| Головна » Статті » Навчання » Різні філософські дисципліни |
Філософія (СПЕЦІАЛІСТ)
Історія релігій Як правило, появу релігії пов'язують із початком символічного відображення людиною світу, що виникає в первісному суспільстві разом із доцільною предметною діяльністю (збиральництвом, полюванням, землеробством тощо). Міф (гр. mythos -- розповідь, переказ, оповідка) -- духовне відтворення дійсності у формі легенд, розповідей, персонажі й події яких визнаються об'єктивно наявними або такими, що існували в минулому. Міфи виникають як результат колективної творчості й опанування навколишнього світу за допомогою уяви, у формі наочно-чуттєвих образів. Формуються різноманітні системи міфів здебільшого як етіологічні оповідки (розповіді про походження певних явищ). Ці пояснення дають відповіді на питання на кшталт «чому», «звідки», «яким чином», «для чого», а узагальнення не виходять за межі принципів «усе є все», «все у всьому», «частина є ціле» тощо. Найпоширенішими були космогонічні (про виникнення світу), теогонічні (про походження богів), астрогонічні (про Сонце, Місяць, зорі), антропогонічні (про людину), етногонічні (про рід, родові зв'язки) міфи, а також легенди про кінець світу, душу, небесний вогонь тощо. Одними з перших з'явилися вірування первісних людей в духів, які виникали з міркувань про природу, сон, хворобу, смерть, потойбічне життя. Такі вірування називають анімістичними (анімізмом). Анімізм (лат. апіта --душа або animus -- дух) -- віра в існування самостійної духовної сутності (сили чи істоти), здатної вселятися в людину, тварину, рослину (тобто у щось живе) чи полишати їх. Найпростішою формою анімізму була віра в духів. її появу етнографи в першу чергу пояснюють своєрідним тлумаченням первісними людьми цілої низки оптичних і акустичних явищ: тіні, луни, відображень, шумів і т. п., в реальності яких вони зовсім не сумнівалися. На нижчих ступенях культури часто зустрічається соціальний інститут, відомий під ім’ям тотемізму (мовою індіанців-оджибве ot-totem означає — його рід) — віра в існування родинного зв’язку між групою людей і визначеним видом тварин чи рослин. Тотемізм тісно пов’язаний з господарською діяльністю первісної людини: збиранням плодів, полюванням. Тварини і рослини, що давали людям можливість існувати, ставали об’єктом поклоніння. Тотем ( тварина чи рослина) вважався предком роду, його родоначальником. Ніцше говорив, що «людина -- це міст, а не ціль». Вона не зупинилася на простому сприйнятті досвіду сакрального, але оформила його в колективному, загальному вигляді у чотирьох напрямках: символічна мова, міфічна оповідь, обрядова дія і структурування простору і часу. Сакральний час, як і сакральний простір, протистоять буденності. Весь сакральний простір символічно мислиться як «центр світу», що організовує простір і наділяє його змістом. Центр простору, таким чином, зливається з місцем споконвічних одкровень, що лежать в основі суспільства. Звертання до джерел -- не просте повернення до минулого: це звертання до того, що знаходиться поза часом, до того, що є. За допомогою обрядового дійства, людина знову затверджується в самій собі; вона повертається до джерела для нового починання. Простір, який до цього часу був звичайним, буденним, отримує значно вищий, сакральний статус. Поняття сакрального простору передбачає ідею зміни певного простору, надання йому особливого змісту, інакше -- відділення його від оточуючого буденного простору. Ранні національні релігії - це такі релігійш вірування, що охоплювали своїм впливом верхні й середні шари населення у межах однієї національної держави. До ранніх національних релігій відносять усі релігії, які в літературі позначають за допомогою префіксів "старо-", "давньо-": староєгипетську, староіндійську, старогрецьку, староперсидську, староримську та інші. Історичним підгрунтям виникнення та існування ранніх національних релігій був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені шари суспільства (рабів) у покорі завдяки лише грубому насильству. Зазначимо такі основні риси ранніх національних релігій. 