Понеділок, 20.11.2017, 04:02
Вітаю Вас Простой прохожий | RSS
Музика та навчання - сайт Dj Kvinta
Головна » Статті » Навчання » Різні філософські дисципліни

Соц. 1-15

1. Предмет і об’єкт соціології.

Сучасна соціологія - це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по-різному пояснюють її об`єкт і предмет. Однак більшість учених погоджуються з тим, що об`єктом соціологічного пізнання виступає вся сукупність властивостей, зв`язків і відносин, котрі носять назву соціальних. Соціальні зв`язки, соц. взаємодія, соц. відносини і спосіб їх організації є об`єктами соц. дослідження. Предметом соціології є істотні властивості, зв`язки й відношення об`єкта дослідження як цілісного соціального організму, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичних і практичних проблем функціонування і розвитку соціальної сфери суспільства. Є різні визначення предмету соціології. У «Короткому словнику»: наука про закони становлення і розвитку суспільства загалом, соц. відносин та соц. спільнот. У «Соціологічному довіднику»: наука про закони й форми соц. життя людей у його конкретних проявах: різних за складністю соц. системах, спільнотах, інституціях, процесах. Конт вважав, що соц. - це позитивні знання про сусп. Дюркгейм називав предметом соц. соціальні факти як форми колективної дії і колективного буття, тому предмет соц. - колективне в усіх його проявах. Ковалевський розгляд. соц. як науку про порядок і прогрес людських суспільств. Смелзер трактує соц. як наукове вчення сусп. та сусп. відносин.

 

2. Становлення і розвиток класичної соціології.

Класичний період. Охоплює XVIII — початок XX ст. Головні його напрями:

Ø    обґрунтування протестантської етики (М. Лютер, Ж. Кальвін);

Ø    політекономічні дослідження праці (А. Сміт, Д. Рікардо, В. Петті);
утопічні уявлення про працю (Т. Мор, К.-А. Сен Сімон, ПІ. Фур'є, Р. Оуен);

Ø    вивчення характерних особливостей індустріального суспільства (0. Конт, Е. Дюркгейм, М. Вебер, К. Маркс, Ф. Енгельс);

Ø    емпіричні дослідження проблем праці (Ч. Бут, Б. Вебб, Л. Віллерме);

Ø    розробка основних категорій і понять соціології праці (Е. Дюркгейм, М. Вебер, К. Маркс).

Саме в цей період було започатковано формування соціології праці як самостійного наукового напряму. Якщо раніше центром розвитку соціології праці була Західна Європа, то наприкінці XIX ст. він поступово перемістився у СІЛА.

 

3. Соціальні знання епохи Середньовіччя.

Розпочавшись у V ст., епоха середньовіччя тривала три періоди: раннє середньовіччя (V—XI ст.), період розвинутого феодалізму (XI — середина XV ст.), пізнє середньовіччя (кінець XV — середина XVII ст.). Історичною межею стали розпад античного суспільства, падіння Західної Римської імперії, формування феодальних відносин, які, спричинивши суттєві соціально-політичні зміни, потребували відповідного теоретичного обґрунтування. Головним джерелом знань про світ, природу, людину, суспільні відносини стає релігія, суттєво потіснивши і навіть поставивши собі на службу науку.

Масові єретичні рухи, що прокотилися Європою в XI—XIII ст., засвідчили хиткість феодального устрою, доконечну потребу в доктрині, яка, обґрунтовуючи його непорушність, сприймалася в масах.
Одним з найпомітніших тогочасних мислителів, які взяли на себе місію, був ідеолог католицизму, впливовий релігійний діяч, домініканський монах Фома Аквінський (1225—1274). Широко застосовуючи положення Арістотеля, він виводить ієрархію форм світу: від Бога — чистого розуму — до духовного світу і матеріального, де вищі форми дають життя нижчим.

За таким же ієрархічним принципом будується й суспільство: піддані підкоряються царям і світській владі на основі законів, як природних і писаних, так людських і божественних. Людська воля має підкорятися волі Бога, порушення феодальних законів є тяжким гріхом. Виділяючи чотири види законів, Фома Аквінський вибудовує досконалу, на його погляд, систему світового порядку: народ — володар — за-конолюдський — закон природний — закон божественний — закон вічний.

