Неділя, 22.10.2017, 22:55
Вітаю Вас Простой прохожий | RSS
Музика та навчання - сайт Dj Kvinta
Головна » Статті » Навчання » Різні філософські дисципліни

Філософія (СПЕЦІАЛІСТ)
 Філософія Стародавнього світу

1. Виникнення та основні риси Стар. Індії. Ортодоксальні та неортодоксальні системи Стар. Інд. Ф-ї
Зародки ф-ї Інд. Сягають глибокої давнини 2500-2000 р. до н.е. Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади.

Веди – стародавні пам’ятники Інд. Літер. Написані віршами та прозою.

Брахмани – це своєрідні коментарі до текстів Вед у яких особл. Увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів.

Упанішади – завершений етап у розвитку Вед. Це загальна назва різних за своїм характером і обсягом трактатів релігійно-філософського плану.Ортодоксальні, класичні (даршан) філософські школи. До них належать веданта, міманса, вайшешика, санкх'я, ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Спочатку брахман поставав як особа Бога, згодом він трансформувався в духовну субстанцію, основу всього сущого. Так, уже в Упанішадах (коментарях до Вед) відзначається: «Те, чим породжуються ці істоти, чим живуть народжені, в що вони входять, вмираючи, те й намагайтеся пізнати, то і є Брахман». Брахман породжує, відтворює і підтримує все суще. Але він є безособовим началом. а1.

Сутність людини також включає атман і брахман. Мета людського життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевтілень і злитися з космічними атмаиом і брахманом, розчинитися в них. Завдяки злиттю з космічним брахманом атман людини долає безкінечність перевтілень -- сансару, яка породжена кармою -- відплатою за попереднє життя. Такою постає загальна конструкція світу й місця людини в ньому у веданті й мімансі, які найбільше наближені до Вед.

Вайшешика визнає дев'ять субстанцій -- землю, воду, світло, повітря, ефір, час, простір, душу і розум. Перші чотири складаються з атомів. Атоми різняться між собою кількісно і якісно. Внаслідок їх сполучення і роз'єднання, якими керує світова душа, відбувається виникнення і зникнення речей.

Санкх'я вважає основою світу матерію (пракриті) і атман -- принцип індивідуальності й духовності. Ньяя і йога відомі не так онтологічними побудовами, як методологіями, які застосовують й інші школи. Ньяя основну увагу приділяла теорії пізнання і логіці, розробила вчення про силлогізми. Йога сформулювала сукупність правил (методологію) регулювання фізіологічних і психічних процесів людини, завдяки яким, на думку її прихильників, настає прозріння і досягається істина.

Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм -- світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими, вкрапленнями. Як і біль-шість шкіл індійської філософії, вважає, що життя -- це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана -- стан незворушності й спокою, який перериває сансару -- безкінечність народжень.


2. Філософія стародавнього Китаю. Вчення Конфуція про людину та її виховання. Даосизм про начало буття та ідеал мудрості

1. Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації, чільне місце посідає і китайський народ. Становлення філософської думки у Ст. Китаї спостерігається вже у 7 ст. до н.е. Про це свідчить зміст Ст.Кит. трактатів. У цих книгах проглядаються такі філософські проблеми: про єдність та різноманітність речей; про дію протилежних сил в єдиній субстанції, про природну закономірність, про природність люд. душі та свідомість.

2. Конфуцій, що жив у 6 ст. до н.е. не звертав уваги на вивчення та розробку загально теоретичних проблем. Всю свою увагу він зосередив на питання етики. Етика Конфуція це старокитайська релігійна мораль. В неї покладені принципи: людяність, справедливість, обов’язок, ритуальність, довіра та знання, тобто як ми повинні поводитися один відносно одного. Таким чином його етика це відносини людські.

3. Особливе місце у Китайські ф-ї посідає вчення про «лао» - «цзи». Центральною проблемою ф-ї лао-цзи є пит. «дао». Дао зо за лао-цзи це одночасно та всезагальний шлях якого дотримуються всі явища та речі і їхнє першоджерело та першооснова. Завданням лао-цзи вбачає у зведенні різноманітності речей до їх заг. єдності, що прихована в «дао».

