Проблема: НТР вимагає обдуманості та гострого відчуття моральності (в плані відповідальності) від науковців, що стоять в авангарді наукових розробок! (Геніальний Ейнштейн попереджав про те, що можна зробити, якщо не думаючи про наслідки усе глибше і глибше «копати» в атомному ядрі...).

Феноменологія і герменевтика

1.Поняття феноменології та феномену. Предмет феноменології.
Є 4 значення феноменології:

Нефілософське широке: це частина елітарних наук, що на основі простого спостереження постачає матеріал для теорії;

Нефілософське вузьке: це сукупність знань, що вивчає взаємозв’язок між різними явищами та фундаментальною теорією;

Філософське широке: це теорія, що лежить в основі емпіричного знання; це критична теорія, яка має встановити джерела ілюзії і навчитися відрізняти їх. Предмет:

визначити істинне і хибне у тому, що здається;

зясувати причини та обставини, завдяки яким виникає і змінюється те, що здається;

за І.Кантом – принципи чуттєвості (простір і час);

за Гердером – дослідження прекрасного у зовнішніх виявах (феномен);

за Фіхте – буття в свідомості;

за Гегелем – досвід свідомості.

Філософське вузьке: (за Гуссерлем) це дисципліна, предмет якої – опис спонтанно-смислового життя свідомості.

2.Ознаки феноменологічного стилю мислення.
1). Критицизм. Проявляється в антипсихологізмі (бо небезпека психологізму в сфері логіки полягає в тому, що раціональні закони виявляються відносними, а отже наукові дослідження не матимуть однозначних результатів), а також в намаганні аналізувати явища під кутом зору їх самоданності, очистивши від різноманітних нашарувань.

2). Прагнення до очевидності. Очевидним Гуссерль називає всіляке усвідомлення, яке характеризується відносно свого предмета самоданністю, без питання про те, чи є ця самоданність адекватною. Самоочевидність має бути аподиктичною (тобто не бути проблематичною). Будь-яка данність такою очевидністю початково не володіє – очевидною вона повинна стати в процесі феноменологічного дослідження.

3). Іманентизм (іманентний – внутрішньо притаманний предметам або явищам;протилежне трансцендентному) як шлях подолання класичного протиставлення суб’єкт-об’єкт. Гуссерль заперечує об’єктивне (незалежне від нашої свідомості), а значущістю наділяє лише те, що постало перед нашою свідомістю і так, як воно постало.

4). Трансценденталізм (протилежне за значенням індивідуально-емпвричному) означає, що вхідним пунктом всілякого пізнання постає суб’єкт, а також постає автономним джерелом своїх власних змістів і є очищеним від усіляких емпірико-чуттєвих елементів.

3.Поняття інтенціональності свідомості.
Інтенціональність – це спрямованість свідомості на предмет. Інтенція значення – це відношення до конкретного предмета.

Інтенціональний предмет – це предмет, що мислиться, а не чуттєво-речове та просторово-суще утворення. У Гуссерля самі предмети володіють здатністю бути інтенціональними.

1).Тільки інтенція робить певний вислів висновком.

2).Всі предмети та предметні зв’язки існують для нас тільки як єдності, що припускаються через певні акти свідомості та є результатом «припущення».

Найважливіші функції інтенціональності:

1.Конституювання предметів свідомості – завдяки інтенціональності змісти свідомості стають даностями.

2.Утримання єдності свідомості (пов’язує різні змісти предмету).

4.Феноменологіячна редукція та її типи.
Редукція – основний метод феноменологічної філософії. Функція редукції – зняти нашарування, які закривають від спостерігача «самі речі». Редукція передбачає, що весь природний світ «береться в дужки». Редукція не є запереченням світу чи сумнівом у його існуванні, а є радикальним зведенням свідомості до самої себе. Її типи:

1)Психологічна. На цьому етапі йде пошук досвіду у вигляді сенсу даного предмету. Цей тип має два моменти: 1.редукція є систематична і радикальна стосовно позицій, які прагнуть об’єктивації; 2.феноменологічне вбачання (інтуїція), аналіз і опис феноменів.

2)Ейдетична або «ідеація» передбачає сутнісне вбачання феноменів. Наслідок ідеації – ейдос. Ейдос – це чиста сутність, яка вбачається в феноменах. Одержане знання матиме хар-р апріорності та володітиме значущістю для всіх можливих предметів даного класу. Саме ідеація: гарантує пізнанню цілісність, адекватність і абсолютність;грає роль посередника між феноменологією та емпіричними науками.

3)Трансцендентальна –найглибший і найважчий етап. Її завдання – відкрити сферу «чистої» суб’єктивності. Світ набуває якості «мого» світу і першою стає певне «первісне Я» як пероджерело всіх ейдосів та феноменів.

Результат редукції – радикально очищена свідомість, яка конституює феномен світу як такого.

Тож природа відносна, а свідомість абсолютна; редукція виступає важливим підготовчим етапом для подальшого розвитку феноменологічного методу.

5.Феноменологічне конституювання
Гуссерль інтерпретував конституювання як «розкриття інтенціональних (спрямованих на предмет) зв’язків».

У конституюванні свідомість рухається шляхом наповнення та розширення деякої первиннішої схеми чи сітки уявлень. Конституювання є пасивне і активне.

Пасивне К.: поступове нашарування на первинну схему уявлень (приклад: місто, яке не знали достеменно).

Активне К.: коли після повної дезорієнтації ми зі значними зусиллями переорієнтуємося так, щоб наша теперішня модель виявилась вписаною в наш попередній світ.

6. Інтерсуб'єктивність як предмет феноменологічного аналізу
Інтерсуб'єктивність — філософське поняття, що означає 1) особливу спільність; 2) певну сукупність людей, установок, що характеризуються спільністю, і переконань; 3) узагальнений досвід представлення предметів.

Теорія трансцендентальної інтерсуб’єктивності Гуссерля в творах «Ідеї І», «Формальна і трансцендентальна логіка», «Картезіанських роздумах», «Феноменології інтерсуб’єктивності».

Конституювання Іншого: Гуссерль пропонує спочатку здійснити редукцію до моєї «примордіальної сфери», або «сфери самі стичної своєрідності, з якої виключене все те, що «дає специфічний сенс тваринам та людям як, так би мовити, я-подібним істотам». Цією ж редукцією виключаються всі визначення «феноменального світу, які своїм сенсом вказують на «Інших» як суб’єктів».

В межах цієї сфери безпосередньо схоплюються певні тіла (Korper), серед яких я знаходжу з єдиним у своєму роді позначенням МОЄ ТІЛО (Leib) і в цьому єдиному тілі я безпосередньо господарюю. Тобто трансцендентальне ego виявляє власне тіло як психофізичну єдність (Leib), шо відрізняється від всіх решта. Інше Я постає перед нами як інше тіло. Спочатку воно володіє статусом Korper, але потім трансцендентальне ego наділяє його статусом тіла Leib по аналогії зі своїм тілом. Дії, жести того іншого тіла інтерпретуються як аналогічні нашим діям вираження переживань іншого тіла як психофізичної єдності – Leib. Таким чином відбувається конституювання чужої суб’єктивності.

7.Різновиди герменевтики: релігійна, філософська, раціональна.
Релігійна Г. – це теорія та методологія тлумачення біблійних текстів; виникла в середньовіччі, руку до цього доклав сам Августин;)

Філософська Г.., за Г. Гадамером, своїм предметом має розуміння як універсальний феномен, а ще Г.Гадамер пропонує розглядати герменевтику не в якості навчання про метод і механізмів розуміння, а як вчення про буття, як онтологію. Гадамер залишає за кожним інтерпретатором не тільки здатність, але необхідність особистісного прочитання тексту, його переосмислення і переоцінки, або "переписування. Досвід "Я" стає відправною точкою формування горизонту - горизонту розуміння.

Раціональна герменевтика: і метод і предмет гуманітарного знання відрізняється від методу і предмету в природних (точних) науках; тим не менш, у них діють специфічні раціональні критерії якості (інтерпретація може бути вірною або помилковою, більш-менш повної, адекватної і т. д . - тобто є формою знання).

8.Історичні етапи становлення герменевтики.
Герменевтика як методологія витлумачення текстів і як спосіб філософування відштовхуються від джерел, які називають своїми попередниками Ф.Шлеєрмахера та В.Дільтея.

Перші герменевтичні дослідження – софісти та Арістотель. За часів поширення християнства герменевтика розроблялася як мистецтво тлумачення біблійних текстів. Зокрема в Августина є праця «Християнська наука, або Засновки священної герменевтики та мистецтва церковного красномовства». Августин визначає категорію «розуміння», принцип розуміння знаків щодо певного контексту, принцип конгеніальності (співмірності творчих потенціалів дослідника та автора тексту), початки принципу «герменевтичного кола».

Термін «герменевтика в Новий час вперше вжив Й.Дангауер. Проте герменевтика ще не постає як окрема наука, бо їй бракує універсальності, якої їй надають подальші розробки загальної герменевтики Ф.Шлеєрмахера та В.Дільтея.

Загалом історичні корені це:

Герменевтичні ідеї античних, елліністичних та римських авторів;

Християнська екзегетика;

Протестантський аналіз Св.Письма(Мартін Флуціус Ілірійський);

Юридична герменевтика (Гуго Гроцій);

Ідеї В.Гумбольдта, Ф.Аста, А.Бьока;

загальна герменевтика Ф.Шлеєрмахера та В.Дільтея.

9.Основні поняття філософської герменевтики.
Герменевтичне коло, герменевтична дуга.

Розуміння – це, за Гадамером, різновид кола (яке має назву Герменевтичне коло). Коло має таку структуру, що повторюється, де всіляка нова інтерпретація посилається на передрозуміння і покладається на них (йде нашарування наступних шарів на попередні).

Розуміння залежить від інтерпретатора, а не від змісту тексту смислу слів і їхніх зв’язках. Інтерпретація – продукування нових смислів. Але при інтерпретації необхідно брати до уваги традицію (старі смисли),яка чинить перепони розумінню і цим відрізняється від пердсудів.

П.Рікер пропонує герменевтичну дугу (як інтерпретацію герм. кола). Її суть: як тільки об’єктивне значення тексту звільняється від суб’єктивних намірів автора, стає можливим багатократне тлумачення, тобто, таким чином, значення витлумачується не тільки згідно з авторським світоглядом, але й згідно зі значенням світогляду читача.

10.Взаємозв'язок феноменології та герменевтики, їх перспективи.

1. Основою синтезу герменевтики та феноменології є традиційна формула «розуміння – це осягнення смислу».

2.Спільне неприйняття психологізму,зокрема, Г.Шпет – вважав, що смисл слова, висловлювання, тексту є об’єктивний і може бути пізнаний непсихологічними методами. Герменевтика, за Г.Шпетом, повинна орієнтуватися, в першу чергу на логічні та феноменологічні методи, а також історичні методи, які є другорядними, але аж ніяк не на психологічні.

3.Подібно до того, як феноменологія намагається побачити ейдос (чисту сутність) предмета шляхом знімання різноманітних нашарувань, так і герменевтика прагне зрозуміти текст як об’єктивне, відмежувавши його істинний смисл від усіляких психологічних, соціальних, історичних нашарувань.

Для такого синтезу герменевтики та феноменології найбільше зробили М.Хайдеггер, Г.Гадамер і П.Рікер.

На початку нового тисячоліття людство зазнає колосального впливу науки й техніки. Попри позитивні наслідки цього впливу, він побічно спричиняє й тенденції духовного занепаду («культурного нігілізму») цивілізації. Загальновідомою є деградація традиційних цінностей і становлення нових пріоритетів. Яскраво вираженою постає потреба особистості у інтерпретації вже відомих та нових феноменів, що є свідченням актуальності розвитку феноменології та герменевтики.