За середньовіччя формою соціальної і політико-правової теорії стали єретичні рухи народних мас (бо-гоміли, катари, альбігойці), які, не заперечуючи основної догматики християнства, виражали соціальний протест проти існуючої католицької церкви та феодально-кріпосницького ладу. Яскравим прикладом є вчення Марселія Падуанського (1280—1343). Значний внесок у розвиток пізнання людини, суспільства зробили представники середньовічного гуманізму Аліг'є-рі Данте (1265—1321), Франческо Петрарка (1304— 1374), Леонардо Бруні (1370—1444), В. Лоренно (1407—1457) та ін. Проте в цілому середні віки — це період спаду в історії політичних, соціальних і правових вчень порівняно з античним світом, що було зумовлено догматичним тиском, насамперед з боку католицтва, схоластичністю, метафізичністю свідомості.

 

4. Розвиток соціологічних знань в стародавньому світі.

Джерела пізнання соціальних явищ, історичних подій, пізнання суспільства сягають в сиву давнину. Спроби формування соціальних теорій є в творчості Демокріта (близько 470 р. до н. є. — помер в глибокій старості), Платона (близько 428-347 рр. до н. є.), Арістотеля (384 — 322 рр. до н. є.) та інших мислителів античності. Джерела, що дійшли до сучасності, свідчать про спроби пояснити суть різноманітних фактів, подій, явищ, процесів суспільного розвитку. Іноді вони здаються наївними, але тоді це — радикальні джерела пізнання світу і навколишнього середовища, пізнання суспільства. Значний інтерес тоді становлять проблеми виникнення та розвитку емпіричних соціальних досліджень, форм та методів збирання фактів, даних, описи подій, явищ та суспільного життя, способів, методів класифікації, систематизації, узагальнення тощо. Суспільна практика вимагала глибше пізнати природу та закономірності її розвитку.

Перехід від первісносуспільних відносин до рабовласницьких і процес формування політичної організації суспільства, соціальної станової, кастової структури, поява товарно-грошових відносин, торгівлі, військової служби, збирання податків та дані, утримання державного апарату тощо, вимагало різноманітної і досить повної інформації. Це один з стимулів використання знань математики в соціальній сфері. Виникає тоді і потреба в різноманітній інформації про населення, його склад та заняття, необхідної для обліку в процесі вироблення політики власних структур і влади. Здійснюються перші переписи населення і перші спроби кількісного аналізу соціальних явищ і процесів. Згадки в Біблії про перший перепис населення у стародавніх євреїв (XII ст. до н. є.). Та наука підтверджує факт проведення перепису населення царем Давидом (близько 973 р. до н. є.). Перепис зайняв тривалий період. Його результати свідчили, що ізраїльтян налічувалось більше 800 тис. сильних чоловіків, здатних воювати, а іудеїв 500 тис. Безперечно, переписи населення мали політико-економічне значення. На Стародавньому Сході цар Давид створив велику централізовану державу, що об'єднала Ізраїль та Іудею, встановив релігійний культ, сформував постійне військо, розвинуту систему державного апарату (суд, чиновників, збирачів податків та дані, писарів та ін.). Створення держави обумовлено потребами розвитку емпіричних соціальних досліджень. Переписи населення, здійснювані воєначальниками, свідчили про пошуки резервів воїнів та робочої сили. Населення здебільшого сприймало переписи як богопротивну справу. Так, в Римській імперії, в Росії часів Петра І переписи населення викликали протести, чутки про пришестя нечистої сили, спалахували бунти, масове ухилення від реєстрації тощо. Уже в період царювання Солона в Греції існувала складна система статистичного обліку доходів жителів. Переписи населення і його майна в Стародавньому Римі здійснювалися з метою визначення соціального, політичного, військового та податкового статусу.

 

 

5. Функції соціології.