3. Антична філософія, її джерела, своєрідність та основні школи


Виникла в YI ст. до н.е. в м.Мiлетi, була одним з осередкiв iонiйської фiлософської традицiї. Основними представниками були Фалес (625-547 рр. до н.е.), Анаксiмандр (610-546 рр. до н.е.), Анаксiмен (588-525 рр. до н.е.).

Вчення мiлетцiв про природний початок свiту протиставляється мiфологiчним уявленням про створення свiту богами iз хаосу. Мiфи про богiв мiлетцi вважають зайвим припущенням про стороннi сили, якi свiтовi не потрiбнi для його виникнення та iснування. Мiфологiчно-теогонiчне тлумачення свiту у мiлетцiв замiнюється Логосом (у значеннi ‘‘слово’‘‘‘,’‘смисл’‘, ‘‘судження’‘, ‘‘задум’‘, ‘‘порядок’‘, ‘‘гармонiя’‘, ‘‘закон’‘). Даний термін мiлетцями ще не використовувався, їхнє вчення фактично вiдповiдає головним визначенням поняття ‘‘Логос’‘. Вперше цей термiн ввiв послiдовник мiлетської фiлософiї Гераклiт, маючи на увазi космiчний порядок, який забезпечується незалежним вiд людей i богiв законом буття. В спробах визначити першопочаток цi фiлософи повнiстю ще не вiдмежувалися вiд мiфологiчної традицiї використовувати чуттєво-наочнi образи, тому ззовнi їх тексти нагадують мiф, а не аналітичну систему понять. Уподоблення першопочатку особливiй природній стихії, що доступна чуттєвому сприйняттю (це: вода - Фалес, повiтря - Анаксiмен, вогонь - Гераклiт) продовжує традиції саме мiфологiчного опису. Проте вже у Анаксiмандра поняття про ‘‘апейрон’‘, який не дається безпосередньо чуттям, а може бути осягнутий лише розумом, являє собою крок до суто поняттєвого відображення світу. Апейрон, однак, ще не уявляється як поняття взагалі, він визначається як найменша частинка, першоречовина, яка з причин мiкроскопiчностi своїх розмiрiв не може бути відчутною.

Основні школи:

- мілетська школа - Визначальна тенденцiя цiєї школи - намагання знайти невидиму простим оком єднiсть у видимiй багатоманiтностi речей. Ця єднiсть може бути опанована тiльки розумом. Причому вона розглядається як завжди iснуюча в безмежному Космосi. Першопочаток породжує всю багатоманiтнiсть речей, обiймає все iснуюче, оформлюючи його в упорядкований Космос, i керує рухом та розвитком Космосу.

Першi фiлософи стародавньої Грецiї визначили фундаментальну фiлософську проблему виникнення порядку, Логоса iз Хаосу. Iснування Логосу поряд iз Хаосом суперечить визначенням цих термiнiв. Вирiшення даної суперечностi було здiйснене Гераклiтом завдяки створенню першого вчення про розвиток, змiни в свiтi шляхом боротьби протилежностей.

- Елейська школа - Виникла в м.Елеї на пiвднi Iталiї у YI-Y ст. до н.е. Головними її представниками були Ксенофан, Парменiд, Зенон Елейський, Мелiсс Самоський, Горгiй.

Елейська школа вперше розрiзнила мислення (i мислиме буття) та чуттєвi данi (i буття, що сприймається чуттєво), видiлила буття як поняття про дiйснiсть. Завдяки цьому вперше був здiйснений подiл мiж поняттям i тим, що воно позначає, поняття стає окремим предметом дослiдження. Елеати змогли сформулювати поняття єдностi, єдиного буття як неперервного, незмiнного, неподiльного цiлого, однаково наявного в усiх елементах чуттєво даної дiйсностi.\\


4. Космоцкентризм раннього періоду розвитку античної філософії. Проблема першооснови буття, початки діалектики та детермінізму

1. Розуміння Всесвіту в античній філософії виходить з уявлення про багатовимірність і подобу Космосу (грецьк. kosmos – устрій, упорядкованість). Космос є філософською категорією, за якою світ є впорядкованою й структурно організованою цілісністю. Основними характеристиками Космосу є: оформленість як конфігуративна визначеність; диференційованість, тобто конституйованість складових частин; структурність як ієрархічна впорядкованість елементів; наявність іманентного еволюційного потенціалу, що реалізується, як правило, у динаміку циклічно-пульсаційного характеру; закономірність або підпорядкованість внутрішній мірі як організаційному й динамічному принципу; естетична досконалість Космосу; пізнаванність, що розуміється як раціональна експлікація іманентної "міри" (порядку, принципу) Космосу; передбачуваність, що допускає моделювання можливих майбутніх станів Космосу на основі осягнення закономірностей його розвитку;

2. Перша філософія зародилася саме у формі натурфілософії, де основним предметом був матеріальний космос, що є уособленням буття й усього сущого, максимально повний і досконалий взірець всіх земних законів. Всі мілетські мислителі виходили з того, що субстанційним першоначалом світобудови була одна з чотирьох стихій, причому не тільки в чисто фізичному, а й у світоглядному аспекті. Вода Фалеса, повітря Анаксімена, вогонь Геракліта, апейрон Анаксимандра були не тільки фізичними явищами, а й мали в собі надфізичну сутність: вони були носіями єдності Всесвіту. Вода Фалеса – першооснова всього, це вода "розумна”, божественна. Розум постає як божество космосу. Апейрон у Анаксимандра виступає субстанціальним і генетичним першоначалом космосу, з нього все і виникає. На відміну від гереклітовського космоцентризму до філософських наукових начал піфагорійців належить вчення про буття як число. В уявленнях піфагорійців "число”, як реальна сутність усього сущого, налічувало три виміри: математичне, музично-акустичне і астрономічне. Музично-акустичний вимір числа проголошений піфагорійцями завдяки відкриттям математичних характеристик музичних співвідношень. Астрономічний вимір пов'язаний з космологією піфагорійців. На їх думку, Всесвіт кулястий і складається з десяти небесних сфер – це "нерухомі зірки”, тобто п'ять невідомих у той час планет та Сонце, Місяць, Земля й невидима "Антиземля". У центрі Всесвіту розташований невидимий із Землі "вогонь”, названий піфагорійцями "вартовим Зевса”. Довкола нього обертаються всі сфери, включаючи й Землю. Однак цим центральним "вогнем” Сонце не вважалося.

Методологічний принцип детермінізму є одночасно й основним принципом філософського навчання про буття. Сам термін "детермінація" походить від латинського determine (визначаю) і може бути розшифрований як обов'язкова визначуваність усіх речей і явищ у світі іншими речами і явищами. Серед різноманітних форм детермінації, що відбивають універсальний взаємозв'язок і взаємодію явищ у навколишньому світі, особливо виділяється причинно-наслідкова, чи каузальна (від лат. causa — причина), зв'язок, знання якого нічим не заміниме для правильного орієнтування в практичній і науковій діяльності.



5. Проблема людини в античній філософії. Софісти. Сократ
У античній філософії панує космологізм у розумінні людини як форми прояву натуралізму. Людина сприймається як частка космосу. Демокріт підкреслював: у якій мірі Всесвіт є макрокосмом, такою ж мірою і людина - мікрокосм. Філософи мілетської школи твердили: людина містить у собі всі основні елементи стихії космосу. У софістів людина — це розумна істота, яка творчо діє і в сфері культури, і в сфері пізнання. Людина - міра всіх речей, існуючих,тому що вони існують, і не існуючих,тому що вони не існують. Усі істини відносні та мають значения лише для людини, яка виступає джерелом морально-правових норм. Софісти заперечували привілеї народження і в такому контексті розвивали ідею рівності. Софісти твердили, що всі люди родичі та співгромадяни одного царства не за звичаями та мораллю, а за природою.

Сократ. Рішуче повертає філософські дослідження від вивчення Космосу, природи до людини як духовної істоти. "Пізнай самого себе"—такою є головна теза сократівського філософствування. І таке знання можна здобути в практичній зустрічі умів. Розкриваючи проблему людини, він порушував питання про такі характеристики, як "мужність", "розсудливість", "доброта", "краса" тощо. Суперечності у відповідях співрозмовників, що їх виявляв Сократ, свідчили про неможливість звести загальний зміст понять до їх конкретно-індивідуальних проявів. Відкривши неможливість існування загального як конкретного та індивідуального існування, Сократ фіксує нову для філософії проблему, визнаючи: "Я вічно блукаю і не знаходжу виходу". Сократ же вирізняє людину, визначаючи предметом філософії відношення "людина — світ".

6. Ідеалістична концепція буття Платона. Теорія пізнання. Суспільно-політичні погляди

Платон (427-347 рр. до н.е.) Існує два світи: світ ідей і світ речей. Світ ідей - дійсний, справжній, вічний, висхідний. Світ речей - недійсний, залежний від світу ідей, він є хибним, недостовірним, несправжнім. Світ, в якому ми живемо, - нестабільний, змінний, знаходиться у невпинному русі, тоді, коли світ ідей - стабільний, постійний, вічний. Платон виходить, таким чином, з роздвоєння світу, підпорядкування "світу речей” "світові ідей”. Пізнання — це не діяльність, що повстає та триває з суто теоретичного інтересу. Справжнє пізнання - це пригадування. ”. Отже, не треба діяти, пізнавати практично, а слід лише пригадати те, що знає твоя душа. Це ще один аргумент на користь його ідеалістичного вчення. Держава збудована з трьох частин: з правителів-філософів, класів суспільства, що здобувають засоби існування (ремісники й селяни) та вояків. Завдання кожної класи в державі відповідають тій чесноті, що є чеснотою відповідної сили душі: правителі мають бути розумні, вояки — сміливі, ремісники та селяни — помірковані; а відношення між окремими клясами має бути збудоване на справедливості. Сувора організація держави, в якій одиниця, індивід цілком підпорядкований цілому, увінчана клясою правителів-філософів, усе життя яких організоване на основах повного комунізму, як почасти й життя вояків. 

7.Філософська система Арістотеля. Поняття буття, матерії і форми, субстанції. Теорія пізнання і логіка. Вчення про форми державного устрою

Система Арістотеля, зокрема, узгляднює рух, розвиток, перехід між різними ступенями та формами буття. Всяке нижче буття має стремління до переходу до вищого, так би мовити — стремління наблизитись до досконалости, до "ідеалу". Світ складається з чотирьох елементів (земля, вода, повітря, вогонь) Значення пізнання в людському житті на погляд Аристотеля є дуже велике — людина від природи прагне до пізнання. Пізнання є найвища ціль життя, пізнання — божественна форма життя людини.В пізнанні Аристотель розрізняє різні ступені: практичне вміння, що, розуміється, базується на знанні про об’єкти, на які спрямована практична чинність; розумування; наука; мудрість; розум, що є продуктивна сила пізнання. Форма — не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає, це те що творить річ. До того ж в матерію їх, у кінцевому підсумку, вносить Бог. Матерія: по-перше, неозначена і безформна речовина; по-друге, це те, з чого річ складається, і те, з чого річ виникає. Матерія і форма — два співвічні начала. Логіка розглядалася ним як знаряддя пізнання, тісно пов'язане з онтологією і гносеологією. Його логіка, будучи загалом формальною, включала елементи діалектичної.Держава, на думку філософа, є продуктом земного походження. Вона створюється задля досягнення загального блага. Виділяє три правильних форми такого устрою і три неправильних. До правильних він відносить: монархію (влада одного, що переслідує загальне благо); аристократія (влада небагатьох, кращих представників, котрі здійснюють її в інтересах усіх громадян); політію (влада більшості, що відбирається на основі певного цензу і яка переслідує загальні блага людей. Неправильні форми державного устрою: тиранія; олігархія; демократія.

8. Філософія еллінізму: епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм
Початком пізньої Античності, або доби еллінізму вважають час царювання Олександра Македонського, який започаткував розповсюдження античної цивілізації на простори Передньої Азії. Змінився загальний настрій епохи що призвело до зміни філософської думки.. Цей період пов’язують з діяльністю таких шкіл як епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.

Епікуреїзм Епікур (341-270 pp. до н.е.) заснував філософську школу в Афінах, використовуючи головні положення філософії Демокріта. Епікур створює життєстверджуючу етику, яка за своїм спрямуванням оптимістична і утилітарна. Моральне життя потребує дотримання міри в усьому. Ідеал — у задоволенні природних, а не на-Думаних бажань. Справедливість у тому, щоб не шкодити іншому і не зазнавати шкоди від іншого. В основі взаємозв'язків людей лежить особиста вигода, що розповсюджується і на безкорисливу дружбу. Мудрість (філософія) не тільки дає знання, а й духовну насолоду. Стоїцизм. Її заснував молодий семіт Зенон. Він рішуче заперечив дві концептуальні ідеї: зведення світу і людини до набору атомів та ототожнення блага із задоволенням. Стоїцизм передбачав певний стиль мислення та відповідний спосіб життя. Філософії стоїків належить ідея розподілу філософії на три розділи: фізику, етику і логіку. Існуючий космос стоїки порівнювали з єдиним організмом, в якому сутність розлита по всіх членах і не існує окремо від них. Одна з головних тез етики стоїків: треба жити згідно з природою. Свідоме культивування в собі стоїчних принципів і моральних пріоритетів допоможе людині дістатися фундаменту всіх стоїчних чеснот – апатії, стану незворушності й байдужості до того, на що людина вплинути не може.

Скептицизм. Засновником скептицизму вважається Піррон з Еліди. Він заперечував можливісь істинного знання про природу речей та вважав, що слід утримуватись від будь-яких категоричних означень щодо неї. Нічого не можна назвати ні прекрасним, ні потворним, ні справедливим, ні несправедливим, бо істинно ніщо не існує, а людські вчинки керуються лише законом і звичаєм. Свого розвитку набув у Платонівській Академії на поч. ІІІ ст. до н.е. Він відстоює позицію, що стосовно будь-якої речі з однаковим успіхом можна довести суперечливі твердження, одне й те саме може виявитися істинним і хибним водночас. За тим, як річ являє себе світу, зовсім не проглядає її сутність, тому останню не можливо ні назвати, ні помислити. Ми можемо висловлюватись лише щодо того, якою річ нам «здається». Отже, головну увагу скептик приділяє не стільки дослідженню явища як такого (сумнів стосується, власне, не явища), а тому, що висловлюється стосовно цього явища.

9. Філософія Стародавнього Риму. Неоплатонізм.

Процес розповсюдження філософських знань у Стародавньому Римі характеризується могутніми процесами зближення філософських вчень та шкіл. Вони почалися ще у Греції приблизно в II ст. до н.е. Теоретичною підвалиною цього явища став скептицизм, який проголосив, що всі філософські школи мають рівне право на існування, тому що всі вони неправильні.Одним з перших вчень, яке проникло до Риму, було епікурейство. Це відбулося приблизно в II ст. до н.е. Легкість, з якою вчення Епікура прижилося в Італії, пояснюється тим, що для розбагатілих римських аристократів — еліти суспільства — новітня філософія асоціювалася з гедонізмом (вченням, згідно з яким найвищим благом і метою життя є насолода). Проникнення стоїцизму в Рим відбувалося водночас із його еллінізацією, тобто поверненням до традицій Платона, Арістотеля.

Неоплатонізм. Неоплатонізм виникає в античній філософії як остання спроба синтезувати уявлення про Космос та людину в одне вчення, переважно на підставах платонівської філософської традиції. Плотін, Порфирій, Прокл — найбільш відомі представники. Неоплатоніки конструюють вчення про ієрархічність будови Дійсності. Основою буття є божественне "Єдине" як остання підстава існування будь-якого буття. Все інше існує, як і Єдине, вічно, тому питання про походження всього замінюється в неоплатонізмі питанням про залежність одного буття від іншого. Чуттєвий світ у неоплатоніків — це єдність ідей розуму, душі та матерії. Цей світ протяжний, тривалий, неістинний. Мета земного життя — звільнення від тілесності, чуттєвості через вдосконалення морального життя і наступного після смерті злиття з божеством. Ідеї неоплатонізму про існування ідеального світу, про втілення ідеї в матерію, про безсмерття душі, мали значний вплив на християнську теософію Середньовіччя та на філософію доби Відродження і Нового Часу.
Категорія: Різні філософські дисципліни | Додав: djkvinta (21.07.2012)
Переглядів: 3739 | Рейтинг: 4.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Адміністрація
Пишіть
Ваші пропозиції,
чи питання
на
e-mail: kvinta77777@gmail.com
РАДІО Dj Kvinta
RADIO MELOMAN
СЛУХАТИ
Віджет
Категорії розділу
Філософія - все! [0]
Релігієзнавство [10]
Різні філософські дисципліни [16]
Логіка, Гносеологія, Етика та інше...
Психологія [5]
Інтелектуальна власність [9]
Пошук
Наше опитування
Який стиль музики вам найбільше подобається??
Всього відповідей: 156
Друзі сайту
Статистика
Реклама

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz