31. Соціологія релігії.

Соціологічний підхід визначає релігію як суспільне явище, як важливий структурний компонент суспільства в різних соціальних проявах у взаємодії з усіма іншими соціальними явищами. Соціологія релігії охоплює широке коло проблем, що визначають місце і роль релігії у суспільстві, її соціальні функції, закономірності функціонування, розвитку релігії та церкви. Соціологія релігії досліджує ставлення різних соціальних і національних спільностей до релігійного світорозуміння, типи релігійності, співвідношення релігії та атеїзму. Соціологія релігії не ізолюється від інших наук, що так або інакше досліджують релігію, а тісно зв'язана з ними в пошуках наукового розуміння релігії, як соціального явища. Поряд з науковою, світською соціологією релігії, існує і ненаукова, богословська соціологія релігії, що створюється теологами на основі релігійного світогляду та робить певний внесок у вивчення деяких питань функціонування релігії.

Дослідження релігії ґрунтується на загальній соціологічній теорії та методології соціального пізнання. Релігія, як об'єкт дослідження, розглядається в усіх різноманітних зв'язках і взаємодіях, в єдності теорії та практики, об'єктивного та суб'єктивного. Принцип історизму в сфері релігії вимагає розглядати будь-яке положення історично та у зв'язку з умовами певного часу. До методології дослідження процесів, зв'язаних з функціонуванням релігії в суспільстві, входять функціональний та системний аналіз. Застосування функціонального аналізу дозволяє розглянути механізми впливу на релігію з боку зовнішніх зв'язків і умов. Системний аналіз розкриває внутрішню структуру релігії, розчленовує її на складові елементи, дає можливість вивчити кожен з них окремо, показати їх зв'язки та взаємодію, і згодом розглянути систему повністю.

Релігія, як предмет дослідження, аналізу та полеміки, розглядалась на всіх етапах розвитку суспільства, починаючи з античності й до сучасності. Але вивчення релігії як суспільного явища виникає значно пізніше, коли досить високого рівня досягають науки про суспільство, його розвиток і функціонування.

33. Політична система суспільства.

Політична система суспільства — цілісна, упорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підвладних кодексу політичних, соціальних, юридичних, ідеологічних, культурних норм, історичним традиціям і установкам політичного режиму. Політична система включає організацію політичної влади, відносини між державою і суспільством, характеризує хід політичних процесів, що включають інституалізацію влади, становище політичної діяльності, рівень політичної творчості в суспільстві, характер політичної участі, неінституційних політичних відносин. Політична система суспільства — одна з складових частин сукупної суспільної системи, що взаємодіє з іншими її сферами: соціальною, економічною, ідеологічною, етнічною, правовою, культурною, що створюють її суспільне оточення, її суспільні засоби поряд з її природним оточенням і природними ресурсами (демографічними, просторово територіальними), а також зовнішньополітичним оточенням.

Основні елементи політичної системи суспільства в структурі її зовнішнього і внутрішнього оточення визначаються провідною організаційною і регулятивно-контрольною роллю самої політики. Політична система суспільства визначається класовою природою, соціальним ладом, формою правління (парламентського, президентського), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичного, тоталітарного, деспотичного та ін.), соціально-політичних відносин (стабільних і нестабільних, помірно або гостроконфліктних або консенсусних та ін.), політико-правового статусу держави (Конституційного з розвинутими або нерозвинутими правовими структурами), характером політико-ідеологічних і культурних відносин в суспільстві (порівняно відкритих або закритих з паралельними тіньовими, маргинальними структурами або без них), історичним типом державності, історичною та національною структурою, традиціями укладу політичного життя тощо.

34. Соціологія культури (духовної) її основні сфери.

Предметом соціології культури як наукової галузі і навчального предмету є вивчання місця і ролі цілісної системи культури в її зв'язках з іншими системами суспільства: наукою, освітою, мистецтвом, мораллю, правом. Соціологію культури особливо цікавить проблема соціального визначення культурного життя, природи соціально-культурних потреб особи і соціальних спільностей, прошарків, а також вплив соціокультурної динаміки на суспільний розвиток.

    Духовна культура — система, що включає всі види, форми і рівні суспільної свідомості, освіту і виховання, установи культури. Сюди належать всі види пізнання, всі форми і типи літератури, мистецтва, філософії, релігії, науки, моралі. Духовна культура відіграє велику роль у формуванні всебічно розвинутої і соціально активної особи в умовах створення демократичного суспільства. Якщо духовне життя суспільства — відносно самостійна сфера соціальної системи, що зв'язана з задоволенням духовних потреб членів суспільства, то духовна культура — сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених і створюваних творчою діяльністю людей і спрямованих на задоволення їх духовних потреб. Визнаючи відносну самостійність духовної культури, враховуючи її специфіку, соціологія рішуче протистоїть концепціям культури, що розглядають її у відриві від соціального життя, інтересів соціальних спільностей, як форму відображення якогось духовного джерела. Соціологія виходить з того, що духовне виробництво розвивається разом з матеріальним, що в індустріальних, постіндустріальних, соціально інтегрованих суспільствах формується зовсім нова загальнолюдська культура, ядром якої стають загальнолюдські інтереси і цінності. Якщо матеріальна культура переважно досягнена шляхом оволодіння силами природи, то духовна культура характеризує рівень і глибину пізнання природи, суспільства і особистості.

36. Наука як специфічне соціальне явище.

У сучасних умовах дослідження проблем суті науки, її гуманістичних, світоглядницьких, методологічних засад, шляхів розвитку та функціонування, глибини та характеру впливу на суспільне життя й долю людства мають надзвичайну актуальність, велику теоретичну й, особливо, практичну значущість. Це зв'язано з бурхливим розвитком науково-технічної революції, що привело до перетворення науки у безпосередню продуктивну силу, зростання її всебічного впливу, на суспільне життя, глобалізацію її соціальних результатів, наслідків. Отже, наука — не просто система знань, а й процес їх одержання та застосування; наука — результат спеціалізованої діяльності, що здійснюється з метою досягнення певних результатів і просування тієї чи іншої галузі виробництва або соціальної сфери суспільства.

    Наука —джерело нових ідей, принципів світогляду. Виходячи з такої характеристики науки, виділяють її основні виміри: соціокультурний, коли наука розглядається як компонент культури, форма збереження та наслідування соціального досвіду, що забезпечує саму можливість та поступовість суспільного розвитку; інформаційний та логіко-гносеологічний виміри, у межах яких наука розглядається як певна система знань з властивими їй особливостями; діяльнісний вимір, коли наука розглядається як специфічна сфера та форма діяльності; практичний вимір, що спрямовується на з'ясування соціальної значимості науки, її соціально-практичного потенціалу; інституціональний вимір, що передбачає дослідження організаційних форм наукової діяльності, соціально-економічних факторів її розвитку, розкриття механізмів взаємозв'язку науки з іншими соціальними інститутами, обміркування ціннісно-нормативної системи наукової діяльності, різноманітних каналів взаємозв'язку науки та суспільства; історичний вимір, коли увага концентрується на історії розвитку науки та вивченні її закономірностей, що дозволяє досконаліше розкрити всі інші виміри науки. Отже, наука — складне, багатомірне соціальне явище й різні галузі пізнання у різних конкретно-історичних умовах вивчають її з різних боків.

38. Дайте визначення соціології як науки.

Соціологія — наука про суспільство, окремі соціальні інститути (держава, право, мораль та ін.), процеси і суспільні соціальні спільності людей.

39. У чому сутність поняття соціалізація людини.

Процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки і інтеграції, в різні типи соціальних спільностей, внаслідок чого відбувається становлення її соціальності, називається соціалізацією. В процесі соціалізації формуються соціальні якості, цінності, знання, навики, уміння людини, і вона стає дієздатним учасником суспільних відносин. Здійснюється перетворення вроджених, природних людських сил і потенцій суспільством, їх окультурення, тому що соціалізація реалізується з допомогою освоєння індивідом елементів культури, соціальних норм і цінностей. Соціалізацією забезпечується, з одного боку, самовідновлення суспільних відносин, збереження її культурних цінностей, а з другого — комфортність життєдіяльності індивідів і можливість самореалізації особи в соціальних зв'язках.

40. Поясніть зміст категорії соціальне.

Соціальне - це сукупність будь-яких властивостей і особливостей суспільних відносин, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого становища в сусп., до явищ і процесів сусп. життя. Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи) безпосередньо чи опосередковано. В процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соц. властивостей. У широкому розумінні «соціальне» означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому - тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соц. структурі сусп., відносинами між соц. групами та між людьми як представниками різних класів, націй тощо.

42. Поясніть різницю понять «сім'я», «шлюб».

Сім'я — об'єднання на шлюбі або кровному родстві, усиновленні людей, зв'язаних спільністю побуту, на взаємній моральній "відповідальності за виховання дітей, піклуванні про рідних і взаємодопомозі. Шлюб — це історично обумовлена, санкціонована і регульована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, що встановлює їх права і обов'язки один до одного і до дітей та рідних. Сім'я є складнішою системою, ніж шлюб, оскільки вона здебільшого об'єднує не тільки подружжя, а й дітей, родичів.

43. Які ви знаєте типи соціальних досліджень.

Ø   Розвідкові дослідження проводяться в тому випадку, якщо на об'єкті є туманне уявлення і соціолог поки що неспроможний висунути будь-яких гіпотезю.

Ø   Описове дослідження передбачає систематичний якісно-кількісний опис об'єкту.

Ø   Експериментальне дослідження. Найважливішою умовою його реалізації є досить високий рівень знань в межах проблеми, що вивчається і вирішується, дозволяє проаналізувати причинно-наслідкові залежності у розвитку тих чи інших соціальних процесів, сприяє формуванню стратегії. Мета дослідження — встановлення функціональних зв'язків в соціальних об'єктах і процесах, а при реалізації практичного соціального експерименту — пошук управлінських рішень.

44. Що собою являє «соціальний дарвінізм».

Біологізаторська течія в науці в кінці XIX — початку XX ст. намагалася звести закони розвитку суспільства до біологічних закономірностей природного відбору, виживання найбільш пристосованих до положень теорій інстинкту, спадковості та ін. Основна ідея соціального дарвінізму — спроби довести, що в основі соціальної структури лежать природні здібності людини. Будь-які соціологічні положення не мають суперечити природним науковим законам, що управляють людською природою. Та конкретні закони і їх розуміння не були незмінними в соціальному дарвінізмі і визначались не стільки розвитком біології, як науки, скільки соціально-політичними симпатіями і прагненнями представників соціального дарвінізму.

45. Розкрийте зміст понять «людина», «індивід», «особистість».

Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».

Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.

46. Що зумовило формування класичної соціології.

1.відкриття законів матеріального виробництва класиками політичної економіки(Сміт,Рікардо)

2.фундаментальні ідеї філософії історії про цілісність і єдність людства та загальні закономірності його розвитку

3.криза історіографічного емпіризму та абстрактного філософського спекулятивного принципу аналізу людини

47. Розкрийте зміст поняття «макіавеллізм».

Макіавеллізм - поняття для позначення певного стилю здійснюваної політики, у якому домінує політизованість, корпоративний егоїзм,переконання,що мета виправдовує засоби. Термін вживається як синонім політичної аморальності. Походить від імені мислителя Ніколо Макіавеллі,який визнавав державу найвищим проявом людського духу,а служіння державі-метою життя,проголосив автономію політичної думки від спекулятивної і етико-релігійної. Принципами такої думки вважав реалізм і концепцію розумного, могутнього, цілеспрямованого керівника держави. Макіавеллізм — образ політичної діяльності, що зневажає будь-які засоби заради досягнення поставленої мети.

48. Що є основним у визначенні нації.

Важливу роль у консолідації націй відіграє держава, хоча наявність держави не обов'язкова ознака нації. Нація — історична форма спільності людей, яка приходить на зміну народності. Нації властива, насамперед, спільність умов життя тобто економічних, спільність території, спільність мови, певних рис психології (свідомість, інтереси, національний менталітет та ін.), національний склад характеру, що проявляється в особливостях своєрідності культури і побуту.