Соціологія як самостійна галузь знань реалізує всі властиві суспільній науці функції: теоретико-пізнавальну, критичну, описову, прогностичну, інформаційну світоглядницьку. Основна ж пізнавальна функція соціології — теоретико-пізнавальна, критична. Теоретико-пізнавальна, критична функція, природно, полягає в тому, що соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, прагне сформувати найновішу картину відносин і процесів в сучасному світі. До теоретико-пізнавальної функції соціології належать об'єктивні знання про основні соціальні проблеми розвитку сучасного суспільства.  Описова і інформаційно-діагностична функція соціології — це систематизація інформації, опис досліджень у вигляді аналітичних записок, різноманітних наукових звітів, статей, книжок та ін. В них є спроби відтворити ідеальну картину соціального об'єкту, його дії, взаємозв'язки тощо.

Прогностична функція соціології — це формування соціальних прогнозів. Звичайно, соціологічні дослідження завершуються створенням короткострокового або довготривалого прогнозу для розвитку того чи іншого об'єкту, що досліджується.

Суть перетворюючої функції соціології в тому, що висновки, рекомендації, пропозиції соціолога, його оцінки стану соціологічного об'єкту служать основною для вироблення і прийняття певних рішень.

Світоглядна функція соціології випливає з того, що об'єктивно бере участь в соціально-політичному житті суспільства і своїми дослідженнями сприяє прогресу суспільства. Світоглядна функція виявляється у використанні справді конкретних вивірених кількісних даних, фактів, що тільки і здатні в чомусь переконати сучасну людину.

Отже, основні функції соціології визначають не тільки завдання, мету, а й місце соціології в системі суспільних наук.

 

6. Структура соціології.

Структура будь-якої науки завжди обумовлена тими завданнями, Що їх ставить наука, і тими функціями, що їх здійснює і відіграє наука в суспільстві. Соціологія не виняток. Структура соціології містить такі елементи: загальна теорія соціології суспільства, спеціальні соціологічні теорії або теорії середнього рівня і методи конкретно-соціологічних досліджень.

Загальна теорія соціології дає уявлення про суспільство, як цілісний організм, систему механізмів, розкриває роль і місце основних соціальних зв'язків, формулює принцип соціального пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу, формує вимоги системного аналізу, стратифікаційно-класовий підхід, генетичний аналіз, комплексний, конкретно історичний підхід, аналіз явищ у взаємодії з іншими.

Теорії середнього рівня (покликані узагальнювати і структурувати емпіричні дані в межах окремих галузей соц. знання).

Конкретно-соціологічний аналіз (теорія, методика і техніка конкретносоціологічних досліджень) передбачає всебічне вивчення соціальних процесів на основі тих підходів, принципів, понять, показників, що дають загальна соціологія та спеціальні теорії. Теоретичні знання — знання універсальні, емпіричні, фактофіксуючі. Теоретичні знання опираються на специфічність, досвідне, не суттєве переважання емпіричних компонентів досліджень над теоретичними компонентами не є показник високого рівня розвитку науки. Законом розвитку науки завжди залишається перевага знання над знанням емпіричним, досвідним. Теоретичні знання визначають прогрес будь якої науки, а, отже і соціології.

 

7. Соціологічні погляди Платона і Аристотеля.

Платон висунув завершену систему політичного устрою суспільства. Він вважав, що душі кожної людини притаманні три компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідношення в кожній людині різні. Перемога розуму над пристрастями досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закони. Держава має на основі закону забезпечити природжені потреби людей, наділити громадян матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства - людський егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин. У побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про душу й етику. Він виділяє в етиці три чесноти - мудрість, мужність,самовладання, а за їх інтегративний вираз визнає доброчесність, що їх урівноважує. Ідеальна держава має узгодити особисту доброчесність із суспільною справедливістю, а це можливо тоді, коли соц. структура відповідає типам душ. Найвищий щабель – філософи - правителі. Царі повинні філософствувати, а філософи - царювати. Другий щабель займають воїни-охоронці. Третій щабель - це люди, які повинні забезпечувати потреби суспільства і жити в послуху і покорі.

Арістотель — учень знаменитого філософа Платона, став основоположником логіки, психології, політики та ряду інших галузей знань, залишив величезну спадщину: вчення про суспільство, державу і владу Визнаючи вічність існування світу і вічний рух, Арістотель прийшов до висновку про існування вічної причини світу і його вічного руху. Сенс життя людини — досягнення вищого блага діяльністю, творчою, продуктивною працею. Тільки розумна діяльність, творча, продуктивна праця робить людину красивою. Держава-поліс виникає природно як і всі живі організми в природі. Лише в державі людина стає повноцінною, тому що людина «за природою своєю істота політична», «істота соціальна». Той, хто живе поза державою, або недорозвинута морально істота, або надлюдина.

На думку Арістотеля, держава є формувана і певна сукупність громадян. Тут мова йде уже не про первинні елементи держави: індивід, сім'я та ін., а про громадян. Громадянин той, хто може брати участь в законодавчій і судовій владі держави. Держава — продукт природного розвитку і подібна до первинних об'єднань, що природно виникли як сім'я і поселення.

Зібравши та узагальнивши величезний досвід міст-держав (полісів), Арістотель сформулював шість форм управління державою, три з яких вважав правильними. Правильними формами державного правління, що забезпечують загальне благо і користь, Арістотель вважав монархію — царську владу, аристократію — владу небагатьох, знатних, які мають і здібності, і знання та уміння управляти людьми, політію — правління більшості, збалансоване правлінням, відібраними на основі цензу, освіченості, уміння більшості заради спільного добра і блага. Неправильними, ненормальними формами вважались тиранія — необмежене правління однієї особи, яка використовувала владу повністю в своїх інтересах і користі; олігархію — правління небагатьох знатних і багатих осіб, які владу використовували лише у власних інтересах і користі, демократію — необмежене правління незаможної більшості людей, що здійснюється в інтересах винятково більшості людей.

Система Арістотеля містить дуже багато елементів соціологічних знань, що належать до предметної сфери протосоціології, в ній закладено елементи наукового знання про соціальне управління, визначено деякі його знання.


10. Соціологічні знання 17-18 ст. (Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк).

Руйнується середньовічна картина світу,її цінності та світогляд. В соц.  знання вривається натуралізм – виявлення природного і біологічного в соціальному. З’являються 3 концепції: 1.природного права; 2.природної етики; 3.сусп. договору. Т.Гоббс – філософ – матеріаліст,сповідував абсолютизм. В праці «Левіафан» каже – «Пристрасті роблять людей ворогами». В природному стані,де нема влади і держави, є всі проти всіх. Держава – велике чудовисько Левіафан, або ж штучна людина, але разом з тим земний бог. Порівнює державу з людиною: верховна влада – душа,судді і чиновники – суглоби, радники – пам’ять, закони – розум і воля, громадянський мир – здоров’я, революція – хвороба,гром. війна – смерть. Влада суверена абсолютна. Відкинув теорію божественного походж. держави  і захищав теорію сусп.. договору. Захищав монархію,власність – як умову спільного життя і необх. засіб миру. Гарантією порядку вваж. необмежену владу короля. Дж. Локк – «2 трактати про правління». Концепції сусп. договору і прир. права. 1.обгрунтовує ідею прав і свобод в додержавному стані; 2.звеличує приватну власність, яка зумовлює появу слів моє і твоє; 3.заявляє,що праця(власність) нерозривно пов’язана з особою; 4.оправдовує повстання народу проти тиранії;  5.прешим висл. ідею розподілу властей на законодавчу,виконавчу і судову. Ідеологами Н.Ч. стали попередні соціологи. Вони завершують епоху як феодального,так і раннього капіталізму.

Гострі суперечності епохи знайшли відображення в ученні голландського філософа Баруха (Бенедикта) Спінози (1632—1677рр.). З ідеєю чіткої закономірності, причинної обумовленості всіх явищ природи і зв'язане політико-правове вчення. Необхідність, відповідно з якою існують і діють природа і її кожна частина, і є природне право і важливо, що природне право Барух Спіноза ототожнював з «могутністю» — здатністю будь-якої частини природи до самозбереження: «право кожного поширюється так далеко, як далеко поширюється певна йому могутність». Людина така ж частина природи, як і всяка інша, прагнення до самозбереження визначає всі її пристрасті, афекти, тобто стан тіла і їх усвідомлення. На пізнанні пристрастей (афектів) людей і прагнув Спіноза побудувати вчення про право і державу.

За природою людина егоїстична і користолюбна, писав Барух Спіноза, і кожний захищає чужий інтерес лише тільки тому, що думає, як зміцніти своє благо, засуджуючи гонитву за наживою, ненаситну жадобу до багатства як безумство, безрозсудливість, що ними охоплені натовп, злидарі.

В ученні про суспільство, державу і природне право Барух Спіноза продовжує концепцію про державу Томаса Гоббса, але на відміну йому вищою формою влади вважав не монархію, а демократичне правління і обмежував всевладдя держави вимогами свободи. Барух Спіноза є прихильник ідеї суспільного договору, але ця ідея розуміється ним дуже своєрідно. Необхідність держави і законів обумовлена природною причиною — суперечностями між пристрастями і розумом людей. Людина тоді вільна і могутня, коли керується розумом, а більшість людей (натовп) одержимі пасивними афектами, що штовхають і побуджують до нерозумних вчинків, а це і обумовлює необхідність права і держави.

11. Соціологічні погляди французьких матеріалістів 18 ст. (Дідро, Гольбах, Гельвецій).

В XVIII ст. відомими представниками французького матеріалізму виступали Дені Дідро (1713- 1784), Поль Анрі Гольбах (1723-1789), Клод Антуан Гельвецій (1715— 1771) та ін., які стояли на позиціях передових демократично-настроєних верств буржуазії. Французькі матеріалісти розгорнули фронтальну атаку на християнську релігію, критикували деїзм, тобто релігійно-філософське учення, що допускає існування бога лише як первопричину миру і не вивчає його впливу на розвиток природи та суспільства. Критикуючи феодальні, державні устої і його політико-правову, соціальну основу, французькі матеріалісти пропонували такі управлінські інститути, що відображали б інтереси суспільства. Політичні вчення французьких матеріалістів стали кроком вперед у порівнянні з ідеями Монтеск'є. Проголошена ними ідея інтересу обумовленості характеру людини суспільними і соціальними умовами і насамперед політикою, а також рівність людини, її вроджене прагнення до добра та ін. мали прогресивне значення.

Дені Дідро — один з відомих французьких матеріалістів, філософ, керівник енциклопедії, письменник, разом з Вольтером мав великий вплив на сучасників і розвиток суспільної думки. В основі соціально-політичного вчення Дені Дідро лежить ряд положень теорії природного права. Основне в теорії — поняття природи людини. Спочатку люди жили в природному додержавному становищі, були рівні між собою і керувались повною незалежністю. В його інтерпретації природне становище виступало не стільки як період ізольованого існування індивідів, скільки як епоха первісних колективів з суспільною власністю на засоби праці. З появою приватної власності і духу наживи — джерела всіх пороків «природна рівність зникла», і люди поділились на багатих і бідних. Державна влада виникає як продукт суспільного договору, що люди укладають між собою, щоб забезпечити своє щастя, що дає суспільству можливість створення організованої політичної форми. Суспільний договір не позбавляє людей їх природної свободи і рівності. Людина лише частково передає державі свою природну незалежність з метою забезпечення інтересів і об'єднання волі і сили всіх. Державна влада базується на волі народу-суверена, тоді як правителі і царі — всього лише її тримають. Знищення феодальних порядків цілком можливо мирним шляхом з допомогою законодавчих реформ і морального виховання народу. Головна мета держави — забезпечення прав громадян, їх свободи і щастя.

В ученні Поля Анрі Гольбаха — прихильника конституційної монархії, а в ряді випадків — освіченого абсолютизму, знаходимо багато інших думок про устрій держави і суспільства. В суспільстві всі виступають як предмет обміну. Саме те, що люди не одинакові, і спонукає, навіть змушує їх звертатися один до одного і надавати взаємну допомогу. Вирішальна роль в історії відводилась діяльності законодавств. Шлях визволення людей лежить через освіту. Незнання власної природи привело рід людський до того, що він опинився поневоленим і став жертвою урядів. Створювати державу і закони людей змушують інтереси особистої користі. Суспільство сприймалось як царство розуму. І природні закони ті, що випливають з природи людини, складаючи найважливіші принципи суспільних відносин. Природні права вічні і невіддільні. Основні природні права: свобода, власність та безпека людини. В суспільстві діють основні закони, обумовлені суспільним договором, і визначають взаємовідносини між носіями влади (сувереном) і народом.

12. Соціологічні ідеї консерватизму та лібералізму.

Філософія історії чітко поставила проблему закономірності і об'єктивності історичного прогресу, робила спроби поєднати факти, емпірику з теорією узагальнення. Проте спроби, що не опирались на тверді методологічні основи з чітким розумінням діалектики емпіричного і теоретичного, і самі історико-культурні факти, дані, явища, події обмежені, їх не досить для відкриття дійсних закономірностей історичного розвитку. Закономірність історії залишилась ідеєю, а не доведеним фактом. Це обумовило кризу у розвитку соціального пізнання і на початку XIX ст. філософія історії втрачає домінуюче становище у розвитку соціального знання.

Паралельно з філософією історії триває становлення інших, нових галузей знань. Проблеми революційної демократії, індустріалізації виступають ключовими. Перший напрям в соціально-політичній думці тоді об'єднував тих, хто позитивно сприйняв ці суспільні цінності, що виникли в процесі революційних подій і, насамперед, реалії буржуазного суспільства. Це позиція ліберальної соціально-політичної думки, зокрема, позитивізму. І другий напрям, який зібрав концепції, що в тій чи іншій формі відстоювали попередні давнішні порядки, прагнули критикувати їх з позицій минулого, ідеалізували феодалізм та ш. Такий напрям одержав назву в соціально-політичній думці — консерватизм. І якщо освітяни XVIII ст. своєю діяльністю стимулювали процес революційної ломки старого суспільного ладу, то мислителі першої половини XIX ст. прагнуть в тій чи іншій формі осмислювати революційні перетворення і оцінити той суспільний лад, що йшов на зміну старому режиму. Проблеми революційної демократії, капіталістичних відносин та інші виступають ключовими для прогресивних мислителів. Ідеологія лібералізму мала важливе значення для формування соціологічної думки і розвитку соціологічної теорії. Суспільно-політичні ідеї консерватизму і лібералізму — важлива сторінка в історії соціальної думки XIX ст. Звичайно ж, далеко не все з проблематики, що обговорювалась консервативними і ліберальними теоретиками, можна прямо і безпосередньо віднести до соціології, але ті цінності, що їх відстоювали консерватори і ліберали — цінності порядку і свободи, виявились далеко не чужими в теорії соціології.

 

13. Соціологія сім'ї.

Соціологія сім'ї — галузь соціології, що вивчає закономірності виникнення, функціонування й розвитку сімейно-шлюбних стосунків як соціального феномену в конкретних соціокультур-них умовах.

Предмет соціології сім'ї — специфічні соціальні відносини, що виникають між сім'єю і суспільством та всередині сім'ї. Об'єкт її — сім'я як мала соціальна група і як специфічний соціальний інститут регулювання відтворення людини за допомогою певної системи норм, ролей. Найчастіше соціологія сім'ї використовує категорії «сім'я», «шлюб», «умови життя» тощо. Сім'я є соціальним інститутом і малою соціальною групою, що має історично визначену організацію, члени якої пов'язані родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю. Шлюб є історично змінною соціальною формою стосунків між чоловіком та жінкою, через яку суспільство впорядковує й санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні та батьківські права й обов'язки. Сім'я є складнішою системою, ніж шлюб, оскільки вона здебільшого об'єднує не тільки подружжя, а й дітей, родичів. Загалом її характеризують такі соціальні особливості:

Ø    соціально-історична зумовленість сімейної організації;

Ø    зумовленість об'єктивними потребами у продовженні роду та відтворенні життя;

Ø    наявність специфічних соціальних особливостей: ступінь спорідненості, спільність побуту тощо.

Функції сім'ї полягають у вияві активності, життєдіяльності усіх, хто належить до неї. Аналізуючи їх, дослідники виокремлюють громадські функції (стосуються взаємодії з суспільством) та індивідуальні (стосовно особистості). Оскільки вони пов'язані з потребами як суспільства, так і особистості, їх особливості та ієрархія змінюються залежно від певних соціокультурних, економічних умов.

 

14. Рід, плем’я, народність, нація. Їх зв'язок з поняттям етнос.

Етнос (грецьк. ethnos — суспільство, рід, плем'я, народ). В історії походження народу (етногенезиса) є найпоширеніші соціальні спільності: рід, плем'я, народність, нація, клас та ін. Стійка сукупність людей, яка склалася історично на певній території і яка має спільні риси (в тому числі расові), стабільні особливості культури (включаючи мову) і психологічний склад, а також свідомість своєї єдності і відмінність від інших утворень (самосвідомість). Ознаками, що визначають системні властивості етносу, є: мова, мистецтво, звичаї, обряди, норми поведінки, звички та ін.

    Рід — спільність людей, які зв'язані узами кровного родства, основний виробничий осередок первісносуспільного ладу. Роди об'єднувались у фратрії (братства), а союз фратрій складав уже плем'я. Устрій роду і родових общин базувався на суспільній власності на засоби виробництва, на колективній праці. Очолював рід виборний старійшина. Всі справи вирішувались радою роду, тобто зібранням всіх дорослих чоловіків і жінок. Розпад первісносуспільного ладу, виникнення нового способу виробництва, заснованого на родовостановому поділі суспільства, кладе кінець родовому ладу.

Плем'я — форма спільності людей, властива первісносуспільному ладу. В основі поняття плем'я лежать родові відносини, що визначали розрізненість племен на територіях, відрізнялись мовою, культурою, звичаями, обрядами та ін. Плем'я об'єднувало два або кілька родів і мало свою мову, територію, звичаї, обряди тощо. Тільки належність індивіда до племені перетворювала його у співвласника спільної власності, забезпечувала йому певну частку виробленого продукту, право участі в суспільному житті.

Народність — форма мовної, територіальної, економічної і культурної спільності людей, яка складається з виникненням приватновласницьких відносин і характерна для рабоволодіння і феодалізму, передує з розпадом феодалізму утворенню націй. Народність не просто об'єднання племен, а якісно нова суспільна організація людей, яка базується на територіальних і економічних зв'язках людей, за наявності приватної власності і непримиренних антагоністичних соціальних спільностей — класів (імущих і неімущих). їм властиві єдина мова, культура, територія, економічні зв'язки і свідомість етнічної належності.

Зародження і розвиток капіталістичних відносин привело до формування нації. Нації — неминучий продукт і неминуча форма існування етносу в епоху капіталістичного розвитку. Нації утворюються шляхом об'єднання різних народностей на базі подолання феодальної роздрібленості, формування капіталістичного виробництва, що вимагає глибокого поділу праці, широких і міцних економічних зв'язків, широкого і єдиного ринку та ін.

 

Категорія: Різні філософські дисципліни | Додав: djkvinta (17.11.2011)
Переглядів: 2514 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Адміністрація
Пишіть
Ваші пропозиції,
чи питання
на
e-mail: kvinta77777@gmail.com
РАДІО Dj Kvinta
RADIO MELOMAN
СЛУХАТИ
Віджет
Категорії розділу
Філософія - все! [0]
Релігієзнавство [10]
Різні філософські дисципліни [16]
Логіка, Гносеологія, Етика та інше...
Психологія [5]
Інтелектуальна власність [9]
Пошук
Наше опитування
Який стиль музики вам найбільше подобається??
Всього відповідей: 158
Друзі сайту
Статистика
Реклама

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz