напам’ять. Звичайно, основною книгою вчителя християнської етики є Біблія. Разом з тим, учитель християнської етики, особливо початківець, має використовувати наукову, науково-методичну та богословську літературу. Особливо важливо користуватись богословськими джерелами різних конфесій, що допомагає уникнути однобокості в розумінні проблеми, а потім у висвітленні змісту уроку. На уроках ОХЕ вчитель може використовувати різноманітні тексти, що допомагають глибше пояснити тему уроку. Це можуть бути казки, легенди, розповіді ( н-д, книги Бруно Ферреро), афоризми, народні перекази, приказки та прислів'я, які не суперчать основам християнської моралі та підкреслюють значення етичних принципів християнства. Щодо занять із релігієзнавства, то тут можна використовувати наукову релігієзнавчу літературу: словники, посібники, монографії і т.д. Вони дадуть змогу глибше осмислити проблеми, які виникають на заняттях. До першоджерел, які можна використовувати при викладанні ОХЕ та релігієзнавства, окрім Біблії, можна віднести також твори Отців Церкви, чи уривки з них, офіційні постанови Вселенських соборів (якщо вони пов'язані із темою уроку), документи різних конфесій, що коментують якесь конкретне питання (важливо висвітлювати точку зору не однієї конфесії, а всіх, наголошуючи на їх праві мати різні погляди на певні проблеми). Інші першоджерела релігієзнавства:☻ свідчення численних місіонерів, мандрівників про релігійні вірування та культи неєвропейських народів. ☻ Праці дослідників з міфологічної проблематики ☻Праця Джанбатісто-Віко „Нова наука”. ☻ Мовознавчі дослідження (як правило вивчення східних мов, і як наслідок релігій) ☻Численні досліди раціонального осмислення релігії. ☻ Археологічні відкриття. ☻Відкриття в області етнографії, антропології та фольклору. 5. Застосування різних форм роботи за місцем їх проведення: школа, церква, дім, похорон, похід до могил, будь-яке місце богослужіння для вивчення релігієзнавства. Основними формами навчальної діяльності в школі на уроках християнської етики є фронтальна, індивідуальна, парна, групова. Фронтальна форма роботи передбачає навчальну діяльність учителя з усім класом. Індивідуальна форма роботи має на меті виконання завдання окремим учнем. Парна робота передбачає навчальну взаємодію двох учнів, переважно тих, що сидять за однією партою. Групова робота передбачає поділ класу на невеликі групи по 4-5 осіб для виконання групових завдань. Форми навчально-виховної роботи на уроках із християнської етики втілюються у практику навчання й виховання з допомогою відповідних методів. В церкві найоптимальнішою формою роботи для вивчення релігієзнавства є спостереження за ходом богослужіння, вивчення храмової архітектури, скульптури, живопису і т.д. Щодо походу до могил, тут основним буде вивчення обрядовості, пояснення значення обряду поховання для представників різних конфесій, спостереження за традиціями. Богослужіння є дуже важливим для вивчення релігієзнавства, адже дає змогу зрозуміти специфіку кожної конфесії, з'ясувати особливості обрядовості, культу і т.д. 6. Форми роботи з християнської етики. Принципи навчання й виховання реалізуються у певних формах навчання і виховання. Основними формами навчальної діяльності на уроках християнської етики є фронтальна, індивідуальна, парна, групова. Фронтальна форма роботи передбачає навчальну діяльність учителя з усім класом. Індивідуальна форма роботи має на меті виконання завдання окремим учнем. Парна робота передбачає навчальну взаємодію двох учнів, переважно тих, що сидять за однією партою. Групова робота передбачає поділ класу на невеликі групи по 4-5 осіб для виконання групових завдань. Форми навчально-виховної роботи на уроках із християнської етики втілюються у практику навчання й виховання з допомогою відповідних методів. При викладанні ОХЕ використовуються відповідні форми і методи навчання: • розповідь, що передбачає виклад учителем або учнем біблійного, художнього або іншого матеріалу, який має морально-повчальний зміст. Цей метод реалізується у процесі розповіді біблійних історій, історій з суспільного життя, особистого життя учня, художньої літератури. Для розповіді характерна яскравість характеристик, наявність фактів, явищ, конкретність, емоційність, динамічність. Передбачає використання додаткових джерел; понятійний апарат розповіді і її змістовне наповнення повинні відповідати рівню знань п’ятикласників та можливостям їх сприйняття; • пояснення, що має на меті аналіз, тлумачення й доказ різних положень навчального матеріалу морально-етичного характеру шляхом розкриття причинно-наслідкових та інших зв’язків і закономірностей. Поєднується на уроці з описом, бесідою, демонстрацією; пояснення здійснюється на основі принципу доступності на відповідному емоційному і динамічному рівні; • бесіда, як форма спілкування, у процесі якої учитель, спираючись на наявні в учнів знання і досвід, користуючись запитаннями підводить учнів до розуміння і засвоєння нових знань, до повторення і перевірки знання навчального матеріалу, до певних висновків; до бесіди можуть залучатися увесь клас, група або окремі учні; може актуалізувати відомий учням матеріал, а також підводити до отримання нових знань; • дискусія, що передбачає широке публічне обговорення якогось спірного питання. Дискусія вимагає попередньої підготовки з боку вчителя (постановка проблеми, підготовка учасників дискусії, організація дискусії, контроль за ходом і підведення підсумків); учнів (ознайомлення із дискусійною проблемою; підбір аргументів і доказів; часові і змістовні обмеження виступів – регламент тощо); • демонстрування та ілюстрування, має на меті показ наочних об’єктів – реальних предметів або їх зображень. Ефективність залежить від правильного вибору об’єктів демонстрування, а також від уміння учителя поєднати смислове пояснення з демонстрацією наочного об’єкта; вибраний предмет демонстрування та ілюстрування повинен відповідати певним естетичним вимогам у відповідності до теми і мети уроку; • метод прикладу, що передбачає конкретизацію моральних уявлень учнів на конкретному прикладі життя і поведінки; • метод авторитету, використовує вплив на переконання і поведінку, що ґрунтується на любові, довірі до високої значущості особистих якостей і життєвого досвіду слів і вчинків людини. 7. Методи залучення учнів до самостійної роботи з християнської етики. Робота з підручником на уроці християнської етики – це організація самостійної роботи учнів із текстом Біблії, підручником, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, проявити самостійність у навчанні. Узагальнююче повторення потребує відповідних форм самостійної роботи учнів із підручником із основ християнської етики: повторення важливих частин і розділів підручника; осмислення його узагальнюючих розділів; підготовка відповідей за основними питаннями пройденого матеріалу; складання порівняльних характеристик та схем; підготовка доповідей, рефератів. Важливе значення має залучення учнів до самостійного спостереження. Самостійне спостереження передбачає безпосереднє сприймання явищ дійсності. "Ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відносин, в які він поставлений, – відзначав К. Ушинський. – Якщо ми вникнемо глибше в те, що звичайно називається в людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це головним чином є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відносинами, в які вони поставлені. Якщо навчання має претензію на розвиток розуму у дітей, то воно повинно вправляти їхню здатність спостереження”. 8. Особливості оцінювання учнів на заняттях християнської етики та релігієзнавства. Одним із основних форм і методів заохочення учнів на уроках християнської етики є оцінювання. Об’єктом оцінювання є отримані учнями на уроці знання. Для оцінювання учнів учителем використовуються оцінювальні твердження та поурочний бал за встановленою 12-бальною системою. У школах, де предмет «Християнська етика» є факультативом, використовуються оцінки «зараховано», «не зараховано». Факультативне заняття не оцінюється. Учитель оцінює роботу учнів словесно або з допомогою поурочного балу. Використовується існуюча 12-ти бальна система. Оцінюються знання учнів. Відсутність оцінок негативно відображається на предметі і мотивації учнів. Оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюється відповідно до Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів школи. Учитель повинен враховувати, що оцінка впливає на емоційний стан дитини, викликаючи як позитивні, так і негативні емоції, створюючи емоційний комфорт чи дискомфорт. Негативні емоції, як правило, зумовлені неаргументованою оцінкою. У процесі навчання, зокрема, під час оцінювання, вчителю необхідно виявляти доброзичливість, терпіння, вимогливість поєднувати з індивідуальним підходом, а нормативний спосіб оцінювання — із особистісним, порівнюючи виявлені досягнення дитини не тільки з нормою, але й з її попередніми успіхами. ТАБЛИЦЯ 9. Система навчання християнської етики в недільних школах. У недільній школі проводять уроки біблійної історії, катехизму, церковного співу, музики, декоративно-прикладного мистецтва. Важливим є приклад викладачів. Такі школи найчастішу організовуються при храмі та у монастирях. Крім навчання проводяться театралізовані дійства. Напр. «Свято осені і її христ. свята», «Свято св. Миколая». Через гру вкладається у дітях поняття доброти, краси.З дітьми та підлітками, протягом року, проводяться: уроки; тематичні свята; різноманітні спілкування;екскурсії; походи, поїздки; сімейні виїзди на природу; літній відпочинок у таборі. Основною метою роботи дитячої недільної школи є виховання в дітях духовності та релігійності згідно з Христовою наукою, спрямування життя дітей на шлях християнських принципів та ідеалів у розвитку формування у них християнського світогляду, який вони повинні проявляти своїм відношенням до Бога і людей в своєму повсякденному житті. Ця основна мета має реалізуватися шляхом виконання таких завдань:1. Недільна школа навчає і виховує молодь релігійно, морально і національно згідно з наукою і традиціями Української Церкви. 2. Недільна школа призвичаює дітей до діяльної участі у житті Церкви: у Святих Таїнстах , богослужіннях , систематичному пізнанні Слова Божого і у всій церковно-громадській діяльності. 3. Школа розвиває в дітях релігійну свідомість, почуття відданості релігійним ідеалам, прищеплює елементи християнського етикету та навчає основам етики. Готує їх бути добрими й чесними громадянами держави. 4. Недільна школа докладає усіх зусиль та використовує всі відомі засоби і можливості для забезпечення постійного розвитку і високого рівня духовного буття учнів. Мета Недільної школи – навчити дітей любити Бога, людей та Біблію; вміти розрізняти добро від зла, триматися вічних цінностей, уникати гріха. Виховувати дітей дружелюбними і добрими, прививати їм повагу до батьків та товаришів; навчити дітей радіти життю і приносити радість іншим. Недільна школа допомагає батькам закласти в дитячі серця духовні і етичні основи, зробити все можливе, щоб діти свідомо і добровільно прийняли Ісуса Христа як особистого Спасителя, і могли радісно і вільно розповідати про це всім іншим. Основну відповідальність за своїх дітей несуть батьки. Недільна школа – це місце, де на доступному дитячому рівні пояснюються істини, записані в Біблії, тому діти там відчувають себе дуже комфортно. Основні напрями служіння Недільної школи: 1. Допомогти дітям усвідомити своє місце у цьому світі і місце Бога в їхньому житті. 2. Передати живу віру дітям і підготувати їх до служіння. 3. Донести Святе, Незмінне Слово Боже до дитячих сердець. 4. Приводити до Христа та зміцняти їх духовно. 5. Виховувати осіб, які були б здібні до милосердя і практичної участі в людських проблемах і переживаннях, а також були відповідальні, перш за все, за свій спосіб життя, слова і вчинки; особи, які завтра могли б стати носіями святої духовної енергії. 10. Аналіз уроку з християнської етики. Виділяють три типи аналізу уроку: комплексний, стислий та аспектний. За комплексного аналізу урок розглядають у єдності та взаємозв'язку його цілей, змісту, методів, форм організації навчання, тобто аналізу підлягають усі аспекти уроку. Мета стислого аналізу уроку – складення загальної оцінки його науково-теоретичного та методичного рівнів. Аспектний аналіз передбачає дослідження лише певної сторони уроку. Аналізується один з його аспектів: дидактичний, психологічний, виховний, методичний, організаційний. Аналізувати урок з християнської етики слід з допомогою наступних позицій: ☻Аналіз мети уроку. Мета має бути сформульована чітко, конкретно, лаконічно, бути реально досяжною. ☻Оцінювання оптимізації змісту. Вміння виділити основне, суттєве. Повноцінність змісту уроку на різних етапах. ☻Вибір та застосування різних джерел повідомлення учнями нових знань. ☻Оптимальне поєднання різних методів навчання під час уроку. Обгрунтованість вибору. ☻Використання різних прийомів роботи. ☻Виховання в учнів інтересу до навчання. ☻Культура праці учнів та вчителя. ☻Контроль за засвоєнням знань, вмінь та навичок. ☻Характер домашнього завдання, його диференційованість. ☻Оцінювання самоаналізу та самоконтролю навчальної діяльності. | |
| Переглядів: 8144 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |