Історія буддизму.
1 Виникнення, розвиток та формування вчення буддизму.
В час зародження буддизму в Індії було багато рел.-філ. Вчень. 6-7 ст.ст. до н.е. статус брахманів ставився під сумнів. Даний період був позначений кризою ведичної релігії, що спричинило велику кількість аскетів-філософів (шраманів), які ставали на шлях самостійного пошуку істини, що робилось через заняття філософією і йогою. Одним із таких шаманів і був Будда.
Засновником буддизму був Сіддхартха Гаутама, син царя шак’їв (північний схід Індії). Він одержав всебічну світську освіту, жив у спеціально побудованому для нього палаці, одружився на своїй кузині Яшодхаре. Але якось Шак’ямуні побачив чотири знамення.
Перші три (старі люди, хворий, труп) – засвідчили йому нестійкість сансари (круговорот буття), а останнє (чернець) – шлях до звільнення. Він вирішив втекти від розкоші, а тому після народження сина Рахули покинув палац і приєднався до аскетів. Через сім років, у віці 35 років, Шак’ямуні досяг бодхі (просвітлення) і став Буддою.
Першу проповідь Будда виголосив у парку Ришіпатана біля Ванараси (Бенареса) для п’ятьох колишніх своїх товаришів – аскетів. Сорок років ходив Шак’ямуні по долині Гангу, проповідуючи своє вчення. У 80-літньому віці він помирає.
Буддисти вірять, що принц Гаутама – це одне з нескінченних перероджень Будди, останнє земне тілесне його втілення, що проповідувало дгарму (вчення).
Хоча буддизм і є оригінальним вченням, проте він зазнав впливу багатьох філос. і рел. Вчень давньої Індії (спрямованість на спасіння людини, ідеї карми, сансари, які існували і до того в Індії, також уявлення про медитацію). Також, буддизм зазнав впливу Вед і Упанішад інтерпретуючи їх по своєму. Буддизм зазнав впливу з боку філософії Санкх’ї, Черваки, Джайнізму, Йоги, Веданти, Міманси, Ньяї і Вайшишики.
Поширюючись в різні країни буддизм вбирав специфіку ментальності їх мешканців та елементи місцевих вірувань (буддизм надзвичайно палстичний).
Принцип загальної рівності – характерна риса буддизму, що ріднить його з іншими світовими релігіями.
2 Світоглядні основи і філософська концепція буддизму. Священні книги.
Основи буддистського віровчення викладені Буддою Шак’ямуні в першій бенареській проповіді. Насамперед це вчення про "Чотири благородні істини” і "благородний восьмиступеневий (восьмеричний) шлях”.
"Благородні істини”:
1)життя у світі сповнене страждань;
2)є причина страждань. Це – людське бажання, дурні пристрасті – спрага життя, насолод, земних благ і т.д.;
3)можна припинити страждання. Можливість ця міститься у відмові від дурних пристрастей і бажань;
4)є шлях, що веде до припинення страждань. Це – "благородний восьмеричний шлях”. Його складовими є:
1. "Праведний погляд”–розуміння чотирьох "істин”.
2. "Праведне прагнення”–рішучість діяти відповідно до цих істин.
3. "Праведна мова”–відмова від брехні, наклепу, грубої мови і т.д.
4. "Праведна дія”–не завдавати шкоди живим істотам і т.д.
5. "Праведний спосіб життя”–чесне добування засобів до існування.
6. "Праведні зусилля, ретельність” – наполегливість у подоланні суєтних
думок, дурних впливів тощо.
7. "Праведні думки” – постійне збереження в пам’яті знання про те, що життєві пристрасті, які притаманні людині, здатні тільки завадити їй на шляху до "звільнення”, що необхідна відчуженість від усіх мирських пристрастей.
8. "Праведне зосередження” – досягнення внутрішнього спокою, повної незворушності, уникнення навіть від почуття радості з приводу розриву з мирськими путами і свого прийдешнього остаточного звільнення.
Цей восьмеричний шлях Будда назвав середнім, серединним, що позбавляє від крайностей в поведінці. Він "серединний” ще й тому, що знаходиться між двома полярними позиціями – традиціями брахманізму і прихильниками вчень матеріалістів.
Згідно концепції буддизму, людина (і тільки людина) посідає особливе місце в ієрархії всіх істот, тому що вона одна має можливість спастися від ланцюгів одвічної сансари ("колеса життя”) і досягтинірвани (стати архатом або буддою).
Людська особистість – не що інше, як мінливе поєднання постійно змінних елементів (дхарм); така ж природа і зовнішнього світу. Не обмежуючись запереченням душі (атман), буддизм вводить поняття сантана ("потік”, "послідовність”). Фактично особистість – це лише ряд станів, що змінюють один одного, але вона залишається, хоча б частково, чимось єдиним; і всі її елементи (дарми) зберігають зв’язок між собою. Це відбувається завдяки якомусь внутрішньому чиннику (прапті).
Уявлення про сантану призвело до своєрідного сприйняття ідеї карми. На відміну від багатьох традиційних релігій тут немає вічної душі як носія вчинків, єдиним "відповідачем” є сама людина, змінити її карму ніхто, навіть Бог, не може. В цьому розумінні нове існування, переродження – результат дій (карм), зафіксованих у попередньому.
Вища мета буддизму – нірвана ("заспокоєння”, "згасання”). Це – досягнутий особистими зусиллями вищий стан, коли людина звільнюється від всіх земних пристрастей і прихильностей. Взагалі нірвана порівнюється з вогнем світильника, який згас із-за того, що згоріло масло. Всі прояви індивідуальності згасли – немає ні відчуттів, ні образів, ні свідомості. Чинність закону карми припиняється, після смерті така людина вже не відроджується і залишає сансару.
Нірвана – це не смерть. "Серединний шлях” заперечує і вічну смерть. Нірвана розглядається як особливий стан, який неможливо описати, використовуючи людський досвід. В канонічних текстах точного визначення нірвани немає. Вона часто характеризується негативними поняттями (не створена, не зруйновна, не породжена, не вмираюча, нескінченна). Іноді говориться, що вона – "вища мета”, "вище блаженство”, "вище щастя”, але це тільки в тому смислі, що вже припинене страждання, смуток, хвилювання (дхарм). Нірвана реальна лише як "вища мета”, як "завершення шляху”.
Священні книги. Основним ядром буддистської літератури є Трипітака ("Три кошики закону”), складена учнями Будди і записана у 80 р. до н. е. на Цейлоні за царя Ваттагамані. Буддистський канон складається з трьох частин.
1.Віная-пітака ("Кошик дисциплін”) – містить правила поведінки, обов’язкові для членів буддистської громади (сангхі). У свою чергу віная-пітака теж ділиться на три розділи.
2.Абхідхідхамма-пітака – метафізичні й етико-психологічні проблеми дгарми (вчення). Складається воно із семи розділів.
3.Сутта-пітака ("Кошик текстів”) – подає в найбільш повному вигляді "Вчення” (Дгарму). Це – своєрідна енциклопедія буддизму. Складається вона з п’яти збірників сутр (текстів). Усі ці тексти вважаються священними і записані на мові палі.
3. Основні напрями і течії буддизму
Буддизм прийнято поділяти на ряд течій, зокрема хінаяну ("мала колісниця"), махаяну ("велика колісниця"), ваджраяну ("алмазна колісниця"). Ці течії не є трьома етапами в розвитку буддизму. Швидше за все вони мали спільні витоки в первісному буддизмі безпосередньо, але потім розвивалися відносно самостійно. Письмово зафіксовані канони хінаяни і перші сутри махаяни з'являються майже одночасно (І ст. до н.е.), а перші відомі тексти ваджраяни у III ст. н.е. Ці течії, розробляючи різні аспекти первісного буддизму, не відрізняються між собою в загальних принципах.
Хінаяна (санскр. — "мала колісниця", або "вузький шлях" спасіння), як напрямок буддизму, оформився внаслідок розколу останнього в І ст.н.е. Визначальний акцент у вченні хінаяни робиться на особистому спасінні, на власних зусиллях віруючих для звільнення від уз сансари. Послідовники хінаяни відмовляються від всього мирського, вважають, що досягнути святості та нірвани можна лише через чернецтво, шляхом багатьох перероджень. Хінаяна як самостійна течія була поширена в основному в Східній Індії. 3 часом в ній з'явилися чужі для раннього буддизму релігійні явища - пишний культ, масове паломництво до "святих місць" тощо. Хінаяністи в традиціях раннього буддизму шанують Будду не як божество, а як людину - великого вчителя, що досягнув моральної самодосконалості шляхом праведного життя і споглядання. Послідовники хінаяни мешкають у Шрі-Ланці, Південно-Східній Азії.
Махаяна (від санскр., досл. "велика колісниця") — течія в буддизмі, яка дістала поширення в Тибеті, Монголії і країнах Далекого Сходу. Всі основні концепції махаяни вже існували в ранньому буддизмі. Від хінаяни махаяна відрізняється більшою релігійністю. Якщо метою хінаяни є досягнення особистого спасіння, то метою махаяни є досягнення стану ботхисатви, відмова від особистого спасіння заради допомоги всім живим істотам, щоб привести їх до визволення. В махаяні по-новому розглядається концепція Будди. Реальний Шак'ямуні — це тільки втілення вічного світового принципу, знаряддя цього принципу. Кожна жива істота має природу Будди. Відтак кількість будд - безмежна, але існує їх внутрішня єдність - Трікая. В махаяні створено свій пантеон ботхисатв.
Одним із організаційно незалежних різновидів махаяністського напряму буддизму, що склався в Тибеті в УИ-ХІУ ст. внаслідок проникнення сюди махаяни і тантризму, поєднання їх з релігією тибетців бон-по (форма шаманізму) є ламаїзм. Його засновником був тибетський лама Цзон-каба (кін. ХІУ-поч.ХУ ст.). В ХУІ ст. ламаїзм поширюється серед монголів, а в ХУИ ст. проникає на територію Росії, де знаходить послідовників серед бурятів, тувинців і калмиків. Зберігаючи основні буддистські положення, ламаїзм водночас має специфічні особливості, насамперед в ускладненій обрядовості, в масовому поширенні інституту лам, в підвищеному пошануванні їх, в беззастережній покірності, яка вважається головною чеснотою. Старший син в кожній родині послідовників ламаїзму, як правило, посвячується в лами. Звідси і величезна кількість ламаїстських (тибето-буддистських) монастирів. Особливе місце у ламаїзмі відводиться прийдешньому Будді — Майдарі, який покарає грішників й нагородить за релігійні заслуги гідних, встановить справедливе життя. Розроблено вчення про "10 чорних гріхів" і "10 білих чеснот" як основу моралі. Моляться в ламаїзмі, обертаючи наповнені молитовними текстами і святою літературою барабани, що замінює багаторазове виголошення молитов і заклинань. Сьогодні в тибетському буддизмі існує декілька шкіл, єдиних у своїй основі, але різних у способах повчань. Найвідоміші з них: н'їнма, каг'ю, сак'я, гелуг. Нинішній глава ламаїзму — вищий духовний авторитет всього світового буддизму Далай-Лама ХІУ після вигнання із своєї історичної батьківщини Тибету проживає в Індії
4. Буддійський пантеон. Свята, обряди, звичаї.
У буддизмі Махаяни існують і дуже шануються бодісатви. Це святі подвижники, які досягли мети спасіння. Стати Буддою, піти в небуття, в нірвану для них можна вже. Але вони цього не роблять, залишаючись з людьми і допомагаючи їм. Разом з бодісатвами з'являється пантеон святих, яким можна було молитися, просити в них допомоги. Будди, бодісатви та інші святі мали кожен смій лик, історію, функцію, перетворилися на об'єкт поклоніння. їх образи відтворювало і оспівувало мистецтво буддизму. Найбільш ранні пам'ятки буддійського мистецтва відносяться до III - І ст.до нашої ери. Найвідоміші з них — колона Ашоки. На ній зображені чотири леви які притиснулися спинами один до одного і
дивляться в усі боки світу. Зображення цих левів стало частиною державного гербу Республіки Індії. Колись вони були основою для великої чакри, рештки якої знайдено при розкопках. На п'єдесталі чакру повторено ще чотири рази. Чакра — багато радіусне колесо, символ вчення — дхарми, символ Сонця, спасіння. Як символ Сонця, спасіння чакра відома ще з добуддійських часів і була символом влади, могутності, знання. З цим же значенням вона увійшла у буддизм, уособлюючи вчення дхарми. Чакра — один з
головних об'єктів поклоніння буддистів. Таким же важливим об'єктом поклоніння, як і чакра, є ступа. Ступа — це специфічний вид буддійських споруд, однак створені вони не в
рамках буддизм, а продовжували добуддійську традицію насипного могильного пагорбу, що було пов'язане з героїзацією знатного померлого. Буддійська ступа — це не
захоронення , це меморіальний пам'ятник. Це сховище часток праху Будди та інших реліквій. Ступи мали різні силуети — напівсферичний, дзвоноподібний, глечикоподібний,
внутрішнього простору не мали. Будувалися з каменю і землі або з цегли і глини. Найбільш знамениті ступи в Індії - у Санчі, Бхархуті, Амараваті. Час їх створення III—І ст. до н. е. Буддійський монастир називався вихара або сангхарама. Тут живе громада ченців, зупиняються паломники, тут будуються святилища, (чайтья), ступи. Чайтьї як окремі храмові споруди були дуже рідкими, найчастіше храми і молитовні зали вкомпоновано у загальний комплекс монастиря. У храмах було багато зображень буддійських божеств, на розписах по стінах малювали епізоди життя Будди, його великі статуї часто ставили і під відкритим небом. Пишні богослужіння супроводжуються звуками труб і барабанів. Ченці інколи одягають фанстастичні костюми і маски і розігрують пантоміми. Багатолюдні процесії супроводжують священні реліквії, коли їх виносять з храму. Буддизм вшановує чимало рослин і тварин, вважаючи їх священними. Перш за все це дерево бодхі з роду фікусів, під яким на Будду зійшло просвітлення. Дуже популярний лотос — символ чистоти, духовного просвітлення, співчуття. Всі вищі особи пантеону зображаються, коли вони сидять на квітці лотоса так званому «лотосовому троні». З тварин найшанованіші змії (наги), оскільки, як вважається, вони відіграли особливу роль у житті Будди — цар змій Нагараджа прикрив Будду своїм капюшоном під час його перебування у стані споглядання. Наги зберігали у себе один з найважливіших священних текстів буддизму до того часу, доки люди не визріли до його розуміння, і лише тоді віддали його філософу Нагарджуні. Можна припустити, що таке вшанування змій є наслідком того, що в Індії і в країнах Індокитаю культ змії існував з давніх часів. Інші популярні тварини — слон (особливо білий), бик, лев, кінь, черепаха, павич. Вони часто є супутниками богів або символами — замінниками вищих, середніх і нижчих персонажів пантеону. Найулюбленіші міфологічні персонажі буддизму — газелі. На згадку про двох з них, які першими вийшли з лісу і стали слухати першу проповідь Будди, над воротами буддійських храмів постійно зображують двох газелей, які стоять на колінах, а між ними — колесо з восьми спиць (символ восьмискладового колеса вчення).
Серед ламаїстів виріс авторитет буддійського ченця — лами, якого Цзонхава оголосив необхідним посередником у спасінні людей. Лами стали перетворюватись у привілейований соціальний прошарок наставників. Серед лам з'явилися градації, вищі лами керували громадою, вони поступово одержували святість, вважалися втіленням якогось будди або бодісатви. В монастирях і храмах-кумирнях посвячені лами здійснювали обряди богослужінь. Щоденні богослужіння полягали у читанні молитв. до яких ламаїзмі відноситься насамперед сповідування віри, яким, як правило, розпочинається ламаїстське богослужіння, з хвалою трьом скарбам буддизму: Будді, дхармі і сангхі, а також у побажанні досягнули стану Будди. У певні дні і особливо урочисто в першу половину першого місяця року (святкування Нового року) здійснювались великі хурали. Це урочисті і яскраві ритуальні свята, які проходили у крупних монастирях за участю великої кількості віруючих. Серед великих хуралів виділяються, так звані докшитські, під час яких вихвалялися гнівні божества, хранителі віри — докшити. Урочисто проходять хурали н а честь Майтрейї, Цзонхави, святих відлюдників та ін. У зв'язку з народженням дитини, весіллям, похороном, хворобою ламаїсти-миряни через ламу здійснюють молитву-хурал. Два дні в місяць (15, ЗО числа) проводять у пості і покаянні.
В період празників звершуються обряди супроводжуючись читанням сакральних формул (мантр) і священних текстів, кадильним богоугонним димом, організованими процесіями, демонструванням реліквій, грою на духовних інструментах та особливим горловим співом. Ламаїстське богослужіння супроводжується музикою і співами. Значну роль відіграють дзвіночок і морські скойки, звучання яких є сигналом для переходу до наступного етапу богослужіння. Ці інструменти разом з трубами складають оркестр. Практикується також хоровий спів хлопчиків. Характерна яскравість зовнішнього оформлення (від культових речей, до одягу учасників). Богам і демонам ламаїсти жертвують рис, а також спеціальний хліб, який називають балін. Аналогія з християнською просфорою тут безумовна; з трьох видів бал і ну два роздаються віруючим, третій залишається у храмі, звідки його виносять після богослужіння і спалюють. У ламаїзмі існує і ритуал, подібний до причащання у християнстві: після церемоній і виголошення молитовних формул лама роздає присутнім по ковтку освяченого вина і по три коржі, виготовлені з муки з цукром та маслом за спеціальним рецептом. Проковтнувши усе це, віруючий вважає, що він прилучився до благодаті тих богів, на честь яких здійснювалось богослужіння.
5. Міжнародні будійські організації. Буддизм в Україні.
Буддизм — одна з трьох світових релігій (деколи релігієзнавці називають його релігійно-філософським вченням), заснована на вченні Сіддхаттхи Готами (Будди Сак’ямуні), який жив приблизно з 563 до 483 року до н.е. На думку деяких провідних індологів, його арійське плем'я Сак'я переселилося в прадавні часи в Індію з території сучасної України. Виникнувши в Індії, буддизм поступово поширився по всій Азії: до Центральної Азії, Тібету, Шрі Ланки, Південно-Східної Азії, а також до країн Східної Азії, Китаю, Монголії, Кореї та Японії.
Наприкінці XIX – початку XX ст. прихильники буддизму з'явилися у країнах Європи і США.
Нині у світі є близько 360 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців та черниць.
Буддисти світу об’єднані в дві міжнародні організації – Всесвітнє Братство буддистів (штаб-квартира в Бангкоці, Таїланд) і Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія).
Новітня історія буддизму в Україні починається з 1988 p., коли з Бурятії до Донецька приїхав буддійський монах Дор-же Жамбо-лама. Завдяки його проповідям Дхарми (Вчення) на Україні з’явилися спочатку перші будисти-миряни, а потім і ченці. Відразу ж після розвалу Радянського Союзу в 1991 р. була зареєстрована перша в Україні буддійська громада в Донецьку, того ж року були зареєстровані ще дві обласні буддійські громади у Луганську і Харкові, а також з’явилися буддійські групи в Києві, Москві, Білорусі і Башкортостані. У1993 р. керівники цих громад і груп прийняли рішення про об’єднання в єдину організацію—Буддійський духовний Орден.
Інший відомий Буддійський Центр виник в 1994 р. у Луганську завдяки невеликій групі ентузіастів. У 1995 р. на запрошення Буддійського Центру Луганськ відвідав відомий тибетський монах Лама Оле Нідал. Тоді на його публічній лекції близько 200 чоловік прийняли Обітниці Притулку. У1997 р. кількісно зростаючий Центр отримав офіційний статус релігійної організації.
В Україні діє також буддійська асоціація " Серединного Шляху" з кількома тисячами послідовників. її фундатор Сергій Бугаєв називає себе "першим патріархом" нового напряму в буддизмі, який поєднує елементи дзен і тантри. Центри "Серединного Шляху" зареєстровані у Києві, Вінниці, Харкові і ще в 5 містах України.
Загалом, у 2005 р. в Україні налічується 47 різноманітних буддійських релігійних інституцій. Кількість громадян України, які сповідують буддизм, за різними оцінками становить від тисячі до 5 тисяч осіб. Зріс інтерес до буддизму і в суспільстві в цілому, прикладом чого є поява курсів у деяких вищих навчальних закладах, видання великої кількості науково-популярної та релігійної літератури збуд-дизму.
Методика викладання курсу «Людина і суспільство».
1. Головні методичні засади курсу Ліс
- цілісність і систематичність відтворення обєктів вивчення ліс через їх цілісне бачення та їх взаємозвязок
- головним предметом вивчення є сама людина
- систематичність – поєднання у змісті і процесі викладання курсу, різних форм практичного освоєння дійсності та різних джерел інформації
- розвиток особистості- формування особистісних якостей учнів, переконань, установок, ціннісних орієнтацій
- відкритість – спрямована на вироблення сприйняття будь-якої нової інформації і без упереджень ставитись до різних точок зору, а також до цінностей, що репрезентують різні світогляди і культури
- органічне поєднання локального і глобального; національного та загальнолюдського
- вивчення курсу повинне виробляти толерантність людських взаємин
2. Дати загальну характеристику навчальної програми курсу ліс
Курс ліс почав викладатисься в школах з 1992р. Необхідність запровадження цього курсу пояснюється такими причинами: потребою у проведенні змісту шкільної освіти у відповідність сучасного стану наукового пізнання, в якому великого значення набувають соціально гуманітарні та гуманітарні науки
Провідні тенденції розвитку сучасної освіти вимагають збагачення її змісту за захунок включення знань таких наук як: філософія, соціологія, психологія, економіка, політологія, культурологія.
Включення в програму такої кількості предметів є нереально, тому це призвело до необхідності створення інтегративного курсу який би в узагальненому вигляді знайомив учнів з головними поняттями і проблемами таких галузей сучасної науки, як суспільствознавство, людинознавство саме на досягнення такої мети спрямований курс ліс.
Запровадження цього курсу обумовлено необхідністю збагачення учнів такими ідеями і переконаннями, без яких сьогодні не може обійтись жодна людина- це знання про саму людину, без яких, не може здійснитися її свідоме самовизначення. Не менш важливе значення мають знання про суспільство, різні сфери суспільного життя. Ці знання повинні сприяти не тільки розширенню кругозору учнів, але і їх соціальному самовизначенню, виробленню в них свідомої соціальної позиції, яка б характеризувалась соц. відповідальністю, гуманістичною і демократичною спрямованістю. Також курс покликаний для сформування у учнів особисте ставлення до цих всіх знань.
3.Дати характеристику основним вмінням та навичкам якими учні повинні оволодіти в процесі вивчення ліс
- вміння творчо застосувати отримані знання, для розвязання різноманітних соціальних проблем
- вміння самостійно знаходити інформацію, володіти простими методами збору інформації - навчити гуртовній співпраці - вміння захищати свої конституційні права і свободи - оприлюднювати і відстоювати власну думку
- йти на розумні компроміси у випадку виникнення конфліктних ситуацій
.структура конспекту уроку.
плану-конспекту уроку1. Тема програми.2. Тема уроку.3. Мета уроку:4. Завдання: а) освітні; б) виховні; в) розвиваючі.5. Тип уроку.6. Вид уроку.7. Методи: а) навчання; б) викладання.8. Матеріально-технічне і дидактичне оснащення уроку: 1) Обладнання. 2) Прилади. 3) Інструмент (робочий, вимірювальний). 4) Еталони. 5) Заготовки, матеріали. 6) Наочні посібники. 7) Дидактичний матеріал. 8) Технічні засоби навчання.9. Між-предметні зв'язки.10. Передові методи праці.11. Література.
1. Назва теми:
1) мета (загальна дидактична) уроку або системи уроків;
2) тип уроку (уроків);
3) спільні методи навчання (репродуктивні або продуктивні);
4) обладнання і основні джерела інформації;
5) види контрольних робіт на основі системи уроків.
2. Актуалізація:
1) опорні знання (поняття і факти) і способи дії;
2) типи самостійних робіт.
3. Формування нових понять і способів дії:
1) нові поняття і способи дії;
2) головні і другорядні проблеми та типи самостійних робіт.
4. Застосування (формування умінь та навичок):
1) типи самостійних робіт;
2) між-предметні зв'язки. 5. Домашнє завдання: 1) повторення (обсяг навчального матеріалу); 2) типи самостійних робіт.
Розпочинаючи планування системи уроків з чергової теми, вчитель повинен чітко уявити якими опорними знаннями, уміннями і навичками уже володіють учні, які види наступних зв'язків (предметних, міжпредметних) можуть і повинні на їх основі актуалізуватися. Тільки після цього можна розробляти конкретні програми роботи учнів з даної теми.
В цих програмах учитель чітко визначає якими основними знаннями, уміннями і навичками повинен оволодіти учень при вивченні матеріалу з даної теми. В програмі перелічуються основні поняття і закономірності, які вводяться в даній темі; найважливіші відомості про навчальні явища, процеси, події і т.д.; характеризуються типи задач, які учні повинні навчитися розв'язувати, а також очікуваний приріст у знаннях, уміннях і навичках учнів, що має відбутися в результаті вивчення теми.
Учитель планує також формування в учнів умінь навчально-дослідницької діяльності, накреслює основні завдання виховання відповідального ставлення їх до навчального матеріалу, до тих видів діяльності, які здійснюватимуть школярі в процесі вивчення даної теми.
4.Структура конспекту уроку
Конспект уроку:
Клас
Дата проведення
Тема уроку
Мета: а) дидактична дати учням знання
Б) розвиваюча розвинути певні вміння
В) виховнавоховати певні якості
Тип уроку:
Тип уроку
Обладнання та матеріали
Хід уроку:
Послідовність уроку виглядає так: 1)організація (присутність, готовність до уроку)
2) актуалізаціяопорних знань(перевірка дом. Завдання)
3) формулювання мети і завдання уроку
4) мотивація навчальної діяльності
5) вивчення нового матеріалу
6) закріплення нового матеріалу
7) підсумки уроку
8) повідомлення домашнього завдання
5. Типи уроків і їх характеристика.
К.Д. Ушинський. Він виділив такі типи уроків:
1) уроки змішані, метою яких є повторення вивченого, пояснення і закріплення нового матеріалу,
2) уроки усних вправ,
3) уроки письмових вправ,
4) уроки перевірки й оцінки знань, які проводяться після певного періоду навчання та наприкінці навчального року
Основними типами уроків, які проводяться в школі, є такі:
1) комбіновані (змішані);
2) уроки засвоєння нових знань;
3) уроки засвоєння навичок і умінь;
4) уроки застосування знань, навичок і умінь;
5) уроки узагальнення і систематизації знань;
6) уроки перевірки, оцінки і корекції знань, навичок і
умінь.
Комбінований (змішаний) урок :підготовку до засвоєння нових знань; засвоєння нових знань, умінь; їх закріплення і систематизацію; застосування на практиці. Етапи комбінованого уроку визначаються так:
1. Повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння школярів.
2. Перевірка, оцінка і корекція засвоєних раніше знань, навичок і вмінь.
3. Відтворення і корекція опорних знань учнів.
4. Сприймання і осмислення, узагальнення і систематизація учнями нових знань.
5. Підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання.
Організація учнів до активної участі в навчальному занятті не повинна забирати багато часу. Важливо залучити їх до роботи з першої хвилини. Саме тому початок уроку повинен бути динамічним, давати учням заряд енергії, бадьорості, діловитості.Повторювально-навчальна робота щодо пройденого матеріалу є досить важливим етапом комбінованого уроку. її навчальне значення обумовлене трьома положеннями: 1) якщо учень передбачає, що його знання будуть перевірені, то він краще готується до уроку; 2) перевірка знань завжди пов'язана з активним відтворенням матеріалу, що є кращим засобом його засвоєння; 3) повторення і перевірка знань пов'язані з мовленнєвим(словесним) відтворенням вивченого матеріалу, що, природно, сприяє розвитку мови і мислення. у багатьох школах переповнені класи, що ускладнює управління пізнавальними процесами, погіршилось ставлення учнів до навчання. У зв'язку з цим виникли і практикуються інші типи уроків, на яких учні займаються переважно яким-небудь одним видом діяльності: уроки засвоєння нових знань; формування нових умінь; узагальнення і систематизації знань, умінь; застосування знань, умінь на практиці; контролю і корекції знань. Структура цих типів уроків складається здебіль-шого з трьох частин: 1) організації роботи — перевірки домашнього завдання, актуалізації опорних знань, навичок і умінь; мотивації учіння; повідомлення теми, мети, завдань уроку; 2) головної частини — формування, засвоєння, повторення, закріплення, узагальнення, систематизації знань, умінь; контролю; 3) підведення підсумків і домашнього завдання.
6. Форми уроків, що є найбільш прийнятними при викладання курсу «ЛіС»
При викладанні курсу «ЛіС» можна використовувати окрім традиційних форм уроків і нетрадиційні, а саме : ☻Урок - обмін інформацією. Підготовка до уроку зводиться до того, що за 1 — 2 тижні перед його проведенням учні отримують завдання попрацювати в бібліотеці: підібрати книги, в яких би в тій чи іншій формі висвітлювалась тема уроку; продумати і запропонувати план вивчення даного питання на уроці; відібрати матеріал для свого виступу і розрахувати його не більш, ніж на 5 хв. Бажаючі можуть підготувати дослід, схеми, малюнки, таблиці і т.ін. Виступаючих спеціально не призначають. Для бажаючих проводяться консультації. Дається також інформація про те, які матеріали, чи яка наочність з даної теми є в навчальному кабінеті. Кожен учень приносить на урок хоча б одну книгу, в якій ця тема розкрита більш-менш повно, з якою учень працював найбільше. ☻Урок — рольова гра. Він подобається учням тим, що ставить їх в умови, коли потрібно розв´язати виробниче завдання, дає можливість відчути себе дорослими. У школах практикуються уроки - рольові ігри "Захист дисертації", "Квартальний звіт в науково-дослідному інституті", "Патент", "Зліт спеціалістів", "Ранокуселі", "Робота конструкторського бюро", "Рятівники", "Інформаційний пошук" та ін. ☻Урок — прес-конференція. Такий урок проводять декілька учителів. Клас розбивається на групи. Одна їх частина перетворюється на представників преси — співробітників різних газет, інша — на спеціалістів різних галузей. Спеціалістів одного профілю може бути декілька, їх очолюють консультанти. Спочатку проводиться загальний інструктаж консультантів, а ті вже починають готувати свої групи. ☻Урок-змагання. Це уроки, на яких навчання стає цікавим і захоплюючим процесом, що поглинає думки і почуття всіх. Вони цінні як засіб для формування колективу, почуття власної відповідальності і гордості, своєї значимості. ☻Уроки-КВК, як правило, дуже схожі на телевізійну гру КВК і мо¬жуть бути проведені за схемою: "Розминка", "Домашнє завдання", "Індивідуальна робота", "Конкурс "Вгадай", "Конкурс майстрів мис¬тецтва", "Конкурс розповідачів", "Конкурс капітанів". ☻Комплексно-творчий урок. Уроки цього типу мають таку структуру: вступне слово вчителя (5 хв), творча робота груп (10 хв), обговорення діяльності груп і філософські висновки (25 хв), підбиття підсумків (5 хв). ☻Урок-турнір. Його мета — повторення й узагальнення вивченого. За два тижні до уроку вивішується плакат із запитаннями за темою. У класах створюються групи учнів, які одержують неоднакові завдання. Консультанти готують слабших учнів, працюють з ними, ерудити роблять повідомлення на запропоновані теми, аналітики розв´язують задачі. ☻Урок-розслідування. Назва уроку говорить сама за себе: хтось щось розслідує. Хтось — це учні під керівництвом учителя, щось — факт, процес, явище, яке є змістом засвоєння. Урок орієнтує на високу активність учнів.
7. Мотивація навчальної діяльності на уроках «ЛіС», її форми.
Для проведення уроку пропонуються такі рекомендації, впровадження яких сприятиме створенню мотиваційних моментів. Вони є основою особистісно зорієнтованого уроку.
☻ Використовувати різноманітні форми й методи організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається.
☻ Створювати атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній роботі, так і в роботі всього класного колективу.
☻ Емоційний виклад матеріалу – запорука результативності уроку.
☻ Стимулювати учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без побоювання помилитися.
☻ Заохочувати прагнення учнів до самостійної роботи, аналізуючи під час уроку різні способи виконання завдання, запропоновані учнями, відзначати та підтримувати всі прояви діяльності, що сприяють досягненню учнями мети.
☻ Створювати педагогічну ситуацію спілкування, що дозволяє кожному учневі, незалежно від ступені його готовності до уроку виявляти ініціативу, самостійність і винахідливість у способах роботи.
☻ Обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізналися» ( що опанували), але й те, що сподобалось( не сподобалось) та чому; що хотіли б виконати ще раз, а що зробити по – іншому.
☻ Під час опитування на уроці (виставлення оцінок) аналізувати не лише правильність (неправильність) відповіді, але і її самостійність. Оригінальність, бажання учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдань.
☻ Оголошуючи домашнє завдання, слід повідомляти не лише його зміст та обсяг, але й давати докладні рекомендації щодо раціональної організації навчальної роботи, яка забезпечить виконання домашнього завдання. Працювати над диференціацією завдань.
На уроці учень повинен бути настроєний на ефективний процес пізнання, мати в цьому особисту зацікавленість, розуміти, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення цих мотивів навчання, без мотивації навчальної діяльності пізнання не може принести позитивний результат.
8. Активні та інтерактивні методи активізації пізнавальної діяльності.
У національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті зазначено: «Головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України...».
Нові завдання шкільної освіти в Україні, що спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчального процесу в школі, визначають нові пріоритети навчання і виховання, потребують формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці. Ми живемо у третьому тисячолітті, у час комп'ютеризації та інтенсивного розвитку всіх галузей науки та виробництва, і глибоко усвідомлюємо незворотність демократичних змін, що відбуваються у суспільстві і освіті зокрема. Тому ми не повинні забувати про те, що сучасні діти не такі, якими були ми, отже, вони потребують від сучасного навчання чогось нового.
Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці є активізація пізнавальної діяльності. Тому щоразу, обдумуючи урок, учитель має спочатку розв'язати принципове завдання, як найдоцільніше організувати передачу нового матеріалу - повідомлення, евристична бесіда, відкриття, роздум, розв'язання проблеми, самостійна робота тощо. Необхідно перетворити кожний урок на урок спілкування, мислення, де істина постає як суперечка про істину, як діалог.
З метою активізації пізнавальної діяльності, я на кожному уроці застосовую елементи інтерактивних технологій, творчі проблемні завдання, що забезпечують розвиток тих здібностей і якостей, які перебувають у стадії формування.
Інтерактивне навчання - це, насамперед, діалогове навчання, під час якого здійснюється взаємодія вчителя та учня. Інтерактив - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, одним із завдань якої є створення комфортних умов навчання, за яких кожен учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність.
- Групування - це метод створення пар або підгруп для дискусій, «мозкового штурму», рольових ігор, розв'язання проблем або іншої подібної діяльності
під керівництвом учителя. Групування може мати сенс у будь-який момент під час уроку. До того ж, ця діяльність допоможе отримати задоволення від роботи, створити дружні стосунки та додати учням енергії.
- «Мозковий штурм» є відмінним методом для використання досвіду учнів із метою розв'язання проблем та розробки ідей. Є, однак, дуже специфічні правила й основні принципи для «мозкового штурму», яких потрібно дотримуватись.
«Мозковий штурм» найкраще спрацьовує в групах у кількості 5-7 осіб.
І найважливіше в дитині потрібно розвивати критичне мислення. Вчити не на відтворення інформації а на її розуміння, спілкуватися з учнями їхньою мовою.
9. Розвиток критичного мислення в процесі вивчення шкільного курсу « ЛІС ».
Учень, який навчається в сучасному навчальному закладі, — це особистість, у якої мають бути сформовані всі ключові компетентності. Саме така особистість зможе успішно самореалізуватися в соціумі як свідомий та відповідальний громадянин, високий професіонал, особистість.
Успішність та ефективність формування компетентностей учнів залежать від форм та методів організації навчально-виховного процесу. Пріоритетними в цьому відношенні стають сучасні педагогічні технології, інтерактивні методи навчання, інформаційні комп'ютерні технології, презентації, які забезпечують активні форми діяльності учнів, залучають їх до творчого процесу пізнання, дослідження проблем, формування власної думки та самореалізації.
Для розвитку критичного мислення потрібна бесіда, суперечка, дискусія. Мислення активізується там, де перед учнями постають запитання, на які вони не можуть відповісти відразу, сприйнявши описані об'єкти або згадавши певні відомості. Щоб розв'язати мислительну задачу, потрібно розкрити безпосередньо не дані відношення між об'єктами. Розвитку мислення сприяє розв'язування задач з несформульованими запитаннями, із зайвими даними або з поняттями які з першого погляду не в’яжуться одне до одного.
Критичне мислення — це:
• уміння урівноважувати у своїй свідомості різні точки зору;
• уміння піддавати ідею м'якому скепсису;
• об'єднання активного й інтерактивного процесу;
• перевірка окремих ідей на можливість їх використання;
• моделювання систем доказів, на основі яких базуються різні точки зору в разі;
• переоцінка та переосмислення понять та інформації;
• здатність знайти необхідну інформацію та використовувати її самостійно під час прийняття рішення.
Таким чином, критичне мислення — це складний процес, який починається із залучення інформації і закінчується прийняттям рішення.
10 Аналіз уроку
Аналіз уроку здійснює ряд функцій:
• контрольну (допоміжну),
• навчальну (основну) ,
• виховну (надає допомогу вчителю у визначенні напряму самоосвіти та самовиховання).
Аналіз уроку повинен починатися самоаналізом і закінчуватися самооцінкою, конкретними вимогами вчителя до самого себе.
САМОАНАЛІЗ УРОКУ
При самоаналізі вчитель дає коротку характеристику проведеному уроку, меті, яку ставив, аналізує їх досягнення, обсяг змісту матеріалу та якість його засвоєння учнями, застосовувані методи та їх оцінку, активність учнів і прийоми організації їхньої праці, самооцінку якостей і сторін своєї особистості (мова, логіка, характер стосунків з учнями). Усяка методика уроку є виправданою, якщо вона дає максимальний навчальний і виховуючий ефект, відповідає силам і здібностям даного вчителя.
АНАЛІЗ УРОКУ
При аналізі уроку вчителя необхідно враховувати його індивідуальність, особливості, здібності, сильні сторони. Не можна нав'язувати загальні, однакові рекомендації, прийоми, методи. Що годиться для одного, недоцільно для іншого. Усякі рекомендації з поліпшення проведення уроків повинні обов'язкового спиратись на досягнення вчителя, на його сильні сторони. Недоліки та слабкості треба пояснити таким чином, щоби було ясно, як треба працювати над собою. При аналізі уроків важливо заохочувати їх творче проведення, спонукати вчителя до самостійної розробки структури та методики уроку, виходячи зі змісту матеріалу, дидактичних і виховних задач, рекомендацій науки та своїх власних можливостей.
Аналіз уроку може проводитись окремою особою (методистом, інспектором, директором, завучем) та групою осіб, до якої входять представник адміністрації школи, товариші по роботі, передові вчителі. Груповий аналіз уроку необхідний і як засіб навчання вчителів комплексному підходу до методики навчання, як спосіб обміну досвідом, його узагальнення. При груповому аналізі можливий більш глибокий підхід до оцінки дій учителя й учнів, більш об'єктивна самооцінка. Можна не погодитися з думкою однієї людини, але не можна не погодитись, коли на ті чи інші недоліки вказують усі.
|