1. Відсторонення від офіційного культу низів суспільства. 2. Порівняна маложивучість. 3. Суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (від грецьк. роїу - багато, Оіеоз - бог), тобто багатобожні. 4. Зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку, тобто наявність причинного зв'язку між поведінкою людини в земному житті і її долею у загробному житті. Обов'язковість і складність жертвоприношень. 3. Релігія давніх слов'ян В основі релігійних уявлень давніх слов'ян, було уявлення про боротьбу двох начал — світлого і темного в людині. Увесь круговорот сучасних слов'янських свят є відголоссям старих язичницьких уявлень. Окрім богів, давні слов'яни шанували богинь — Ладу, Весну, Морану, Діву та інших. Дехто схильний зіставляти Ладу з Венерою як богинею кохання, тепла й любощів. Весна та Морана персоніфікувалися з порами року, а Діва і Дівана ототожнювалися з весною. Давні слов'яни вшановували як божества сонце, місяць, зірки, вогонь, воду, гори, дерева. Особливе ставлення до істот, які населяли ліси, річки, багна, домівки: лісовиків, водяних, польовиків, русалок, мавок, домовиків В їхнє існування вони щиро вірили, й усіляко намагалися їх задобрити. Давні слов'яни сповідували поганство, що охоплювало всю сферу духовної культури й значну частину виробничої, мисливської та збиральницької діяльності. Тогочасна людина була переконана в постійній присутності надприродних сил в усіх життєвих процесах. Поганство слов'ян мало чим відрізнялося від вірувань інших тогочасних етносів. Воно містило не тільки притаманні ранній стадії розвитку релігії аніматичні уявлення, а й анімічні. Ці уявлення згодом поєдналися з переконаннями про трансцендентність душі та про спроможність до метаморфоз — перетворення на собаку, кішку, цапа, копицю сіна, немовля тощо. Окремі слов'янські уявлення про всесвіт виходили ще з індоєвропейського періоду. Слов'янські народні обряди пов'язані з народженням, весіллям, похованням. Вони нагадували про давні слов'янські свята. Існував Пантеон давньослов'янських богів.Його характеризував досить узагальнений тип функцій (магічно-правнича, військова, господарсько-природна) головних богів. Структура компетентних діянь, яких чекали від божеств, достатньою мірою сприяла реалізації релігійно-міфологічних уявлень давніх слов'ян 4. Релігії давнього Єгипту і Месопотамії З початком використання штучного зрошення у землеробстві усвідомлювалась благодатна сила води, поклоніння богу води й мудрості. Виник землеробський культ бога Думузі, котрий вмирає і воскресає. Обожнення природи відображено і в уявленнях про космос як вищий порядок, що управляє всім світом, не допускаючи анархії. Особливу популярність здобули астральний культ і пов'язане з ним астрологічне передбачення майбутнього на основі розміщення планет та зірок. Бог неба Ану став верховним богом у Шумерському пантеоні. Поступово боги з уособлень сил природи перетворилися на покровителів держави і царської влади, стали втіленнями абстрактних понять справедливості та могутності. Давній землеробський бог Мардук набуває вигляду верховного державного бога Вавилону, а бог сонця Уту став богом правосуддя, який дарує закони земному царю Хаммурапі. Якщо богів починають зображати у вигляді "небесних царів", то обожнюваних деспотів мов "земних богів". На їх честь будують храми, приносять жертви. Ускладнюється й ритуали поклоніння та обрядова сторона культу, що дедалі набував офіційно-державного характеру. З жерців формувався окремий соціальний прошарок, котрий пізніше перетворився на його керівну еліту. Вищі жерцькі посади зосереджуються в руках царів і правителів. Впродовж періоду Раннього царства сформувались релігійні вірування характерні для єгиптян: культ природи та предків, астральний і загробний культи, фетишизм, тотемізм, анімізм, магія. У межах цього світогляду формувалась релігійно-міфологічна система уявлень давніх єгиптян. Саме бог сонця Ра став творцем світу. Він створив інших богів, людей, тварин і зберігає встановлений світовий порядок, коли ж Атум-Ра повернеться до свого спокою, час і простір перестануть існувати. Давньоєгипетське суспільство оспівувало у релігійних гімнах єдність творення, однак було вкрай політеїстичним у поклонінні різним місцевим богам. Саме за допомогою нижчих місцевих богів єгиптяни й сподівалися наблизитися до вищого Божества. Тому й реформа фараона Ехнатона, який спробував запровадити поклоніння лише одному культу верховного бога сонця Атона, не мала успіху через політеїзм давньоєгипетського суспільства.Віра в індивідуальне безсмертя породила й феномен у культурі давніх єгиптян, як прагнення залишити про себе пам'ять у віках, будуючи поховальні пам'ятники помережені ієрогліфами.В епоху Стародавнього царства лише фараони могли "увійти до царства мертвих", побудувавши собі піраміду, з часу Середнього царства отримав право кожен. Завдяки вірі в індивідуальне безсмертя, єгиптяни, що були позбавлені можливості самовираження в земному житті,намагались за допомогою магічної сили заупокійних культових обрядів, мистецтва та писемності увіковічити свої імена, душу, тіло у загробному світі. Звідси і поширена в давньоєгипетській цивілізації традиція бальзамування та муміфікації тіл померлих.Водночас у духовному житті Стародавнього Єгипту визрівало прагнення до раціонального пізнання, позбавленого містичної оболонки. 5. Релігії давніх греків і римлян У віруваннях і міфах давніх греків можна помітити сліди анімізму, але досить рано вони перейшли до антропоморфізму, створивши своїх богів за образом і подобою людей, наділивши "їх обов'язковими й незмінними якостями — красою, умінням набувати будь-якого образу і, найголовніше, безсмертям. Давньогрецькі боги були далекі від того уявлення про богів, що склалося в пізніх монотеїстичних релігіях. Вони повні протиріччя, можуть бути добрі й жорстокі, милостиві й мстиві, вони роздають своє благовоління і гнів за примхою настрою. Боги не передбачувані, нелюдські в найзагальнішому розумінні. Вони безсмертні, але не всесильні. Над богами панує доля — Фатум й Ананке — необхідність. Безсмертя богів не очевидне, тому що в давньогрецьких міфах є натяки на смертність. Боги і напівбоги грецької міфотворчості були живими, діяльними істотами, які безпосередньо спілкувалися з смертними, вступали в любовні союзи, допомагали своїм улюбленцям. Міфологія греків вражає своєю барвистістю, розмаїтістю й багатством художнього вимислу, римська — не настільки впорядкована. Римський пантеон включав і давні італійські божества, і божества народів, що входили до складу Римської імперії, азіатські божества, культ яких сповідали солдати і воєначальники. Релігійні уявлення римлян містили у своїй основі ті ж вихідні дані, що й у греків, — страх перед незрозумілими явищами, природи, стихійними лихами і поклоніння силам землі. Римлянин поклонявся ще одній й божествам сімейного вогнища. Римські боги були не менш могутніми, але набагато простішими ніж грецькі: про них не складалися такі пишні легенди.Кожному римському богові була підпорядкована тільки певна сфера діяльності. Римляни не мали уявлення про ту насичену яскравими і повнокровними образами міфологію, яку мали греки. 6. Пізні національні релігії, їх характерні особливості Ранні національні релігії не збереглися до наших часів, але багато ідей і їх обрядів увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії виступають такими релігійними віруваннями, які охоплюють своїм впливом всі соціальні шари населення у межах однієї національності. До цієї релігійної форми належать багато релігій нашого часу — індуїзм, сикхізм, дхайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу), зороастризм (Іран) та ін. Історичним грунтом виникнення пізніх національних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігії в ролі засобів втіхи і втихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. В більшості випадків суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Які ж риси пізніх національних релігій є основними? Перша риса — великі масштаби впливу. В даному разі релігія відіграє роль засобу утиску всіх пригнічених соціальних шарів тієї чи іншої національної держави. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов на зміну брахманізму, ліквідував поділ індусів на "однонарод-жених" і "двічінароджених". Друга риса — довга живучість. Багато пізніх національних релігій, як зазначалося, існують і до цього часу. Третя риса — єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але є серед них і монотеїстичні (від грецьк. топоз — один, Шеоз — бог — єдинобожжя). До останніх належать іудаїзм і сикхізм. Четверта риса — спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім ліквідовані. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень. П'ята риса — розвиненість вчення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вчення про потойбічне життя набуло першорядного значення. Отже, пізні національні релігії є певною системою, що поширювалася у межах існуючих на той час держав і етнічних територій, їхня історія тісно пов'язана з історією відповідних народів і держав. Частина з них передавала дещо з свого арсеналу наступним релігіям, деякі існують і тепер, певною мірою трансформувавшись і пристосувавшись до сучасних реалій життя. Вони передали естафету історичного розвитку релігійних уявлень на більш якісному рівні так званим світовим релігіям. 7. Іудаїзм як національна релігія євреїв 8. Буддизм як світова релігія. Основні напрями Буддизм — одна з трьох світових релігій, заснована на вченні Сіддхатхи Гаутами), який жив приблизно з 563 до 483 року до н.е. На думку деяких провідних індологів, його арійське плем'я Сак'я переселилося в прадавні часи в Індію з території сучасної України. Виникнувши в Індії, буддизм поступово поширився по всій Азії: до Центральної Азії, Тібету, Шрі Ланки, Південно-Східної Азії, а також до країн Східної Азії, Китаю, Монголії, Кореї та Японії. Наприкінці XIX – початку XX ст. прихильники буддизму з'явилися у країнах Європи і США. Нині у світі є близько 360 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців та черниць. Буддисти світу об’єднані в дві міжнародні організації – Всесвітнє Братство буддистів і Азіатську буддійську конференцію за мир .Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик – покласти край стражданням та досягти вгасання жадоби, злості та омани. Етика побудована на засадах незавдавання шкоди та поміркованості. Виховання спрямоване на розвиток моральності, зосередженості та мудрості . За допомогою медитації пізнається механізм роботи розуму та причинно-наслідкові зв'язки між тілесними та психічними процесами. Буддизм не заперечує існування божественних, але він і не приписує їм повноважень творіння, спасіння або суду. Вони мають вплив на події в світі. Деякі буддійські школи звертаються до них за допомогою ритуалів. Існує кілька десятків течій буддизму, які можна згрупувати у три типи: Нікая, Махаяна та Ваджраяна. Кожна з гілок буддизму вважає, що вона представляє справжнє вчення Будди; разом з тим у деяких школах вважається, що гнучкий характер буддизму дозволяє йому змінювати формулювання, термінологію та підходи згідно з сучасними обставинами. 9. Особливості християнського віровчення і культу Основні положення християнського віровчення(догмати) складались протягом століть. Вони сформовані у Біблії та у постановах вселенських соборах. Їхня суть викладена в 12 пунктах Символу віри, прийнятого на соборах у 325 та 381рр. Згідно з Символом віри християни повинні вірити в одного Бога, який виступає в трьох особах: Бога-Отця, Бога-сина, Бога-Духа Святого. Бог-Отець виступає як творець світу видимого і невидимого. Бог-син – Ісус Христос. Бог-Дух Святий походить від Отця, у католицизмі і від Бога-Сина. Найважливішим догматом християнства вважається догмат боговтілення, згідно якого Ісус Христос, залишившись Богом, став людиною, народившись від Діви Марії. Велика роль надається догмату спокутування, за яким своїми стражданнями і смертю на хресті Ісус Христос приніс себе у жертву Богу-Отцю за гріхи людей – спокутувавши їх. Цим відкрив шлях людям до спасіння. Одне з центральних місць займає догмат про воскресіння Ісуса Христа, яке є запорукою майбутнього воскресіння всіх людей. В догматі вознесіння християни вірять, що після воскресіння Ісус Христос тілесно вознісся на небо до Бога-Отця. За символом віри є одна, свята, апостольська та соборна церква. Християни вірять в необхідність визнання гріхів, покладають надію на майбутнє воскресіння мертвих, а після цього кари для грішників та блаженства для праведних. Найважливішими елементами християнської обрядовості називаються таїнствами. До них належать: Хрещення, Миропомазання,Євхаристія, Покаяння, Шлюб,Священство, Оливопомазання. Головним християнським богослужінням є Літургія. Разом з вша До головних християнських свят належать: Воскресіння, Вознесіння і Зіслання Св.Духа 10. Основні течії християнства Католицизм– один із основних напрямів у християнстві. Остаточно сформувався як віровчення і церковна організація у 1054р. Має ряд особливостей у віровченні, культі і структурі релігійної організації. Віровчення ґрунтується на Св. Письмі, переказів Отців Церкви. Право тлумачити Біблію визначається за віронавчальною владою на чолі з Римським Папою. Джерела віровчення Католицизму: постанови соборів Католицької Церкви, настанови, повчання, енцикліки Римських Пап. К. визнає сім Таїн. Чільне місце в Католицизмі займає шанування Богородиці. Існують три ступенів священства:диякони,ресвітери, єпископи. Для церковнослужителів введено обов’язок безшлюбності. Папа є сувереном теократичної держави Ватикан. Непомильність у справах віри і моралі. Важливі позиції займає чернецтво.Є найчисленніший напрям у сучасному християнстві. Регіони найбільшого поширення – Італія, Іспанія, Португалія, Франція, Німеччина. Австрія, Польща, Угорщина, Литва, Лат. Америка. Після ІІ Ватиканського Собору змінюються позиції Католицизму в ряді Африканських та Азіатських країн. Православ’я Має мільйони послідовників, головним чином у країнах Сх. Європи і Близького Сходу. Склалося на території Візантії, а стало самостійним в середині 11 ст. Одна з рис Православ’я – прихильність до традиції догматичного базису і культу. Віровчення ґрунтується на двох джерелах : С. Письмі та Переказі. Догматика викладена в Нікео-Царгородському Символі віри, який визнає триєдність Бога, боговтілення, загробне життя. Духовенство ділиться на чорне і біле. В Православ’ї велике значення надається обрядовості, центральним елементом якої є 7 таїнств. Важлива роль відводиться культу святих , шануванню ікон, церковним святам, постам. Православ’я заперечує ряд католицьких догматів : про філіокве, чистилище, непорочне зачаття Діви Марії. Нині представлене 15 автономними і декількома невизнаними автокефальними церквами. Протестантизм. Загальна назва течій, генетично пов’язаних з Реформацією. Ранні протестантські течії з’являються в XVI ст.- анабаптизм, менноніцтв, антитринітаризм. Пізній протестантизм – пієтизм,методизм, баптизм, мормонів, адвентистів. Більшість церков і сект Протестантів поділяє загальні віросповідні принципи. Протестантизм оголосив особисту віру єдиним шляхом спасіння, Біблію – єдиним джерелом одкровення. Через ідею даром даної благодаті існує принцип загального священства, відкинуто чернецтво. Вбрання церков спрощено, богослужіння зведено до проповідей, молитов, співів, залишино два християнські таїнства( Хрещення і Євхаристію). Поклоніння мощам, іконам, святим відкинуто. Ранні та частина пізніх беруть участь в екуменізмі, суспільно-політичному житті. Поширений на всіх континентах, особливо Пн. Америці та Європі. З ІІ пол. XX ст. динамічно росте в Латинські Америці, Пд. Африці, Схід. | |
| Переглядів: 2146 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |